Тема 2. Система ведення обліку

1. Техніка ведення обліку

2. Бухгалтерські рахунки і їхня класифікація

3. Загальні принципи побудови плану рахунків

1. Інформація, необхідна для прийняття управлінських рішень повинна накопичуватися, зберігатися і бути готовою для використання. Для цього й існує облікова система. Функціями її є:

збір, реєстрація та зберігання інформації;

її систематизація;

виконання математичних дій та узагальнення даних;

підготовка фінансових звітів.

Ці процедури повторюються у кожному звітному періоді. Збір та опрацювання облікової інформації протягом звітного періоду називають циклом опрацювання облікової інформації.

Початковою фазою цього циклу є збір первинної інформації про кожну операцію на підприємстві. Добре організована система збору має істотне значення, від її оперативності залежить якість інформації на виході з облікової системи.

Кожна господарська операція звичайно оформлюється пер­винним документом, що містить важливі дані щодо цієї операції. Такими документами можуть бути рахунки постачальників, кви­танції про сплату, касові ордери та ін. Документи також можуть відображати використання на підприємстві товарно-матеріальних запасів, нарахування амортизації основних засобів тощо. Різно­манітна інформація породжується різними оперативними функ­ціями підприємства. Реєстрація та зберігання первинної інформа­ції здійснюється в три етапи:

складання первинного документа на кожну господарську операцію;

аналіз кожної господарської операції;

запис економічних наслідків кожної операції в хронологіч­ному порядку (протоколювання).

Фахівцям необхідно бути обізнаними з деякими особливостя­ми, що склалися у світовій практиці в оформленні первинних до­кументів:

3. Записи цифр. При запису цифр на нерозграфленому аркуші для відмежування тисяч використовуються коми, а для деся­тих — крапки.

Знак грошової одиниці (доларів, фунтів та ін.) ставиться перед числом. Виділення підсумків. Число, після якого вказується підсу­мок, підкреслюється однією лінією. Це вказує, що наступне за підкресленим числом є результатом додавання або віднімання. Кінцевий підсумок підкреслюється двома лініями.

Позначення грошових одиниць у таблицях. Грошова оди­
ниця позначається перед першою сумою в кожній колонці, а та­
кож перед останньою підсумковою сумою. Позначення грошової
одиниці не використовується в регістрах бухгалтерського облі­
ку — журналах та Головній книзі.

Документування господарських операцій — це перший крок в реєстрації та зберіганні інформації. Другим кроком є аналіз операції. Кожна господарська операція змінює відповідні показ­ники Балансу і складові його рівняння. Під час такого аналізу з'ясовується вплив операції на активи, зобов'язання і капітал підприємства. В результаті аналізу приймається рішення — який рахунок дебетується, а який кредитується. При цьому мають збе­рігатися дві основні балансові тотожності.

Третім етапом реєстрації є запис у хронологічному поряд­ку кожної операції та її економічних наслідків. Відомості про кожну операцію заносяться в Журнал. Журнал — це бухгалтер­ський реєстр початкового запису (всі операції реєструються в ньому відразу після оформлення та аналізу первинних докумен­тів). Процедура опису операції в Журналі називається протоко­люванням.

2. На великих підприємствах з більшою кількістью рахунків ви­користовують восьми- або десятицифрову нумерацію, де кожна цифра має певне значення. План рахунків складається на початку побудови облікової системи і вказує перелік статей, з яких необ­хідно організувати облік на підприємстві. Він обов'язково пови­нен мати резервні номери.

Рахунки, які ведуться у Головній книзі для обліку статей Ба­лансу, називаються постійними. По них в кінці кожного звітно­го періоду визначається сальдо. Суми цих сальдо будуть відо­бражені у Балансі, з них починатимуться записи на рахунках в новому обліковому періоді.

