ПДА 2009 р

УПС 1994 року

ПЛАН

Выводы

Общие требования безопасности при работе с компьютером приведены в ГОСТ 21.552-84.

Мониторы подвергаются сертификационным испытаниям по следующим параметрам:

- безопасность - электрическая, механическая, пожарная;

- санитарно-гигиенические требования - уровень звуковых шумов, ультрафиолетовое, рентгеновское излучение и показатели качества изображения;

- электромагнитная совместимость - излучаемые радиопомехи.

Администрация предприятий (организаций) по согласованию с профсоюзным органом вправе установить для тех, кто работает на компьютерах и ксероксах, стимулирующую надбавку за счет собственных средств.

Таким образом, понятие "техногенной опасности" включает степень незащищенности при наличии источника опасности. Соответствующими предупредительными мерами опасность или степень незащищенности можно уменьшить. Полное отсутствие опасности - это такое идеальное состояние, которое крайне редко может быть реализовано. Поэтому безопасность как противоположность опасности - это, скорее всего, вопрос и содержание защиты от опасности.

Практическое обеспечение безопасности при проведении технологических процессов и эксплуатации технических систем на этапах подготовки производства, а также проектирования, определяется решениями и действиями инженеров, техников и непосредственными исполнителями.

Единственный способ обеспечить безопасное будущее - это комплексно решить проблемы развития экономики и сохранения окружающей среды. Основу решений должно составить устойчивое развитие всех процессов, всемирная экономия ресурсов, безопасные и экологичные технологии, просвещение и подготовка кадров в области безопасного взаимодействия с окружающей средой.

1. Теорії європейської економічної інтеграції.

2. Історія становлення співробітництва між Україною та ЄС

2.1 Угода між СРСР та Європейським Економічним Співтовариством і Євратомом про торгівлю та комерційне та економічне співробітництво, підписана 18 грудня 1989 р.

Процес інтеграції країн Європи, пройшовши певні етапи свого розвитку від Договору про заснування ЄОВС, Договору про заснування Євратому, Договору про заснування Європейського Співтовариства (ЄС), Договору про Євросоюз, на сьогодні досяг рівня координації економічної, зовнішньої та внутрішньої політики держав-членів ЄС. Ідея створення такого інтеграційного об’єднання як ЄС на початку зводилася насамперед до задоволення спільних економічних інтересів держав-членів об’єднання. Згодом виникла потреба у поглибленні міждержавного співробітництва у соціальних, фінансових, гуманітарних та інших сферах суспільних відносин.

Відповідно з розвитком інтеграції європейських держав з’явилися теоретичні обґрунтування такого процесу. Саму інтеграцію в рамках ЄС можна розглядати як унікальне явище, що не має своїх аналогів у світовій практиці. У західній економічній науці виділяють 2 види інтеграції:

А) «Інтеграція ринків»

Б) «Інтеграція політики», яка поділяється на декілька типів:

Економічний федералізм – являє собою високий рівень міждержавної економічної співпраці;

Інтеграція європейського типу;

Менш розвинуту регіональну інтеграцію, яка не виходить за межі зон вільної торгівлі та митних союзів;

Міжнародно-правове регулювання світовою економікою й інших видів економічної діяльності в межах СОТ та інших міжнародних економічних організацій.

Інтеграція означає максимальний розвиток вільної торгівлі всередині інтеграційного угрупування, але й одночасне посилення протекціонізму у відносинах між її учасниками та рештою в світі.

У 90-х роках виникло ряд теоретичних концепцій інтеграції, які не переплітаються одна з одною.

1) Теорія багаторівневого управління (multilevel governance) – основою цієї теорії є існування компетенції різних рівнів, що пересікаються, та взаємодія політичних акторів, що пронизують всі ці рівні компетенцій. Цю ідею відстоював Ф. Нельсен, який вважав, що ЄС є політичним утворенням, в якому влада розпорошена між різними рівнями управління та суб’єктами.

