Наочне приладдя та засоби навчання

ВСТУП

А.І.Клименко

Р.

1. Підготовка і розміщення тилу бригади (полку) в обороні. Шляхи підвезення та евакуації.

2. Матеріальне і технічне забезпечення бригади (полку) по службах тилу.

3. захист, оборона, охорона і маскування тилу. Управління тилом.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА.

література

1. Боевой устав Сухопутных войск, часть 1 (Дивизия, бригада, полк) - М.: Воениздат, 1989, ст. 608-623.

2. Наставление по войсковому тылу (Дивизия, бригада)- М.: Воениздат, 1988.

3. Войсковой тыл. Учебник, ч. I, ІІ. - Л.: ВАТТ, 1986, стр. 262 - 274.

4. Информационный сборник тыла № 112-113.

5. Військовий тил. Навчальний посібник. Частина І. - Київ.:НАОУ, 2000.

6. Військовий тил. Навчальний посібник. Частина ІІ. - Київ.:НАОУ, 2001.

Слайди по темі.

Графопроектор

Вступ

Бій – основна форма тактичних дій військ. Це узгоджені за метою, місцем і часом удари, вогонь та маневр з’єднань, частин і підрозділів з метою знищення (розгрому) противника, відбиття його ударів та виконання інших тактичних завдань у визначеному районі на протязі короткого часу. Один із видів бою – оборона. До оборони з’єднання (частини) можуть переходити навмисно або вимушено.

Окрема механізована (танкова) бригада, механізований (танковий) полк може переходити до оборони як при відсутності зіткнення з противником, так і в умовах безпосереднього зіткнення з ним. Залежно від бойового завдання, наявності сил та засобів, а також характеру місцевості оборона може бути позиційною або маневреною.

Мета оборони – відбити наступ переважаючих сил противника, нанести йому максимальні втрати, утримати важливі райони (рубежі, об’єкти) місцевості і тим самим створити умови для переходу в рішучий наступ.

Можливість досягнення мети оборони зумовлена тим, що сторона, яка обороняється, має ряд переваг. Вона за визначених умов може вибирати вигідні за умовами місцевості рубежі і райони, надійніше здійснювати маскування та більш ефективно використовувати захисні та маскувальні властивості місцевості, підготовивши її в інженерному відношенні, що значно знищує уразливість позицій, а, отже, і втрати в особовому складі та бойовій техніці.

В сучасних умовах зросли можливості з’єднань, частин і підрозділів щодо досягнення мети оборони. Це зумовлено тим, що війська, які обороняються, мають велику кількість танків, бойових машин піхоти, бронетранспортерів, розвідувально-ударних (вогневих) комплексів, протитанкових та інших вогневих засобів, інженерної техніки, можуть широко застосовувати мінно-вибухові загородження, отримують на час ведення бою значне підсилення.

Мета оборонного бою при веденні бойових дій із застосуванням звичайних засобів ураження досягається ураженням противника зосередженим, масованим, загороджувальним вогнем артилерії та вогнем прямою наводкою всіх видів зброї, а також ударами авіації, стійким утриманням важливих ділянок і районів оборони з наступним розгромом противника, який вклинився, контратаками механізованих і танкових частин (підрозділів).

Окрема механізована (танкова) бригада може займати оборону у першому або у другому ешелоні (знаходитись у резерві) оперативної побудови армійського корпусу.

Механізований (танковий) полк може займати оборону у першому або у другому ешелоні (знаходитись у резерві) бойового порядку дивізії.

Оборона може готуватись, а з’єднання і частини переходити до неї завчасно або у ході бою, в умовах безпосереднього зіткнення з противником чи при відсутності зіткненням з ним.

Під час підготовки оборони в умовах відсутності безпосереднього зіткнення з противником тил бригади (полку) буде мати найбільш сприятливі умови для роботи, більше часу для виконання завдань щодо тилового забезпечення підрозділів, проведення тилової розвідки, організації захисту, оборони, охорони і маскування.

Але при цьому необхідно враховувати, що не виключений такий варіант, при якому противник може застосувати всі види зброї, авіацію, повітряні десанти, аеромобільні і диверсійно-розвідувальні групи на велику глибину. Тому і при організації тилового забезпечення в умовах відсутності безпосереднього зіткнення з противником підрозділи тилу повинні бути готовими здійснити заходи захисту від всіх видів зброї, провести заходи щодо ліквідації наслідків її застосування, а також відбити напад диверсійно-розвідувальних груп або окремих підрозділів повітряних десантів противника.

Складніші умови для тилового забезпечення виникають при переході до оборони в ході бою. У цих умовах всі заходи щодо тилового забезпечення бригади (полку) здійснюються в стислі строки і під постійним впливом противника. При цьому підрозділи бригади (полку) можуть мати знижену забезпеченість матеріальними засобам­и, а їх тил ­­­– обмежені можливості. Підрозділи тилу бригади (полку) можуть бути зайняті виконанням завдань, які виникли під час попередніх бойових дій. Їх розміщення може не відповідати новим завданням бригади (полку) та побудові її бойового порядку.

Найбільш несприятливі умови роботи військового (у тому числі і бригадного, полкового) тилу складаються тоді, коли оперативний тил відсутній або має обмежені можливості, що характерно для перших операцій початкового періоду воєнного конфлікту. Частини і підрозділи військового тилу у цьому випадку будуть нести основне навантаження по тиловому забезпеченню військ. Тому ще в мирний час необхідно здійснювати підготовку військового тилу до роботи в умовах обмежених можливостей оперативного тилу.

В умовах застосування противником сучасних засобів ураження умови роботи тилу ще більше ускладняться.

Таким чином, на тилове забезпечення бригади (полку) в обороні значний вплив здійснюють ряд факторів, найважливішими з яких є: умови переходу до оборони; масштаби застосування противником сучасних засобів ураження; місце в оперативній побудові (бойовому порядку) армійського корпусу (дивізії); ширина і глибина ділянки оборони; установлений старшим начальником порядок тилового забезпечення; фізико-географічні особливості району бойових дій та інші умови обстановки.

Організовуючи тилове забезпечення бригади (полку) в обороні, у всіх випадках необхідно: готувати підрозділи тилу до дій в умовах активного її ведення, постійного впливу противника всіма наявними засобами ураження і наявності сильно зараженої місцевості, особливо поблизу зруйнованих об’єктів атомної, хімічної промисловості та об’єктів на яких утримуються сильнодіючі отруйні речовини (СД ОР); здійснити доцільне розміщення підрозділів тилу та забезпечити їх надійне укриття і періодичну зміну районів розміщення; створити необхідні, як правило підвищені, запаси матеріальних засобів (у першу чергу в підрозділах, які обороняють напрямки очікуваного головного удару противника з урахуванням ведення ними бою в оточенні та при порушенні підвезення), а також вибрати найбільш доцільний варіант їх ешелонування; провести заходи щодо забезпечення підрозділів, які обороняють передову позицію (смугу забезпечення) та приймають участь у контратаках.