Рахунки, що ведуться для обліку статей Звіту про прибутки та збитки, часто називають транзитними (номінальними), оскіль­ки вони використовуються для накопичення даних тільки за по­точний обліковий період. В кінці кожного облікового періоду їх кінцеве сальдо переноситься до рахунку «Нерозподілений прибу­ток» (рахунки закриваються). Якщо доходи та витрати, що вини­кають в процесі господарювання, відразу відносити на рахунок «Нерозподілений прибуток», це призведе до змішування різних специфічних статей, необхідних для складання Звіту про прибут­ки та збитки, і втрати наочності відображення джерел формуван­ня доходів та напрямів здійснення витрат.

Таким чином, рахунок Головної книги — це спосіб система­тизації інформації про зміни конкретного активу, зобов'язання, певного виду капіталу, доходу чи витрат.

Форма рахунку, що застосовується на практиці, відрізняється від звичної двосторонньої Т-форми. Т-рахунок, на якому всі збі­льшення відображаються з одного боку, а зменшення — з іншого, застосовується в міжнародній практиці тільки для навчальних ці­лей. У діючих системах бухгалтерського обліку використовуєть­ся комп'ютерна форма рахунку

3. Система рахунків бухгалтерського обліку подається за ти­повим планом. Планом рахунків бухгалтерського обліку нази­вається їх групування за економічним змістом, призначенням і структурою в систематизованому переліку. Міжнародні сис­теми цих планів становлять таке їх групування, що дає мож­ливість обліковувати і контролювати господарську діяльність як у межах окремих підприємств і країн, так і на міжнародно­му рівні.

Проблемам утворення та впровадження планів рахунків бухгалтерського обліку у світі приділяють дуже багато уваги. Це пояснюється необхідністю забезпечення достовірності об­лікових даних, підвищення їх управлінських функцій, впро­вадження на їх основі дієвих систем оподаткування.

Нині створено три міжнародні плани рахунків бухгалтерсь­кого обліку:

Європейського Союзу;

Африканського Союзу;

Англосаксонської облікової системи.

Найпоширеніший план рахунків Африканського Союзу (до липня 2002 р. — Організація африканської єдності). Він роз­роблений у 1969 р. і впроваджений у більшості країн Африки як національний.

Рекомендована література:

1) Малькова Т.М. Теорія й практика міжнародного бухгалтерського обліку. - «Бізнес-Преса», 2001. - 336 с.

2) Бутынец Ф.Ф. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: учбовий посібник. - Житомир: Рута, 2002. - 660 с.

3) Реформування бухгалтерського обліку України йз застосуванням міжнародних стандартів: Методичні рекомендації / Укладачі О.І. Олійник, С.І. Юр'єва, Л.І. Рибальченко. - Х.: Основа, 2000. - 680 с.

4) Єфименко В.І., Лук'яненко Л.І. Облік у зарубіжних країнах: Навч.- метод. Посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2005. - 211 с.

5) Лучко М.Р., Бенько Й.Д. Облік у зарубіжних країнах: Навч. посібник. - К.: „Знання”, 2006. - 311 с.

ТЕМА 3. ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ, ЇЇ ЗМІСТ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

1. Призначення та склад фінансової звітності

2. Бухгалтерський баланс: його зміст та структура

3. Звіт про прибутки та збитки

4. Звіт про рух грошових коштів

5. Звіт про зміни у власному капіталі

6. Примітки до фінансової звітності

7. Консолідована фінансова звітність

1. В умовах інтернаціоналізації економіки, важливим призначенням якої є сприяння підвищенню ефективності та кон­курентоспроможності, а також привабливості для інвесторів, фі­нансова звітність є основним засобом комунікації, важливим елементом інформаційного забезпечення прийняття виважених економічних рішень. З огляду на це, не випадково концепція складання та оприлюднення звітності лежить в основі системи національних стандартів бухгалтерського обліку в більшості еко­номічно розвинутих країн світу. Обумовлено це тим, що будь-яке підприємство тією чи іншою мірою потребує додаткових джере­лах формування фінансових ресурсів для фінансування своєї дія­льності. Поповнення фінансових ресурсів на ринку капіталів мо­жливе шляхом залучення потенційних інвесторів і кредиторів, у тому числі зарубіжних, за умови надання їм об'єктивної інфор­мації про фінансово-господарську діяльність підприємства, осно­вним джерелом якої є фінансова звітність. При цьому наскільки привабливими будуть оприлюднені у звітності показники, що ха­рактеризують поточний і перспективний фінансово-майновий стан ділового партнера та фінансові результати його діяльності, настільки високою буде вірогідність отримання додаткових дже­рел фінансування.

