Характеристика складних за формою устрою держав

За формою устрою держави поділяються на прості та складні.

1. Федерація: - національна; - територіальна. 2. Конфедерація; 3. Співдружність; 4. Співтовариство.

Федерація – це форма складної держави, що являє собою союз ряду державних утворень.

Особливості федерації:

11. Складається з територій – суб’єктів федерації;

12. Суб’єкти федерації мають обмежений суверенітет, частину якого передають загальнофедеральним органам;

13. Наявність двох рівнів державного апарату;

14. Наявність двох рівнів законодавства;

15. Наявність двохпалатної структури парламенту;

16. Подвійне громадянство;

17. Нормативні акти будуються за принципом субординації;

18. Наявність у суб’єктів федерації власної судової системи;

19. Можливість федерації в цілому та її суб’єктів бути учасниками міжнародних відносин;

20. Наявність трьох рівнів повноважень державних органів:

- компетенція федерації;

- сумісна компетенція;

- компетенція суб’єктів.

В залежності від характеру суб’єктів, федерації поділяються на:

- територіальні, що утворені по принципу адміністративних одиниць, в якихсуб’єкти позбавлені права прямого представництва в міжнародних відносинах та встановлюється заборона одностороннього виходу (США, Мексика, ФРН);

- національні, до складу яких входять національні державні утворення та гарантується добровільність входу та виходу (Індія).

Конфедерація – союз держав, кожна з яких зберігає повний суверенітет.

Ознаки:

1. Це об’єднання держав, що утворюється на підставі договору;

2. Наявність мети, для досягнення якої створюється конфедерація;

3. Досягнення вказаної мети надає можливість переростання конфедерації в іншу форму держави;

4. Наявність спільних органів управління, що утворюються шляхом рівного представництва держав, незалежно від кількості населення;

5. Наявність фінансових засобів, що утворюються із добровільних відрахувань за угодою;

6. Суб’єкти є повністю самостійними державами, що користуються правом вільного виходу з конфедерації;

7. Відсутність єдиного громадянства;

8. Збройні сили конфедерації складаються з військових формувань держав-учасників (пн. Америка 17-18 ст.).

Співдружність - це організаційне об’єднання держав, що характеризується наявністю спільних ознак та певним ступенем однорідності.

Ознаки:

1. Основою утворення є міждержавний статут, договір чи декларація;

2. Не є єдиним суб’єктом міжнародних правовідносин;

3. Для координації дій суб’єктів створюються наддержавні органи, що діють у формі співпраці глав держав та глав урядів;

4. Грошові засоби об’єднуються добровільно і в розмірах, які вважають за необхідні суб’єкти;

5. Нормативна діяльність здійснюється у формі підписання актів главами держав;

6. Наявність спільних ознак економічного, правового, культурного, національного чи мовного характеру;

7. Як правило, є перехідною формою в процесі розвитку держав (СНД, країни Британської співдружності).

Співтовариство – організаційне об’єднання держав, що належать до певного регіону і які створені з метою вирішення економічних питань.

Ознаки:

1. Основою є міжнародна угода;

2. Порядок вступу та виходу здійснюється лише за згодою всіх членів;

3. Фінансові відносини мають форму кредитів та позик;

4. Основною метою є врівноваження економічного розвитку країн та спрощення митних та візових бар’єрів (ЄС).

36. Поняття та різновиди демократичного режиму.

Демократичний політичний режим – спосіб здійснення політичної влади, що характеризується:

1. визнанням принципу рівності та свободи людей;

2. реальною можливістю реалізації інститутів безпосередньої та представницької демократії;

3. конституційним закріпленням та реальним гарантуванням прав та свобод;

4. професіоналізмом влади;

5. політичним плюралізмом, що визначає наявність опозиції;

6. можливістю громадян бути суб’єктом владних відносин;

7. наявність органів самоврядування, що надають можливість реалізувати інтереси населення;

Демократичний режим існує у трьох формах;

1. Ліберально-демократичний. Передбачає наявність методів здійснення влади, що засновані на загальнолюдських принципах та повазі прав людини;

2. Консервативно-демократичний. Його змістом є охорона та зміцнення таких форм правової та політичної організації суспільства, що склалися історично та характерні саме для цієї держави;

3. Радикально-демократичний. Його змістом є здійснення державної політики найбільш рішучими та прогресивними методами і діями.

