Організація передачі даних. Пристрої та протоколи систем телеобробки

Перспективи розвитку

В зв’язку з подальшим розвитком легкових автомобілів з приводом на передні колеса, дещо збільшиться кількість карданних передач з використанням шарнірів рівних кутових швидкостей. Проводяться дослідницькі роботи по застосуванню в легкових автомобілях малого классу безшарнірних карданних передач (гнучких тонких валів).

В системах телеобробки можуть використовуватись різні методи передачі даних: радіозв’язок, надземні та кабельні лінії зв’язку. Але одних лише ліній зв’язку недостатньо для надійної передачі інформації, необхідно використовувати комутуючі, підсилюючі та інші засоби, які з цими ж лініями зв’язку формують канал зв’язку.

В залежності від режиму використання каналу зв’язку розрізняють некомутовані (орендовані) та комутовані канали. Некомутованим – називається канал, який створюється і існує протягом певного часу незалежно від передачі інформації. Комутований канал створюється лише протягом часу передачі кожного повідомлення, а в інший час окремі його частини використовуються з другою метою.

Мал. 2.1. Канал передачі даних та канал зв’язку.

Канал передачі даних включає в себе канал зв’язку та пристрої для передачі дискретних сигналів, а саме пристрої захисту від помилок та перетворення сигналу (модем).

Модем – пристрій перетворення сигналів, назва якого є скороченням двох слів “МОдуляція-ДЕМодуляція”, що відображає основну функцію пристрою – перетворення цифрових сигналів в аналогові та навпаки.

За режимами обміну інформацією розрізняють модеми із симплексною, напівдуплексною та дуплексною передачею даних.

За швидкістю передачі даних модеми поділяють на низькошвишкісні, середньошвидкісні та високошвидкісні.

По конструктивному використанню розрізняють внутрішні (Internal) та зовнішні (External) модеми.

Протокол – набір правил. Протокол передачі даних – набір правил щодо передачі даних (як їх передати).

Питання для самоконтролю.

ü Що таке канал зв’язку?

ü Які бувають канали зв’язку та чим вони характеризуються?

ü Що таке канал передачі даних?

ü Що таке модем?

ü Що таке протокол?

3. Архітектура комп’ютерних мереж. Передача даних

Основним призначенням комп’ютерної мережі є надання великій кількості користувачів одночасного доступу до її обчислювальних ресурсів. Виходячи з цього, комп’ютерна мережа являє собою систему розподілу обробки інформації, яка складається з територіально-розосереджених комп’ютерів, котрі взаємодіють між собою за допомогою пристроїв зв’язку. Комп’ютери, які входять у склад мережі, виконують достатньо широке коло функцій, основними серед яких є організація доступу до мережі, управління передачею інформації, представлення обчислювальних ресурсів і послуг абонентам мережі. У відповідності до цього за функціональним призначенням, всю множину систем комп’ютерної мережі можна поділити на абонентські, комунікаційні та головні (Host) системи (сервери).

Абонентська система являє собою комп’ютер, орієнтований на роботу в складі комп’ютерної мережі, який забезпечує користувачам доступ до її обчислювальних ресурсів.

Комунікаційні системи – це вузли комутації мережі, які забезпечують організацію складових каналів передачі даних між абонентськими системами.

Сервером прийнято називати спеціальний комп’ютер, який виконує основні сервісні функції, а саме: управління мережею, збір, обробку, зберігання та надання інформації абонентам мережі. За функціональним призначенням прийнято розрізняти сервери на файл-сервери та сервери доступу. Файл-сервер визначається як мережний комп’ютер, який здійснює операції по збереженню, обробці та представленню файлів даних абонентам. Сервер доступу – це комп’ютер, який забезпечує абонентським системам ефективний доступ до комп’ютерної мережі.

Прагнення до максимального впорядкування та спрощення процесів розробки, модернізації та розширення мереж визначило необхідність введення стандартів, які регламентують принципи та процедури організації взаємодії абонентів комп’ютерних мереж. Інтенсивні роботи в цьому напрямку ведуться декількома міжнародними організаціями, а саме: Міжнародною організацією стандартів (ISO), Міжнародним консультативним комітетом по телефонії й телеграфії (CCITT), Європейською асоціацією виробників комп’ютерів (European Computer Manufacture Association – ECMA) та інші.

