Теоретичні підходи до проблеми виникнення психіки: антропоморфізм, біопсихізм, панпсихізм, нейропсихізм, сигналопсихізм

Динамічний стереотип(від грец. - твердий і “typos”– відбиток) – поняття, що відображає інтеграцію умовнорефлекторних процесів в корі великих півкуль, яка досягається при багатократному пред'явленні одних і тих же позитивних або гальмівних умовних подразників, що слідують з постійними інтервалами часу між ними. Тобто, динамічним стереотипом є стійке закріплення певної послідовності реакцій.

При формуванні динамічного стереотипу відбуваються істотні енерговитрати, які надалі окупаються за рахунок підвищення ефективності роботи нервової системи, оскільки після кожної реакції відбувається автоматична підготовка до подальшої.

Отже, організм пристосовується до зовнішніх дій, що стереотипно повторюються, виробленням системи реакцій. Динамічний стереотип — фізіологічна основа багатьох явищ психічної діяльності людини, наприклад навичок, звичок тощо. Комплекс динамічних стереотипів є фізіологічною основою стійких особливостей поведінки особистості.

Динамічний стереотип є виразом особливого принципу роботи мозку – системності – полягає в тому, що на складні комплексні дії середовища мозок реагує не як на ряд окремих ізольованих подразників, а як на цілісну систему. Зовнішній стереотип — закріплена послідовність дій відоборажується у внутрішньому нервово-динамічному стереотипі. Зовнішніми стереотипами є всі цілісні предмети і явища (вони завжди представляють певну сукупність ознак): звична обстановка, послідовність подій, устрою життя тощо.

Злам звичного стереотипу завжди супроводжується великою нервовою напругою (суб'єктивно це виражається в смутку, нервозності, дратівливості і тощо).

Але нові умови формують новий стереотип (тому він і названий динамічним). В результаті багатократного функціонування він все більше закріплюється і у свою чергу стає важкозмінним.

У процесі діяльності постійно утворюються нові динамічні стериотипи, при цьому старі не зникають, а взаємодіють з новоутвореними (сприяють або перешкоджають їх утворенню), внаслідок чого успішне утворення нових стериотипів гальмується.

Динамічний стериотип краще утворюється і підтримується за умови дії подразників у певній системі, послідовності та порядку (підтримка ДС додержанням певного зовнішнього порядку, системи та режиму діяльності).

Однією з проблем наукового пізнання психіки є проблема її походження.

Існують різні точки зору відносно цієї проблеми, основними з них є:

1) ідеалістична точка зору — психічне (душа) в своєму походженні не пов'язане з тілом (біологічним носієм душі)

і має Божественне походження. Ідеалістичні погляди на психіку сходять до античної філософії (Платон і його послідовники)

визнають існування особливого духовного початку, незалежного від матерії, а психічну діяльність як прояв

нематеріальної, безтілесної і безсмертної душі;

2) з матеріалістичної точки зору – феномен психіки обумовлений еволюцією живої природи, і його існування

розглядається як властивість високорозвинутої матерії.

Матеріалістичні погляди на психіку сходять до античної філософії Демокріта (460-370 рр. до н.е.), який стверджував, що

все, зокрема і душа, складається з атомів — найдрібніших і неподільних частинок; у найбільш завершеному

вигляді атомістичне учення представлене Аристотелем (384-322 рр. до н.е.), але він заперечував погляд на душу як

на речовину і в той же час не вважав за можливе розглядати її у відриві від живих тіл (матерії);

3) з дуалістичної точки зору – у людини існують два початки: психічне (ідеальне) і біологічне (матеріальне)

які розвиваються паралельно і до певної міри взаємозв'язані одне з одним (незалежність і самостійність існування в світі

двох початків: матерії і духу активно розвивав французький філософ, психолог і математик Рене Декарт (1596-1650).

Спори про походження психіки не припиняються і до цього дня, що обумовлене тим, що ця проблема є однією з

найскладніших в науковому пізнанні і основоположною.

Пояснити походження психіки намагаються багато учених в рамках не тільки психологічної науки, але і філософії, релігії,

фізіології тощо. Сьогодні ще немає однозначної відповіді на це питання з позиції науки.

У психології вказана проблема розглядається в аспекті виникнення і розвитку психіки у філогенезі ( від грец. phyle (рід, плем'я) і genesis (походження) – поступова зміна різних форм органічного світу в процесі еволюції, а стосовно психіки – її вивчення як продукту еволюції.