Підготовка фінансової звітності, яка є основним джерелом ін­формації про напрямки, результати та перспективи діяльності підприємства, є завершальним етапом ведення бухгалтерського обліку. Фінансова звітність — це система показників, які харак­теризують майновий та фінансовий стан підприємства на звітну дату, а також фінансові результати його діяльності та рух грошо­вих потоків за звітний період. Вона є невід'ємним елементом всі­єї системи бухгалтерського обліку. В умовах ринкової економіки фінансова звітність базується на узагальненні даних фінансового обліку і є інформаційною ланкою, яка єднає підприємство з сус­пільством і діловими партнерами — користувачами інформації про діяльність підприємства та перспективи його розвитку. Зок­рема, вона забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо оцінки майнового стану підприємства, джерел фінансування його діяльності, фінансової сталості, ліквідності, платоспроможності, ділової активності та конкурентоспроможності; визначення стра­тегії і тактики розвитку підприємства, а також знаходження резе­рвів зміцнення його фінансового стану та підвищення ефектив­ності функціонування.

Річний звіт складається з двох частин. Перша — адміністра­тивно-управлінський огляд — це звіт (або звернення) президе­нта компанії чи голови Ради директорів. Друга — безпосередньо фінансовий звіт.

Зміст першої частини жорстко не регламентується. В ній міс­титься управлінський огляд та аналіз результатів роботи компа­нії. Оскільки адміністрація краще обізнана у справах підприємст­ва, ніж зовнішні користувачі фінансової інформації, її погляд на господарські операції, події та обставини, пояснення їх впливу на фінансовий стан підприємства сприяє кращому розумінню фі­нансового звіту. Тут можуть розглядатися:

1. події нефінансового характеру, які мали місце у звітному році і вплинули на діяльність компанії;

2. стан та перспективи розвитку економіки, галузі і роль у них компанії;

3.план розвитку діяльності компанії;

4.очікуваний ефект.

В цій частині, як правило, висвітлюються технологічні та еко­номічні досягнення компанії, зусилля керівництва, спрямовані на їх здійснення; ринкова кон'юнктура та її вплив на діяльність під­приємства, даються прогнози на майбутнє та оцінюються перспе­ктиви.

Хоча адміністрація має схильність висловлювати лише опти­містичні очікування, перевага таких оглядів полягає в тому, що в них акцентується увага на проблемах, які керівництво вважає ос­новними.

Друга частина річного звіту — фінансовий звіт — включає:

—Баланс;

—Звіт про прибутки та збитки;

—Звіт про зміни у власному капіталі;

—Звіт про рух грошових коштів.

До фінансових звітів надаються Пояснювальні примітки, в яких розкривається:

—облікова політика підприємства;

—інформація, не наведена у формах фінансової звітності, але якої вимагають відповідні стандарти;

—інформація, що містить додатковий аналіз статей звітності, необхідний для забезпечення її зрозумілості та доречності.

З метою забезпечення належного розуміння фінансової звіт­ності користувачами, вона повинна розкривати всю суттєву ін­формацію. У відповідності з Міжнародним стандартом бухгал­терського обліку 1 «Подання фінансових звітів» у звітах має вказуватися:

—назва підприємства;

—країна знаходження;

—дата звітності та звітний період;

—короткий опис характеру діяльності підприємства і його юридичної форми;

—валюта звітності та одиниця її виміру.