2) Економічна теорія «позитивної» та «негативної» інтеграції (Я. Тінберген, П. Кептейн, П. ВерЛорен). Негативна інтеграція передбачає просте зникнення барєрів на шляху до транскордонного переміщення товарів, послуг та факторів виробництва, які в цілому можна охарактеризувати як ресурси, що необхідні для виробництва товарів та послуг (трудові ресурси, що втілюються в необхідності створення свободи руху осіб; інвестиційні ресурси, що втілюються у свободі руху капіталів та платежів). Відповідно до економічної теорії розвитку негативна інтеграція призводить до посилення конкуренції, зниження цін та підвищення якості товарів, послуг і факторів виробництва і, відповідно, призводять до росту ефективності економіки. Позитивна інтеграція – це прийняття законів та створення інститутів, що ще більше збільшують мобільність товарів, послуг, осіб й капіталів. На сьогодні ЄС після набуття чинності Лісабонським договором 2007 р., маючи у своєму арсеналі спільну торговельну політику, антимонопольну політику ЄС, перебуває на стадії завершення позитивної інтеграції.

3) Теорія неофункціоналізму (Е. Хаас)- наднаціональним системам передаються все більші повноваження, що зрештою призводить до «передачі суверенітету» (transfer of sovereignty) від держав-членів. Через взаємодію інституційної структури ЄС та національних акторів Е. Хаас виводить механізм «проникнення» - «spill-over», за допомогою якого він характеризує рушійну силу процесу інтеграції.

2. Історія становлення співробітництва між Україною та ЄС.

Співробітництво України з ЄС можна простежити у вигляді етапів його становлення.

1 етапом становлення відносин була Угода між СРСР та Європейським Економічним Співтовариством і Євратомом про торгівлю та комерційне та економічне співробітництво, підписана 18 грудня 1989 р. (набула чинності 1 квітня 1990 р.). Дана года передбачала чіткі строки для поступового та повного зняття Співтовариством кількісних обмежень на імпорт товарів з Радянського Союзу (ст..9 Угоди), за виключенням текстильної продукції, кам’яного вугілля та сталі. Розпад СРСР та поява нових незалежних держав практично співпав із новим етапом європейської інтеграції, а саме прийняттям Маастрихтського договору про Європейський Союз (1992 р.). Таким чином, ЄС почав формувати нові відносини співпраці з рядом нових держав. Тим самим теза стосовно «взаємопроникаючого» ефекту спіл-овер знаходить своє відображення й у формуванні відносин ЄС із третіми країнами.

Офіційні відносини між Україною та Європейськими Співтовариствами почалися ще в грудні 1991 р., майже після проведення референдуму, коли міністр закордонних справ Нідерландів – держави, що тоді головувала в ЄС, - визнав незалежність України. У 1992 р. були офіційно започатковані переговори щодо укладення угоди про співробітництво з Україною, які увінчалися підписанням й ратифікуванням Україною у 1994 році Угоди про партнерство та співробітництво (УПС), яка започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань.

УПС фактично замінила Угоду про торговельну та економчну співпрацю з Радянським Союзом 1989 р., що підтверджується ст.. 108 УПС. Передбачалося європейською стороною, що УПС стане перехідним етапом між Угодою про торгівлю та комерційне і економічне співробітництво 1989 р. та угодами про асоціацію. Рішенням Ради ЄС і Комісії ЄС №98/149/ЄС від 26 січня 1998 р. УПС була підтверджена від імені європейських співтовариств.

Тривалий процес ратифікації Угоди державами-членами закінчився лише на початку 1998 р., отже УПС набула чинності 1 березня 1998 р.

2 етап. Відносин України з ЄС розпочався з підписанням УПС. Всі укладені УПС з колишніми радянськими республіками є схожими одна на одну і за структурою, і за змістом. Усі вони містять положення про політичний діалог, лібералізацію взаємної торгівлі, розвиток підприємницької та інвестиційної діяльності.

Оскільки деякі положення УПС, що впливають на підприємницьку діяльність та інвестиції, закріплюють чітко визначені права та обов’язки для фізичних та юридичних осіб щодо права на працевлаштування (ст. 24), недискримінації компаній, в тому числі тих, які надають послуги через комерційну присутність (ст.ст. 30.2, 43), права компаній приймати на роботу ключовий персонал (ст. 35), права на доступ до ринку морських перевезень і перевезень на комерційній основі (ст. 39), то виникає питання про можливість забезпечення цих положень у судовому порядку.