Розробку та впровадження еталонної моделі взаємодії комп’ютерних (відкритих) систем можна вважати одним із найважливіших результатів в області стандартизації комп’ютерних мереж, який сприяє широкому впровадженню їх в різні сфери людської діяльності.

Міжнародна організація стандартів запропонувала для комп’ютерних мереж семирівневу модель взаємодії.

Прикладний рівень забезпечує виконання прикладних процесів користувачів та визначає семантику, тобто зміст інформації, якою обмінюються системи в процесі їх взаємодії (передача файлів, віртуальний термінал, електронна пошта).

Представницький рівень (рівень представлення, подання даних) визначає єдиний для всіх систем синтаксис інформації, що передається. Даний рівень відіграє велике значення в забезпеченості “відкритості” систем, дозволяючи їм звертатись між собою незалежно від внутрішньої мови, системи команд процесора чи операційної системи.

Сеансовий рівень організовує сеанси зв’язку між прикладними процесами, які знаходяться в різних абонентських системах.

Транспортний рівень служить для забезпечення передачі даних між двома системами та організації процедури сполучення абонентів мережі із системою передачі даних. На цьому рівні визначається взаємодія системи-джерела та одержувача даних, організовується та підтримується логічний канал між абонентами.

Мережний рівень призначений для забезпечення процесів маршрутизації[1] інформації, управління мережею передачі даних та управління інформаційними потоками.

Канальний рівень забезпечує функціональні та процедурні засоби для встановлення, підтримки й розірвання з’єднання на рівні каналів передачі даних. Процедури канального рівня забезпечують пошук і виправлення помилок, які виникають на фізичному рівні.

Фізичний рівень забезпечує механічні, електричні, функціональні та процедурні засоби організації фізичних з’єднань при передачі даних фізичним об’єктам.

Питання для самоконтролю.

ü Що таке комп’ютерна мережа?

ü Які ви знаєте основні компоненти комп’ютерної мережі?

ü Перечисліть сім рівнів моделі взаємодії комп’ютерних систем та їхні основні функції.

4. Приклади глобальних мереж

Серед комп’ютерних мереж особливе місце займають мережі SNA (System Network Architecture). Системна мережна архітектура являє собою сукупність принципів, процедур, протоколів і форматів, які визначають ідеологію фірми IBM по будові комп’ютерних мереж на базі систем телеобробки даних. SNA – організована за регіональним принципом. Кожен регіон являє собою окрему систему телеобробки даних, а між собою пов’язані за допомогою каналів передачі даних.

В якості основного методу доступу використовується Віртуальний телекомунікаційний метод доступу (VTAM), програмно реалізований у головному комп’ютері. Даний метод забезпечує інтерфейс між головним процесором і абонентами регіону, в свою чергу, зв’язок між регіонами забезпечувався за допомогою програми управління мережею (NCP).

Мережна архітектура DNA (Digital Network Architecture) створена однією з провідних комп’ютерних фірм – Digital Equipment Corp. (DEC) і являє собою основні концепції побудови територіально-розподіленої мережі на базі комп’ютерів, вироблених компанією. Як і в мережах SNA, в якості функціональних елементів визначені: головні (Host) комп’ютери, процесори сполучення, концентратори терміналів. Програмні та апаратні засоби, що постачаються фірмою, дають можливість створювати на базі комп’ютерів із серії PDP, VAX однорідні комп’ютерні мережі, об’єднувати ці комп’ютери з комп’ютерами інших фірм, включати такі мережі до складу інших мереж.

Питання для самоконтролю.

ü Наведіть приклади глобальних мереж.

ü Які фірми створили ці мережі та на базі яких комп’ютерів?

5. Архітектура локальних мереж.
Зіркоподібні топології мереж

Локальною називається мережа, яка не виходить за певні межі, тобто розосереджена на порівняно невеликій території, в радіусі декількох кілометрів. В основному локальні мережі формуються в межах однієї організації, підприємства чи їх підрозділів і призначена для збору, передачі та обробки інформації в рамках даної організації.

Структурно локальну мережу можна представити у вигляді множини абонентських систем, об’єднаних високошвидкісними каналами передачі даних. Підключення станції до середовища передачі даних здійснюється за допомогою мережевих адаптерів (мережних карток), основним призначення яких, являється забезпечення взаємодії абонентських систем у рамках локальної мережі. З цією метою адаптери виконують ряд функцій, одна частина з яких не залежить від типу та характеру мережі, а друга частина визначається конкретним типом мережі.