1. Підготовка і розміщення тилу бригади (полку) в обороні. Шляхи підвезення та евакуації.

Для успішного ведення бойових дій в обороні одночасно з підготовкою бойових підрозділів здійснюється і підготовка їх тилу.

Підготовка бригадного (полкового) тилу до виконання завдань в обороні за будь-яких умов повинна проводитись як найретельніше, з урахуванням підтримання в тиловому відношенні постійної готовності підрозділів до зриву чи відбиття наступу (удару) переважаючих сил противника, утримання важливих районів, нанесення противнику значних втрат і створення сприятливих умов для переходу в наступ.

На підставі прийнятих рішень з питань тилового забезпечення ставляться завдання підрозділам і органам тилу; здійснюється його планування; підрозділи тилу висуваються і розміщуються в призначених районах; поповнюються запаси матеріальних засобів до встановлених норм; готуються шляхи підвезення та евакуації; організовуються всі види тилового забезпечення, технічне забезпечення підрозділів по службах тилу і взаємодія тилу; організовується захист, охорона та оборона тилу і управління ним; здійснюється контроль готовності у тиловому відношенні підрозділів до оборони, а тилу – до виконання завдань під час оборони; за необхідності проводяться і інші заходи.

Зміст і обсяг заходів, які проводяться, залежить від умов переходу бригади (полку) до оборони, можливого часу переходу противника в наступ і завдань своїх підрозділів, наявності і стану сил та засобів тилу, шляхів підвезення та евакуації, характеру місцевості, а також від інших факторів конкретної обстановки.

Залежно від наявності часу на підготовку оборони ці заходи можуть проводитись до початку оборони в повному чи скороченому обсязі.

При цьому особлива увага приділяється підготовці особливого складу тилу, поповненню запасів матеріальних засобів, особливо боєприпасів, засобів інженерного озброєння, майна хімічних військ і засобів захисту. Здійснюється підготовка транспортних засобів і техніки тилу до роботи в складних умовах обстановки. Несправна техніка тилу, яка не може бути відремонтована до початку бойових дій евакуюється. Поранені і хворі евакуюються в медичні підрозділи. Підрозділи тилу забезпечуються засобами індивідуального захисту та приладами дозиметричного контролю.

При підготовці бригадного (полкового) тилу до ведення маневреної оборони заступник командира з тилу уточнює бойовий порядок і можливий характер оборонних боїв по утриманню призначених рубежів і проведенню контратак, які плануються; забезпеченість підрозділів (особливо першого ешелону) матеріальними засобами; організовує поповнення запасів матеріальних засобів; проводить розвідку районів розміщення підрозділів тилу, а також уточнює інші заходи, які проводяться і при організації позиційної оборони.

У всіх випадках в першу чергу поповнюються запаси матеріальних засобів та виконуються інші завдання, вирішення яких забезпечує успішне ведення оборони.

При переході до оборони у ході бою в першу чергу необхідно: уточнити забезпеченість підрозділів матеріальними засобами; вжити заходи щодо поповнення запасів (особливо боєприпасів, засобів інженерного озброєння, озброєння РХБ захисту); провести розвідку шляхів підвезення та евакуації і, якщо необхідно, перемістити підрозділи тилу у нові райони, організувати надійний захист, охорону, оборону, зв`язок тилу і стійке управління ним. В обороні, зайнятій у ході бою під впливом противника, найважливішими завданнями тилу є також забезпечення в тиловому відношенні перегрупування підрозділів згідно з прийнятим рішенням та забезпечення підготовки оборонних рубежів.

Розміщення підрозділів бригадного (полкового) тилу повинно відповідати замислу бою та побудові бойового порядку. Прийнятий порядок розміщення підрозділів тилу повинен забезпечувати: успішне вирішення тилом завдань при веденні бою в умовах застосування усіх видів сучасної зброї; зосередження основних зусиль тилу на забезпеченні підрозділів, які виконують головні завдання, та максимальну їх автономність у тиловому відношенні; найбільш ефективне застосування сил і засобів тилу та можливість швидкого маневру ними в ході бою; живучість системи тилового забезпечення при різких змінах обстановки; безперервність управління тилом.

Вихід тилових підрозділів в призначені райони та їх розгортання при завчасній підготовці оборони здійснюється одночасно із з’єднаннями, частинами, підрозділами, до складу яких вони входять.

При переході до оборони в ході бою сили та засоби тилу перегруповуються відповідно до бойової і тилової обстановки, яка склалася.

Розміщення і дії тилових підрозділів здійснюються, як правило, у межах ділянок оборони бригад (полків), у склад яких вони входять.

При цьому бригадний (полковий) тил розміщується, як правило, за другим ешелоном бойового порядку.

Райони для розміщення підрозділів бригадного (полкового) тилу повинні призначатись в стороні від передбачуваного напрямку головного удару противника і напрямків контратак бригади (полку), що плануються, у важкодоступних для танків противника районах, вибиратися на безпечній відстані від можливих об’єктів ударів противника з урахуванням організації їх надійного захисту, оборони охорони і максимального використання захисних і маскувальних властивостей місцевості, мати під’їзні шляхи і знаходитись недалеко від доріг, задовольняти санітарно-гігієнічним і протиепідемічним вимогам та вимогам протипожежної безпеки.

Згідно з положеннями Бойового статуту бригаді (полку) призначається ділянка оборони. Бригада (полк) першого ешелону обороняється на першій і другій позиціях головної слуги оборони. Глибина позиції відповідає глибині батальйонного району оборони і складає 2 – 2,5 км, а відстань між позиціями, залежно від умов місцевості, досягає 2 – 4 км Таким чином, глибина ділянки оборони бригади (полку) може бути до 10 км.

Виходячи з перерахованих умов, тактичних нормативів, а також з вимог наближення сил та засобів тилу до бойових підрозділів, забезпечення яких він здійснює та безпечну відстань від них (2 – 3 км), а також враховуючи, що на відстані 2 – 4 км від другої позиції буде готуватися третя позиція, яку займає другий ешелон дивізії, відстань району розміщення роти матеріального забезпечення полку від переднього краю може скласти 10 – 12 км.

З метою виключення одночасного ураження двох підрозділів (груп підрозділів) роти матеріального забезпечення, по своєму складу рівних автомобільному взводу, їх необхідно розміщувати розосереджено. При цьому відстань між ними може складати 1,5 – 2 км, а між автомобільними відділеннями взводів – 200 м. Відстань між автомобілями повинна бути не менше 25 – 50 м. Загальна площа району розміщення роти матеріального забезпечення і тилового пункту управління полку може скласти 4 – 6 км ².

Ремонтна рота полку, як правило, застосовується у повному складі і розгортає збірний пункт пошкоджених машин під прикриттям другого ешелону полку на відстані 12 – 14 км від переднього краю.

