Кредит як форма руху ринку капіталів

Класичними формами руху позичкового капіталу є позика і кредит. Позика (від англ. loan) – це передання однією стороною (позикодавцем, кредитором) права власності інший стороні (позикоодержувачу, дебітору) на гроші або матеріальні цінності на певний строк з нарахуванням відсотків чи без останніх. Позичковий капітал є капіталом - власністю в протилежність капіталу-функції. Капітал-власність – це капітал, який належить підприємцю. Капіталом-функцією називається позичений капітал, що функціонує в будь-якій підприємницькій сфері (промисловості, торгівлі тощо). Капітал-власність сам власник позичкового капіталу не використовує, не вкладає в підприємництво. Позикодавець є тільки власником грошового капіталу, який надається в позику. Після того, як капітал переходить із рук позикодавця в руки підприємця, який його починає використовувати, власність на капітал і право на користування ним розділяються. Наданий в позику капітал переходить у тимчасове користування до позичальника (функціонуючого підприємця), але власність на цей капітал залишається у позикодавця – власника позичкового капіталу, якому цей капітал має бути повернений після закінчення терміну позики.

Оскільки на поверхні явищ функціонуючі підприємці виступають як “покупці” своєрідного товару-капіталу, то й відсоток уявляється, водночас, і “ціною” капіталу, який вони сплачують за капітал-власність і доходом на фактор капіталу. В дійсності не тільки сам товар-капітал, але і “ціна”, за яку він віддається у позику, цілком своєрідні.

Своєрідність грошей як товару в тому, що вони повертаються. Вони не передаються позичальнику назавжди, без повернення, як при продажу інших звичайних товарів, власність на них зберігається за позикодавцем-власником капіталу. При видачі кредиту позичальнику передається в користування лише споживна вартість товару-капіталу, його здатність приносити прибуток.

Оскільки товаром є тільки той корисний ефект, який може виникнути в результаті залучення тимчасово вільних грошових коштів в руках функціонуючої фірми, то і відсоток, з одного боку, є його ціною, а з іншого – доходом на капітал-власність.

Наявність двоїстості позичкового капіталу (капіталу-власності і капіталу-функції) детермінує роздвоєння прибутку, одержаного у процесі господарської діяльності. Отриманий у позику капітал в процесі використання приносить функціонуючому підприємцю прибуток, певну частину якого за угодою він має віддати позикодавцю (власнику капіталу) в якості плати за користування його капіталом. Ця частина прибутку, яку привласнює позикодавець приймає форму відсотка, який є доходом на капітал-власність.

Відсоток процент, від лат. procentum – сота частка числа – це плата (ціна), яку позичальник має віддавати позикодавцю за користування кредитом; позначається знаком %.

Другу частину прибутку суб’єкт господарювання залишає у себе в якості підприємницького доходу. Саме ця частина прибутку є формою доходу на капітал-функцію.

Підприємницький дохід – це та частина доходу на позичений капітал, що залишається у позичальника – суб’єкта господарювання – після повернення основного боргу і сплати процентів кредитору.

Отже, прибуток, який здобувається від використання позичкового капіталу ділиться на дві частини: позичковий відсоток і підприємницький дохід. Якщо фірма не використовує кредиту, то це зовсім не ліквідує двоїстості, а тому фірма привласнює і підприємницький дохід і позичковий відсоток.

Розмір відсотка на використаний грошовий позичковий капітал виступає у вигляді відсоткової ставки, або норми відсотка. Ставка (норма) відсотка – це облікова ставка, за якою у визначені строки виплачується сума процента. Її розмір встановлюють, як правило, у річному обчисленні відповідно до одиниці використаного капіталу (кредиту, суми боргу). Норму відсотка (r) як процентне відношення суми, отриманої в якості позичкового відсотка (ПВ) до позиченого банком капіталу (ПК) можна представити у вигляді:

. (1)

Ставка відсотка може бути фіксованою і плаваючою. Фіксована ставка відсотка – процентна ставка, що не змінюється протягом усього періоду користування кредитом. Плаваюча ставка відсотка – процентна ставка по середньо- та довготермінових кредитах, розмір якої періодично переглядається в залежності від ринкової кон’юнктури. Терміни перегляду ставки узгоджуються між кредитором і позичальником у кредитній угоді.