Існувала безліч точок зору щодо того, коли і на якому етапі еволюції життя виникла психіка. Основними з них є наступні: антропопсихізм, панпсихізм, біопсихізм, нейропсихізм, сигналопсихізм.

1) “ Антропсихізм”, згідно якого психіка виникла з виникненням людини (Р. Декарт). Тут критерієм психіки визнається її усвідомленість, тому у тварин психікинемає, оскільки немає свідомості ( цієї точки зору притримувався Р.Декарт). Він вважав, що тварини є живими автоматами, а душа, що звільняє від автоматичного реагування, дана тільки людині. Тварини є тільки машинами, а люди - душі, сполучені з механічними тілами або машини, в яких мешкає душа — їх «Я». Тобто, передбачається, що психіка є тільки у людини, тобто вона з'являється з моменту розділення суб'єкта і об'єкту (Я – Маша Іванова). Точніше психіка стає предметом свідомого сприйняття " з моменту усвідомлення душевною расколотості ".

Згідно Декарту людина складається з нематеріальної душі і матеріального тіла, а головна ознака душі – наявність свідомості, суттю якої є моральний вибір за допомогою мислення і волі. Він вважав тіло машиною і в поясненні його роботи, тобто фізіологічних процесів і простих поведінкових актів, він не знаходив необхідності залучення "душі розумної", наділеної свідомістю, волею і бажаннями. Тому вважається, що Р. Декарт в області фізіології передбачив вчення про рефлекси.

Хоча ця точка зору більшою мірою належить не сучасній науці, а її історії, вона і до цього дня виявляється в літературі (при цьому термін “автоматичне” замінюється, наприклад, наприклад на “інстинктивне” реагування).

Будь-яке знання, на думку Декарта, повинне виводитися методом логічного міркування, а вірною ознакою мислення він вважав сумнів – я "мислю, отже, існую" ("cogitio ergo sum") і у мене є усвідомлення цього. Перше, що виявляє в собі людина є її власна свідомість. "Мислити", по Декарту, означає не тільки розуміти, але і бажати, уявляти, відчувати. Психологія кінця XIX ст., сприйнявши дух ідей Декарта, зробила своїм предметом вивчення свідомість, а основним завданням психології оголошувалося вивчення станів, властивостей і змісту свідомості.

2) “Біопсихізм ” – стверджує, що психікою володіють живі організми, тобто психіка є властивістю всякої живої матерії (В.Вундт, Т.Гоббс). Прихильники цього напряму вважають наділеними душею всі організми, які дихають, ростуть, харчуються і розмножуються. Джерелом як фізичної, так і психічної активності визнається метаболізм речовин в організмі.

Засновником цього напрямку є Емпедокл (490—430 гг. до н. е.) – вважав першоелементами всесвіту – землю, воду, повітря, вогонь. Організм рослин і тварин складається з чотирьох стихій, причому відмінність між рослинами і тваринами полягає в неоднаковому співвідношенні та ступені виразності у них тих чи інших первинних елементів. Він стверджував, що сік рослин і кров у тварин і людини є провідними структурами організму, і саме кров і сік завдяки найбільш досконалому поєднанню в них стихій розглядалися Емпедоклом носіями душевних, психічних функцій. Біопсихізм Емпедокла виражався в тому, що він приписував «психічне» не тільки тваринам і людині, але і рослинам.

Біопсихіст В. Вундт вважав, що психічне властиво всьому живому і в процесі філогенезу не було “ до-психічного ” етапу, тобто не існувало фізіологічного без психічного.

Тобто, згідно з біопсихізмом психіка є атрибутом всіх живих організмів або властивістю живої природи, отже, нею наділена не тільки людина, але також і тварини і рослини.

Ознаки біопсихізму можна знайти також у вченні про душу Аристотеля, який вважав, що все живе має душу і виділяв три види душі: 1) рослинна душа; 2) чуттєва; 3) розумна.

Здібності душі розглядались ним через її рівн і і розумілись як ступені її розвитку:

1. Вегетативний рівень характерний для рослин і містить в собі здібності до руху в сенсі живлення, розмноження, здійснення обміну речовин, зростання і занепаду.

2. Чуттєвий рівень переважає в душах тварин, його головні здібності – прагнення (відчуття), рух, почуття і пам'ять.

3. Розумний (вищий) рівень властивий лише людині, основними здібностями її (на відміну від перших двох) є здібності до пізнання і роздуму або мислення («пізнає і думає»).

За думкою Аристотеля кожна вища формадуші надбудовується над попередньою, набуваючи тих функцій, які їй були властиві.