Медичний пункт полку з метою забезпечення своєчасного надання пораненим і хворим медичної допомоги і скорочення часу на їх евакуацію розміщується ближче до переднього краю оборони на відстані до 10 км від нього.

При розміщенні роти матеріального забезпечення, ремонтної роти і медичного пункту в одному районі, відстань між ними також повинна складати не менше 1,5 – 2 км, при цьому площа такого району може досягати до 8 км².

За необхідності, коли за умовами бойової обстановки чи місцевості нема можливості розмістити роту матеріального забезпечення за другим ешелоном полку, вона у повному складі або частина її автомобільних підрозділів з запасами матеріальних засобів може розміщуватись за другим ешелоном бойового порядку армійського корпусу на відстані до 30 км від переднього краю оборони.

В обороні окремій механізованій (танковій) бригаді першого ешелону оперативної побудови армійського корпусу для розгортання тилу і виконання ним завдань, а також для встановлення відповідальності за розміщення підрозділів тилу, технічного і медичного забезпечення, за використання шляхів підвезення та евакуації, об’єктів місцевої військово-економічної бази і за підтримання порядку в прифронтових районах наказом по тилу корпусу призначається тилова смуга. Вона обмежується: праворуч і ліворуч – розмежувальними лініями із сусідами; з тилу – тиловою межею.

Глибина тилової смуги бригади встановлюється залежно від її бойового завдання, бойового порядку і побудови оборони, характеру місцевості, наявності і стану доріг, інших умов конкретної бойової та тилової обстановки і може досягати 25 км від переднього краю оборони. При веденні бригадою оборони на широкому фронті та маневреної оборони вона може бути більшою.

Батальйон тилового забезпечення бригади розміщується відповідно до тактичних нормативів з урахуванням безпечної відстані від бойових підрозділів (3 – 5 км) та інших умов обстановки у межах тилової смуги на відстані 12 – 15 км від переднього краю. При веденні бригадою оборони на широкому фронті у зв’язку із збільшенням глибини ділянки оборони ця відстань може бути більшою.

Загальна площа району розміщення батальйону тилового забезпечення і тилового пункту управління бригади з урахуванням нормативних відстаней між автомобілями, автомобільними відділеннями, автомобільними взводами та при відстані між ротами не менше 1,5 – 2 км може скласти до 20 – 25 км ² і більше (залежно від організаційно-штатної структури та укомплектованості батальйону).

При розміщенні батальйону тилового забезпечення, ремонтної і медичної роти в одному районі, відстань між ними також повинна складати не менше 1,5 – 2 км, при цьому загальна площа такого району може досягати до 30 км ² і більше.

Таке розміщення бригадного (полкового) тилу дозволяє своєчасно забезпечувати підрозділи всім необхідним, сприяє його безпеці та збереженню запасів матеріальних засобів, не заважає маневру підрозділів бригади, полку, частин другого ешелону армійського корпусу, при контратаках, дає можливість тилу довше виконувати завдання без переміщення у нові районі при вклиненні противника.

Підрозділи тилу батальйонів бригади (полку) розміщуються у межах батальйонних районів оборони, як правило, за другими ешелонами (резервами) своїх батальйонів.

Розміщення підрозділів тилу при веденні маневреної оборони здійснюється згідно з рішенням командира бригади (полку). При цьому враховуються порядок і послідовність зайняття підрозділами рубежів оборони, які ешелоновані у глибину, час ведення бою на кожному з них, порядок відходу на відповідні рубежі у ході бою та інші умови конкретної обстановки.

При веденні маневреної оборони батальйон тилового забезпечення (рота матеріального забезпечення) розміщується за другим ешелоном бригади (полку). Частина автомобільних підрозділів з батальйону тилового забезпечення (роти матеріального забезпечення) може виділятися для підсилення тилу батальйонів першого і другого ешелонів. Переміщення підрозділів бригадного (полкового) тилу за наступний рубіж оборони проводиться у міру відходу батальйонів першого ешелону.

Медична рота (пункт) бригади (полку) розміщується між тими двома рубежами, які одночасно обороняють її батальйони першого і другого ешелонів.

При здійсненні маневру підрозділами для захисту наступних рубежів оборони підрозділи тилу можуть переміщуватися в призначені райони завчасно, самостійними колонами. Для їх супроводження рішенням командирів виділяються бойові підрозділи.

У всіх випадках в обороні, крім основних районів розміщення, повинні бути призначені, а при наявності сил, засобів і часу підготовлені запасні райони розміщення бригадного (полкового) тилу. Як правило, вони призначаються і обладнуються на відстані не менше 3 – 5 (2 – 3) км від основних районів.

При наявності сил та засобів можуть імітуватися фальшиві райони розміщення тилу.

Переміщення підрозділів тилу в запасні або нові райони здійснюється у випадку прориву противника в глибину оборони бригади (полку) та виникненні загрози нападу його на підрозділи тилу або при зараженні місцевості.

Але за будь-яких умов обстановки підрозділи тилу не мають права залишати районі, які займають, та переміщуватись (відходити) самостійно у нові райони без наказу старшого командира (начальника).

Зміна району розміщення батальйону тилового забезпечення (роти матеріального забезпечення) проводиться згідно з розпорядженням заступника командира бригади (полку) з тилу; Тиловий пункт управління переміщується з дозволу командира чи начальника штаба бригади (полку).

Про переміщення підрозділів тилу у новий район заступник командира з тилу доповідає командиру або начальнику штабу бригади (полку) і заступнику командувача (командира) корпусом (дивізії) з тилу, а також інформує заступника командира бригади (полку) з озброєння, начальників родів військ і служб та командирів батальйонів (дивізіонів).

Шляхи підвезення та евакуації. Кількість шляхів підвезення та евакуації, їх напрямок і довжина залежать від обстановки, наявності та стану доріг на ділянці оборони бригади (полку), прийнятого порядку розміщення і переміщення тилу, а також наявності сил, засобів і часу для їх підготовки, утримання у проїжджому стані та обслуговування.

З метою забезпечення підвезення матеріальних засобів і всіх видів евакуації, а також для розосередження транспортних засобів і створення умов для переведення підвезення та евакуації з одного напрямку на інший в бригаді (полку) необхідно мати один основний і один запасний шляхи підвезення та евакуації. Крім того, по лінії розміщення взводів забезпечення батальйонів першого ешелону і вогневих позицій бригадної (полкової), батальйонної артилерії призначається рокада.

Бригадні (полкові) шляхи підвезення та евакуації призначаються та готуються від району розміщення батальйону тилового забезпечення (роти матеріального забезпечення) бригади (полку) до взводів забезпечення (взводів матеріального забезпечення) батальйонів (дивізіонів), вогневих позицій бригадної (полкової), батальйонної артилерії і медичних пунктів батальйонів.

