Загальні принципи організації обліку виробничої діяльності

Тема 8 Організація обліку та аналізу витрат, доходів і результатів діяльності підприємства

Лекція 9

Мета: організація аналітичного обліку процесу виробництва в рослинництві, тваринництві, допоміжних виробництвах. Організація аналітичного обліку процесу виробництва в рослинництві, тваринництві, допоміжних виробництвах.

План

9.1 Загальні принципи організації обліку виробничої діяльності

9.2 Організація обліку випуску продукції

9.3 Нормативний метод обліку витрат виробництва

9.4 Сутність доходу, його визначення й оцінка.

9.5 Класифікація доходів підприємства за видами діяльності.

9.6 Оцінка та визначення доходів.

Час: 2 год.

Література: [1], [2], [3], [5], [7], [12], [13].

Основна діяльність — це операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства, і забезпечують основну частку його доходу.

Сільськогосподарські підприємства займаються виробництвом і реалізацією сільськогосподарської продукції. Розрізняють головні, допоміжні та підсобні галузі.

Головними є такі галузі, які мають найбільшу частку товарної продукції у загальному її обсязі в господарстві. До головних галузей належать рослинництво і тваринництво.

Допоміжні галузі мають менший обсяг виробництва порівняно з обсягом виробництва головних галузей. Як правило, продукцію (послуги) цих галузей повністю споживає підприємство. Лише незначна кількість продукції (послуг) має товарний характер. До таких виробництв належать ремонтно-механічні майстерні, вантажний автотранспорт, жива тяглова сила, машинно-тракторний парк, електро-, тепло-, водопостачання тощо.

Підсобні галузі включають промислові й обслуговуючі виробництва. Промислові призначені для переробки продукції основного виробництва. До них належать млини, сепараторні пункти, пилорами, виноробні, консервні, цегельні заводи тощо.

Обслуговуючі виробництва забезпечують побутові потреби працівників сільськогосподарських підприємств. До них належать їдальні, пекарні, лазні, пральні, житлово-комунальне господарство тощо.

Для обліку виробничої діяльності призначено активний рахунок 23 «Виробництво», на якому узагальнюється інформація про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг). Облік виробничих витрат ведеться на окремих субрахунках, які підприємство самостійно відкриває до рахунка 23 за видами виробництв. Наприклад, сільськогосподарські підприємства можуть відкрити до рахунка 23 «Виробництво» такі субрахунки:

• 231 «Рослинництво»;

• 232 «Тваринництво»;

• 233 «Промислові виробництва»;

• 234 «Допоміжні виробництва»;

• 235 «Заклади громадського харчування»;

• 236 «Інші види виробництв».

Протягом звітного періоду у дебет рахунка 23 відносять лише прямі матеріальні, прямі трудові, інші прямі витрати, а також втрати від браку. Виробничі накладні (загальновиробничі) витрати включаються у собівартість продукції шляхом розподілу. За кредитом рахунка 23 відображаються суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт та послуг.

Аналітичний облік за рахунком 23 «Виробництво» ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах аналітичний облік витрат може вестися за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності.

Перелік і склад статей виробничих витрат встановлюється підприємством самостійно. Склад статей повинен бути затверджений наказом про облікову політику підприємства. Примірний перелік статей витрат наведено в Методичних рекомендаціях з планування, обліку й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 18.05.2001 р. № 132 (табл. 12.1).

Залежно від технології, організації, характеру й обсягу конкретного виробництва можуть застосовуватися простий (прямий), попередільний, позамовний та нормативний методи обліку витрат.

При простому (прямому) методі обліку усі витрати на виробництво прямо відносять на окремі об’єкти обліку витрат. Для цього відкривають аналітичні рахунки за видами виробництв, на яких відображають усі витрати і весь вихід продукції (робіт, послуг). Такий метод практикують на виробництвах, що випускають один вид продукції (робіт, послуг). Його застосовують у рослинництві, тваринництві, у деяких промислових і допоміжних виробництвах.

Попередільний метод використовують на виробництвах, де готову продукцію одержують внаслідок послідовної обробки вихідного матеріалу (сировини) на окремих стадіях, фазах або переділах виробничого процесу. При цьому методі аналітичні рахунки відкривають для роздільного обліку витрат з кожного переділу (стадії виробництва). У сільському господарстві цей метод обліку витрат застосовують у цегельному, консервному, виноробному виробництві, при добуванні торфу, переробці льону тощо. Наприклад, - у цегельному виробництві облік витрат проводять за трьома переділами: видобуток глини і піску; виготовлення цегли-сирцю; випалювання цегли;

- у консервному виробництві — обробка сировини; закладання в банки і пастеризація; пакування.