37. Характеристика антидемократичних режимів.

Антидемократичний політичний режим – це способи здійснення влади, що засновуються на подавленні інтересів особи, верховенстві держави над правом та диктатурі однієї політичної партії.

Форми:

1. Деспотія. Характерна для монархічної форми правління і визначається безмежністю влади монарха та відсутністю декларованих прав і свобод особи.

2. Тиранія. Визначається як влада, що встановлюється шляхом захоплення. Для неї характерна розвинута система каральних органів та відсутність механізмів реалізації прав і свобод.

3. Тоталітарний режим. Характеризується наявністю однієї офіційної ідеології, зрощенням партійного і державного апаратів, монополією на інформацію, централізмом управління та посиленням ролі виконавчих органів, конституційним закріпленням пільг еліти, мілітаризацією держави.

4. Авторитарний режим. Заснований на дійсному чи силовому авторитеті однієї особи чи групи людей.

Характеризується:

- проголошенням прав та свобод і відсутністю можливостей їх реалізації;

- проголошенням верховенства парламенту, який в дійсності лише затверджує прийняті елітою рішення;

- значною роллю поліцейського апарату;

- наявністю обов’язку суду оберігати державні інститути;

- неможливістю опозиції;

- пріорітетом інтересів держави над інтересами суспільства.

38. Теорія держави загального благоденствія.

Створена в період між двома світовими війнами.

За цією теорією, сучасні буржуазні суспільства і держава вже позбулися або інтенсивно позбуваються класового характеру, а держава стає органом, що функціонує на благо всіх членів суспільства. Йдеться про різке звуження сфери державного примусу. Репресивно-каральні функції держави відмирають за рахунок розширення соціально-економічних функцій:

1. державного регулювання економіки;

2. соціальних послуг (охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, культурно-освітні функції та ін.);

Своє соціальне призначення така держава реалізує шляхом:

1. Націоналізації найважливіших галузей промисловості;

2. Впливу на ринок шляхом політики цін, інвестицій, державних замовлень, кредитної політики та ін.;

3. Планування і прогнозування економічного і соціального розвитку;

4. Здійснення широкої політики соціальних послуг, соціального забезпечення і страхування, допомоги малозабезпеченим, підтримки високого рівня законності;

5. Захисту трудівників від надмірної експлуатації з боку роботодавців.

Отже, ця теорія передбачає існування сильної держави, що поширює свій вплив на широке коло суспільних відносин.

39. Теорія еліт.

Ця теорія була заснована у 20-30 роках XX ст. і грунтується на ідеї нездатності широких мас населення до управління державою. За цією теорією, політика – це сфера боротьби двох протилежних груп: пануючої меншості (еліти), що оволоділа державою, та підпорядкованої їй більшості. При цьому, демократія розглядається як утопія.

Вважається, що державою, суспільством завжди править еліта. Вона утворюється у трьох головних сферах – політичній, економічній та інтелектуальній – шляхом висування індивідів, які досягли в своїй справі найбільших успіхів. Але кожна правляча еліта рано чи пізно вироджується. У суспільстві з’являється нова потенційна еліта, що прямує до влади. Стара еліта владу не віддає, тому циркуляція еліт проходить, як правило, шляхом насильства, переворотів і революцій, що в цілому корисно для суспільства.

У наш час теорія еліт має такий вигляд:

· У сучасному суспільстві є декілька еліт;

· Між ними існує вільна конкуренція, заснована на принципах політичного і партійного плюралізму;

· Вони намагаються у співробітництві здійснювати керівництво державою;

· Еліти не відірвані від народу, а контролюються ним за допомогою здійснення загального виборчого права, незалежних засобів масової інформації, тощо.

Одним із різновидів теорії еліт є доктрина технократії. За нею, із зростанням впливу науки і техніки на всі сфери суспільного життя, вчені, технічні спеціалісти зосереджують у своїх руках не тільки виробничі та науково-дослідницькі функції, але й політичну владу.

40. Теорія національної держави.