2. Обов'язковою формою фінансової звітності підпри­ємств зарубіжних країн є Бухгалтерський баланс (Balance Sheet), який виступає основним джерелом інформації про фінансовий стан підприємства для всіх зацікавлених користувачів. Зважаючи на те, що метою складання Балансу є подання користувачам по­вної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на певну дату для прийняття виважених економіч­них рішень, його ще називають Звітом про фінансовий стан під­приємства (Statement of Financial Position), в якому відображаєть­ся співвідношення між економічними ресурсами компанії та зобов'язаннями за ними:

Економічні ресурси = Зобов'язання

Формування економічних ресурсів може фінансуватися двома видами зобов'язань: зобов'язаннями перед кредиторами та перед власниками (акціонерами). З урахуванням цього наведене рів­няння може бути записане так:

Економічні ресурси = Зобов'язання перед кредиторами +

+ Зобов'язання перед власниками

У загальноприйнятій у світовій практиці термінології еконо­мічні ресурси, які контролює підприємство, розглядаються як йо­го активи, а борги перед кредиторами (зобов'язання) і суми, що належать власникам підприємства (капітал), — як пасиви. Тому попередня формула набуває вигляду:

Активи = Зобов'язання + Капітал

Наведене рівняння відоме як облікова формула Бухгалтерсь­кого балансу. Вона є основою усього облікового процесу. На під­ставі цієї формули:

Капітал = Активи - Зобов'язання

Кредитори мають право платіжного позову відносно ресурсів підприємства в сумі, що дорівнює борговим зобов'язанням кре­диторам. Позови забезпечуються всіма активами підприємства. Якщо воно не сплачує свої борги, кредитори мають право від­шкодувати їх через суд.

Капітал власників — це залишкова частка прав на активи під­приємства і фактично чиста його вартість, оскільки за законом зобов'язання перед кредиторами мають виконуватися в першу чергу.

Зобов'язання, власний капітал та активи є елементами, безпо- ' середньо пов'язаними з визначенням фінансового стану та змін у ньому.

Активи — це економічні ресурси, якими володіє підприємст­во у результаті минулих подій і від використання яких очікується надходження майбутніх економічних вигод до підприємства. Во­ни можуть мати матеріальну форму (будівлі, споруди, обладнан­ня, грошові кошти, товарно-матеріальні запаси тощо), а також бути нематеріальними (юридичні права, товарні знаки тощо). У міжнародній практиці актив визнається в Балансі, якщо існує достатня впевненість у тому, що майбутня втілена в ньому еко­номічна вигода буде одержана підприємством та якщо він має собівартість або вартість, яка може бути достовірно виміряна. Активи поділяються на поточні і непоточні.

Пасиви об'єднують зобов'язання (борги) підприємства перед кредиторами (поточні і довгострокові) та капітал власників.

У зарубіжній обліковій практиці використовуються різні фор­ми Бухгалтерської о балансу: облікова (горизонтальна) і звітна (вертикальна). Облікова (горизонтальна) форма — двостороння, в ній активи розміщуються зліва, а зобов'язання і капітал — спра­ва. Звітна форма — вертикальна, в ній спочатку відображаються активи, а за ними пасиви — зобов'язання і капітал. Бухгалтерсь­кий баланс складається за даними сальдо реальних (балансових) рахунків активів, зобов'язань, капіталу.

3. В умовах ринкової економіки отримання прибутку є метою діяльності будь-якого підприємства, великого чи малого. Прибуток — це джерело збільшення капіталу в результаті діяль­ності підприємства. Воно, як правило, супроводжується зростан­ням всіх активів.

Оскільки прагнення до отримання прибутку лежить в основі існування підприємства— найважливішою функцією облікової системи є забезпечення інформацією про прибутковість, рентабе­льність його діяльності. Грошові кошти, одержані від прибутко­вої роботи, можуть залишитися на підприємстві з метою фінан­сування диверсифікації його діяльності, або бути розподілені у вигляді дивідендів між власниками акцій.

