Сутність та типологія суспільств

В соціологічній науці термін «суспільство» розглядається в широкому і вузькому значеннях. У широкому значенні – це сукупність відносин зв’язків між людьми, що історично розвиваються і складаються в процесі їхньої спільної життєдіяльності. У вузькому значенні - це історичний конкретний тип (рід, вид, підвид) того чи іншого суспільства (наприклад, буржуазне суспільство), певні форми соціальних відносин і зв’язків, що відображають всебічну залежність індивідів одне від одного.

Осмислення й усвідомлення того, що людина живе в суспільстві, відбувалося в процесі тривалого розвитку соціально-філософської науки: в античні часи сфера людського буття ототожнювалася не з суспільством, а з державною; у філософії Нового часу уявлення про суспільство спочатку формуються переважно в рамках теорії суспільного договору, відповідно до якої перехід людини з природного в суспільній стан пов’язується з виникненням держави. Великий крок вперед у цьому напрямку був зроблений Г. Гегелем, який відокремив громадянське суспільство як сферу приватних (майнових та інших) інтересів людей від держави, що являє собою сукупність взаємозалежних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством, використовуючи владні функції. В пояснені сутності і будові суспільства, як цілісної системи, механізмів його функціонування і розвитку особлива роль належить засновникам і видатним представникам соціологічної науки. Французький соціолог О.Конт вважав суспільство функціональною системою, структуру якої складають сім’я, класи і держава і яка базується на поділі праці і солідарності. Є.Дюркгейм розглядав суспільство, як індивідуальну духовну реальність, засновану на системі колективних уявлень. Класик німецької соціології М.Вебер вважав, що суспільство - це взаємодія людей, яка є продуктом соціальної тобто орієнтованої на інших людей, дії. Американський соціолог Т.Парсонс визначав суспільство, як систему соціальних дій і відносин між людьми, початком яких є норми і цінності. К.Маркс вважав, що суспільство - це сукупність відносин між людьми, що історично розвиваються в процесі їхньої спільної діяльності.

Таким чином, поняття суспільство в своєму історичному розвитку мало велику кількість різних тлумачень залежно від історичного періоду, а також концепцій і шкіл, в межах яких воно формувалося.

Зазначимо, що варто розрізняти три дуже подібні поняття – «країна», «держава», «суспільство». Країна – це частина світу або території, що має визначені кордони і користується державним суверенітетом. Держава – це політична організація даної країни, що включає визначений тип режиму влади, органи і структури правління. Суспільство – це соціальна організація даної країни, основу якої складає соціальна структура. Отже, суспільство – це соціальна організація не тільки країни, але також нації, народності, племені.

Ознаки суспільства:

- До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належить:

- cпільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;

- цілісність і сталість (єдине ціле);

- здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків;

- певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв’язків між людьми;

- автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.

Із соціологічної точки зору американський соціолог Едуард Шілз суспільством вважав об’єднання, що відповідає таким критеріям:

1. Не є частинною якої-небудь більш великої соціальної системи (суспільства);

2. шлюби укладаються між представниками лише даного об’єднання (суспільства);

3. поповнення за рахунок дітей, які визнані представниками цього суспільства;

4. існування його у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда;

5. наявність власної назви та історії;

6. єдність загальної системи цінностей (традиції, звичаїв, норм, законів, правил тощо);

7. має власну систему управління.

Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціальну систему.

Типи суспільства:

Історію людства можна класифікувати через обмежену кількість базових типів суспільства. Типологізація суспільства – це класифікація суспільства на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, які відрізняють одні суспільства від інших. Залежно від критеріїв соціологи по-різному визначали типи суспільств. Наприклад, беручи за головну ознаку писемність, їх поділяли на писемні та дописемні. За критерієм чисельності рівнів управління та ступенів соціальної диференціації всі суспільства поділяють на прості і складні.

