Структура господарського комплексу України

Первинною ланкою в структурі національної економіки України є підприємство - простий осередок громадського розподілу праці по виробництву і реалізації якого-небудь продукту або послуги. Підприємства, що випускають однорідну продукцію або схожу по технологічному процесу, об'єднуються в галузі (гірничодобувна, оброблювальна, харчова промисловість, авіабудування і так далі). Виділяють три аспекти структури господарського комплексу України - галузеву, функціональну і територіальну структуру.

Галузева структура господарства безпосередньо відображає процес громадського розвитку праці, вказуючи на функціональні відмінності між галузями. На її основі робиться аналіз міжгалузевих пропорцій і зв'язків, зіставляються показники економічної ефективності виробництва. Вона служить цілями управління економікою. Галузі господарства відрізняються роллю в задоволенні громадських потреб в матеріальних і духовних благах в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання, матеріальних благ і виконанні різних послуг. Залежно від їх ролі в господарському комплексі виділяють виробничі і невиробничі сфери.

До виробничої сфери відносять ті галузеві види діяльності, які:

1) створюють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво);

2) доставляють створені матеріальні блага споживачам (транспорт і зв'язок по обслуговуванню матеріального виробництва);

3) зв'язні з продовженням процесу виробництва у сфері обороту (торгівля, матеріально-технічне постачання, заготівля, громадське харчування).

Невиробнича сфера - сукупність галузей господарства, які здійснюють функції надання послуг нематеріального характеру суспільству.

До неї відносять:

1) галузі, що безпосередньо надають послуги, житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення;

2) галузі соціального обслуговування - освіта, охорона здоров'я, культура, наука і наукове обслуговування;

3) галузі органів управління і оборони;

4) галузі, що включають кредитування, фінанси, страхування.

Провідну роль в галузевій структурі України має промисловість.

До промисловості України відносять 18 найбільших галузей: електроенергетика, паливна промисловість, чорна металургія, кольорова металургія, хімічна і нафтохімічна, машинобудування і металообробка, лісова, деревообробна і целюлозно-паперова, промисловість будівельних матеріалів, легка, харчова, мікробіологічна, поліграфічна.

Усі галузі національної економіки функціонують в тісній взаємодії між собою.

Розвиток інтеграційних зв'язків між галузями господарства відбиває функціональна структура. Це сторона структури господарства відбиває систему економічних і технологічних зв'язків усередині народногосподарського комплексу і проявляється у вигляді енерговиробничих циклів (ЕПЦ).

На практиці функціональна структура господарства представлена міжгалузевими народногосподарськими комплексами.

МНК - цілісна система підприємств різних галузей, які роблять або послідовно переробляють певну сировину, або вирішують важливу загальнодержавну задачу. На Україні сформувалися такі МНК: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хімічний, лісопромисловий, будівельний, соціальний, агропромисловий і транспортний.

Вищим типом територіальної структури господарства є виробничо-територіальний комплекс від мікро, - мезо - до макрорегіонального рівня організації.

Виробничо-територіальний комплекс - таке взаємообумовлене поєднання підприємств і галузей на тій або іншій території, при якому за рахунок вдалого їх підбору досягається максимальний економічний ефект. Народногосподарські комплекси різних рівнів від галузевих і до негалузевих взаємодіють з іншими комплексами країни і інших країн.

Таким чином, під національною економікою прийнято вважати сукупність усіх галузей і регіонів, сполучених в єдиний організм багатосторонніми економічними зв'язками. У національній економіці в нерозривному комплексі виступають виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ, послуг і духовних цінностей.

Виходячи з кон'юнктури світового і внутрішнього ринку і наявності факторних умов, до пріоритетних галузей промисловості України віднесені:

у машинобудуванні - виробництво авіаційної і ракетно-космічної техніки, суднобудування, енергетичне і сільськогосподарське машинобудування, окремі виробництва електронної техніки і засобів зв'язку;

у металургійній промисловості - виробництво тонкого автомобільного листа, високоміцних труб, водо- і газопровідних труб з покриттям, алюмінієвої фольги і губчастого титану, сталевих канатів і арматури;

у хімічній і нафтохімічній - виробництво мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, синтетичного корду, полімерів і виробів з них, магнітних стрічок і рентгенівської плівки на лавсановій основі, товарів побутової хімії, автомобільних шин і гумотехнічних виробів;

у деревообробній промисловості - виробництво фанери, картону, спеціальних видів паперу, деревностружкових і древесноволокнистых плит, меблів;

у промисловості будівельних матеріалів - виробництво високоякісного скла, крейди, фракційного щебеня, тонких облицювальних плит з граніту і бруківки сучасного дизайну;

у легкій промисловості - поглиблена переробка льону і хмелю, швацьке і трикотажне виробництво.