При позамовному методі обліку витрат, який застосовують в індивідуальних виробництвах, відкривають окремий аналітичний рахунок на кожне замовлення або для кожної партії сировини, що підлягає переробці.

При цьому давальницьку сировину не включають у витрати виробництва, а її вартість обліковують на позабалансовому рахунку. Такий метод практикують в обліку роботи ремонтних майстерень, пилорам, млинів та ін.

Найбільш передовим методом обліку витрат на виробництво є нормативний, який базується на реальному врахуванні витрат за нормами та відхилень від них. Нормативний метод обліку витрат застосовують на птахофабриках, у свинокомплексах тощо.

За журнально-ордерною формою обліку для відображення кредитових оборотів за рахунками 23, 24,39, 91,92, 93 призначено Журнал-ордер № 10.3 с.-г.

Аналітичний облік витрат ведеться у виробничих звітах. Для обліку основних виробництв (рахунок 23 «Виробництво») передбачено ведення виробничого звіту ф. № 10.3-а с.-г.; допоміжних виробництв, витрат на утримання та експлуатацію машин та обладнання (рахунки 23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати»), витрат на збут (рахунок 93 «Витрати на збут») та інших виробництв — виробничий звіт ф. № 10.3-6. с.-г.; загальновиробничих витрат — виробничий звіт ф. № 10.3-в с.-г.; адміністративних витрат — виробничий звіт ф. № 10.3-г с.-г.

Виробничі звіти складають за місяць і наростаючим підсумком з початку року в розрізі об’єктів аналітичного обліку за відповідними статтями витрат.

Дані виробничих звітів за кредитом аналітичних рахунків виробництв у межах структурних підрозділів та галузей виробництв переносять до Зведеної відомості № 10.3-д с.-г. до Журнал-ордера № 10.3 с.-г. Підсумки Зведеної відомості з деталізацією сум за синтетичними рахунками (субрахунками) записують до Журнал-ордера № 10.3 с.-г., а обіги з кредиту із Журнал-ордера — до Головної книги.

На підставі даних виробничих звітів складають також оборотну відомість ф. № 10.3-е с.-г. Ця оборотна відомість передбачає відображення початкового залишку, обороту за дебетом і кредитом, залишок на кінець (початок) звітного періоду для кожного об’єкта аналітичного обліку.

Одним із найважливіших економічних показників діяльності підприємства є собівартість. Обчислення собівартості одиниці окремих видів продукції, виконаних робіт і наданих послуг називається калькуляцією.

Калькуляція — заключний етап обліку витрат на виробництво і виходу продукції (робіт, послуг), у процесі якого групуються витрати й обчислюється собівартість продукції (робіт, послуг). її визначають діленням фактичних витрат на кількість одержаної продукції (робіт, послуг).

Калькулювання собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) здійснюється для визначення ефективності запланованих і фактично здійснених агротехнічних, технологічних, організаційних і економічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва та для обґрунтування цінової політики підприємства. Калькуляції дають змогу приймати більш оптимальні управлінські рішення, повніше використовувати резерви економії.

Розрізняють планову, фактичну (звітну), провізорну (очікувану) і нормативну собівартість.

Планову собівартість обчислюють, виходячи з планових витрат і планового обсягу продукції (робіт, послуг) шляхом ділення першого показника на другий.

Фактичну собівартість розраховують на підставі фактичних виробничих витрат і одержаної продукції (робіт, послуг) за звітний період.

Провізорну собівартість сільськогосподарські підприємства визначають станом на 01.10 за фактичними даними про витрати і вихід продукції за 9 місяців звітного року й очікуваними показниками за IV квартал. Цей показник має велике значення для прогнозування результатів діяльності підприємства.

Нормативну собівартість розраховують на базі норм, які діють у господарстві з витрачання кормів, насіння, добрив, палива, електроенергії, інших матеріалів та планово-облікових цін на товарно-матеріальні цінності, роботи й послуги, а також норм виробітку і розцінок за продукцію та роботи.

Нині порядок розрахунку фактичної собівартості продукції (робіт, послуг) нормативними документами не регламентується. Затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 18.05.2001 р. № 132 Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств мають рекомендаційний характер і можуть агроформуваннями не використовуватися. Тому вибір конкретних методів калькулювання входить до компетенції підприємства і залежить від потреб отримання необхідної інформації для прийняття оперативних, тактичних і стратегічних рішень. Застосування конкретних методів калькулювання необхідно обов’язково відобразити в наказі про облікову політику підприємства.

9.2 Організація обліку випуску продукції

Трудові, матеріальні та грошові витрати контролює центральна бухгалтерія підприємства. Оформлені згідно нормативів встановлених в господарстві, первинні документи систематизують і групують у зведені відомості.Документи, за якими відпускалися цінності понад нормами групують та узагальнюють окремо. Групування витрат здійснюють по сільгоспкультурах або видах робіт за номенклатурою статей по бригадах та ланках.

