Моделі національної економіки у рамках систем

Для кожної системи характерні свої національні моделі організації господарства, оскільки країни розрізняються своєрідністю історії, рівнем економічного розвитку, соціальними і національними умовами. Так, для адміністративно-командної системи характерні радянська модель, китайська модель та ін. Сучасній ринковій системі також властиві різні моделі.

Вивчення цих моделей має практичне значення для розробки моделі розвитку України. При цьому йдеться не про копіювання чужого досвіду, а про творче його використання з урахуванням конкретних умов, що склалися в нашій країні.

Розглянемо найбільш відомі національні моделі.

Американська модель побудована на системі всесвітнього заохочення підприємницької активності, збагачення найбільш активної частини населення. Малозабезпеченим групам створюється прийнятний рівень життя за рахунок різних пільг і посібників. Завдання соціальної рівності тут взагалі не ставляться. Це модель заснована на високому рівні продуктивності праці і масової орієнтації на досягнення особистого успіху. В цілому для американської моделі характерна державна дія, спрямована на підтримку стабільної кон'юнктури і економічної рівноваги.

Шведська модель відрізняється сильною соціальною політикою, орієнтованою на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь найменш забезпечених верств населення. Тут в руках держави знаходиться усього 4% основних фондів, зате доля державних витрат в 90-х рр. склала понад 50% від ВВП, причому більше половини цих витрат спрямовується на соціальні потреби. Природно, це можливо тільки в умовах високого оподаткування, особливо фізичних осіб. Така модель дістала назву ''функціональна соціалізація'', що означає, що функція виробництва лягає на приватні підприємства, що діють на конкурентній ринковій підставі, а функція забезпечення високого рівня життя (включаючи зайнятість, освіту, соціальне страхування) і багатьох елементів інфраструктури (транспорт, НИОКР) -на держава.

Соціальне ринкове господарство ФРН. Ця модель формувалася на основі ліквідації концернів гітлерівських часів і надання усім формам господарства (великим, середнім, дрібним) можливості стійкого розвитку. При цьому особливим заступництвом користуються так звані миттельштанд, тобто дрібні і середні підприємства, фермерські господарства. Держава активно впливає на ціни, мита, технічні норми. Що лежить в основі цієї системи ринок виявив свою перевагу у використанні спонукальних стимулів до високоефективної господарської діяльності.

Японська модель характеризується певним відставанням рівня життя населення (у тому числі рівня заробітної плати) від росту продуктивності праці. За рахунок цього досягається зниження собівартості продукції і різке підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку. Така модель можлива тільки при виключно високому розвитку національної самосвідомості, пріоритеті інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні жертви заради процвітання країни. Ще одна особливість японської моделі розвитку пов'язана з активною роллю держави в модернізації економіки, особливо на її початковій стадії.

Південнокорейська модель має багато спільного з японською. Це, зокрема відноситься до особливостей психологічного складу населення країни, його високої працьовитості і відповідального відношення до своїх обов'язків, що базуються на моральних нормах конфуціанства. Загальною для обох моделей є і активна участь державних органів в перебудові економіки. В цілях її прискореної модернізації широко використовуються податкова, тарифна і валютна політика. Тривалий час існував контроль над цінами на ресурси і широке коло товарів виробничого і споживчого призначення. Система державного регулювання економіки, що склалася в Південній Кореї, сприяє підвищенню конкурентоспроможності південнокорейських товарів на світовому ринку.

Внаслідок відносно меншого, ніж в Японії, розвитку ринкових стосунків південнокорейська держава цілеспрямовано сприяла створенню потужних плацдармів ринкової економіки в особі великих корпорацій, так званих чеболь, перерісших потім у фінансово-промислові групи.

І нарешті, ще один елемент південнокорейської моделі, що представляє безперечний інтерес для України, - це надання державними органами усебічної підтримки дрібному і середньому підприємництву, що сприяло створенню в стислі терміни середнього класу. В той же час, як показав кінець 90-х рр., у південнокорейської і японської моделей з їх особливо сильним державним втручанням в ринковий механізм виникає знижена пристосовність останнього до світових фінансових криз.

Існують також ліберальний, социал-реформистский і консервативний варіанти.

Ліберальний варіант передбачає необхідність проведення важливих соціальних і інституціональних реформ, раціональна взаємодія приватного і державного секторів, впровадження системи національного планування, підпорядкування приватного сектора інтересам розвитку суспільства, здійснення поступової соціалізації капіталістичної економіки (Дж.Гэлбрейт, Р. Хейброннер).