Наявність високошвидкісних каналів передачі даних донедавна була основною відмінністю локальних мереж. Початково швидкість передачі в локальних мережах складала від 1 до 16 Мбіт/с, що було значно більше швидкості передачі в глобальних мережах. В широкорозповсюдженій мережі Ethernet інформація може передаватись зі швидкістю до 10 Мбіт/с. Сучасні локальні мережі забезпечують швидкість передачі понад 100 Мбіт/с. Висока швидкість передачі інформації в локальній мережі досягається ще й за рахунок максимального спрощення процедури вибору маршруту, комутації та проміжного збереження інформації в вузлах мережі.

За загальною конфігурацією (топологією) розрізняють: зіркоподібні, шинні, кільцеві і деревовидні топології локальних мереж.

Зіркоподібна локальна мережа характеризується наявністю центрального вузла комутації, до якого (чи через який) посилаються всі повідомлення. В якості центрального вузла комутації може використовуватись спеціальний комп’ютер – мережний сервер з функціями комутації і управління роботою всієї локальної мережі. В цьому випадку локальна мережа дуже подібна до системи телеобробки і може базуватись на її програмних та апаратних засобах, що і є однією з причин широкого використання зіркоподібної топології при розробці перших локальних мереж.

На мережевий сервер, крім основних, можуть бути покладені додаткові функції по узгодженню швидкостей роботи станцій і перетворенню протоколів обміну. Це дозволяє в рамках однієї мережі об’єднувати різнотипні абонентські системи.

Мал. 5.1. Зіркоподібна топологія мережі.

Поряд з перевагами, подібні локальні мережі володіють і рядом недоліків. Наприклад, при підключені великої кількості абонентських систем, підтримка високої швидкості комутації потребує значних апаратних затрат. Крім цього, значне функціональне навантаження центрального вузла визначає його складність, що, звичайно, відбивається на його надійності. В зв’язку з цим в більшості сучасних зіркоподібних мереж функції комутації абонентських систем і управління мережею розділені між комутатором і мережним сервером. Останній підключається до комутатора як абонентська система, але з максимальним пріоритетом, в цьому випадку структура центрального вузла суттєво спрощується, що в сполучені з високошвидкісними каналами дозволяє досягти достатньо високої швидкості передачі даних. Так, наприклад, в зіркоподібній мережі Ultra Net швидкість передачі даних складає 1,4 Гбіт/с.

Питання для самоконтролю.

ü Яку мережу можна назвати локальною?

ü Які ви знаєте топології локальних мереж?

ü Чим характеризується зіркоподібна топологія мережі?

6. Мережі шинної топології.
Кільцева топологія мережі.

В локальних мережах із шинною топологією всі абонентські системи за допомогою мережевих адаптерів підключені до спільної магістралі (шини). Конструктивно адаптер, як правило, являє собою плату, що вмонтовується в комп’ютер, хоч можливе й автономне його використання. В якості середовища передачі даних найчастіше використовується коаксіальний кабель. Обов’язковим елементом подібного передаючого середовища являється термінатор, який являє собою погоджений опір, з допомогою якого усувається ефект відбитої хвилі на кінцях коаксіального кабелю.

В процесі роботи мережі інформація від передаючої абонентської системи поступає на адаптери всіх абонентських систем, але сприймається лише адаптером тієї абонентської системи, якій вона адресована. Використання абонентськими системами спільного передаючого середовища вимагає рішення задачі організації почергового доступу до неї. Правило, з допомогою якого організується безконфліктний доступ абонентських систем до передаючого середовища, отримало назву метода доступу. Найбільш характерним представником мереж з шинною топологією являється мережа Ethernet.

Мал. 6.1. Шинна топологія мережі.

Кільцева локальна мережа характеризується наявністю замкнутого однонаправленого каналу передачі даних у вигляді кільця чи петлі. В цьому випадку інформація передається послідовно між адаптерами абонентських систем до тих пір, поки не буде прийнята одержувачем і потім видалена з мережі. Як правило, за видалення інформації з мережі відповідає її відправник. Управління роботою кільцевої мережі може здійснюватися централізовано з допомогою спеціальної моніторної станції або децентралізовано за рахунок розподілу функцій управління між всіма абонентськими системами. Як і в мережах з шинною топологією послідовність передачі інформації абонентськими системами регулюється з допомогою певного методу доступу.

