Комерційний банк, на відміну від більшості компаній інших ти­пів, виявляє не одну, а безліч суспільно-економічних сутностей

В загальному вигляді предметом діяльності банків є обслуговування фінансових операцій суб'єктів економічних відносин.

Принципи організаційної побудови банку

Способи організації і структура будь-якої компанії визначаються предметом її діяльності, її суспільно-економічною сутністю, цілями та історією.

По-перше, банк є інструментом здійснення фінансових операцій суб'єк­тів економічних відносин. Наприклад, проводячи розрахунки між клієнтами, банк лише обслуговує їх угоди, залишаючись непричет­ним до мотивів їх здійснення та результатів.

По-друге, банк сам є суб'єктом економічних відносин. Так, видаючи кредити, банк всту­пає в угоди зі своїми клієнтами, самостійно приймає рішення про їх проведення, піклується про результат проведення операції (повер­нення позики та відсотків).

По-третє, банк є накопичувачем кош­тів. Приймаючи їх від населення за допомогою депозитів, інтегрую­чи залишки на розрахункових рахунках клієнтів, одержуючи в управління (траст) активи компаній і приватних осіб, банки створюють, накопичують сумарний фінансовий потенціал, що може бути вико­ристаний для досягнення цілей, не пов'язаних з накопиченням — у будівництві, виробництві, сфері послуг, торгівлі.

По-четверте, на­правляючи кошти в кредитування або поповнюючи портфель цін­них паперів, вибираючи позичальників, банк є розподільником ко­штів.

По - п’яте, банк є інформаційним центром. Інформація про операції клієнтів, їх стан, події на грошових і товарних ринках нако­пичується банком й використовується ним для прийняття рішень про здійснення тих чи інших операцій. Перераховані банківські оди­ниці визначають можливість, а в деяких випадках і необхідність створення банківських підрозділів, що їх обслуговують.

Цілі комерційного банку поділяються на стратегічні й тактичні, довгострокові й короткострокові, загальні й локальні. Для свого до­сягнення, як правило, вони також вимагають створення відповідних банківських підрозділів.

Історія розвитку банку також значно впливає на спосіб організа­ції роботи в ньому і його структурі. Невеликі банки, що обслугову­ють потреби фінансово-промислових груп, як правило, відтворюють риси управління, прийняті в материнських компаніях. Вузькогалузеві банки часто містять спеціалізовані підрозділи, назви і предмет діяль­ності яких відображують галузеву приналежність їх клієнтури. Бан­ки, що орієнтуються в основному на індивідуальне обслуговування декількох великих клієнтів, зазвичай не мають розгалуженої філіальної мережі. Універсальні банки прагнуть мати велику кількість філій і для керування ними створюють відповідні дирекції. На структурі банків впливає фінансовий стан, причетність до обслуговування державних програм, географічне розташування головного офісу, освіта й смаки акціонерів та керівників.

Однак, існують спільні риси по­будови банківських підрозділів, і можуть бути сформульовані прин­ципи організації комерційних банків.

Основні принципи організаційного процесу в банку такі:

> функціональна побудова;

> відповідність меті банку;

> ієрархія владних повноважень та рівнів організації;

> спільні й координовані дії;

> раціоналізація управління;

> цілісність і відповідність умовам зовнішнього середовища;

> забезпечення контролю;

> регламентація діяльності персоналу;

> забезпечення оперативною і достатньою інформацією.

Кінцевою метою формування структури банку є доцільність і ра­ціональність управління усім комплексом банківської діяльності, під­вищення якості послуг, що надаються клієнтам банку, продуктивності праці банківських працівників, забезпечення прибутковості банку,

Дата добавления: 2014-01-07