Розміри одержаного прибутку чи понесених збитків бажають знати і власники і менеджери підприємства. Але їх абсолютна ве­личина містить досить обмежену інформацію. Для ефективного керівництва необхідні дані про всі складові, які формують фінан­сові результати діяльності підприємства. З цією метою і склада­ється Звіт про прибутки та збитки (Profit and Loss Statement). У Великобританії ця форма має назву «Рахунок прибутків та збит­ків» (Profit and Loss Account). Показники цього звіту дають мож­ливість визначити, чи досягло підприємство успіхів в отриманні прибутку. Тому ця форма вважаться найважливішою і в багатьох

Звіт про прибутки та збитки складається з метою надання ін­формації про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства за певний період часу. Для його заповнення вико­ристовуються обороти за номінальними рахунками доходів і ви­трат наростаючим підсумком з початку звітного періоду. З метою визнання прибутку доходи необхідно співставити з витратами, понесеними в процесі отримання цих доходів. Зміст цього звіту можна виразити формулою:

Доходи - Витрати = Прибуток

Таким чином, Звіт про прибутки та збитки відображає форму­вання валового та чистого прибутку від операцій підприємства в звітному періоді. На відміну від Балансу («моментальної фото­графії»), цей звіт порівнюють з рухомою кінострічкою. Якщо Ба­ланс відображає фінансовий стан підприємства на певну дату, то Звіт про прибутки та збитки — фінансові результати його діяль­ності за період між двома послідовними Балансами

4. Успішне функціонування підприємства передбачає не тільки забезпечення прибутковості, а й формування оптимальних грошових потоків, здатність акумулювати грошові кошти з ме­тою ефективного господарювання, його ліквідність, платоспро­можність. Прибуткова діяльність не завжди ототожнюється з на­явністю у компанії грошових коштів у обсягах, необхідних для погашення зобов'язань. Разом з тим, у процесі діяльності підпри­ємству постійно потрібні грошові кошти для оплати придбаних товарно-матеріальних цінностей, отриманих послуг, виплати за­робітної плати персоналу, сплати податків тощо.

За цих умов виживання компанії залежить не стільки від при­бутку, скільки від стану її платоспроможності. Першою ознакою виникнення на підприємстві фінансових проблем є, як правило, нестача у нього грошей. Відсутність грошових коштів паралізує підприємство. Тому здатність компанії накопичувати грошові ко­шти в обсягах, достатніх для здійснення платежів, не менш важли­ва, ніж прибуткова діяльність. Дані про зміни стану грошових ко­штів порівняно з попереднім періодом містяться в Балансі, але в ньому не розкривається інформація про джерела надходження та напрямки використання готівки. Звіт про прибутки та збитки міс­тить інформацію про одержані доходи та понесені витрати, але він складається за принципом нарахування, а тому доходи і витрати не співпадають з реальним рухом грошових коштів.

Інформація про рух грошових коштів згідно з операціями, які здійснювалися за звітний період, деталізована за видами діяльно­сті підприємства, міститься в Звіті про рух грошових коштів (Statement of Cash Flow).

Звіт про рух грошових коштів є одним із основних елементів обов'язкової фінансової звітності, в якому відображається вплив операційної, інвестиційної і фінансової діяльності на грошові по­токи компанії за звітний період. Він надає інформацію, яка допо­внює Баланс та Звіт про прибутки і збитки і дає можливість кори­стувачам оцінити чисте збільшення (або зменшення) грошових коштів за звітний період.

Під терміном «грошові кошти» (Cash — готівка) у цьому Звіті, як і Балансі розуміють готівку в касі компанії та на її рахунках в банках, а під терміном еквіваленти грошових коштів (Cash Equivalents) — короткострокові високоліквідні інвестиції, які ві­льно трансформуються в грошові кошти і мають незначний ризик

щодо зміни вартості (наприклад, розміщення вільних коштів у вигляді депозитних сертифікатів на термін, що не перевищує 90 днів з метою отримання додаткових доходів). Операції з надхо­дження і вибуття грошових коштів та їх еквівалентів формують грошові потоки підприємства.