Макс Шелер (1874-1928) – німецький вчений, представник філософської антропології ( філос. вчення про людину в цілому ) намітив оригінальну концепцію біопсихічної еволюції, в якій виділив п'ять ступенів: чуттєвий порив (у людини — потяги і афекти), інстинкт, асоціативна пам'ять, практичний інтелект і дух (теоретичний і практичний розум). Найнижчий ступінь психічного він приписує всьому живому, включаючи рослини. Прийняти біопсихізм його примусив принцип єдності живого тіла і душі. Він вважав, що «живі істоти …володіють для себе- і усередині-себе буттям, в якому вони є самі в собі». А особливе положення людини забезпечується п'ятим ступенем, тобто духом, у сферу якого також входить особистість — її діяльний центр.

Шелер вважав, що саме поєднання 5 ступенів складає структуру буття людини, причому головною її властивістю є даність людини самій собі.

3) “ Панпсихізм” (від пан. і греч. psyche — душа) – вчення про загальну одухотвореність природи, стверджує, що вся природа має психіку, весь світ одухотворений, що означає – психіка властива всій природі, роблячи її «одухотвореною».

Частково панпсихізм витікає з анімізму людини родового періоду, що проектує внутрішній зміст на зовнішній світ. Історичні форми панпсихізму різні: від анімізму первісних вірувань до розвинених вчень про душу і психічну реальність як справжню суть світу (філософські ідеї Р. Т. Фехнера, Ж. Робіне і ін.).

Дзен-буддизм також виражає позиції панпсихізму – акцентує увагу на положенні про подвійну детерміацію психічного: психіка детермінується не тільки внутрішнім чинником (субстратом віддзеркалення), але і зовнішнім чинником ( природа (або мова) – одухотворюється).

У панпсихізмі психіка визнається такою, що існує як невід'ємна властивість будь-якого матеріального утворення, і тому проблема її виникнення знімається. Цю точку зору розділяв Б.Спіноза (1632 - 1677 рр.), який стверджував, що всі матеріальні і душевні явища підкоряються одним і тим же законам матеріального світу, що виникнення психічних явищ також причинно обумовлене, як і поява матеріальних явищ. Так вперше виникла ідея про принцип детермінізму в психології.

Однією з найвідоміших теорій панпсихізму є вчення П'єра Тейяр де Шардена (1881—1955) – відомого французького палеонтолога, антрополога, теолога, який претендував на створення наукової феноменології, яка б синтезувала дані науки та релігійного досвіду для розкриття сенсу всесвіту, породженням якого є людина.

Тейяр де Шарден вважав, що світ перебуває в постійному русі та розвитку, тому центральним методологічним принципом сучасного мислення він проголосив еволюціонізм і вважав, що цей принцип вкорінений у самій дійсності і притаманний усім явищам природи.

Основними критичними точками процесу розвитку світу (космогенезу), стадіями еволюції універсуму у нього виступають такі етапи: "переджиття" (неорганічна природа), "життя" (органічна матерія), " думки" та " ноосфери" і "наджиття".

Тейяр де Шарден виражається у визнанні присутності в універсумі духовного початку, яке спрямовує його розвиток. Згідно з його теорією на стадії " переджиття " субєктивне, психічне втілене в матерію у вигляді потенції, а планета Земля має природжений потенціал переджиття і відповідну йому масу елементарної психічної, духовної енергії – передсвідомості.

На стадії "життя" формується біосфера, яка поширюється на оболонці планети у вигляді живої маси організованої матерії (мікроорганізмів і мегамолекул), яка розгалужується у вигляді дерева життя.

Особлива увага належить третьому етапу еволюці ї (думки, або мислення), пов'язаному зі становленням та розвитком людства та інтенсивним зростанням свідомості. На ньому з'являється людина, яка завдяки здатності до рефлексії концентрує в собі психічну енергію, оволодіває собою, творить ноосферу, персоналізує світ. Людина вважається ним ланкою в біологічній еволюції, до її появи з її унікальними здібностями до мислення все у світі було роз'єднаним, відокремленим, а вона своєю діяльністю постійно здійснює вищий синтез всього існуючого, створює нову сферу - сферу духу. На цьому рівні виникає вища форма в розвитку світу - думка, свідомість, духовність.

Психогенез переходить у більш високу стадію – ноогенез, на якій зароджується і розвивається єдиний дух цивілізації, а поряд з біосферою створюється новий «мислячий пласт», що розгортається над світом рослин і тварин – ноосфера.

Для стадії «наджиття» характерним є обєднання народів, духовне оновлення Землі формування надлюдства. Ноогенез призводить до олюднення часу і простору, до виникнення надособистості.