Для шляхів підвезення та евакуації вибираються кращі дороги, по можливості з твердим покриттям, які забезпечують маскування транспортних засобів, проходять по прихованих від спостереження противника ділянках місцевості, мають об’їзди великих населених пунктів та виходи на інші дороги, достатню ширину проїжджої частини, справні мости і інші дорожні споруди.

Загальна довжина бригадних (полкових) шляхів підвезення та евакуації (з урахуванням під’їзних шляхів) може досягати 50 – 70 км і більше.

Заходи щодо підготовки шляхів підвезення та евакуації і підтримання їх у проїжджому стані розробляються заступником командира бригади (полку) з тилу спільно з начальником інженерної служби. Враховуючи те, що в бригадному (полковому) тилу необхідних сил та засобів для проведення цих заходів нема, вони виділяються за розпорядженням командира бригади (полку). Для підтримання шляхів підвезення та евакуації у проїжджому стані, регулювання руху на них може бути виділено відділення дорожнього взводу з інженерно-саперної роти бригади (полку) і до п’яти постів регулювання (по 2 – 3 чол. у кожному) з комендантського взводу. Крім того, використовуються пасивні засоби регулювання (указки, покажчики, дорожні знаки).

Для забезпечення своєчасної доставки пошкоджених зразків озброєння і військової техніки до місць ремонту призначаються, а при наявності часу, сил та засобів обладнуються, бригадні (полкові) шляхи евакуації. Для них вибираються доступні для буксирування шляхи (по яких не передбачається висування військ) від тильних меж батальйонів (інколи рот) першого ешелону до збірного пункту пошкоджених машин бригади (полку). Ці шляхи, за можливості, з метою скорочення необхідних сил та засобів для регулювання та надання допомоги вибираються поруч із шляхами підвезення та евакуації. Під час підготовки шляхів евакуації особлива увага приділяється їх обладнанню на важкопрохідних ділянках місцевості. Підготовка шляхів евакуації і їх підтримання у необхідному стані покладається на інженерно-саперну роту.

2. Матеріальне і технічне забезпечення бригади (полку) по службах тилу.

Матеріальне забезпечення. Успіх бойових дій окремої механізованої (танкової) бригади, механізованого, танкового полку в обороні у значній мірі залежить від своєчасного і повного матеріального забезпечення. Це досягається завчасним створенням і правильним ешелонуванням необхідних запасів матеріальних засобів, безперебійним поповненням їх витрат та втрат.

При організації матеріального забезпечення в обороні військові запаси матеріальних засобів у всіх ланках повинні підтримуватись у межах встановлених норм утримання.

Організація матеріального забезпечення при переході бригади (полку) до оборони визначається обстановкою, що склалася. При цьому головна увага приділяється забезпеченню підрозділів, які утримують важливі райони і рубежі, знищують противника, що прорвався, або приймають участь у контратаках.

Важливим завданням матеріального забезпечення є правильне визначення потреби бригади (полку) в матеріальних засобах.

Потреба бригади (полку) в матеріальних засобах, як правило, складається з потреби на створення установлених запасів матеріальних засобів на початок та кінець бойових дій і на поповнення їх витрат та втрат. Основною величиною, яка визначає потребу в матеріальних засобах є витрати, що плануються.

Витрати матеріальних засобів характеризуються нерівномірністю як по днях, так і по напрямках бойових дій і залежать від ряду факторів, основними із яких є: бойовий та чисельний склад бригади (полку); масштаби застосування різних видів зброї; місце бригади (полку) в оперативній побудові армійського корпусу, напруженість бойових дій та їх тривалість; бойові якості і характер дій противника; військово-економічні особливості району бойових дій; ступінь підготовленості екіпажів, техніки та інші.

При підготовці до оборони, коли противник не веде активних бойових дій, витрати матеріальних засобів за добу, як правило, будуть незначними і можуть скласти: боєприпасів – артилерійських пострілів та мін – до 0,1 бк, до зенітної артилерії – до 0,5 бк, зенітних ракет – до 0,2 бк, стрілецької зброї – до 0,1 бк; пального – автомобільного бензину – до 0,15 запр., дизельного палива – до 0,1запр.

Найбільших витрат матеріальних засобів в обороні слід очікувати в перший день бою, коли необхідно відбити наступ переважаючих сил противника, нанести йому значні втрати і створити умови для наступного переходу в наступ. При обороні бригади (полку) на напрямку головного удару противника за день напруженого бою витрати можуть скласти: боєприпасів – артилерійських пострілів та мін – 0,6 – 1,2 бк, танкових – до 0,8 бк, ПТКР – 0,5 – 0,6 бк, зенітної артилерії – до 1,5 бк, зенітних ракет – 0,3 – 0,4 бк, стрілецької зброї – до 0,6 бк; пального – автомобільного бензину – до 0,2 – 0,25 запр., дизельного палива – до 0,35 запр.

Загальні витрати боєприпасів підрозділами механізованого полку за день напруженого бою можуть скласти: боєприпасів – 180 – 200 т, пального – 40 – 50 т.

Крім боєприпасів і пального витрачаються також інженерні боєприпаси, інженерне, хімічне, бронетанкове, автомобільне, речове майно, майно зв’язку. Витрати цих матеріальних засобів за своєю масою можуть скласти до 20% і більше від маси витрат боєприпасів і пального (до 45 т на добу).

Загальні витрати матеріальних засобів підрозділами окремої механізованої бригади можуть скласти: боєприпасів – до 350 т, пального – до 80 т, інших – до 80 т і більше (залежно від організаційно-штатної структури бригади та укомплектованості підрозділів).

Потреба бригади (полку) в матеріальних засобах при веденні бойових дій із застосуванням тільки звичайної зброї характеризується підвищеними витратами артилерійських пострілів та мін, які можуть бути на 40 – 50% більше указаних.

У зв’язку з тим, що розміри військових запасів в бригаді (полку), особливо боєприпасів для підрозділів артилерії і мінометів, які приймають участь у вогневому ураженні противника, не забезпечують потребу в них на день бою, виникає необхідність створення додаткових запасів. Розміри додаткових запасів боєприпасів можуть складати: артилерійських пострілів і мін – до 1,5 бк, танкових – 0,5 бк, стрілецьких – до 0,3 бк і більше. За деяких умов можуть створюватись додаткові запаси і інших матеріальних засобів.

Додаткові запаси боєприпасів, засобів РХБ захисту, інженерного озброєння і майна та інших матеріальних засобів створюються безпосередньо в ротних опорних пунктах, в батальйонних районах оборони, на вогневих позиціях артилерії і мінометів, а також в бригадних (полкових) підрозділах матеріального забезпечення. Частина бригадних (полкових) запасів, залежно від обстановки, може викладатися на ґрунт.

Створення додаткових запасів визначається також необхідністю підтримання постійної готовності бригади (полку) до ведення бою в оточенні (при порушенні підвезення), а також до переходу від оборони в наступ.