На ринку позичкових капіталів розрізняють номінальну та реальну ставки відсотка. Під номінальною ставкою розуміють ринкову ціну кредиту, тобто певну суму грошей, яку отримує кредитор або виплачує позичальник за користування позикою. Вона відображається в поточних цінах і не враховує вплив інфляції за даний період. Якщо при цьому необхідно враховувати вплив інфляції, то за номінальною ставкою визначається реальна ставка доходності інвестицій. Реальна ставка відсотка – це ринкова відсоткова ставка у постійних цінах, яка показує доходність інвестицій з врахуванням інфляції. Інакше кажучи, реальна ставка відсотка – це скоригована на інфляцію ставка відсотка. Величина реальної (r_p) ставки відсотка (реальної доходності) визначається за формулою:

, (2)

де r – номінальна ставка відсотка;

р – рівень інфляції, %.

Орієнтуючись на реальну ставку відсотка, інвестор може зробити вибір щодо використання своїх вільних грошей між придбанням споживчих благ і вкладанням їх в інвестиційний проект. Реальна ставка відсотка не є статичною у часі. Вона змінюється у відповідності із загальною економічною невизначеністю і в зв’язку зі змінами в альтернативах споживчих витрат інвесторів.

Термін “кредит” (від лат. credere) означає довіру, надання грошей або товарів в борг зі сплатою відсотка.

Кредит виконує певні функції. Основними є: розподільча, регулююча, контрольна.

Розподільча функція кредиту виявляється в тому, що через його використання відбувається розподіл і перерозподіл грошових коштів і інших товарних ресурсів. На основі цієї функції тимчасово вільні грошові засоби одних господарюючих суб’єктів передаються у тимчасове користування іншим господарюючим суб’єктам і тим самим забезпечується задоволення їхніх поточних потреб. Внаслідок кредитного перерозподілу прискорюється залучення нових грошових коштів у сферу господарювання. Завдяки цій функції забезпечується прискорення формування та оновлення виробничого потенціалу, обігу грошей, підвищення ефективності господарської діяльності.

Регулююча функція кредиту полягає в тому, що використовуючи кредит, господарюючі суб’єкти можуть проводити певну фінансову політику, стримувати або прискорювати розвиток економічних процесів. На основі кредиту, його розширення або звуження, можна регулювати кількість грошей в обігу.

Контрольна функція полягає в тому, що в процесі проведення кредитних операцій здійснюється банківський контроль за діяльністю позичальника. В свою чергу, одержувач кредиту також має контролювати свою діяльність, аби своєчасно і повністю повернути позику.

Функціонування механізму кредитування будується на певних принципах. До основних відносяться: поверненість і строковість надання грошових коштів, їх цільове призначення, забезпеченість і платність, тобто відшкодованість.

Поверненість означає, що позичені грошові кошти на оплату будь-яких послуг мають бути обов’язково повернені або погашені позичальником у повному обсязі.

Строковість означає необхідність повернення кредиту у точно визначений строк. При укладанні угоди про кредит поруч із зобов’язанням щодо повернення вказується і термін, коли це повернення має відбутися. Строк користування кредитом залежить від часу наявності дійсної потреби в кредиті.

Принцип цільового призначення реалізується в наданні і застосуванні кредиту на суворо визначені цілі. Практичного втілення цей принцип набуває у відповідному розділі кредитного договору, в якому встановлюється мета кредиту, що надається (наприклад, придбання нової техніки). Порушення зобов’язання цільового використання кредиту може стати підставою для дострокового відкликання кредиту.

Принцип забезпеченості означає, що і кредитор (позикодавець), і позичальник (отримувач) повинні бути впевнені в тому, що позичені грошові кошти мають бути повернені. Забезпеченість кредиту на практиці застосовується у формах позики під заставу або під фінансові гарантії.

