Водна ерозія

Ерозія

Водна Вітрова

Водна ерозія спричинена поверхневим стоком, який має місце при наявності схилів крутизною понад 5˚.

Ерозія стає інтенсивнішою із:

1. зростанням крутості схилу,

2. зменшенням водопроникності ґрунту,

3. жорсткуватості підстилаючої поверхні,

4. збільшенням інтенсивності танення снігу,

5. внаслідок зливи

Відношення кількості води, що стікає до кількості опадів дістало назву коефіцієнта поверхневого стоку. При мерзлому ґрунті, який практично є водонепроникним, стікає майже вся вода, і коефіцієнт наближається до одиниці. Поверхневий стік навесні коливається в значних межах, від 0,01 до 0,95. В теплу пору року він досягає значних величин при зливах.

Площинна (змив ґрунту) Лінійна (розмив ґрунту)

Змив – руйнування і знесення верхнього найродючішого шару ґрунту. Водою зносяться родючі частинки ґрунту, на його поверхні утворюються улоговинки кілька сантиметрів завглибшки, які при оранці зарівнюються.

За ступенем змитості ґрунти поділяють на 3 категорії:

1. Слабозмиті – змито до 1/3 гумусового горизонту

2. Середньозмиті – змито від 1/3 до 2/3 гумусового горизонту

3. Сильнозмиті – змито понад 2/3 гумусового горизонту

Розмив – це знесення ґрунту і руйнування підґрунтя у вертикальному напрямку. При цьому утворюються вимоїни і яри. Такі явища спостерігаються на дні лощин, балок тощо, де вода збігає концентрованим струмком. Розмиви та яри, що утворилися таким чином, називаються донними. Якщо вода концентрується внаслідок перепон на водозборі, а вимоїни та яри утворюються на схилах або на берегах лощин і балок, то їх називають силовими або береговими. У довжину яр росте, врізаючись вершиною в середньому на 3...4 м за рік, в ширину ріст іде за рахунок підмивання відкосів та сповзання ґрунту, в глибину - за рахунок розмиву підґрунтя.

В розвитку ярів розрізняють такі характерні стадії:

І стадія – утворення вимоїни, яка не згортається при звичайному обробітку ґрунту.

ІІ стадія – врізання яру вершиною. Це стадія найінтенсивнішого росту яру. Починається з утворення характерного уступу – вершинного перепаду з крутою стінкою. Вода, що падає на уступі, підмиває вершину, вона звалюється, і яр росте назустріч стоку води. Інтенсивно також розмивається дно яру, підмиваються і обвалюються бічні відкоси, що призводить до швидкого розширення яру. Для цієї стадії також характерне те, що устя яру може не доходити до дна балки або долини, в які він впадає. Такі яри називаються висячими.

ІІІ стадія характеризується увігнутою формою русла яру. За рахунок росту в глибину яри втрачають своє висяче положення. Їхнє устя опускається до дна долини чи балки. В цій стадії формується дно яру, розмив його припиняється. Формуються також відкоси яру, наближаючись до кута природних відкосів, де з’являється рослинність, яка витримує тимчасове засипання.

ІV стадія – затухання яру. Припиняється ріст яру в довжину, ширину і глибину. Відкоси та вершина яру поступово заростають рослинністю.

Залежно від стадії розвитку ярів розробляють різні заходи боротьби з ними. У всіх випадках ці заходи мають передбачати регулювання поверхневого стоку, який є причиною утворення яру. Вимоїни (І стадія ерозії) ліквідують засипанням із застосуванням землерийних машин (бульдозерів, грейдерів, скреперів). Схилові яри ІІ стадії розвитку глибиною 5...6 м, а іноді й глибші, також засипають (виполохують), вище від них влаштовують земляні вали, за допомогою яких поверхневий стік затримують і відводять в інші, закріплені місця. Поряд з цим, передусім, при закріпленні глибоких ярів, застосовують гідротехнічні споруди (вершинні й донні) та створюють прияружні лісові смуги. Яри ІІІ стадії розвитку закріплюють за допомогою гідротехнічних споруд, створюють прияружні смуги та інші захисні насадження. Яри ІV стадії заліснюють.

Вітрова ерозія, на відміну від водної, виникає не тільки на схилах, а й на рівнинах. Вона найвиразніше найвиразніше проявляється при пилових бурях, які характеризуються видуванням ґрунтових часточок на значні відстані. Найшкідливішою є сукупна дія вітрової та водної ерозії на силових землях.

Вітрова ерозія виникає при швидкості 12 м/с і більше. При цьому часточки ґрунту розміром до 0,1 мм піднімаються в повітря і переносяться на далекі відстані, утворюючи пилові хмари, пилові буріа більш крупні (до 1 мм) стрибкоподібно переносяться до першої перешкоди. Ці ґрунтові часточки, б’ючись об ґрунт, сприяють ще більшому його руйнуванню. Дослідженнями встановлено, що вітрова ерозія на оброблюваних ґрунтах не виникає, якщо у верхньому шарі ґрунту є значна кількість грудочок діаметром понад 1...2 мм. Це так звані ерозійно-стійкі, ґрунтозахисні агрегати. Найлегше під дією вітру пересуваються по поверхні поля часточки ґрунту діаметром 0,1...0,5 мм. Їх називають ерозійно-небезпечними. Від їх кількості залежить пересування й підняття в повітря найдрібніших частинок ґрунту і руйнування крупніших.

Ерозійно-небезпечні частинки при пересуванні по поверхні ґрунту вдаряють об більші грудочки і розбивають їх на дрібніші. Виникає “ланцюгова реакція” – кількість грудочок, що піднімаються в повітря і падають, дедалі збільшується. Вони є найактивнішими елементами у формуванні процесу вітрової ерозії, яка веде до руйнування ґрунту, утворення пилових бур, видуванні та засіканні рослин. Щоб припинити вітрову ерозію, необхідно припинити пересування ерозійно-нестійких грудочок по ґрунту.

Пилові бурі звичайно виникають навесні на розораних полях, які ще не встигли покритись рослинністю. Особливо сильно вони проявляються на слабо структурних, розпилених ґрунтах і ґрунтах легкого механічного складу на півдні України.

Дата добавления: 2014-01-07