41. Поняття та риси соціального регулювання

Впорядкування суспільних відносин здійснюється за допомогою спеціальних засобів, що визначаються як соціальні норми і характеризують можливості суспільства щодо забезпечення системності відносин між людьми. Суспільні відносини, що регламентуються соціальними нормами, мають більш високий ступінь організації, а суспільство, що забезпечує наявність та дієвість соціальних норм, характеризують як соціально регульоване.

Соціальне регулювання, що здійснюється в рамках суспільства, характеризується певними ознаками, які визначають особливості процесу регулювання.

Ознаки соціального регулювання:

1. Здійснюється в суспільстві і характеризує особливості взаємодії людей як соціальних суб’єктів;

2. Здійснюється за допомогою спеціальних засобів, які встановлюються та гарантуються суспільством;

3. Забезпечується суспільством і в окремих випадках гарантуються можливістю застосування примусових засобів;

4. Його метою є надання суспільним відносинам упорядкованого характеру;

5. Забезпечує функціонування суспільства як цілісної системи;

Отже, соціальне регулювання є засобом функціонування суспільства, що створює необхідні умови для його розвитку та вдосконалення.

42. Поняття та риси соціальних норм.

Соціальне регулювання здійснюється за допомогою соціальних норм

Соціальні норми – це правила поведінки загального характеру, що певним чином встановлюються та гарантуються з метою упорядкування суспільних відносин.

Риси соціальлних норм:

1. Мають загальний характер, тобто поширюються на невизначену кількість однотипних випадків;

2. Адресуються всім суб’єктам, що діють у сфері, яка регламентується нормою;

3. Встановлюють права та обов’язки суб’єктів, визначаючи міру можливої та необхідної поведінки;

4. Мають суспільний характер, тому що регламентують відносини між людми;

5. Виробляються в процесі життєдіяльності суспільства та вдосконалюються в процесі вдосконалення суспільних відносин;

6. Забезпечуються суспільством шляхом створення умов щодо їх виконання, а також застосування засобів громадського впливу у випадку їх порушення.

Отже, соціальні норми – це правила поведінки, що формуються в суспільстві, реалізуються в реальній поведінці суб’єктів та забезпечуються суспільством з метою надання суспільним відносинам упорядкованості.

Різновиди соціальних норм

Різноманітність суспільних відносин визначає різноманітність соціальних норм, які можуть бути класифіковані за різноманітними критеріями.

І. За способом виникнення:

- Стихійні, що виникають в процесі функціонування суспільства без впливу свідомої діяльності людини;

- Свідомі, поява яких в суспільстві є усвідомленою, які спеціально створюються і мають більш високий організаційний вплив.

ІІ. За способом існування:

- Усні норми, що існують у свідомості суб’єктів і передаються з покоління в покоління;

- Письмові, що існують у формі чітко визначеного документу.

ІІІ. За способом забезпечення:

- Норми, що забезпечуються внутрішніми переконаннями суб’єктів (мораль, традиції, звичаї);

- Норми, що забезпечуються недержавними утвореннями (корпоративні норми);

- Норми, що забезпечуються засобами громадського впливу (норми культури, етики, естетики);

- Норми, що забезпечуються примусовими засобами (політичні та проавові).

ІV. За особливістю сфери відносин, що регулюються:

- Норми моралі, тобто правила поведінки, що засновані на уявленнях суспільства про добро та зло, справедливість та несправедливість;

- Норми культури – правила поведінки, що відображають рівень духовного розвитку суспільства;

- Організаційні норми – правила поведінки, що регламентують порядок утворення та функціонування державних і недержавних структур;

- Традиції – правила поведінки, що виникають в результаті багаторазового їх застосування та існування у свідомості суб’єктів;

- Звичаї – правила поведінки, що передаються з покоління в покоління та мають тривале історичне функціонування;

- Політичні норми – правила поведінки, що регламентують взаємодію держави з політичними партіями, націями та громадянами в процесі здійснення політичної влади;

- Корпоративні норми – правила поведінки, що утворюються громадськими об’єднаннями та регламентують порядок їх функціонування;

- Релігійні норми – правила поведінки, що визначають порядок здійснення релігійних культів та засновуються на вірі в бога;

- Норми етики – засновуються на уявленнях про красу людських вчинків;

- Норми права – правила поведінки, що встановлюються чи санкціонуються державою з метою державно-владного впливу на суспільство.