Мал. 6.1. Кільцева топологія мережі.

Один з існуючих недоліків кільцевих мереж – вихід її з ладу при розриві кільця, як правило, усувається за рахунок використання “подвійного” кільця. Для цього в склад локальної мережі включають додаткові лінії зв’язку і пристрої реконфігурації, які представляють собою спеціальні перемикаючі пристрої, прості і надійні. У випадку необхідності може бути ізольована одна чи декілька абонентських систем. При одночасній відмові двох чи декількох несуміжних вузлів вихідна мережа розбивається на дві або декілька незалежних мереж.

Сучасні високошвидкісні локальні комп’ютерні мережі широко використовують деревовидну топологію. В якості вузлів комутації найчастіше виступають високошвидкісні комутатори (хаби, від англійського слова Hub).

Питання для самоконтролю.

ü Чим характеризується шинна топологія комп’ютерної мережі?

ü Для чого використовується термінатор?

ü Чим характеризується кільцева топологія локальної мережі?

7. Фізичне середовище локальних мереж

В якості середовища передачі інформації в локальних мережах найбільш широке призначення знаходять: коаксіальний кабель, виті пари провідників та оптоволоконні кабелі.

Коаксіальний кабель являє собою широкополосний засіб зв’язку, який позволяє передавати інформацію в достатньо великому частотному діапазоні. Він може використовуватися як для одноканальної, так і для багатоканальної передачі. В локальних комп’ютерних мережах використовуються коаксіальні кабелі з різним хвильовим опором від 50 Ом до 120 Ом, хоч перевага надається кабелю з опором 50 Ом.

Мал. 7.1. Коаксіальний кабель.

Фізично коаксіальний кабель являє собою двопровідну лінію зв’язку, в якій один провідник (центральний) знаходиться в середині другого. Діаметр центрального провідника істотно впливає на електричні параметри кабелю. Центральний і зовнішній провідники розділені між собою ізоляцією. Якість функціонування локальної комп’ютерної мережі залежить від електричних і механічних характеристик кабелю.

На теперішній час в локальних мережах знаходить застосування кабель на базі витих пар провідників. Подібне середовище передачі даних з успіхом використовується в таких локальних мережах як 10Base-T, Token Ring, 100VG-AnyLAN та інші.

Мал. 7.2. Виті пари.

Існує множина типів кабелів з витими парами проводів. Кабелі можуть містити чотири пари провідників чи являти собою джгути з 25 і більше пар неекранованих чи екранованих проводів. Неекрановані проводи, як правило мають хвильовий опір в 100 Ом, а екрановані – 150 Ом. Враховуючи широке використання кабелю на базі витих пар провідників в різних комп’ютерних мережах, розроблено ряд стандартів, які визначають електричні і монтажні параметри кабелю.

Найбільш перспективним середовищем передачі даних, яке забезпечує швидкість передачі в декілька Гбіт/с, являється оптоволоконний кабель. В якості передаючого середовища в ньому використовується оптичне волокно (світловод), яке являє собою тонку скляну нитку товщиною 50-100 мкм. Інформація по оптоволоконному кабелю передається за допомогою світлових сигналів. В якості джерел світла використовуються світлодіоди чи лазерні діоди, які можуть перемикатися з частотою в декілька тисяч МГц. Прозорість оптичного волокна на декілька порядків вище прозорості звичайного скла, що дозволяє передавати світловий сигнал на десятки кілометрів без суттєвого зниження рівня сигналу. Оптичне волокно достатньо гнучке, це дає можливість прокладати оптоволоконний кабель практично по тих самих каналах, що й коаксіальний.

Питання для самоконтролю

ü Що використовують в якості середовища передачі даних?

ü Що означає слово “широкополосний”?

ü Які швидкості передачі даних підтримуються у відомих вам середовищах?

8. Високошвидкісні локальні мережі.
Корпоративні комп’ютерні мережі

Свою назву мережі FDDI отримали від перших букв слів Fiber distributed data interface. З метою широкого впровадження високошвидкісних каналів передачі даних в 1985 р. комітетом X3T9.5 Американського інституту національних стандартів (ANSI) був розроблений стандарт на оптоволоконний інтерфейс розподілу даних. Хоча цей стандарт офіційно називається стандартом ANSI X3T9.5, за ним закріпилась назва FDDI. Для підвищення ефективності передачі цифрових, звукових і відео-потоків даних реального часу в 1986 році був розроблений стандарт FDDI-II. В наслідок чого стандарт FDDI був прийнятий в якості міжнародного стандарту ISO 9314.