Прості суспільства – це ті, де немає керівників та підлеглих, багатих та бідних (первісні племена), складні суспільства – це суспільства, де є кілька рівнів управління, декілька соціальних верств населення, що розташовуються зверху вниз із зменшенням доходів. Характерним для соціології є розподіл суспільства на традиційне та індустріальні. В основі цієї типології лежить критерій способу здобуття засобів існування:

1. Суспільство мисливців і збирачів. Структура його надто проста, а соціальне життя організоване на основі родинних зв’язків, усім править вождь.

2. Садівничі суспільства. Воно теж ще не знає, що таке додатковий продукт, основою його соціальної структури є родині зв’язки. Але їх система помітно розвинутіша, складніша.

3. Аграрні суспільства. На цьому етапі вже з’являється додатковий продукт, розвиваються торгівля, ремесло, зароджується держава. Система родинних зв’язків перестає бути основою соціальної структури cуспільства.

4. Промислові суспільства. Виникають наприкінці 18 століття, з появою промислового виробництва, використанням у виробничих цілях наукових знань, значним додатковим продуктом, розвитку системи держаного управління.

Застосування цього критерію іншими соціологами передбачає, крім перших трьох, індустріальне та постіндустріальне суспільства (правда, не у всіх країнах,а лише у найрозвинутіших). У постіндустріальному суспільстві переважає не промисловість, а інформатика, інформаційно - комп’ютерні технології та сфера обслуговування. Безлюдні роботизовані заводські цехи, гігантські супермаркети, космічні станції – ознаки постіндустріального суспільства, яке ще часто називають інформаційним. Глобальні зміни відбуваються у всьому соціокультурному комплексі.

Для постіндустріального (інформаційного або технотронного) суспільства характерно: висунення на передній план (після сільського господарства і промисловості) теоретичної сфери економічної діяльності – сфери послуг; індивідуалізація виробництва і споживання, визначення провідної ролі науки, знань, отримання і розповсюдження інформації, а також університетів, науковців, менеджерів, комп’ютеризація і відкритість суспільства; безперервна освіта і різке зростання творчого начала в праці, професіоналізму, відповідальності. Різницю стартових умов соціального просування визначають вже не расові, статеві або вікові відмінності, а освіта, досвід, майстерність, талант людини.

Існують й інші підходи до типологізації суспільства. Зокрема в середині 19 століття К.Маркс запропонував власну типологію суспільства за способом виробництва і формою власності – первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична суспільно – економічні формації. Німецький соціолог Фердинанд Тьонніс з огляду на наявність і стан промислового виробництва, класифікував їх на традиційне (допромислове) та промислове.

Сучасна соціологія використовує всі зазначені типології, поєднуючи їх у певну синтетичну модель. ЇЇ автором вважають американського соціолога Даніеля Белла, що розділяв всесвітню історію людства на три стадії: доіндустріальну, індустріальну, постіндустріальну.

Соціальний розвиток суспільства зв’язаний з такими соціальними змінами, коли одна стадія приходить на зміну іншій, змінюються технологія, спосіб виробництва, форма власності, соціальні інститути, політичний режим, культура, спосіб життя, чисельність населення, соціальна структура суспільства. Процес соціальних змін, що відбувається впродовж періоду переходу суспільства від доіндустріальної до індустріальної форми життя носить назву модернізація. Вона охоплює кардинальні зміни соціальних інститутів та способу життя людей.

Модернізація – це перехід від однієї якості суспільства до іншої, спроба кожного окремого суспільства пристосовуватися до сучасних вимог, відмова від старих форм життєдіяльності та пошук нових. За умов модернізації на перший план виходять технологічні і економічні тенденції в розвитку суспільства. Соціологи розрізняють два типа модернізації – органічну та неорганічну.

Органічна модернізація є моментом власного розвитку країни та підготовлена всім ходом попередньої її еволюції. Така модернізація починається з культури, зі змін у суспільній свідомості.

Неорганічна модернізація - це відповідь на зовнішній виклик зі сторони більш розвинутих країн, формою «наздогоняючого розвитку» з метою подолання історичної відсталості. Вона починається з економіки та політики, а не з культури. Саме такий вид модернізації властивий пострадянським країнам.

Дата добавления: 2014-01-07