Підрозділи, які обороняють смугу забезпечення (передову позицію), можуть підсилюватися автомобілями із запасами матеріальних засобів з підрозділу матеріального забезпечення бригади (полку), від якої вони виділяються.

Військові запаси матеріальних засобів, які витрачені при підготовці та в ході оборони і знищені противником, поповнюються на підставі донесень і заявок, які подаються начальниками служб полку. Командири підрозділів про витрати, втрати і наявність матеріальних засобів, а також про потребу в них доповідають по команді.

При веденні бригадою (полком) маневреної оборони для забезпечення автономності у тиловому відношенні підрозділів, які ведуть оборону на окремих напрямках, їх тил, як правило, підсилюється силами та засобами бригадного (полкового) тилу. Залежно від обстановки, створюються додаткові запаси боєприпасів, в першу чергу на вогневих позиціях артилерії, яка придана батальйонам першого ешелону. Додаткові запаси боєприпасів (інженерних засобів загородження) створюються також в підрозділах, які діють в засадах (установлюють мінні поля) між рубежами оборони. Частина бригадних (полкових) запасів боєприпасів може викладатися на ґрунт на кожному із наступних оборонних рубежів.

Одне з головних завдань матеріального забезпечення бригади (полку) – підвезення боєприпасів, пального та інших матеріальних засобів. Підвезення організовується і здійснюється з метою створення запасів матеріальних засобів, поповнення їх витрат та втрат в підрозділах.

При організації підвезення матеріальних засобів необхідно враховувати багато факторів, основними з яких є: роль і місце бригади (полку) в оперативній побудові армійського корпусу, ступінь впливу противника і масштаби застосування ним сучасних видів зброї; прийнятий порядок розміщення і переміщення тилу; установлений старшим начальником порядок підвезення; фізико-географічні умови району бойових дій; укомплектованість автомобільних підрозділів, стан транспортних засобів.

У перші дні бойових дій початкового періоду воєнного конфлікту, поки не розгорнеться оперативний тил, підвезення матеріальних засобів буде здійснюватись з пунктів постійної дислокації, стаціонарних складів бригади (полку), вивантажувальних станцій і складів (відділень складів) армійського корпусу, оперативного командування. Для цього за планом корпусу можуть залучатися бригадні (полкові) транспортні засоби. Враховуючи це, батальйонні транспортні засоби будуть здійснювати підвезення із стаціонарних складів бригади (полку) та району розміщення батальйону тилового забезпечення (роти матеріального забезпечення) до взводів забезпечення (взводів матеріального забезпечення) батальйонів (дивізіонів).

Таким чином, одна з особливостей організації підвезення в обороні – частіше, ніж у наступі, залучення транспортних засобів батальйонів (дивізіонів) до підвезення матеріальних засобів із батальйону тилового забезпечення бригади (роти матеріального забезпечення полку), а інколи і з стаціонарних складів. При цьому бригадні (полкові) транспортні засоби можуть залучатись за планами вищих начальників до підвезення матеріальних засобів від корпусних (оперативного командування) полків матеріального забезпечення, стаціонарних баз і складів та інших джерел безпосередньо в частини (підрозділи) і на вогневі позиції артилерії. Цим досягається доставка матеріальних засобів без перевантаження. Крім того, автомобільні підрозділи більше часу будуть виконувати завдання на одних і тих же напрямках і ділянках підвезення, тому що мала періодичність переміщення підрозділів тилу стабілізує відстань перевезень та у цілому дозволяє підвищити ефективність використання транспортних засобів.

В обороні характерним моментом також є значно більший, ніж у наступі, обсяг підвезення інженерного майна та будівельних матеріалів.

Ці фактори та особливості значно підвищують відповідальність посадових осіб за своєчасне підвезення матеріальних засобів підрозділам, раціональне використання шляхів підвезення та евакуації і експлуатацію транспортних засобів, у тому числі і нижчої ланки.

Підвезення матеріальних засобів в бригаді (полку) за умов завчасної підготовки до оборони здійснюється в першу чергу підрозділам першого ешелону і артилерії, призначеним для дій на головному напрямку, а при переході до оборони у ході бою – підрозділам, які ведуть бій на головному напрямку. Підвезення матеріальних засобів у ході оборони здійснюється, як правило, один раз на добу на кінець дня бою та у міру необхідності.

При підвезенні матеріальних засобів, бригадам, полкам, батальйонам, дивізіонам з передачею їх підрозділам матеріального забезпечення на маршрутах руху, пункти і час перевантаження (передачі) вантажів визначаються начальниками, які організовують підвезення. Відповідальність за зустріч автомобільних підрозділів (колон) і своєчасне приймання від них матеріальних засобів покладається на заступників командирів з тилу тих частин і командирів тих підрозділів, в адресу яких вони підвозяться. За необхідності вантажі в пунктах перевантаження (передачі) можуть викладатися на ґрунт під відповідальність представників відповідних частин і підрозділів. Підвезення матеріальних засобів передовим загонам, які обороняють смугу забезпечення, і підрозділам, які обороняють передову позицію, здійснюється, як правило, транспортними засобами тих бригад і полків, від яких вони призначаються.

При організації підвезення матеріальних засобів в обороні необхідно враховувати значний обсяг їх підвезення. Обсяг підвезення при переході полку до оборони залежить від наявності матеріальних засобів, від установлених розмірів запасів на початок бою та їх витрат на бій.

При переході бригади (полку) до оборони вимушено в умовах безпосереднього зіткнення з противником, особливо у ході наступу, коли запаси матеріальних засобів у значній мірі використані, робота бригадних (полкових) транспортних засобів буде особливо напруженою.

Якщо полк (на БТР) в момент переходу до оборони буде мати запаси матеріальних засобів у межах 50% від норм військових, то для доведення запасів у підрозділах полку і в роті матеріального забезпечення до норм необхідно буде підвезти близько 350 тон різних вантажів, у тому числі пального – до 135 т, а з урахуванням створення додаткових запасів по боєприпасах, загальний обсяг підвезення збільшиться до 450 т.

Якщо ж противник не буде проявляти активності, а запаси матеріальних засобів будуть завчасно створені, то обсяг підвезення в підрозділи полку може скласти 50 – 70 т на добу.

Але з початком наступу противника, особливо у перший день бою, при приведених вище нормах витрат обсяг підвезення може скласти до 300 т і більше.

При підготовці оборони і до переходу противника в наступ підвезення матеріальних засобів доцільно здійснювати безпосередньо в підрозділи і на вогневі позиції, минаючи взводи забезпечення (взводи матеріального забезпечення) батальйонів. Цим забезпечується доставка матеріальних засобів без перевантаження.

В ході оборонного бою боєприпаси з району розміщення батальйонного пункту бойового постачання або пункту перевантаження (передачі) необхідно перевозити транспортними засобами батальйону до ротних пунктів боєпостачання, а якщо підходи до них знаходяться під вогнем противника, то підвезення їх може здійснюватись бойовими машинами.

