Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері освіти в Україні

Чинне законодавство України на рівні світових стандартів гарантує жінкам і чоловікам рівні права. Так, відповідно до діючої Конституції України така рівність забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, у громадсько-політичній і культурній діяльності; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства.

Рівноправність жінок, проголошена в Кодексі про шлюб та сім’ю, Кодексі законів про працю України, Кримінальному, Цивільному процесуальному, Житловому кодексах, законах «Про освіту», «Про зайнятість населення» та інших законодавчих актах, положення яких відповідають Конвенції «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», іншим міжнародним документам. У 2001 р. вийшов Указ Президента України (№ 283 2001) «Про підвищення соціального статусу жінок в Україні». Цього ж року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню ґендерної рівності в суспільстві на 2001 –2005 роки».

Як бачимо, в плані законодавчого забезпечення рівноправ’я жінок Україна не поступається світовій спільноті. Але між реальним досвідом і статтями законодавства про статеву рівність існують значні розбіжності. Україна й досі не має реального дієвого механізму забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок в усіх без винятку сферах, в тому числі у галузі освіти. Так, базовий для освітньої галузі Закон України «Про вищу освіту», який ґрунтується на Конституції України, у ст.3 «Право громадян України на освіту» згадує про забезпечення ґендерної рівності, закріплює право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду, характеру занять, належності до партій, ставлення до релігії, стану здоров’я та інших обставин. Проте Закон України не містить жодної згадки про дотримання ґендерної рівності в умовах визначення державної політики в галузі освіти та дотримання відповідних принципів.

У той же час слід відмітити високий рівень освіти жіноцтва в Україні, що протягом другої половини ХХ ст., був традиційним. За даними перепису населення 1989 р. вищу і середню спеціальну освіту в Україні мали 43,1 % працюючих жінок і всього 34,5 % працюючих чоловіків. Постійно впродовж усієї історії розвитку науки в УРСР зростала частка жінок серед наукових працівників. За даними Державного комітету статистики на початку 90-х років в Україні жінки становили 45 % від загальної кількості спеціалістів, що виконували науково-дослідні роботи, з них 25 % – докторів наук. Це визначало соціальний статус жінки, її роль у формуванні суспільного, культурного та освітнього середовища, у вихованні дітей, мало вплив на формування трудових ресурсів республіки тощо. Звичайно, не всі потенційні можливості реалізовувались належним чином, проте вони створювались у сфері освіти.

Таким чином, державна ідеологія рівноправності забезпечувала формальну рівність прав жінок і чоловіків у сфері освіти та науки. А так званий «радянський досвід вирішення жіночого питання» висунув на передній план досить суперечливий комплекс ґендерних норм, стереотипів, правил поведінки, що вкорінилися у буденній свідомості українців. Подолати їх сьогодні неспроможне навіть найдосконаліше законодавство, що й складає головну перепону на шляху утвердження реального жіночого рівноправ’я в суспільстві. Тому жіночий правозахисний рух сьогодні переглядає свої позиції навіть стосовно самої правотворчої техніки, самої концепції прав жінки та її розуміння.

Нові правові норми в галузі прав жінок мають бути складені виходячи з позицій так званого «жіночого» правового аналізу. Адже існуюча концепція прав людини вочевидь несе на собі відбиток чоловічого бачення прав, оскільки всі документи в цій сфері створені були здебільшого чоловіками, бо й усій світовій культурі останніх тисячоліть притаманна так звана «маскулінна орієнтація». Застосування в правотворчому процесі «жіночого» правового аналізу зовсім не означатиме, що норми права по захисту прав жінок створюватимуть більш сприятливе правове середовище для жінок, ніж для чоловіків.

Жінки в Україні, як і раніше, становлять більшість серед випускників середніх загальноосвітніх шкіл. Серед студентів, що навчаються на принципах оплати навчання юридичними або фізичними особами, також домінують дівчата. Серед аспірантів маємо приблизно однакове число чоловіків та жінок (48,0 %), але на етапі захисту кандидатської дисертації ця пропорція радикально змінюється. На верхніх рівнях управління, у Президії НАНУ, серед керівників відділень та регіональних наукових центрів жінок дуже мало.