Принцип платності пов’язується з відшкодованістю певними процентами за отримані позичені засоби. Він вказує на необхідності не лише прямого повернення отриманих в позику ресурсів на оплату господарських послуг, а й оплати права на їх використання. Розміри процента встановлюються у вигляді річних норм або ставок, які можуть бути твердими або плаваючими і залежать від строку кредитування.

У господарській практиці розрізняють дві форми надання кредиту: товарну і грошову.

Кредит в товарній формі – це кредит в речовій формі, у вигляді різних матеріальних і духовних благ. Кредитні відносини можуть виникати, по-перше, між функціонуючими підприємцями-продавцями і покупцями товарів і послуг, коли останні одержують вказані цінності з відстрочкою платежу. У товарній формі кредит надається тоді, коли товаровиробник (продавець) прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей в даний момент для його оплати. За спільною домовленістю товар може бути переданий постачальником покупцеві в кредит. По-друге, такі відносини виникають і тоді, коли товари і послуги продаються населенню в кредит.

Кредит в грошовій формі – це кредит у вигляді наявних грошей. Цей кредит надають в основному банки. Оскільки рух переважної частини позичкового фонду в країні здійснюється у грошовій формі, то переважна більшість кредиту надається і погашається грошима.

Окрім форм кредиту, виділяють види кредитів, які класифікують за різними ознаками: за кредиторами, за метою використання, за терміном надання, за забезпеченням, за порядком надання і т.д.

За кредиторами в першу чергу виділяють банківський і комерційний кредити.

Банківський кредит – це кредит, що надається банками та іншими кредитно-фінансовими установами суб’єктам господарювання усіх форм власності в грошовій формі. При наданні банківського кредиту береться застава – будь-яке ліквідне забезпечення.

Комерційний кредит – це короткотерміновий кредит, що надають один одному господарюючі суб’єкти у товарній формі у вигляді відстрочки платежу за продані товари та послуги. Звичайно знаряддям такого кредиту є вексель, який позичальник підписує і віддає кредитору і оплачує через комерційний банк в установлений час. Відсоток за комерційним кредитом, що входить до складу ціни товару і суми векселя, звичайно нижчий, ніж за банківським кредитом. Призначення комерційного кредиту – прискорити процес реалізації товарів і одержання прибутку.

У фінансовому бізнесі велике значення має термін надання кредиту. За терміном надання кредити розрізняють короткострокові, середньострокові і довгострокові. У світовій практиці короткостроковими вважаються кредити терміном до 1 року, середньостроковими від 1 до 5 років і довгостроковими від 5 років – до 10-15, а то й до 30 років. В Україні короткостроковими вважаються кредити до 1 року, середньостроковими – до 3 років і довгостроковими – від 3 років і більше.

Короткострокові кредити надаються банками у випадку тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва та обігу, незабезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити надаються на оплату обладнання, на фінансування капітальних вкладень тощо. Довгострокові кредити надаються для формування основного капіталу, на реконструкцію, модернізацію, на нове будівництво тощо.

Сутність і функції кредиту реалізуються через кредитно-банківську систему.

Кредитно-банківська система – це сукупність кредитних відносин, форм і методів кредитування, система різноманітних взаємопов’язаних кредитно-фінансових установ, діючих в межах єдиного грошово-кредитного механізму.

В сучасному ринковому середовищі без участі і активної ролі банків та інших кредитно-фінансових установ не може здійснюватися грошовий обіг. Всередині кредитно-банківської системи виділяють дві підсистеми: банківську і небанківську (парабанківську), які характеризуються відповідними банківськими і небанківськими установами (див. рис. 8.2).

Банківська система – це сукупність різних видів взаємопов’язаних банків, що функціонують в даний історичний період і виконують властиві їм функції.

Рис.8.2. Загальний вигляд структури

Дата добавления: 2014-01-07