Основна увага при розробці стандарту зверталась на питання підвищення продуктивності та надійності мережі. Перше завдання вирішувалось за рахунок використання високошвидкісних (100 Мбіт/с) оптоволоконних каналів передачі даних та удосконалених протоколів доступу до середовища передачі даних.

Висока надійність мережі забезпечується здатністю мережі до динамічної реконфігурації своєї структури за рахунок використання подвійного кільця передачі даних і спеціальних процедур управління конфігурацією.

Корпоративною називається комп’ютерна мережа, створена шляхом об’єднання різнорідних комп’ютерних мереж. Розвиток корпоративних мереж тісно пов’язаний з розробкою спеціальних засобів комплексування та міжмережних протоколів.

Комплексування може здійснюватись на різних рівнях еталонної моделі взаємодії відкритих систем. В залежності від рівня комплексування і виконуючих функцій розрізняють: повторювачі, мости, шлюзи.

Повторювачем називається пристрій комплексування фізичного рівня еталонної моделі, який здійснює узгодження електричних параметрів сполучених мереж. В рамках одного фізичного середовища повторювачі використовуються з метою збільшення довжини мережі і кількості підключених абонентських систем.

Пристрій об’єднання комп’ютерних мереж на канальному рівні отримав назву – міст.

Як правило, локальні та глобальні мережі використовують різні протоколи передачі інформації, тому при їх об’єднанні потрібно забезпечити узгодження протоколів практично всіх рівнів еталонної моделі. Пристрій сполучення, який реалізує функції спряження протоколів верхніх рівнів різних мереж, називається шлюзом.

Групове підключення абонентських систем до глобальних мереж, як правило, здійснюється за допомогою спеціального пристрою – сервера доступу, на який, крім узгодження протоколів, покладаються функції по управлінню доступом множини абонентських систем до комп’ютерної мережі.

Питання для самоконтролю.

ü Яку назву отримав стандарт високошвидкісних мереж?

ü За рахунок чого підвищено швидкість передачі даних?

ü Що таке корпоративна комп’ютерна мережа?

ü Які пристрої використовуються для комплексування в корпоративних мережах?

9. Мережне програмне забезпечення фірми Novell.

Фірмою Novell розроблено декілька поколінь мережевих операційних систем NetWare. Система Novell NetWare 3.x використовує лише виділений сервер – ПК на базі процесора 80386. Мережа може мати декілька серверів, які підтримують до 250 користувачів. ОС підтримує безліч протоколів, файлові системи DOS, Macintosh, OS/2, Unix і засоби клієнтів цих систем. Система має засоби забезпечення безпеки і стабільності SFT, введена можливість відображення сервера. Сервер конфігурується динамічно в процесі експлуатації, його функції розширюються запуском додаткових завантажувальних модулів – NLM (NetWare Loadable Module). NetWare 3.x дозволяє створювати великі дискові томи: на одному сервері можна встановити до 64 томів, для створення тому може бути об’єднано до 32 дисків, так що кожен том може мати об’єм до
32 Тбайт. Мінімальний об’єм оперативної пам’яті сервера – 4 Мбайти.

Версії 4.х орієнтовані на великі багатосерверні мережі, де кожен сервер одночасно може обслуговувати до 1000 користувачів. Система підтримує глобальні списки імен і ресурсів NDS (NetWare Directory Services); для отримання доступу до всіх дозволених ресурсів на всіх серверах користувач реєструється в мережі один раз. NetWare 4.x мають більш міцну систему захисту і контролю над діями користувачів і більш розвинену систему управління мережею. Введено процедуру стискання даних на диску. В порівнянні з версією 3.12 помітно підвищена продуктивність, хоча це оплачується підвищенням витрати пам’яті сервера в розрахунку на одного клієнта. Мінімальний об’єм пам’яті для сервера – 8 Мбайт.

На сьогоднішній день великим попитом користується версія Novell NetWare 5.0.

Питання для самоконтролю.

