Стратегії формування портфеля цінних паперів

ТЕМА 8. УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМ ПОРТФЕЛЕМ БАНКУ.

8.1. стратегії формування портфеля цінних паперів

8.2.Методи визначення дохідності та оцінки ризику цінних паперів

8.3. Методи управління інвестиційним горизонтом банківського портфеля цінних паперів

Інвестиції — довгострокові вкладення капіталу в різні сфери та галузі народного господарства всередині країни та за її межами з метою привласнення прибутку. З інвестиційною діяльністю комер­ційних банків нерозривно пов’язані такі поняття, як банківський та інвестиційний портфель цінних паперів.

Банківський портфель цінних паперів — сукупність усіх придба­них банком цінних паперів, паїв та вкладень в інші компанії, здій­снених за рахунок коштів, що перебувають у розпорядженні банку, з метою отримання доходів у вигляді відсотків, дивідендів, прибут­ків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів.

Функції портфеля цінних паперів:

> генерування доходів;

> диверсифікація портфеля активів з метою зниження ризиків;

> зниження податкових виплат;

> можливість використання як застави;

> поліпшення фінансових показників діяльності банку, оскіль­ки цінні папери в цілому мають вищу якість порівняно з іншими активами;

> забезпечення гнучкості портфеля активів, оскільки за рахунок цінних паперів можлива швидка реструктуризація балансу банку;

> стабілізація доходів банку незалежно від фаз ділового циклу, коли відсоткові ставки на ринку знижуються, дохідність цінних па­перів зростає і навпаки.

До складу банківського портфеля цінних паперів входить значна кількість фінансових інструментів, які мають різні характеристики щодо ризику, інфляції, системи оподаткування, правил обігу тощо, тому перед менеджерами банку стоїть завдання пошуку шляхів оптимізації структури портфеля цінних паперів та вибору стратегії його формування.

Інвестиційний портфель банку формується в результаті про­ведення інвестиційних операцій, під якими розуміють діяльність Із вкладення грошових коштів банку на відносно тривалий період часу в цінні папери, нерухомість, статутні фонди підприємств, колекції, дорогоцінні метали та інші об'єкти інвестування, ринкова вартість яких має здатність зростати і приносити власнику дохід у вигляді процентів, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів.

До складу інвестиційного портфеля банку входять як фінансові, так і реальні інвестиції. Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у різноманітні фінансові інструменти, такі як цінні папери, депозити, цільові банківські вклади, корпоративні права тощо. Реальні інвести­ції - це вкладення коштів у матеріальні і нематеріальні активи.

Крім того, за характером участі в інвестуванні виділяють прямі та непрямі інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміють особисту участь інвестора при виборі об'єкта інвестування і вкладення коштів.

Непрямі інвестиції - це інвестування, яке здійснюється через фінансових або інвестиційних посередників.

Згідно з нормами Закону України «Про банки і банківську діяль­ність» банки можуть здійснювати прямі інвестиції та операції з цін­ними паперами відповідно до законодавства України про цінні папе­ри, інвестиційну діяльність та у відповідності з нормативне-право­вими актами Національного банку України. Банки мають право здій­снювати інвестиційну діяльність лише на підставі відповідного до­зволу Національного банку України. В свою чергу необхідно відзна­чити, що банк має право здійснити інвестицію без письмового до­зволу Національного банку України у разі, якщо:

> інвестиція здійснюється у корпоративні права і становить не більше ніж 5 відсотків регулятивного капіталу банку;

> юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключ­но діяльність з надання фінансових послуг;

> регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій, встановленим нормативно-правовими актами Національ­ного банку України.

Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, устано­ву, статутом яких передбачена повна відповідальність його власників Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого підприємства, установи не повинна перевищувати 15 відсотків капіталу банку. Сукупні інвестиції банку не повинні перевищувати 60 відсотків розміру капіталу банку.

На ринку цінних паперів у разі роботи з фінансовими інструмен­тами усі види професійної діяльності банку можна класифікувати в такий спосіб: брокерська діяльність, дилерська діяльність, діяльність з управління цінними паперами, клірингова діяльність, депозитарна діяльність, діяльність із ведення реєстру вкладників цінних паперів, діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів.

Згідно з Положенням «Про порядок визначення справедливої вар­тості та зменшення корисності цінних паперів», затвердженим Поста­новою Правління НБУ № 561 від 17.12.2003 р. та з Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках Украї­ни, затвердженою Постановою Правління НБУ № 355 від 20.08.2003 р. вкладення банку в цінні папери класифікуються таким чином:

> торговий портфель цінних паперів;

> портфель цінних паперів на продаж;

> портфель цінних паперів, що утримуються до погашення;

> інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.