Слід зазначити, що УПС, як міжнародна угода передбачає створення міжнародно-правового механізму для врегулювання суперечок між Україною та ЄС на засадах ст. 96, яким виступає Рада з питань співробітництва. На рівень Ради з питань співробітництва можуть підніматися й скарги фізичних та юридичних осіб, але тільки у випадку, якщо якась з сторін захоче порушити таке питання під час зустрічі в рамках цього органу. Як свідчить практика стосунків України та Євросоюзу в сучасних умовах на цей механізм розв’язання суперечок припадає переважна більшість звернень, що стосуються скарг на порушення положень УПС. І це не випадково. Справа в тому, то при розробці УПС представники ЄС доклали максимум зусиль, щоб її положення не могли тлумачитися сторонами як такі, що мають характер прямої дії. Проте, як вже зазначалось, УПС закріплює низку положень, які відповідають вимогам щодо прямої дії, що були встановлені Судом ЄС. Однак поки що до Суду ЄС не було звернень стосовно відповідності положень УПС цим вимогам. Але це стосується насамперед правопорядку Євросоюзу.

З іншого боку, в УПС все таки були включені положення, які створюють потенційні можливості для фізичних та юридичних осіб звертатися до національних судових установ доля захисту своїх прав, наданих угодою. Зокрема, ст. 93 зазначає наступне: “У рамках сфери дії цієї Угоди кожна Сторона зобов’язується забезпечити фізичним та юридичним особам іншої Сторони доступ, вільний від дискримінації щодо своїх власних фізичних та юридичних осіб, до компетентних судів та адміністративних органів Сторін для захисту їх особистих та майнових прав, включаючи права на інтелектуальну, промислову та комерційну власність”. Хоча ця стаття, внаслідок вже згаданої обережної позиції, зайнятої представниками ЄС при формулюванні положень УПС, прямо не говорять, що тут йдеться про можливість захисту в національних судах прав, наданих угодою, все ж не слід недооцінювати визнання важливості захисту прав в суді фізичними та юридичними особами.

Таким чином, шляхом включення УПС до внутрішнього правопорядку України закладаються тільки можливості для застосування національними судами України положень цієї угоди, які не вимагають для своєї реалізації ухвалення актів з імплементації. Але реалізація цих можливостей залежить від існування відповідних механізмів чи судової практики.

Політика України щодо європейської інтеграції була сформульована у 1993 р., набула форми стратегії у 1998 р., що підтвердилися намірами запровадити механізм адаптації законодавства України і лише у 2000 р. була прийнята програма інтеграції нашої країни до ЄС. Бажання України стати повноправним членом ЄС вперше було проголошено у січні 1996 р. на засіданні РЄ у Страсбурзі.

У 1996 р ЄС визнав за Україною статус країни з перехідною економікою. І майже через 10 р. у 2005 р. Рада ЄС надала Україні статус країни із ринковою економікою.

У 1999 р. у рамках СЗППБ була прийнята Спільна стратегія щодо України між ЄС та Україною. Спільну стратегію щодо України було ухвалено на початковий термін у 4 роки від дати її публікації, потім строк її дії подовжили ще на 1 рік до 2004 р.

Одночасно із закінченням строку дії Спільної стратегії була запроваджена нова політика ЄС – Європейська політика сусідства, яка розповсюджується й на Україну. «Східне партнерство», що виступає додатковою платформою для представлення Україною своїх інтересів, використання запропонованих механізмів проведення структурних реформ у країні. Спочатку ініціативу «Східного партнерства» було задекларовано на саміті в Празі 07 травня 2009 р. – у спільній декларації представників інституцій ЄС, 27 країн – членів ЄС та 6 країн – «партнерів» (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова та Україна) [316]. У вітчизняній науковій літературі «Східне партнерство» розглядають як напрям співпраці, що прямо визначається як інтеграційний [181, с. 461], з огляду на впровадження чотирьох так званих «тематичних платформ», запропонованих Європейською комісією. Зокрема, основу, тобто першу «платформу» становлять демократія, належне державне управління і стабільність. Саме до цієї «платформи» запропоновано такі напрями, як: демократія та права людини; правосуддя, свобода та безпека; безпека та стабільність. До другої «платформи» належать економічна інтеграція. Третю «платформу» становить енергетична безпека, четверту – контакти між людьми.