ü Які версії мережевої ОС Novell NetWare вам відомі?

ü Які мінімальні ресурси потребують ці версії?

ü Які відмінності між цими версіями?

10. Мережні засоби Windows 9x та Windows NT (2000)

В Windows 9х робота з мережними ресурсами комп’ютера аналогічна роботі з локальними ресурсами комп’ютера. Зручний інтерфейс та можливість підключення одночасно до декількох локальних мереж, дозволяють використовувати Windows 95 в якості операційної системи для робочих станцій комп’ютерних мереж Microsoft, NetWare, TCP/IP.

Мал. 10.1. Ресурси комп’ютера

Всі ресурси комп’ютера можна умовно розділити на три групи.

1 група. Це ресурси комп’ютера, якими користувач користується одноосібно і доступу до них з інших комп’ютерів нема.

2 група. Це ресурси комп’ютера, з якими можуть працювати й інші користувачі мережі. Для користувача даного комп’ютера ці ресурси являються локальними. Ознакою цієї групи являється зображення руки внизу піктограми.

3 група. Це ресурси інших комп’ютерів мережі. Користувач може працювати з ними, як зі своїми локальними (у відповідності з наданими правами доступу до них). Ознакою цієї групи являється зображення частини проводу внизу піктограми.

Для входу в мережу необхідно ввести Ім’я користувача та Пароль. При підключенні до мережі Novell NetWare 4.1 та Windows NT (2000) додатково можна вказати до якого дерева ресурсів чи до якого сервера проводиться підключення (натиснувши у вікні реєстрації кнопку Додатково).

Мал. 10.1. Мережні ресурси

Для роботи з мережними ресурсами зручно використовувати вікно Мережне оточення (його піктограма знаходиться на робочому столі). З його допомогою ви можете переглянути всі віднайдені мережні ресурси, “під’єднатися” до локальної мережі чи отримати доступ до ресурсів мережного комп’ютера. Перегляд ресурсу виконується подвійним клацанням миші по ньому.

Питання для самоконтролю.

ü На які групи можна поділити ресурси комп’ютера?

ü Що потрібно зробити для отримання доступу до мережних ресурсів?

11. Операційні системи Unix, Linux

Операційна система UNIX - це набір програм, що керує комп'ютером, здійснює зв'язок між користувачем і комп'ютером та забезпечує користувача інструментальними засобами, щоб допомогти йому виконати певну роботу. Створена, щоб забезпечити легкість, ефективність і гнучкість програмного забезпечення, система UNIX має кілька корисних функцій:

- основна мета системи - це можливість виконувати широкий спектр завдань і програм;

- інтерактивне оточення, що дозволяє користувачу зв'язуватися прямо з комп'ютером і одержувати негайно відповіді на його запити і повідомлення;

- багатокористувацьке оточення, що дозволяє вам розділяти ресурси комп'ютера з іншими користувачами без зменшення продуктивності. Цей метод називається поділом часу. Система UNIX взаємодіє з користувачами по черзі, але так швидко, що здається, що взаємодіє з усіма користувачами одночасно. (Ця істотна відмінність від MS-DOS, де тільки одна людина може використовувати в даний момент операційну систему). У UNIX користувачі повинні себе ідентифікувати при вході, що складається з двох кроків: введення імені (ім'я, за яким система ідентифікує користувача) і вхідний пароль, що є вашим секретним словом для відкриття вашого рахунку (реєстрації в системі). Оскільки тільки ви знаєте пароль, ніхто не може ввійти в систему під вашим іменем;

- багатозадачне оточення, що дозволяє вам виконувати більше, ніж одне завдання в одну і ту ж мить.

Система UNIX має чотири основних компоненти:

ядро - це програма, що являє собою ядро операційної системи. Вона координує внутрішні функції комп'ютера (такі як розміщення системних ресурсів). Ядро працює непомітно для вас;

оболонка (Shell) - це програма, що здійснює зв'язок між вами і ядром, інтерпретуючи і виконуючи ваші команди. Оскільки вона читає ваш ввід і посилає вам повідомлення, то описується як інтерактивна;

команди (Commands) - це імена програм, які комп'ютер повинен виконати. Пакети програм називаються інструментальними засобами. Система UNIX забезпечує інструментальними засобами для таких завдань як створення і зміна тексту, написання програм, розвиток інструментарію програмного забезпечення, обмін інформацією з іншими за допомогою комп'ютера;

файлова система (File system) - це набір усіх файлів, можливих для вашого комп'ютера. Вона допомагає вам легко зберігати і відшукувати інформацію.