При зміні вогневих позицій артилерії командири артилерійських підрозділів і частин повинні перевозити викладенні на ґрунт боєприпаси своїми штатними транспортними засобами на нові позиції, а за неможливості – забезпечити їх охорону і передачу за вказівкою командирів відповідних з`єднань (частин).

У ході ведення бригадою (полком) маневреної оборони підвезення матеріальних засобів може здійснюватися безпосередньо підрозділам, незалежно від належності транспортних засобів.

Заправлення бойових машин батальйонів здійснюється безпосередньо в бойових порядках, в перервах між боями, як правило, в умовах обмеженої видимості, в темну пору доби способами підходу засобів заправлення до бойової техніки або підходу техніки до засобів заправлення, які розміщуються в укриттях.

Техніка інших підрозділів бригади (полку) заправляється, як правило, на бригадному (полковому) пункті заправлення, який розгортається в районі розміщення складу пального. Для заправлення техніки використовуються штатні (батальйону тилового забезпечення, роти матеріального забезпечення) засоби транспортування і заправлення пального.

Якщо дозволять умови обстановки, то засоби заправлення можуть висуватись в райони розміщення рот. За необхідності бригадні (полкові) засоби заправлення можуть бути придані батальйонним заправним пунктам.

Приготування гарячої їжі здійснюється, як правило тричі на добу із свіжих або консервованих продуктів. Один раз на добу (на сніданок) разом з гарячою їжею на ротні пункти видавання їжі необхідно доставляти хліб, цукор, тютюнові вироби з розрахунку добової норми. У деяких випадках тютюнові вироби та додатковий пайок офіцерському складу можуть видаватись за кілька днів наперед.

Забезпечення підрозділів водою для питних, господарчих і санітарно-побутових потреб здійснюється з пунктів водопостачання, які обладнуються на джерелах води та з водорозбірних пунктів, що створюються для роздавання підвезених запасів води. Використання води для задоволення цих потреб з інших джерел забороняється.

Характер і кількість пунктів водопостачання, що обладнуються в бригаді (полку) та її підрозділах, в основному визначається водозабезпеченістю району бойових дій. Так, у випадку розміщення підрозділів у місцевості з малою кількістю водних ресурсів та при віддаленості їх на значну відстань від противника, у кожному батальйоні, як правило, обладнується пункт водопостачання з використанням табельних або підручних засобів, а у кожній роті – водорозбірний пункт. Коли в районах дій підрозділів джерела води відсутні, а підземні води залягають глибоко, в батальйонах і ротах обладнуються водорозбірні пункти, які забезпечуються водою із пунктів водопостачання старшого начальника.

Кількість води на господарчо-питні потреби визначається на основі прийнятих норм споживання води і залежить від бойового і чисельного складу бригади (полку), кількості озброєння і техніки, характеру бойових дій військ, кліматичних умов. В цілому добова потреба бригади (полку) у воді на господарчо-питні та санітарно-побутові потреби може скласти до 40 (36) м³, в тому числі потреба медичної роти (пункту) – 3 – 4 м³.

З метою безперебійного забезпечення особового складу водою необхідно в підрозділах створювати її запаси у розмірах добової потреби, а в бригаді (полку) – виходячи із наявності транспорту і засобів для її підвезення і зберігання.

Технічне забезпечення по службах тилу в бригаді (полку) організовується і здійснюється з метою підтримання у справному стані, постійній готовності до застосування та забезпечення надійної роботи наявної техніки тилу шляхом технічно правильної її експлуатації, обслуговування, утримання, своєчасного ремонту та евакуації.

При підготовці та в ході оборонного бою проводяться контрольні огляди техніки тилу, добове технічне обслуговування, технічне обслуговування № 1 і № 2. Обсяг роботи по технічному обслуговуванню залежить від наявності часу і умов обстановки, але основні роботи, від яких залежить підтримання техніки тилу у робочому стані, повинні проводитися обов’язково.

Контрольні огляди і добове технічне обслуговування техніки тилу проводяться обслуговуючим персоналом. Для проведення технічного обслуговування № 1 і № 2 техніки тилу, яка змонтована на шасі автомобілів і причепів, крім обслуговуючого персоналу, може залучатися особовий склад підрозділів обслуговування і ремонтні підрозділи.

Якість технічного обслуговування контролюється начальниками служб тилу бригади (полку) та командирами підрозділів.

Поточний ремонт техніки тилу виконується обслуговуючим персоналом з використанням індивідуального комплекту запасних частин або в ремонтних підрозділах бригади (полку) з використанням ремонтних матеріалів і запасних частин.

В окремих випадках в бригаді (полку) може проводитись і середній ремонт техніки тилу з використанням готових агрегатів. Для цього використовується ремонтна рота бригади (полку).

При організації технічного забезпечення підрозділів по службах тилу, особливо в умовах переходу до оборони в ході бою, головна увага приділяється збору несправної техніки і швидкому її ремонту. В першу чергу відновлюється техніка, яка потребує поточного і середнього ремонту, переважно силами і засобами підрозділів, частин і з`єднань. Не відновлена ними техніка зосереджується в укритих місцях і охороняється до прибуття ремонтно-відновлювальних підрозділів (частин) техніки тилу корпусу (оперативного командування) або евакуюється на найближчі збірні пункти пошкоджених машин чи на відповідні склади

На збірні пункти пошкоджених машин, як правило, евакуюється техніка, змонтована на шасі автомобілів і причепів при пошкодженні шасі.

Техніка, яка має справне шасі, а також переносна, що потребує середнього та капітального ремонту, евакуюється на відповідні склади підрозділів (частин) матеріального забезпечення і далі в ремонтні підрозділи (частини) техніки тилу корпусу і оперативного командування.

Техніка, яка потребує списання, як правило, евакуюється на найближчий збірний пункт пошкоджених машин, а якщо вона може бути використана для відновлення іншої техніки, то в установленому порядку розбирається на запасні частини в бригаді (полку) і не евакуюється.

3. Захист, оборона, охорона тилу. Управління тилом

З розвитком нових видів зброї суттєво підвищуються можливості ймовірною**** противника щодо порушення діяльності військового тилу. Аналіз дій в ході операцій на близькому сході, конфліктів в Югославії і Чечні показує, що засоби впливу на противника суттєво змінюються відповідно до розвитку систем озброєння. При цьому збройними силами розвинутих країн застосовуються абсолютно нові засоби ураження і відповідна тактика ведення бойових дій. Так, Збройними силами НАТО широко застосовується високоточна зброя, безпілотні літальні апарати, супутникові системи навігації, розвідки і зв’язку, комп’ютерне моделювання імовірних бойових дій. Основні удари авіації планується наносити вночі, одночасно по всій території держави або на значну її глибину.

Для діє збройних сил менш розвинутих держав імовірними будуть бойові дії з масовим застосуванням ствольної та реактивної артилерії, ракет класу “Земля-земля”, захоплення заручників серед мирного населення і використання їх для захисту своїх військ, використання диверсійно-розвідувальних груп в тилу противника.

