Переклад на Україні у ХХ-ХХІ столітті

Чільне місце як теоретик і практик українського художнього перекладу посідає Максим Рильський, перу якого належать блискучі переклади поеми Міцкевича «Пан Тадеуш» (на думку польських літературознавців – найкращий з перекладів цього твору), поеми Вольтера «Орлеанська діва», роману у віршах Пушкіна «Євгеній Онєгін», новел Мопассана і Джека Лондона, повістей Гоголя, драматургії французького класицизму, трагедій Шекспіра, сотень ліричних творів російських, білоруських, польських, французьких, німецьких авторів.

Переклади Миколи Бажана - «Витязь у тигровій шкурі» Руставелі, «Давитіані» Ґурамішвілі, «Фархад і Ширін» Навої, «Моцарт і Сальєрі» Пушкіна, твори Ґельдерліна і Ґете, Норвіда і Рільке – характерні відтворенням найтонших нюансів думки автора в поєднанні з глибокою увагою до особливостей поетичної мови оригіналу, зокрема її ритміки та фоніки.

Трагічні події 1930-х років вирвали з лав творців української культури таких визначних перекладачів, як Микола Зеров, Валеріан Підмогильний, Михайло Драй-Хмара, Микола Вороний, Павло Филипович, Дмитро Загул, та інших представників «Розстріляного Відродження».

У 1950-х – у 1960-х роках виявилось можлим до певної міри виправити становище. Починає виходити журнал «Всесвіт», присвячений перекладам із зарубіжних літератур. У видавництвах організують редакції перекладної літератури. У «Дніпрі» засновуються серії перекладних книжок: «Бібліотека світової класики», «Вершини світового письменства», «Перлини світової лірики», «Зарубіжна новела» та ін., виходять антології та багатотомники зарубіжних класиків. Починають широко публікуватися переклади не тільки з таких поширених у сучасному світі мов, як англійська, німецька, французька чи іспанська, а й з мов італійської, шведської, датської, грецької, гінді та ін.

На основі теоретичних поглядів і практичної діяльності перекладачів старшого покоління (Максима Рильського, Миколи Бажана, Бориса Тена, Євгена Дроб'язка, Василя Мисика, Ірини Стешенко) утворюється українська школа художнього перекладу.

Найвизначнішими представниками цієї школи були Григорій Кочур і Микола Лукаш. Блискучий ерудит, глибокий знавець світової літератури Г. Кочур провів десять років у сталінському концтаборі за Полярним колом.

Найяскравішою постаттю в українському художньому перекладі другої половини XX ст. був Микола Лукаш – поліглот, який перекладав з чотирнадцяти мов і був глибоким знавцем української мови.

У повоєнні часи сформувалися й розцвіли таланти таких видатних майстрів високого мистецтва перекладу, як Дмитро Білоус (автор більшості перекладів і редактор «Антології болгарської поезії», яка охоплює багато століть її існування, перекладач епіграм зі слов'янських мов), Михайло Москаленко (автор перекладів з французької, іспанської, слов'янських мов, упорядник унікальної антології «Тисячоліття» (Поетичний переклад України-Русі), Володимир Житник (автор багатьох перекладів переважно ліричних поезій з чеської, словацької, польської мов), Олександр Мокровольський (перекладач прози й поезії з німецької та англійської мов, зокрема, сонетів Шекспіра), Володимир Митрофанов (перекладач німецької та американської прози, зокрема творів Гемінґвея та Б. Брехта), Мар Пінчевський (перекладач багатьох американських авторів: Скотта Фіцджеральда, Фолкнера, Гемінґвея), Євген Попович (перекладач німецької прози XIX - XX ст., зокрема Томаса Манна, Гессе, Кафки, Юнґера), Олександр Терех (перекладач англійських та американських авторів – Ґолсуорсі, О’Генрі, Бредбері), Ростислав Доценко перекладач з англійської (твори Вайлда, Фолкнера, По, Купера), французької, польської мов. Перу Юрія Лісняка належать чудові переклади Діккенса, Мелвілла, Олдінґтона, Белля, Франса, Бальзака. Численні твори японських письменників переклав Іван Дзюб. Французьку поезію XX ст. перекладає Михайло Москаленко.

У XX ст. в Україні розроблялися й теоретичні питання перекладу. Автори перекладознавчих праць насамперед спиралися на досвід кращих майстрів українського перекладу, а також на досягнення перекладознавчої думки за межами України.

Найвизначнішим теоретиком перекладу в Україні був Максим Рильський. Його книжка «Мистецтво перекладу», в якій зібрано статті, доповіді, листи поета на теми перекладу, залишається найкращим підручником не тільки для перекладачів-початківців, а й для досвідчених майстрів. У книжці розглянуто здебільшого проблеми перекладу поетичних творів. Про переклад художньої прози йдеться у книжках «Слово і образ» Олексія Кундзіча та «Практика перекладу» Степана Ковганюка. Автори щедро діляться з читачем своїми спостереженнями та висновками з них, аналізують власні переклади. На прикладах англо-українських та українсько-англійських зв'язків на терені перекладу будує свої висновки Роксоляна Зорівчак у монографіях «Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія», «Реалія і переклад» та ін. Марина Новикова у центр своїх наукових зацікавлень поставила питання про співвідношення поетики перекладу і поетики оригіналу й про розмаїті метаморфози, яких зазнають образи першотвору в перекладі (книжки «Мир, на образ множимый», «Прекрасен наш союз: литература – переводчик -жизнь», «Стиль автора и стиль перевода»). Критичні статті на тему співвідношення перекладу з оригіналом друкує Віталій Радчук. З рецензіями на нові переклади, оглядами перекладної літератури, з проблемними статтями звертаються до читачів зі сторінок фахової періодики О. Чередниченко, П. Бех, М. Стріха, К. Шахова, І. Корунець та ін. Видано підручники І. Корунця для студентів, що спеціалізуються з англійської мови, і О. Чередниченка та Я. Коваля для майбутніх фахівців з французької мови. Обидва підручники мають назву «Теорія і практика перекладу». Таку ж назву має й неперіодичний збірник статей, який видається в Київському Національному університеті.

Дата добавления: 2014-01-07