Як бачимо, вже ці дані підтверджують факт, що рішення, як і раніше, приймають чоловіки. Часто можна почути, що для жінки «достатньо» здобути вчений ступінь кандидата наук, тобто це її так звана «стеля», а не черговий щабель у кар’єрі, побутує думка про певну інтелектуальну недолугість жінки в науці тощо. Це веде до погіршення ситуації, бо, як підкреслює сучасна дослідниця О. Кісь, постійне перебування особи у стані підлеглого врешті призводить до реального зниження психологічних здібностей, до заниження самооцінки та згортання потреби в досягненнях.

Високий освітній ценз жінок в Україні, що обумовлює високу їх питому вагу серед працівників з вищою освітою, не означає ефективного використання цього потенціалу в суспільстві. Жінки мають значно менший доступ до системи підвищення кваліфікації протягом усієї трудової діяльності, що знижує їх конкурентоспроможність на ринку праці, заважає росту їх кваліфікації та кар’єрному просуванню.

Зберігається і сьогодні традиційна орієнтація в навчанні, що сприяє формуванню ґендерних ролей спочатку дівчаток і хлопчиків, а пізніше – дівчат і юнаків, яка практично змушує перших відходити на задній план, а других стати більш активними. До цього спонукають книги для дітей, шкільні підручники, та й вузівські не відстають. Описують хлопчиків і чоловіків мужніх, здатних перемагати незгоди, підкорювати стихії, вершити подвиги, а жінкам здебільшого відводяться успіхи у приватній сфері, сім’ї. Часто в сучасних підручниках навіть завдання і пояснення подаються з вживанням чоловічого граматичного роду («Як би ти вирішив цю задачу?» «Які характерні риси ти б виділив…? «Юний друже!» і т.д.). Як бачимо, продовжують діяти установки, характерні для сучасного суспільства. Стереотипи ґендерних ролей описані в праці французької дослідниці Андре Мішель «Геть стереотипи!» існують і сьогодні і гальмують втілення в життя ґендерного підходу.

Ситуація в Україні дещо покращилась з виходом Указу Президента «Про підвищення соціального статусу жінок в Україні», а також постанови Кабінету Міністрів України «Про Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню ґендерної рівності у суспільстві на 2001– 2005рр.». У багатьох вищих навчальних закладах стали викладатися курси і спецкурси з ґендерної проблематики. В ОДЕУ у цей час викладався курс «Ґендерна політика в Україні», що став основою для сучасного курсу «Ґендерознавство». Студенти з великим зацікавленням ставляться до проблем формування у суспільстві рівних прав і можливостей жінок і чоловіків у сферах політики, громадянського суспільства, економіки, історії, права, соціальних відносин. Але зневажливе ставлення до ґендерної проблематики та її досліджень, що проводяться завдяки професіоналізму та ентузіазмові жінок-учених, на жаль, залишається болючою проблемою. На відміну від західних країн, українські університети неохоче йдуть на створення наукових ґендерних та жіночих центрів, які б стали дослідницькими базами розвитку даного напрямку в сучасній науці.

Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» 2005 р. передбачає забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері освіти. Стаття 21 Закону України «Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у здобутті освіти та професійній підготовці» гласить: «Держава забезпечує рівні права та можливості жінок і чоловіків у здобутті освіти. Навчальні заклади забезпечують:

- рівні умови для жінок і чоловіків під час вступу до навчальних закладів, оцінки знань, надання грантів, позик студентам;

- підготовку та видання підручників, навчальних посібників, вільних від стереотипних уявлень про роль жінки і чоловіка;

- виховання культури ґендерної рівності, рівного розподілу професійних і сімейних обов'язків».

Центральний орган виконавчої влади з питань освіти і науки забезпечує проведення експертизи навчальних програм, підручників та навчальних посібників для навчальних закладів щодо відповідності принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. До навчальних програм вищих навчальних закладів, курсів перепідготовки кадрів включаються дисципліни, які вивчають питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, та факультативне вивчення правових засад ґендерної рівності на основі гармонізації національного і міжнародного законодавства.

Питання для самоконтролю

1. Визначте ґендерні аспекти розвитку вищої освіти та науки в Україні.

2. Як відбувалося становлення та розвиток вищої жіночої освіти в Одесі?

3. Які жіночі вищі навчальні заклади в Україні здійснювали підготовку педагогічних кадрів?

4. Охарактеризуйте політико-правовий статус жінки у сфері освіти та науки.

5. Які заходи щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері освіти визначені законодавством України?

Дата добавления: 2014-01-07