Характеристика виробництв та протипожежні вимоги до будівель та споруд

Згідно з вимогами БНіП 2.09.02-85 "Виробничі споруди", а також відповідно до вимог ОНТП 24-86 пожежо-та вибухопожежна небезпека виробництв, будівель та споруд оцінюється з врахуванням пожежо- та вибухонебезпечних властивостей та кількості речовин та матеріалів, що там знаходяться. Приміщення поділяються на категорії А, Б, В, Г, Д.

Категорія А. Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 °С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.

Категорія Б. Горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 °С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.

Категорія В. Легкозаймисті, спалимі та важкоспалимі рідини, тверді спалимі та важкоспалимі речовини та матеріали, речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти за умови, що приміщення, в котрих вони знаходяться, або використовуються, не відносяться до категорій А та Б.

Категорія Г. Неспалимі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки котрих супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я, горючі гази, рідини, тверді речовини, котрі спалюються або утилізуються як паливо.

Категорія Д. Неспалимі речовини та матеріали в холодному стані.

Згідно з категоріями приміщень визначаються вимоги до конструктивних та планувальних рішень будівель, споруд, приміщень та до їх вогнестійкості.

Категорії приміщень та будівель за вибухо- та пожежною небезпекою на стадії проектування визначають розробники технологічного процесу згідно з нормами технологічного проектування ОНТП-24-86 та відомчими нормами технологічного проектування. Для діючих підприємств категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою можуть визначатися технологами самих підприємств, організаціями, що мають відповідних фахівців та дозвіл (ліцензію) органів державного пожежного нагляду.

Згідно з БНіП 2.01.02-85 будівельні матеріали за горючістю поділяються на три групи: негорючі (неспалимі), важкогорючі (важко-спалимі) та горючі (спалимі).

Спалимість - це здатність речовини або матеріалу до горіння. За спалимістю речовини і матеріали поділяються на три групи.

Неспалимі - речовини і матеріали, які нездатні до горіння у повітрі. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції та ін.

Важко спалимі - речовини і матеріали, які горять від джерела запалювання, але нездатні самостійно горіти після його видалення. Це матеріали, які містять як спалимі, так і неспалимі складові частини.

Спалимі - речовини і матеріали, здатні самозайматися, а також займатися від джерел запалювання і самостійно горіти після його віддалення. До них належать всі органічні матеріали.

Температура спалаху - найнижча температура горючої речовини, при якій над поверхнею речовини утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння.

За температурою спалаху розрізняють:

• легкозаймисті рідини (ЛЗР) - рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61°С (у закритому тиглі), і здатність самостійно горіти після віддалення джерела запалення;

• спалимі рідини (СР) - рідини, котрі мають температуру спалаху понад 61 °С (у закритому тиглі), і здатні самостійно горіти після видалення джерела запалювання.

Займання - початок горіння під дією джерела запалювання.

Температура займання - найменша температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння.

На розвиток пожежі у приміщеннях та спорудах значно впливає здатність окремих будівельних елементів чинити опір впливу теплоти, тобто їх вогнестійкість.

Вогнестійкість - здатність будівельних елементів та конструкцій зберігати несучу спроможність, а також чинити опір нагріванню до критичної температури, утворенню наскрізних тріщин та поширенню вогню. Вогнестійкість конструкцій та елементів будівель характеризується межею вогнестійкості.

Межа вогнестійкості - це час (у годинах) від початку вогневого стандартного випробування зразків до виникнення одного з граничних станів елементів та конструкцій (втрата несучої та теплоізолюючої спроможності, щільності).

Межа вогнестійкості будівельної конструкції - це період часу (в годинах) від початку випробування її дією вогню або високою температурою до появи однієї з наступних ознак: виникнення в конструкції наскрізних тріщин; підвищення температури на необігріваній поверхні конструкції в середньому більше ніж на 140 °С або в будь-якій точці цієї поверхні більше, ніж на 180 °С порівняно з температурою конструкції до випробування; втрати конструкцією несучої спроможності.

Межа поширення вогню - максимальний розмір пошкоджень, см, яким вважається обвуглення або вигорання матеріалу, що визначається візуально, а також оплавлюванням термопластичних матеріалів.

Будинок може належати до того чи іншого ступеня вогнестійкості, якщо значення меж вогнестійкості і меж поширення вогню усіх конструкцій не перевищує значень вимог БНіП 2.01.02- 85.

Дата добавления: 2014-01-07