Первинним документом обліку виходів на роботу, відпрацьованого часу і нарахованого заробітку є “Табель обліку робочого часу”, де записують кількість відпрацьованого часу кожним членом підрозділу в своєму колективі, поза нимі залученими зі сторони. У “Виробничому звіті” у відсотках до заробітної плати підсумовують резерви на оплату відпусток та відрахувань на соціальне страхування працівників.

Затрати праці, заробітної плати водіїв, трактористів структурних підрозділів і підприємства вцілому обліковують у “Нагромаджувальній відомості обліку використання машино-тракторного парку”, підсумки якої заносять до ”Журналу обліку робіт і послуг по технологічних процесах у рослинницві”. В цей журнал заносять дані з книжок, облікових листків праці й виконаних робіт та “Нагромаджувальних відомостей роботи вантажного автотранспорту”. Для систематизації місячних підсумків журналу і групування технологічних процесів по сільгоспкультур для контролю планових показників використовують “Нагромаджувальну відомість обліку прямих витрат”. Підсумки цієї відомості переносять у” Виробничий звіт по рослинництву”.

Насіння та садивний матеріал, мінеральні та органічні добрива, засоби захисту рослин обліковують за лімітно-забірними відомостями і накладними внутрішньогосподарського призначення. Водночас оформляється актами на списання відповідних матеріалів. На основі цих актів проводять запис до “Журналу обліку прямих витрат по технологічних процесах” і “Звіт про рух матеріальних цінностей”.

Облік витрат нафтопродуктів ведуть у “Лімітно-забірних картках” або накладних і водночас фіксуються в облікових та подорожніх листках. На основі “Звіту про рух палива і мастильних матеріалів” складають “Зведений звіт про рух палива і мастильних матеріалів”.

Інші матеріали та МШП і спецодяг списуються за “Лімітно-забірними відомостями” та накладними.

В статті “Роботи та послуги” допоміжних та обслуговуючих виробництв відображені витрати відповідно до виконаних обсягів робіт та послуг (тонно-кілометрів, коне-днів, кіловат-годин та ін.).

Облік витрат і робіт машино-тракторного парку здійснюють в “Облікових листках трактористів –машиністів”,”Подорожніх листках тракторів”, “Нагромаджувальних відомостях обліку використання машино-тракторного парку”. На підставі цих документів ведуть щомісяця “Виробничий звіт по допоміжних підприємствах, утриманню і експлуатації машино-тракторного парку”.

Загальновиробничі витрати відносять на витрати виробництва по об’єктах калькуляції щомісячно. Понаднормативні витрати оформляються “Розшифровками відхилень від норм”.

Підсумки витрат записують у “Виробничому звіті по рослинництву” по об’єктах калькуляції в графу ”Нормативи витрат”. Відхилення від норм фіксують окремо в графі “Відхилення від нормативів”. У “Виробничому звіті по рослинництву” по структурному підрозділу та господарстві вцілому записують (для цього використовують вкладні листки) в першій графі –нормативи витрат по кожній статті, а в наступних - фіксують фактичні витрати за період, що минув.

Синтетичний облік ведеться у журналі-ордері №10. Наприкінці місяця данні переносять до Головної книги.

Облік витрат на виробництво продукції тваринництва при нормативному методі і журнально-ордерній формі обліку проводиться при суворому дотриманні принципу окремого фіксування витрат за нормою та фактичних за місяць та наростаючим підсумком за рік. Для цього у “Виробничому звіті по тваринництву” по кожному структурному підрозділу і галузі вцілому записують нормативи по кожній статті згідно з нормою та планом виробництва.

В кінці місяця кредитовий оборот з журналу-ордеру №10 переносять до Головної книги. А дебетовий звіряють з іншими кореспондуючими рахунками і з Головною книгою. Бухгалтерський облік витрат на виробництво повинен забезпечити дані про фактичні витрати на виробництво в межах підрозділу і своєчасне відображення відхилень від норм витрат по місцях виникнення та причинах і винних у цьому особах.

Наприкінці кожного місяця підводять підсумки госпрозрахункової діяльності бригад, ферм та інших структурних підрозділів. Порівнюються ліміти витрат на місяць з фактичними витратами. У результаті виявляють позитивні та негативні відхилення у витрачанні коштів. У разі негативних відхилень, заслуховують керівника підрозділу, встановлюють причини, щоб уникнути їх у наступному місяці. Якщо відхилення позитивні, тобто економія коштів, то підприємство приймає рішення щодо преміювання робітників. Цю премію видають не за рахунок фонду заробітної плати, а виходячи з сум зекономлених ресурсів. Решту економії використовують як джерело збільшення прибутку підприємства, що уточнюється в кінці року.