Існують версії UNIX для багатьох систем, починаючи від персонального комп'ютера до суперкомп'ютерів, таких як Cray Y-MP. Більшість версій UNIX для персональних комп'ютерів досить дорогі і складні. Одномашинна версія AT&T's System V для 386 коштувала US$1500.

Linux – безкоштовно розповсюджувана версія UNIX, спочатку була розроблена Линусом Торвальдсом (Linus Torvalds) ([email protected]) в Університеті Хельсінкі (Фінляндія). Linux був створений за допомогою багатьох UNIX-програмістів і ентузіастів з Internet, тих, хто має досить навичок і здібностей розвивати систему. Ядро Linux не використовує коди AT&T чи якого-небудь іншого приватного джерела і більшість програм Linux розроблені в рамках проекту GNU з Free Software Foundation у Cambridge, Massachusetts. Але в створення цієї операційної системи внесли лепту також програмісти усього світу.

Питання для самоконтролю.

ü Які основні функції має система UNIX?

ü Які основні компоненти має система UNIX?

ü Ким був створений Linux?

12. Глобальна мережа Internet.

Мережу Internet (Інтернет) можна уявити як величезну цифрову магістраль і систему, що зв'язує мільйони комп'ютерів, підключених до тисяч мереж по усьому світі. Її яскраве минуле сягає своїми коренями в епоху холодної війни, кінець 60-х -і початок 70-х років. Спочатку дані розробки фінансувалися урядом США і мережа, що стала попередницею Internet, була спеціально спроектована таким чином, щоб забезпечити комунікації між урядовими вузлами в тому випадку, якщо частина її вийде з ладу в результаті ядерної атаки. Застосовуваний у ній протокол TCP/IP (Transmission Control Protocol/Internetwork Protocol - протокол керування передачею / міжмережевий протокол) розроблений з врахуванням того, щоб комп'ютери усіх типів могли спільно використовувати мережні засоби і безпосередньо взаємодіяти один з одним як одна ефективно інтегрована комп'ютерна мережа. Сьогодні Internet сильно розрослась і зв'язує вже десятки мільйонів користувачів комп'ютерів в усьому світі. Ця глобальна "мережа мереж" охоплює тисячі університетських, урядових і корпоративних мережних систем, зв'язаних високошвидкісними приватними і загальнодоступними мережами, а також містить у собі такі популярні служби як Chat, FTP і WWW.

Інтернет – це загальнодоступна мережа, відкрита для будь-якого користувача, що має модем та інстальоване програмне забезпечення для роботи з протоколом TCP/IP. Доступ у Internet здійснюється через постійне мережне з'єднання чи лінію, що комутується, надається провайдером послуг Internet (Internet Service Provider – ISP). В даний час цілодобовий доступ до Internet має 40 мільйонів користувачів у 96 країнах світу. Оскільки усе більше людей звертаються до неї для комунікацій один з одним і одержання інформації, компанії відкривають безліч нових можливостей для свого бізнесу.

Інтернет функціонує, не маючи ніякої центральної організації, що здійснювала би керування нею, за винятком хіба що Центру мережної інформації Internet InterNIC (Internet Network Information Center), організації, що пропонує інформаційні і реєстраційні послуги для користувачів Internet.

Питання для самоконтролю.

ü Який протокол передачі даних застосований в Internet?

ü Що потрібно для підключення до Internet?

ü Яка організація здійснює керування Internet?

13. Протоколи мереж Internet

Основним протоколом передавання повідомлень електронної пошти в Internet є SMTP (Simple Mail Transfer Protocol – простий протокол передавання пошти). Оскільки не всі комп’ютери адресатів працюють і приєднанні до Internet цілодобово, то електронна пошта, як звичайно, зберігається на поштових серверах – комп’ютерах, функцією яких є передача, прийом, зберігання та опрацювання поштових повідомлень. Для завантаження повідомлень з поштових серверів на персональні комп’ютери користувачів використовують два протоколи – POP3 (Post Office Protocol – протокол поштового відділення) та IMAP (Internet Mail Access Protocol – протокол доступу до електронної пошти в Internet).

Дата добавления: 2014-01-07