В свою чергу інструментом реалізації ЄПС стали плани дій. Замінив Спільну Стратегію щодо України План дій Україна-Євросоюз (2005 року), укладений на 3 роки. Ще 21 лютого 2005 р. в Брюсселі було підписано План дій Україна – ЄС [175]. Окрім кроків на виконання УПС, цей документ передбачав також більш тісне співробітництво між Україною і Євросоюзом, що виходить за рамки УПС і передбачає поступову економічну інтеграцію та поглиблення політичної співпраці. Так, серед пріоритетів співпраці України і ЄС, визначених Планом дій Україна – ЄС, є «поступове наближення українського законодавства, норм та стандартів до європейських», тобто Євросоюз прямо говорить про гармонізацію законодавства.Надалі трирічний термін Плану дій ЄС – Україна було подовжено з тим, аби згодом замінити його новим подібним документом.

3 етап. На заміну Плану дій 8 червня 2009 р. на засіданні Ради з питань співробітництва Україна – ЄС було підписано і набрав чинності 23 листопада 2009 р. Порядок денний асоціації Україна – ЄС (EU – Ukraine Association Agenda) [176] (далі – ПДА) вітчизняні науковці характеризують як політичний та «довідковий» документ, а за своєю природою ПДА є документом «м’яким», гнучким, розрахованим на подальшу модифікацію [181, с. 468], оскільки не має термінів виконання. Метою його ухвалення є полегшення імплементації тимчасової, а потім повноцінної угоди про асоціацію між Україною і Союзом. По суті, ПДА є новим практичним інструментом на заміну Плану дій Україна – ЄС для подальшого процесу підготовки сторін до набрання чинності угодою про асоціацію. Набуття асоційованого статусу є, безперечно, важливим етапом на шляху до членства у Євросоюзі [181, с. 471].

Характеризуючи ПДА, можна сказати, що даним документом на секторальній основі визначено ті пріоритети, які вимагають негайних дій від нашої країни для набрання чинності угодою про асоціацію. Зокрема, відповідно до ПДА, для забезпечення поваги до прав людини та основних свобод запропоновано такі пріоритетні завдання:

- сприяння імплементації міжнародних та регіональних стандартів прав людини (включно з: виконанням рішень ЄСПЛ; сприянням подальшому розвитку практики Суду як основного джерела міжнародного права за підтримки Євросоюзу; імплементацією Конвенції ООН про права осіб з фізичними вадами і додаткового Протоколу до неї);

- свобода вираження поглядів, зібрання, об’єднання (зокрема, «вираження» включає співпрацю щодо розвитку системи суспільного телерадіомовлення та створення умов, необхідних для вільної роботи журналістів; «зібрання» – свободу передусім мирного зібрання; «об’єднання» має на меті процес залучення громадян до прийняття рішень завдяки діяльності організацій громадянського суспільства);

- забезпечення дотримання прав осіб, які належать до національних меншин (передбачено тісне співробітництво між органами влади і представниками груп меншин; боротьбу зі злочинами, пов’язаними з проявами нетерпимості та ненависті – маються на увазі ксенофобія, антисемітизм, гомофобія тощо);

- боротьба проти тортур, нелюдського та принизливого поводження (за допомогою вдосконалення законодавчої бази та поліпшення тримання під вартою, а також імплементації рекомендацій Комітету ООН проти тортур і Європейського Комітету з питань запобігання тортурам);

- забезпечення однакового ставлення (мається на увазі рівність чоловіків і жінок у соціальному та економічному житті, боротьба з побутовим насильством тощо).