Боргові цінні папери та акції, придбані банком з метою отриман­ня прибутку від короткотермінових коливань ринкової ціни, обліко­вуються в торговому портфелі банку. До торгового портфеля цінних паперів можуть бути віднесені лише високоліквідні цінні папери. Переоцінка цінних паперів та нарахування процентного доходу здій­снюється під час кожної зміни їх ринкової вартості. У разі зміни наміру та здатності банку утримувати боргові цінні папери з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань ринкової ціни такі цінні папери можуть бути переведені з торгового портфеля до портфеля цінних паперів на продаж.

У портфелі цінних паперів на продаж можуть обліковуватись акції, інші цінні папери з нефіксованим прибутком та боргові цінні папери:

> боргові цінні папери з фіксованою датою погашення, які банк не має наміру тримати до дати їх погашення;

> цінні папери, які банк готовий продати у зв'язку із зміною ринкових відсоткових ставок, потреб ліквідності, наявності альтер­нативних інвестицій;

> акції та боргові цінні папери, за якими неможливо достовірно визначити справедливу вартість;

> фінансові інвестиції в асоційовані та дочірні компанії, що при­дбані та утримуються виключно для продажу протягом 12 місяців з дати придбання;

> за наявності певних обмежень щодо обліку цінних паперів у портфелі до погашення;

> інші цінні папери, придбані з метою утримання їх у портфелі на продаж.

Цінні папери з портфеля на продаж переводяться до торгового портфеля, якщо банк приймає рішення про отримання прибутку від короткотермінових коливань ринкових цін або дилерської маржі.

Портфель цінних паперів до погашення формується за рахунок боргових цінних паперів, щодо яких є намір і здатність банку утри­мувати їх до строку погашення з метою отримання процентного доходу. У портфелі до погашення обліковуються придбані боргові цінні папери з фіксованими платежами або з платежами, що можна визначити, також з фіксованим строком погашення.

Банк не повинен первісне визнавати цінні папери в портфелі до погашення, якщо:

> не має фінансових ресурсів для фінансування цінних паперів до погашення;

> є юридичне або інше обмеження, яке може перешкодити намі­ру банку утримувати цінні папери до погашення;

> протягом поточного фінансового року або протягом двох по­передніх фінансових років банк продав інвестиції, утримувані до погашення, незадовго до дати їх погашення.

Банк має на дату балансу визначати втрати від зменшення корис­ності боргових цінних паперів і постійно на дату балансу оцінює свій намір та здатність утримувати цінні папери до погашення. Переведен­ня цінних паперів з портфеля до погашення до портфеля на продаж можливе, якщо в банку виник сумнів щодо здатності утримувати цін­ні папери до строку погашення і це було пов'язано зокрема з:

> погіршенням кредитоспроможності емітента;

> зміною податкового законодавства;

> об'єднанням або ліквідацією банку;

> зміною законодавства та регулятивних вимог;

> зміною вимог до капіталу;

> збільшенням ризиків.

До інвестицій в асоційовані та дочірні компанії належать пайові цінні папери емітентів, які відповідають визначенням асоційованої або дочірньої компанії банку, за винятком таких цінних паперів, що придбані та утримуються виключно для продажу протягом 12 міся­ців з дати придбання.

Асоційована компанія (підприємство) — це компанія, у якій інвес­тор має суттєвий вплив і яка не є ні дочірньою компанією, ні спіль­ним підприємством інвестора. Суттєвий вплив передбачає, що інвес­тор прямо або через дочірні компанії володіє 20% або більше голосів об'єкта інвестування. Суттєвий вплив існує, якщо інвестор (банк) прямо або через дочірні компанії володіє менше 20% голосів об'єкта інвестування, але виконуються щонайменше дві з таких умов:

> інвестор (банк) має представників у раді директорів або аналогіч­ному керуючому органі компанії;

> інвестор (банк) бере участь у визначенні стратегії і операцій компанії;

> здійснюється обмін керуючим персоналом між інвестором (бан­ком) та компанією;

> інвестор (банк) надає компанії суттєву технічну інформацію.

Дочірня компанія (підприємство) — компанія, що контролюється іншою компанією. Контроль передбачає, що материнська компанія (банк) прямо або через дочірні компанії володіє 50% або більше голосів об'єкта інвестування. Контроль є, якщо материнська компа­нія (банк) прямо або через дочірні компанії володіє менше 50% голосів об'єкта інвестування, але має:

> частку управлінських голосів у компанії, що перевищує 50% завдяки угодам з іншими інвесторами;

> право керувати фінансовою та виробничою політикою підпри­ємства згідно із установчими документами;

> право призначати або звільняти більшість членів ради дирек­торів або аналогічного керуючого органу компанії;

> право визначального голосу в раді директорів або аналогічно­му керуючому органі компанії.