5. Важливою складовою фінансової звітності зарубіжних підприємств є Звіт про зміни у власному капіталі (Statement of Changes in Equity), який має велике практичне значення у забез­печенні корисною інформацією про їхні власні фінансові ресурси всіх зацікавлених користувачів. Цей звіт містить інформацію про всі зміни у власному капіталі протягом звітного періоду внаслі­док операцій з власниками капіталу, а також впливу статей дохо­дів та витрат, прибутку або збитку, які визнаються безпосередньо у складі власного капіталу.

Вимоги стосовно подання інформації про зміни у власному капіталі викладено у Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку 1 «Подання фінансових звітів». Згідно з цим стандартом підприємства повинні подавати окремим компонентом своєї фі­нансової звітності звіт, в якому наводиться:

—чистий прибуток або збиток за певний період;

—суми за кожною статтею доходів та витрат, які визнаються у складі власного капіталу, і загальна сума за цими статтями;

—загальна сума доходів і витрат за період (підсумок попере­дніх статей) з окремим виділенням суми, що відноситься до вла­сників капіталу материнської компанії та до частки меншості;

—кумулятивний вплив на кожний компонент власного капіта­лу змін в обліковій політиці та виправлення суттєвих помилок, ви­знаних згідно з Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 8 «Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки».

Крім того, у Звіті про зміни у власному капіталі або в Приміт­ках підприємства повинні подавати інформацію про:

—операції з власниками капіталу та виплати власникам диві­дендів;

—залишки нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) на початок і кінець звітного періоду, а також зміни за період;

—узгодження балансової вартості кожного класу вкладеного капіталу і кожного резерву на початок і кінець звітного періоду з відображенням кожної зміни окремо.

Таким чином, Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 «Подання фінансових звітів» передбачає два підходи до подан­ня інформації у Звіті про зміни у власному капіталі (рис. 2.12).

При застосуванні першого підходу у Звіті про зміни у власно­му капіталі узагальнюються абсолютно всі зміни у власному ка­піталі за звітний період. Цей звіт має форму таблиці, в якій узгоджується сальдо кожного компоненту власного капіталу на поча­ток і кінець звітного періоду. В додатках до Міжнародного стан­дарту бухгалтерського обліку 1 «Подання фінансових звітів» на­ведено приклад формату Звіту про зміни у власному капіталі, але він не має обов'язкового характеру.

6. У багатьох країнах світу обов'язковою складовою фінансової звітності є Примітки (Notes Comprising a Summary of Significant Accounting Holicies and Jther Explanatory Notes), які містять сис­тему показників і пояснень, що забезпечують розшифровку, де­талізацію та обґрунтування окремих її статей. Метою їх є надан­ня користувачам обов'язкової додаткової інформації про облікову політику підприємства, зміни, які відбулися у складі ак­тивів, капіталу, зобов'язань за звітний період, а також фактори, що на них вплинули. У зарубіжній обліковій практиці Примітки до фінансових звітів є основним джерелом інформації про діяль­ність підприємства. Вони містять суттєву інформацію, що впли­ває на фінансовий стан та фінансові результати діяльності під­приємства. Стандартного формату Приміток до фінансових звітів у зарубіжних країнах немає.

Вимоги до складу та порядку подання Приміток до фінансо­вих звітів викладені у Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку 1 «Подання фінансових звітів». Згідно з цим стандартом у примітках слід наводити інформацію:

—про основи складання фінансової звітності та облікову по­літику підприємства;

—яка не розкривається в інших формах фінансової звітності, але є обов'язковою для подання у відповідності з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

—яка не наводиться в інших формах фінансової звітності, але є необхідною для забезпечення достовірності, точності оцінки фінансового стану підприємства, аналізу фінансових результатів його діяльності, для розшифровки, деталізації сум, наведених за окремими статтями Балансу, Звіту про прибутки та збитки, Звіту про рух грошових коштів, Звіту про зміни у власному капіталі.

При цьому пропонується наступний порядок подання інфор­мації:

—загальна інформація про підприємство, що звітується, до­тримання вимог відповідності фінансової звітності Міжнародним стандартам бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

—огляд облікової політики підприємства;

—розкриття додаткової інформації за статтями, наведеними у Балансі, Звіті про прибутки та збитки та інших формах фінансо­вої звітності;

—інші розкриття інформації (непередбачені події, контрактні зобов'язання тощо).