Відповідно до мети реалізації пріоритетів у процесі реформ, визначених у ПДА, було створено Спільний комітет на рівні старших посадових осіб, який має регулярно представляти свої доповіді Раді з питань співробітництва Україна – ЄС. У рамках першої зустрічі 26 січня 2010 р. Спільний комітет схвалив Перелік пріоритетів Порядку денного асоціації Україна – ЄС на 2010 рік, що нараховує 78 пріоритетів. У ПДА зазначено, що «процес переговорів та ратифікації угоди про асоціацію Україна – ЄС триватиме ще декілька років до того, як повна угода зможе набрати чинності».

ПДА та План дій носить рекомендаційний характер і визначає терміни вступу в силу угоди про асоціацію, які будуть залежати в свою чергу від заходів з боку України. Передбачено щорічний перегляд ПДА та запроваджено механізм моніторингу його реалізації.

Особливої уваги в контексті правової співпраці України з Євросоюзом, на наш погляд, заслуговує прийнятий 22 листопада 2010 р. на саміті в Брюсселі План дій з візової лібералізації (далі – ПДВЛ), що містить чотири основні блоки завдань для України. Перший блок пов’язаний із безпекою документів, включно з біометрикою; другий містить питання, пов’язані з нелегальною міграцією, включно з реадмісією; третій передбачає досягнення громадського порядку та безпеки, а четвертий (на якому ми зупинимося детальніше) – досягнення цілей, пов’язаних із зовнішніми зносинами та основними правами. Зокрема, даним документом окреслено досягнення шести базових цілей, які, у свою чергу, передбачають:

- перегляд та аналіз нормативно-правових актів, якими визначено процедури реєстрації місця проживання чи місця перебування громадян України, іноземців та осіб без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, і зняття з реєстрації таких осіб;

- надання доступної інформації про вимоги щодо реєстрації іноземців та осіб без громадянства, які мають намір проживати в Україні;

- забезпечення дотримання рекомендацій органів ООН, ОБСЄ, Ради Європи та міжнародних організацій з питань захисту прав людини;

- ратифікацію міжнародних договорів ООН та Ради Європи щодо боротьби з дискримінацією;

- уточнення умов та підстав набуття громадянства України.

Відповідно, задля забезпечення виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України та з метою створення умов для короткострокових поїздок громадян нашої країни до держав – членів ЄС 22 квітня 2011 р. Президент України підписав указ «Про Національний план з виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України» [242]. Згідно з цим указом, терміном для виконання ПДВЛ був визначений 2011 рік. Варто зазначити, що станом на березень 2012 року згідно з результатами громадської ініціативи «Європа без бар’єрів» за підтримки Європейської програми міжнародного фонду «Відродження» повністю виконаних завдань четвертого блоку щодо захисту основних прав людини немає [110]. На наш погляд, такі факти свідчать про певну складність приведення внутрішнього законодавства України у відповідність до європейських стандартів (насамперед – Євросоюзу) у сфері захисту прав, оскільки на сьогодні на законодавчому рівні ще не запропоновано низки ефективних заходів, спрямованих на боротьбу з будь-яким видом дискримінації.

09 лютого 2012 р. у своїй другій доповіді Європейська Комісія та Європейська служба зовнішньої дії наголосили, що Україна повинна й надалі вдосконалювати внутрішнє законодавство, зокрема – у сфері безпеки документів, юстиції, міграційної політики та захисту прав людини, тобто тих основних блоків, про які йшлося на саміті ЄС – Україна у 2010 році. Так, щодо блоку доповіді з питань прав людини, то Європейська Комісія відзначила «певний прогрес» нашої країни, зокрема прийняття кількох важливих поправок до норм, націлених на усунення необґрунтованих перешкод для свободи прав в Україні [319]. Водночас у доповіді наголошується необхідність «подальшої законодавчої роботи», що потрібна для інтеграції положень про права людини та основні свободи в законодавство України.

Нині питання введення безвізового режиму з ЄС є одним із трьох найбільш актуальних завдань у контексті європейської інтеграції України поряд з укладанням угоди про асоціацію і створенням зони вільної торгівлі з Євросоюзом. І вже станом на сьогодні після фактичного інституційного реформування згідно з набранням чинності Лісабонським договором 2009 року для України відкрито нові перспективні можливості в контексті подальшого розширення ЄС.

Дата добавления: 2014-01-07