Підготовка і здійснення захисту, охорони і оборони тилу відноситься до заходів організації тилового забезпечення у військові ланці і має за мету не допустити чи максимально зменшити вплив противника на тилові підрозділи та об’єкти.

Організація захисту, охорони і оборони тилу є одним з основних обов’язків заступників командирів з тилу, начальників служб з’єднань (частин) і командирів батальйонів (дивізіонів), командирів підрозділів тилу.

Під захистом від високоточної зброї противника необхідно розуміти комплекс заходів, що здійснюються з метою максимального зниження ефективності дії цієї зброї на свої війська і збереження їх боєздатності.

Заходи захисту від високоточної зброї включають: своє гасне попередження військ небезпеку нанесення ударів високоточною зброєю; розосередження частин і підрозділів тилу, їх маскування і періодичну зміну районів розміщення; обладнання в інженерному відношенні районів розміщення, а також створення та обладнання в інженерному відношенні районів розміщення, а також створення та обладнання фальшивих (удаваних) районів розміщення, використання маскувальних та захисних властивостей місцевості і протидія усім видам розвідки, особливо радіотехнічний; обмеження роботи радіозасобів в радіомережах тилу; обмеження руху автомобілів в районах розміщення тилу; фарбування техніки підрозділів тилу радіо******* фарбами; створення навколо тилових об’єктів зон (загороджень) із матеріалів, які здатні поглинати випромінювання радіостанцій (металізовані тканини, кутникові відбивачі, синтетичні полотна, задимлення районів; використання природних укрить та штучних споруд, які виключають появлення тіней від тилових об’єктів; надійний протипожежний захист та протиповітряну оборону; використання інфрачервоних пасток; створення захисних димів та маскувальних аеродромів; оснащення вихлопних труб засобами розсіювання тепла і теплоізоляції; ліквідація наслідків застосування противником високоточної зброї; інші заходи, які сприяють захисту військового тилу від високоточної зброї.

Інженерне обладнання районів розміщення тилових пунктів управління і частин (підрозділів) тилу проводиться з метою підвищення їх захисту від усіх засобів ураження. Відповідно до завдань, які виконуються, захисних властивостей місцевості та наявності часу, для захисту особового складу обладнуються відкриті і перекриті щілини, бліндажі та сховища, а для техніки і запасів матеріальних засобів – траншеї укриття кочкованного і закритого типу.

Для проведення розрахунку часу, необхідного для виконання земляних робіт однією особою за годину при **** ґрунту саперною лопатою на глибину 1.5 м можуть бути використанні наступні середні норми виконання робіт: у слабкому ґрунті – 1,25 м³, у середньому ґрунті – 1,0 м^3, у твердому ґрунті – 0, 5- 0, 6 м³.

Черговість інженерного обладнання встановлюється командиром частини (підрозділу) тилу. Роботи необхідно розпочинати негайно після прибуття в призначений район.

В першу чергу відриваються одиночні окопи для особового складу і вогневих засобів підрозділів, згідно з бойовим розрахунком, зводяться основні споруди для тилових пунктів управління і медичних підрозділів, відриваються відкриті щілини (одна на відділення), обладнуються пункти водопостачання.

В другу чергу відриваються окопи на відділення, дообладнуються пункти управління тилом і укриття в медичних підрозділах, зводяться перекриті щілини (одна на відділення), бліндажі (один на взвод) сховища для техніки і запасів матеріальних засобів, обладнуються шляхи підвозу та евакуації.

Загальний осяг земляних робіт при повному обладнанні укрить для особового складу, транспортних засобів з запасними матеріальних засобів і техніки тилу може орієнтовано скласти: для батальйонного тилу – 1300 – 2000 м³; полкового – 8000 – 10000 м³ ; бригадного – 30000 – 35000 м³.

Протипожежний захист в частинах (підрозділах) тилу організовується з метою запобігання виникнення пожеж, їх ліквідацію і гасіння. Він включає виконання таких заходів: суворе і бездоганне виконання правил пожежної безпеки під час розміщення тилу; обкопування ділянок зберігання матеріальних засобів, які можуть легко зайнятися, а також вогнезахисну обробку (при необхідності) брезентів, тканин і дерев’яних конструкцій; очищення території від предметів, які можуть легко зайнятися, та створення протипожежних розривів при розміщенні тилу в лісі, створення пожежних груп або відділень у складі команд по ліквідації наслідків застосування противником високоточної та запалювальної зброї; забезпечення частин (підрозділів) тилу необхідними протипожежним обладнанням; визначення порядку дій особового складу тилу після подання сигналу пожежної тривоги, навчання його заходам щодо попередження і правилам гасіння пожеж, дій з протипожежним обладнанням.

Оборона військового тилу організовується від повітряного та наземного противника.

У всіх частинах (підрозділах) тилу за розпорядженням їх командирів проводяться заходи щодо маскування від повітряного противника та інженерного обладнання районів розміщення, організовується спостереження за повітрям, оповіщення про наближення авіації противника і система вогню у штатної зброї по цілях на малих висотах.

Оборона тилу від наземного противника організовується з метою відбиття нападу, збереження боєздатності частин (підрозділів) тилу і забезпечення виконання поставлених завдань. Організація оборони передбачає виконання заходів: організацію кругового спостереження і оповіщення; визначення порядку збору особового складу при оголошенні бойової тривоги; призначення підрозділів згідно бойового розрахунку, в тому числі і резерву; встановлення межі відповідальності за оборону районів (секторів); підготовку на кожному об’єкті тилу систем оборонних споруд і вогню; широке використання рельєфу місцевості для створення перешкод просуванню противника; обладнання протитанкових і протипіхотних загороджень на загрозливих напрямках.

На кожен розрахунковий взвод (відділення) готується до 2-3 опорних пунктів (позицій). Позиції для оборони районів розміщення транспортних засобів з боєприпасами і пальним доцільно виносити за межі цих районів на 300 – 500 м і більше, щоб виключити можливість ведення противником прицільного вогню з стрілкової зброї.

У випадку, якщо підрозділи за бойовим розрахунком не встигають зайняти підготовлені позиції, тоді напад противника відбивається безпосередньо з району об’єкту тилу (робочих місць). З цією метою підготовлені укриття для автомобілів і запасів матеріальних засобів пристосовуються до ведення вогню по противнику. Особовий склад частин (підрозділів) повинен бути навчений веденню боротьби з групами піхоти, що прорвали оборону, танками та десантами противника, вивчати підготовлені для оборони позиції, знати шляхи висування до них та вміти швидко їх зайняти.

Протитанкова оборона частин (підрозділів) тилу досягається розміщенням їх в недоступних для танків районах і якісним маскуванням. На танко- небезпечних напрямках можуть встановлюватись протитанкові загородження і мінні поля. Для знищення броньованих машин противника, які прорвались в район розташування тилу, застосовуються наявні в частинах (підрозділах) тилу ручні протитанкові гранатомети (РПГ-7), призначені спеціально для оборони і охорони бойові підрозділи.