Фінансові інвестиції в асоційовані та дочірні компанії перево­дяться до портфеля цінних паперів на продаж, якщо асоційовані або дочірні компанії здійснюють діяльність в умовах, які обмежують їх здатність передавати кошти банку-інвестору протягом періоду, що перевищує 12 місяців. Фінансові інвестиції мають переводитися до портфеля цінних паперів на продаж не пізніше останнього дня міся­ця, у якому об'єкт інвестування не відповідає критеріям асоційова­ної або дочірньої компанії.

Віднесення цінного паперу до певного портфеля залежить від таких чинників:

> наміри інвестора під час придбання: тривалість періоду та мета придбання;

> характеристики цінного паперу: його ліквідність, дохідність та наявність активно діючого ринку для даного папера;

> фактичний період зберігання у портфелі банку: цінні папери після календарного року зберігання у портфелі банку на продаж пе­реводяться до портфеля інвестицій.

При віднесенні цінного папера до того чи іншого портфеля ме­неджмент банку має обґрунтувати своє рішення, для чого на кожний вид придбаних паперів заводиться справа, в якій передбачається ві­дображення такої інформації:

> сума та обсяг емісії цінного папера за номінальною, або рин­ковою, вартістю;

> оцінка фінансового стану емітента;

> наявність та кількість брокерів, банків або інших установ, що забезпечують постійне (майже постійне) котирування;

> рішення менеджменту щодо рівня ліквідності ринку для дано­го цінного папера.

Комерційні банки формують свої портфелі цінних паперів, ви­ходячи з обраної керівництвом інвестиційної політики та головної мети, якої прагне досягти банк у процесі вкладення коштів у цінні папери. Після вивчення характеристик усіх цінних паперів, які обер­таються на ринку, інвестиційний менеджмент аналізує їх з огляду на те, чи підходять вони до портфеля банку. Наступним етапом є прийняття рішення щодо купівлі чи продажу певних фінансових інструментів.

У банківській практиці виділяють два основні підходи до управ­ління портфелем цінних паперів, які називають активною та пасив­ною інвестиційною політикою.

Для активної інвестиційної політики характерним є:

> активна гра на підвищення з недооціненими цінними паперами;

> активна гра на зниження з цінними паперами із завищеною Ціною;

>великі обороти за операціями купівлі-продажу цінних паперів;

> в основному короткостроковий характер інвестицій;

> низький рівень диверсифікації;

> висока концентрація окремих ризикових цінних паперів;

>спекулятивний характер і високий рівень ризиковості;

> формування активного портфеля як результат.

Головні характеристики пасивної інвестиційної політики:

> більш довгостроковий характер інвестицій;

> відсутність значних оборотів за операціями купівлі-продажу цінних паперів.

> високий рівень диверсифікації, мала частка окремих цінних паперів, збалансований ризик;

>формування пасивного портфеля як результат.

Відповідно до обраної інвестиційної політики банківські портфелі цінних паперів поділяються на два основні типи – активні та пасивні.

Активні портфелі включають цінні папери, курси яких нині (або у перспективі) різко відхиляються від цін, визначених середньо ринковими умовами і можуть зазнавати сильних коливань. Склад такого портфеля активно регулюється, спираючись на постійний докладний аналіз кон’юктури ринку. Характерною рисою активного портфеля є наявність значних оборотів з операцій купівлі – продажу фінансових інструментів з метою відновлення його складу.

Пасивні портфелі цінних паперів є добре диверсифікованими, а їх ліквідність, ризик і дохідність відповідають середньо ринковим. При формуванні таких портфелів менеджмент не включає до їх складу різко недооцінених або високо ризикових (спекулятивних) цінних паперів.

У залежності від завдань, що постають перед менеджментом у процесі формування банківського портфеля цінних паперів, виділяють кілька типів портфелів: портфель зростання, портфель доходу, портфель ризикового капіталу, збалансований портфель, спеціалізований портфель.

Рис. 8.1. Класифікація фінансових інвестицій та портфелей цінних паперів комерційного банку

Кожен з перелічених типів портфелів цінних паперів формується банком в залежності від поставленої головної мети, наприклад, портфель зростання орієнтовано на придбання цінних паперів, вартість яких швидко зростає.

У комерційному банку максимального ефекту від інвестиційної діяльності досягають, як правило, за рахунок чіткої послідовності роботи у сфері інвестиційного менеджменту – вироблення інвестиційної політики, розробки стратегій, аналізу інвестиційної привабливості ринку, формування інвестиційного портфеля, селективності інвестиційного портфеля *мікро прогноз), часового добору операцій (макропрогноз), диверсифікації інвестиційного портфеля, перегляду інвестиційного портфеля з метою динамічної реструктуризації кредитно – інвестиційного портфеля.

Дата добавления: 2014-01-07