43. Право та інші соціальні норми: спільні риси.

1. Право, як і інші соціальні норми, має об’єктивний характер – визначається об’єктивними умовами життєдіяльності суспільства;

2. Вони існують в реальній поведінці суб’єктів;

3. Регламентують поведінку людини шляхом надання прав та покладення обов’язків;

4. Мають загальний характер;

5. Певним чином встановлюються та гарантуються;

6. Протирічать свавіллю та беззаконню;

7. Виробляють повагу до прав людини.

44. Відмінності права та інших соціальних норм.

	Правові норми	Інші соціальні норми
	Встановлюються чи санкціонуються державою.	Існують в додержавному суспільстві і не залежать від держави.
	Мають формально визначений характер.	Існують в усній формі, а письмове закріплення не має документального характеру
	Розробляються в чітко визначеному порядку в процесі правотворчості чи законотворчості.	Розробляються у довільному порядку.
	Є загальнообов’язковими і виконуються незалежно від відношення до них з боку суб’єктів.	Виконуються лише у випадку авторитетності норми для конкретного суб’єкта.
	Мають системний характер.	Є просто сукупністю норм.
	Чітко визначають права та обов’язки суб’єктів.	Права та обов’язки не визначені.
	Права та обов’язки мають взаємний характер, тобто виконання обов’язку є гарантією реалізації права.	Виконання обов’язку не пов’язується з реалізацією прав.
	Мають чітко визначену структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція).	Не мають структурних елементів.
	Реалізуються в чітко визначеному порядку (дотримання, виконання, використання та застосування).	Реалізуються в довільному порядку.
	Гарантуються державою шляхом діяльності спеціально створених органів.	Гарантуються суспільством в процесі його життєдіяльності.
	Охороняються державою шляхом застосування, у випадку їх порушення, одного з видів юридичної відповідальності.	Охороняються суспільством шляхом застосування засобів громадського впливу.

45. Право як різновид соціальних норм.

Право є різновидом соціальних норм. Воно характеризується певними особливостями, що надають можливість визначити право як найважливіший засіб забезпечення життєдіяльності суспільства.

САМЕ ПРАВО:

- Встановлюється чи санкціонується державою в процесі функціонування утворених нею органів;

- Існує як письмовий документ, тобто має формально визначений характер;

- Основу права складають норми, тобто правила поведінки, що мають чітко визначений зміст;

- Право має системний характер, тобто не є простою сукупністю норм, а характеризується їх ієрархічною підпорядкованістю;

- Право має загальнообов’язковий характер – є обов’язковим для всіх суб’єктів і не надає можливості щодо невиконання правових приписів будь-ким з цих суб’єктів;

- Право має імперативний характер – встановлює чіткі межі можливої (право) та необхідної (обов’язки) поведінки суб’єктів;

- Право має загальний характер – поширюється на невизначене коло суб’єктів та кількість життєвих випадків;

- Право охороняється державою за допомогою організаційних засобів – створення умов щодо реалізації правових приписів та примусового характеру застосування чітко визначених засобів впливу, у випадку невиконання суб’єктами покладених обов’язків чи порушення, наданих інщим суб’єктам, прав.

Отже, право – це система загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих державою норм, що регламентують суспільні відносини шляхом надання суб’єктивних прав та покладення юридичних обов’язків учасникам цих відносин, і які гарантуються та охороняються державою.

46. Поняття та особлівості правового регулювання.

Правове регулювання – це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, охорони та розвитку у відповідності із соціальними потребами.

Правове регулювання характеризується наступними особливостями:

1. Це різновид соціального регулювання, який має організований та результативний характер. Організованість правового регулювання досягається в процесі впливу формально визначених правил поведінки на діяльність суб’єктів. Результативність характеризується ступінню досягнення мети, тобто певного рівня упорядкованості суспільних відносин.

2. Це регулювання, що здійснюється за допомогою спеціально створених державою засобів, які мають системний характер.

3. Це регулювання характеризується наявністю чітко визначеного предмету, методу та способів.

Дата добавления: 2014-01-07