Охорона військового тилу організовується з метою своєчасного викриття противника і недопущення його раптового нападу, забезпечення безпечної роботи частин і підрозділів тилу, збереження їх техніки і запасів матеріальних засобів, попередження проникнення в райони розміщення тилу сторонніх осіб.

При необхідності, для підсилення безпосередньої охорони на підступах до районів розміщення частин (підрозділів) тилу на загрозливих напрямках дій противника виставляється сторожова охорона (сторожові пости, секрети) та висуваються дозори. Сторожові пости повинні прикривати дороги і стежки, які ведуть до районів розміщення частин (підрозділів) тилу. У склад сторожового поста виділяється 2 – 3 військовослужбовця. в посту вказується позиція на відстані до 1,5 км від об’єкту, що охороняється. Позиція повинна забезпечувати кругове спостереження і ведення вогню, вона обладнується в інженерному відношенні і ретельно маскується, а якщо дозволяє обстановка то перед нею встановлюються сигнальні ракети (міні).

З метою забезпечення прихованого розміщення частин (підрозділів) тилу в призначених районах, контролю за виконанням заходів щодо маскування заборони проникнення сторонніх осіб регулювання руху в районі розміщення тилу і на під’їзних шляхах до них організовується комендантська служба. Вона здійснюється силами і засобами, які виділяються з частин (підрозділів) тилу шляхом виставлення постів регулювання руху, контрольноперепускних пунктів, а при необхідності і комендантських постів (рухомих і нерухомих).Склад кожного поста у пункту визначається, виходячи з обсягу завдань, які на нього покладені і умов їх виконання. Як правило він включає 2 –3 військовослужбовця, з яких один призначається старшим. Безпосереднє керівництво комендантською службою покладається на одного з офіцерів (прапорщиків) які мають можливість виконувати ці додаткові обов’язки разом з обов’язками щодо основної посади.

Маскування – це комплекс заходів, які направлені на приховання від усіх засобів розвідки противника дійсного розміщення частин, підрозділів і об’єктів тилу, веденні його в оману відносно наявності, розміщення, складу, дій та напрямків своїх частин та підрозділів тилу.

Основними демаскуючими ознаками частин, підрозділів і об’єктів тилу є: форми, розміри і вид техніки, інженерних споруд, наметів та майна; зосередження вантажопідйомних засобів; власні і падаючі тіні від техніки і об’єктів; відблиски від скла, металу, техніки; відбиття радіохвиль, інфрачервоні та інші невидимі випромінювання; рух, сліди машин, звуки, пил, дим, вийнятий грунт, свіжі вирубки рослинності, витоптані місця; групове обумовлене функціональним взаємозв’язком, розміщення на місцевості транспортної техніки, наметів, штабелів, окопів укрить на визначені відстані від попереднього краю і елементів бойового порядку, наявність під’їзних шляхів, рух по них техніки, особового складу, радіопередачі, та інші ознаки наявності частин (підрозділів) тилу.

Маскування тилу повинне бути активним переконливим. безперервним і комплексним.

Приховання дійсного розміщення частин і підрозділів тилу досягається не тільки маскуванням займаних районів, а і обладнанням фальшивих районів розміщення тилу. Для показу фальшивого розташування окремих об’єктів і підрозділів будуються і обладнуються фальшиві райони. Наприклад, глибина відкритих фальшивих споруд повинна бути від 0,3 до 0,5 глибини дійсних споруд. Макети техніки не тільки повинні бути зовні схожими на дійсні зразки, а і мати демаскуючі ознаки щодо теплового і електромагнітного випромінювання, які має справжня техніка. Обладнання таких макетів особливо необхідно в умовах застосування противником боєприпасів, які наводяться самостійно на теплове або радіовипромінювання.

У фальшивих районах та на фальшивих об’єктах повинна імітуватись життєдіяльність частин (підрозділів) тилу. Для цього необхідно виділяти спеціальні команди, кочуючи розрахунки на автомобілях з радіостанціями, які повинні періодично обновляти демаскування в фальшивих районах та виконувати інші заходи, властиві дійсним тиловим об’єктам.

заключна частина

На початку війни оборона буде найважливішим і найбільш розповсюдженим видом бою. Тому, успіх оборонного бою забезпечується поряд з іншими складовими частинами ефективністю тилового забезпечення, ініціативою особового складу тилу, успішним використанням транспортних засобів, майстерним використанням нових методів і способів тилового забезпечення.

Організовуючи тилове забезпечення військ у обороні, необхідно:

готувати частини (підрозділи) тилу до дій в умовах активності її ведення, постійного впливу противника всіма наявними засобами ураження і наявності сильно зараженої місцевості, особливо поблизу зруйнованих об’єктів атомної, хімічної промисловості і об’єктів, на яких утримуються сильнодіючі отруйні речовини;

здійснити більш глибоке, ніж у наступі, розміщення підрозділів тилу від переднього краю, забезпечити її надійне укриття і періодичну зміну районів (місць) розміщення;

створити необхідні, як правило, підвищені запаси матеріальних засобів, і в першу чергу у підрозділах, які обороняються на напрямку головного удару противника, з урахуванням можливого ведення ними бойових дій в оточенні та при порушенні підвезення, а також вибрати найбільш доцільний варіант їх ешелонування;

провести заходи щодо забезпечення підрозділів, які обороняють передову позицію (смугу забезпечення), приймають участь у контратаках.

Викладені основні положення щодо підготовки, розміщення і переміщення тилу, його захисту і оборони, охорони і маскування у обороні відображають сучасні теоретичні погляди, а також рівень практики військ.

Разом з тим, у міру удосконалення організаційно-штатної структури з'єднань, частин і підрозділів, окремі питання тилового забезпечення полку в обороні вимагають подальшого дослідження і вдосконалення. Основні шляхи вдосконалення тилового забезпечення полку в обороні можуть бути за напрямками:

підвищення автономності частин і підрозділів у тиловому відношенні;

подальше підвищення живучості тилу;

удосконалення тактики дій частин і підрозділів тилу при виконанні завдань у обороні;

освоєння основних методів управління тилом з використанням засобів зв'язку і автоматизації.

Тому завдання офіцерів тилу полягає у тому, щоб слідкувати за всіма змінами, які знаходять відображення в статутах і настановах, керівних документах по бойовій і спеціальній підготовці.

Завдання на самостійну підготовку

1. Вивчити рекомендовану літературу та доповнити конспект лекції.

2. Накреслити у робочих зошитах схеми:

"Розміщення тилу мп (тп) в обороні"

"Розміщення тилу омбр в обороні"

3. Можливі витрати матеріальних засобів

Доцент кафедри підготовки офіцерів запасу

Дата добавления: 2014-01-07