Варіант Социал-реформіста змішаної економіки припускає досягнення оптимального поєднання децентралізму і централізованого управління, а також планування і ринку, індивідуальних і колективних форм власності для поступової трансформації капіталізму в прогресивніше суспільство.

У моделі змішаної економіки важлива роль відводиться ефективному функціонуванню дрібних і середніх підприємств.

У Україні утілюється в життя консервативний варіант такої моделі. Якнайповніше від представлений консервативною економічною політикою, заснованою на концепції монетаризму: пріоритети приватної власності, механізм ринкової конкуренції і вільного ціноутворення. Серед сфер державного регулювання економіки вирішальну роль монетаризм відводить роль регулювання об'єму грошової пропозиції. Ці принципи монетаризму послідовно втілювалися в Україні.

Внаслідок цього в умовах переважання державного сектора 90-х рр. рушилося державне управління економікою, проводилася необгрунтована лібералізація цін, зовнішньоекономічної діяльності.

В умовах відсутності сформованої структури і інфраструктури ринку ці заходи привели до некерованості макроекономічних процесів, величезних збитків в народному господарстві, крайнього зубожіння трудящих і колосального збагачення ''купки'' клановономенклатурной еліти.

Узявши курс на створення змішаної економіки, Україна все більше збільшує розрив між задекларованою моделлю соціально-економічного розвитку суспільства і фактичним станом української економіки.

Здолати цей зростаючий розрив можна лише при виконанні ряду обов'язкових умов. По-перше, необхідно відмовитися від принципу домінування приватної власності. По-друге, припинити тотальну приватизацію (що дуже нагадує ''націоналізацію навпаки''), не зменшувати питому вагу державної власності на засоби виробництва нижче 30-35%. По-третє, відкинути помилкову тезу президентської програми про те, що ''базової основи інституціональних перетворень повинна стати цінова лібералізація, поступовою перехід до вільного регулювання цін за ринковими законами попиту і пропозиції''. По-четверте, перейти від декларації про необхідність формування широкого шару реальних власників до її практичного втілення. По-п'яте, відмовитися від монитаристской-административно-командного типу регулювання економіки на користь кейнсіанського і інституціонального.

Незважаючи на значні успіхи розвинених країн світу, в економічних системах яких втілені окремі варіанти і форми моделі змішаної економіки, цих системи далеко не досконалі, оскільки допускають значну розтрату людських (про що свідчать близько 50 млн. безробітних), матеріальних (середня завантаженість виробничих потужностей знаходиться на рівні 75%) і фінансових ресурсів (що підтверджують значні витрати на озброєння, паразитичний спосіб життя переважної більшості найбільш багатих верств населення та ін.). При цьому десятки мільйонів людей в розвинених країнах світу живуть в убогості, на межі фізичного виживання. Це диктує необхідність пошуку власної, досконалішої моделі соціально-економічного розвитку. Такою моделлю, як представляється, може стати модель народної економіки.

Народна економіка. Народна економіка є економічною системою, орієнтованою на потреби і інтереси людей праці, яка передбачає використання усіх типів і форм власності (при домінуванні трудової колективної власності), усебічний соціальний захист населення і національне демократичне економічне планування. Рушійною силою побудови такої економіки є увесь народ, такі його основні шари і групи, як робітники, селяни, у тому числі фермери, інтелігенція, підприємці, службовці, тобто усі, хто хоче бачити сильну і незалежну Україну і сприятиме її побудові.

Основної народної економіки являються, передусім, народні підприємства, на яких долається відчуженість найнятого робітника від засобів виробництва, а отже, праці від власності, влади, оскільки керівництво на таких підприємствах здійснюється на основі самоврядування, і виходячи з цього, формуються найефективніші стимули до праці.

Стратегічно важливі для країни об'єкти залишаються в руках держави, але ця власність перестає бути засобом збагачення чиновників державного апарату, а служитиме загальнонародним інтересам, стане загальнонародним власністю, важливим елементом народної економіки.

Народна економіки відкриває широкий простір для розвитку малого і середнього підприємництва, на основі якого формуватиметься середній клас.

Умови праці і заробітна плата в недержавному секторі контролюються державою і не мають бути гірші, ніж на державних підприємствах.

Дата добавления: 2014-01-07