9.3 Нормативний метод обліку витрат виробництва

Робота із впровадження нормативного методу планування, обліку і контролю в підприємстві розпочинається із розробки та затвердження норм І нормативів витрат виробничих запасів, коштів, та праці. Нормативний метод це різновид американського «директ — костингу».

Норми витрат — це мінімальне значення витрат ресурсів на одиницю продукції, робіт, послуг. Наприклад, норма виробітку, норма витрат часу, норма обслуговування тварин, норма витрат пального тощо. Нормативи — це науково обґрунтовані розрахункові величини, що виражають певні вимоги до затрат і результатів виробництва, їх розподілу та використання. Наприклад, нормативи ефективності капітальних інвестицій і нової техніки, нормативи формування фонду оплати праці, нормативи розподілу прибутку та формування власного капіталу, нормативи максимального рівня виробничих запасів, нормативи власних обігових запасів, нормативи виробничих затрат на одиницю готової продукції, 1 га посівної площі, одну умовну (фізичну) голову тварин і птиці тощо.

На Заході нормативи називають стандартами. За категоріями стандарти бувають базовими, ідеальними й досяжними на даний час, а за видами — стандарти матеріалів, стандарти прямих затрат праці та стандарти накладних витрат.

Впровадження нормативного методу планування, обліку і контролю передбачає дві стадії:

1) попередню;

2) наступну.

В процесі попередньої стадії визначають нормативну собівартість продукції, робіт і послуг розрахунковим методом. В процесі наступної стадії виявляють відхилення від встановлених норм за місцями їх виникнення, причинами і винними особами. Періодично норми та нормативи переглядаються, що призводить і до зміни нормативної собівартості.

Організація обліку за нормативним методом відбувається в такій послідовності:

1)встановлюють (розраховують) норми і нормативи;

2)проводять розрахунок нормативної собівартості за всіма видами продукції;

3)доводять норми, нормативну калькуляцію до всіх визначених відповідальних осіб;

4)поводять розподіл обов’язків між відповідальними особами з метою забезпечення оперативного контролю за дотриманням норм, нормативів та нормативної собівартості;

5)встановлюють відхилення від норм, нормативів і нормативної собівартості за допомогою сигнальних документів;

6)відображають в системі синтетичного і аналітичного обліку нормативні витрати, відхилення від них і фактичні затрати за звітний період;

7)аналізують відхилення і встановлюють місце, осіб та причини відхилень;

8)приймають управлінські рішення щодо змін нормативів, норм і нормативних калькуляцій;

9)розробляють заходи і забезпечують контроль за поліпшенням використання системи нормативного методу обліку в підприємстві.

Підприємства, які мають досвід ведення обліку та контролю в умовах нормативно-чекової системи, мають ґрунтовну базу для переходу до нормативного методу планування, обліку та контролю. Для чекової форми оперативного контролю за виробничими витратами існує три її варіанти в Україні: 1) перший варіант - найбільш недосконалий, бо ліміт витрат у чековій книжці окремого підрозділу встановлюється раз на рік; 2) другий варіант — передбачає, що чек виписують на основі первинних документів або без їх оформлення; 3) третій варіант — наближений до нормативного методу. За цього варіанту чекової форми контролю суми витрат, яку потрібно контролювати за кожною статтею називають місячним лімітом витрат або лімітом витрат на період робіт. Замість нормативної калькуляції виписують частину або всю суму ліміту. У випадку понадлімітного відпускання цінностей на потреби виробництва за чекової форми контролю виписують додатковий чек з червоною смугою (сигнальний документ).

Щоб перейти від нормативно-чекової системи до нормативного методу планування, обліку та контролю за витратами, необхідно замінити ліміти витрат на нормативні калькуляції, а чеки — на сигнальні документи (первинні документи з червоною смугою). Чекова форма оперативного контролю за затратами і нормативно-чекова система планування, обліку та контролю за затратами були поширені у 80 -х роках двадцятого століття. Однак і нині (з певним вдосконаленням) їх можна було б використовувати підприємствам. Щодо нормативного методу планування, обліку і контролю, то в умовах комп’ютерної системи обліку, коли досить легко і швидко можна робити будь-які розрахунки із врахуванням змін норм та нормативів, цей метод нескладно запровадити у підприємстві й забезпечити йому ефективне застосування на практиці. Правда, не варто й занадто переоцінювати можливості нормативного методу, адже зарубіжний досвід ведення сучасного обліку багатий й на інші оригінальніші методи обліку та контролю.

Дата добавления: 2014-01-07