7. У міжнародній обліковій практиці необхідність консо­лідації фінансової звітності обумовлена процесами концентрації і централізації капіталу, появою дочірніх підприємств, філіалів у рамках концернів та груп компаній, створенням підприємств із залученням іноземного капіталу та іншими інтеграційними про­цесами в економічній сфері.

Вперше консолідовану фінансову звітність почали складати підприємства США наприкінці XIX ст. Першою компанією, яка оприлюднила консолідовану звітність, стала United States Steel Company, зареєстрована в Нью-Джерсі у 1901 році. Більш швидке впровадження консолідації фінансової звітності в США у порів­нянні з іншими країнами пояснюється поглибленням процесів концентрації і централізації капіталу, появою холдингових ком­паній, концернів, відсутністю правових та інших бар'єрів для за­стосування нової облікової методології.

В Європі консолідована фінансова звітність стала складатися значно пізніше. Так, у законодавстві Великобританії перша згад­ка про консолідовану звітність датується 1947 році, Німеччини — 1965 році, Франції— 1986 році. Проте уже у 20-х роках XX ст. перші публікації з цього питання з'явилися у Великобританії, а Лондонська фондова біржа стала вимагати подання консолідова­ної фінансової звітності у 1939 р. У 1967 р. лише 22 французькі компанії оприлюднили консолідований баланс і тільки у 1986 р. вимоги до оприлюднення консолідованої фінансової звітності у Франції стали обов'язковими. У Данії, Нідерландах консолідація фінансової звітності набула поширення у 30-х роках XX ст. У Німеччині вона стала обов'язковою лише з 1990 р. У незначній мірі практика складання консолідованої фінансової звітності по­ширена в таких європейських країнах, як Греція, Іспанія, Італія.

Консолідовану фінансову звітність повинна подавати мате­ринська компанія. У деяких випадках материнська компанія звільняється від подання консолідованих фінансових звітів, а саме:

— якщо вона фактично перебуває у повній власності іншого підприємства;

— за згодою меншості акціонерів, коли вона майже повністю (не менше ніж 90 % акцій з правом голосу) належить іншому підприємству.

Материнська компанія, яка оприлюднює консолідовану фі­нансову звітність, повинна включати до її складу всі дочірні під­приємства: як зарубіжні, так і національні. Винятком є дочірні підприємства, які були придбані та утримуються виключно для продажу найближчим часом, внаслідок чого контроль за ними має тимчасовий характер, або функціонування яких здійснюється в умовах жорстких довгострокових обмежень щодо їхньої здат­ності передавати кошти материнській компанії.

Основними формами звітів, які входять до складу консолідо­ваної фінансової звітності є: консолідований баланс, консолідо­ваний звіт про прибутки і збитки, консолідований звіт про рух грошових коштів, примітки до консолідованої звітності. Згідно з МСБО 27 «Консолідовані та окремі фінансові звіти», консолідо­вана фінансова звітність складається з консолідованого балансу, консолідованого звіту про прибутки і збитки та приміток до звітів.

Рекомендована література:

1) Малькова Т.М. Теорія й практика міжнародного бухгалтерського обліку. - «Бізнес-Преса», 2001. - 336 с.

2) Бутынец Ф.Ф. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: учбовий посібник. - Житомир: Рута, 2002. - 660 с.

3) Реформування бухгалтерського обліку України йз застосуванням міжнародних стандартів: Методичні рекомендації / Укладачі О.І. Олійник, С.І. Юр'єва, Л.І. Рибальченко. - Х.: Основа, 2000. - 680 с.

4) Єфименко В.І., Лук'яненко Л.І. Облік у зарубіжних країнах: Навч.- метод. Посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2005. - 211 с.

5) Лучко М.Р., Бенько Й.Д. Облік у зарубіжних країнах: Навч. посібник. - К.: „Знання”, 2006. - 311 с.

Дата добавления: 2014-01-07