Безумовно, усі ці пріоритети дуже значимі для національної економіки. Проте слід враховувати дві обставини. По-перше, практично жоден з пріоритетів не підкріплений достатніми інвестиціями для своєї реалізації. По-друге, реалізація більшості з перерахованих пріоритетів розрахована на 10-15 років. Чисті прибутки в сприятливих умовах можливі лише через 5-7 років, а до того часу національна економіка повинна якось вирішувати проблему внутрішнього споживчого ринку. Поки що на нім панує іноземний товаровиробник.

Починаючи ринкові реформи, Україна прагнула здійснити радикальні структурні зрушення в економіці країни на користь випереджаючого розвитку галузей, працюючих на задоволення потреб людини і насичення внутрішнього споживчого ринку, тобто прейти від тоталітарно-орієнтованої до соціально-орієнтованої економічної структури і відповідного облаштування свого суспільства. Проте за минулі роки майже жодного кроку в цьому вирішальному напрямі зробити не вдалося. У фактичних цінах доля виробництва засобів виробництва (група А) не лише не зменшилася, а навпаки зросла до 76,1%, а доля виробництва предметів споживання (група Б) впала до 23,9%. Розрахунки за порівнянними цінами дали незначне збільшення долі випуску предметом споживання, але це не зробило відчутної дії на стан внутрішнього споживчого ринку за рахунок власних товаровиробників. Його насиченість формується переважно за рахунок імпорту, а не виробників вітчизняних товарів. Таким чином, політика переорієнтації промислової структури в соціальному напрямі доки ще не сталася.

Діюча макроструктура трансформується досить повільно і далеко не в кращому напрямі.

У загальнопромисловій структурі питома вага сфери машинобудування і металообробки знизилася майже удвічі. Країна поставлена перед проблемою: або йти в пряму залежність від іноземних технологій, на що немає грошових коштів, або повертатися до примітивних технологій минулого.

Як перший, так і другий шлях для України згубні, оскільки приведуть її економіку до повної деградації і занепаду. Треба йти по єдино правильному шляху - оновлення, нарощування і структуризації національного машинобудівного комплексу, використовуючи новітні науково-технічні досягнення з тим, щоб освоювати і випускати власні технологічні системи. Це - основа прогресивного розвитку держави. Для цього треба мати місткий платоспроможний ринок. Важливим імпульсом до економічного пожвавлення і розвитку машинобудування може стати економічне і законодавче стимулювання кооперації і інтеграції з іноземними фірмами на базі спільного капіталу, а також залучення іноземних кредитних ресурсів. Це ефективніше і дешевше, ніж орієнтація на імпорт машин і устаткування. Цій галузі потрібний державний захист і підтримка для забезпечення ринкової стабілізації і виживанні в конкурентній боротьбі.

В умовах ринку, за відсутності централізованої галузевої системи управління економікою і істотної зміни інституціональних функцій, що виконуються адміністрацією суб'єктів економіки України (АТК, місто Київ, Севастополь, області.) з'являється необхідність в нових формах координації діяльності економічних суб'єктів. Однією з таких форм може бути сукупність підприємств різних галузей, що дістала назву «Кластер».

Математична статистика визначає кластер як сукупність об'єктів з близькими значеннями параметрів, що відбивають якісні характеристики цих об'єктів.

З організаційно-економічних позицій кластер - сукупність основних, споріднених і таких, що підтримують галузей. М.Портер так визначає поняття кластера: «Кластери промислових галузей формуються фірмами і галузями промисловості, пов'язаними через вертикальні (покупець-постачальник) або горизонтальні (загальні клієнти і технології) стосунки з головними гравцями, розташованими в окремому регіоні - державі».

Коли формується кластер, усі виробництва в нім починають надавати один одному взаємну підтримку. Вигода поширюється по усіх каналах постачальників або споживачів.

М. Портер, приходить до висновку, що повсюдне поширення кластерів можна розглядати в якості головної риси усіх високорозвинених національних економік.

Таким чином, розділення національної економіки на взаємозв'язані, взаємозалежні галузеві підрозділи різного рівня дозволяє розглядати національну економічну діяльність як структуровану в галузевому просторі.

Дата добавления: 2014-01-07