Для доведення існування психічного змісту всіх феноменів матеріального світу Шарден використовував поняття "енергія". Духовний пласт буття розглядався як особлива радіальна енергія, як невід'ємна властивість самої матерії і духовна рушійна сила, що задає імпульс еволюції космосу та призводить до ускладнення матеріальних явищ і виявляється природною формою Божественної благодаті.

Процес еволюції, за поглядами Тейяра де Шардена, підкоряється своєму власному регулятору і фінальній меті — досягненню сфери "наджиття", а в ній — "точки Омега", де підсумовується і збирається у своїй довершеності та цілісності велика кількість свідомості, яка поступово перетворюється на Землі на номогенез. "Наджиття" знаменує стан єднання душ людей після завершення історії в космічному Христі. " Точка Омега " у Шардена є центром Всесвіту і символізує собою Христа, співпричетного до Всесвіту і одночасно трансцендентного до нього.

Тейяр де Шарден намагався обгрунтувати положення, що Боголюдина Ісус Христос є особистісним центром усього універсуму, від якого починаються і до якого сходяться всі шляхи еволюції. Космогенез у Тейяра ототожнюється з "христогенезом".

Суспільство, на думку Шардена, має свою історію, де взаєморозчинені "град земний" і "град божий" (церковна спільність). У своєму розвитку воно рухається по шляху універсалізації зв'язків між країнами та народами до стану "великої монади". Суспільний еволюціонізм Тейяра де Шардена передбачає падіння всіх інтелектуальних, політичних, національних та мовних бар'єрів, виникнення єдиної загальнолюдської культури, науки, релігії, моралі, які стануть певними засобами захисту від усіх бід сучасності. А об'єднуючим фактором людства в єдине ціле, є християнська любов, яка є рушієм еволюції суспільства, дає змогу людині об'єднатися з людиною, а через ноосферу — з "точкою Омега" без втрати особистої індивідуальності.

Еволюціонізм Тейяра де Шардена не сприймав ідею саморозвитку і самоорганізації матерії.

Основними ідеями Т. де Шардена були – ідея абіогенезу (оживлення матерії) та ідея, що кінцевим пунктом розвитку ноосфери буде злиття з Богом.

З поглядами Тейяра де Шардена схожа концепція вітчизняного вченого Вернадского, який також вихідним пунктом у пізнанні всесвіту вважав людину, повязуючи час її існування з особливою геологічною епохою, а її виникнення з глобальним процесом еволюції космічної речовини, з сильною концентрацією свідомості, замикання її на самій собі, що сприяє виникненню особистого початку і виділяє людину з тваринного світу та переходу концентрації свідомості в консолідацію особистих свідомостей і поступового створення надособи. З погляду Вернадського, коли все людство консолідується в єдину особистість, створення ноосфери буде завершено і еволюція піде далі.

Основними пунктами відмінності концепції Вернадського від поглядів Т.де Шардена полягають в наступному. На думку Вернадського: 1) ноосфера еволюціонуватиме, в основному кількісно, охоплюючи нові шари нашої планети і навколоземного простору (у Т. де Шардена – подальший розвиток ноосфери приведе до якісних змін, що полягають в злитті людства з Богом); 2) людина, охопивши науковою думкою всю планету рухатиметься у напрямі збагнення Божественних законів; 3) основний вектор еволюції живої речовини – у виникненні і розвитку наукового знання, а зародження наукової думки сприяло цілеспрямованій дії на біосферу і зміні обличчя Землі; 4) поява на Землі масового життя була відгомоном космічних сил, що повсюдно діяли, а жива речовина, як часточка біосфери, стала в ній геологічно ведучою силою і визначила всі процеси, що йдуть в ній; 5) пануюче положення живої речовини стало можливим завдяки її здібності до самоорганізації, ускладнення і виникнення думки, що сприяло активізації переробки біосфери Землі; 6) в даний час н оосфера охоплює велику частину Землі і процес її складання продовжується; 7) наукова думка розвиватиметься у напрямі надсвідомості; 8) у наступаючій епосі розуму на енергетичному рівні підкреслюється еволюційний перехід до енергії думки; 9) завдяки активній переробці наукової думки людиною, біосфера перетворюється на ноосферу як область людської культури, тісно пов'язану з науковим знанням, а одна з основних характеристик біосфери і ноосфери є спрямованість на консолідацію і ускладнення (ноосфера додає космосу ідею, сенс і мету); 10) в процесі переходу до ноосфери велике значення матиме Богосотворчість – рух людини назустріч Богу.

Таким чином, концепція ноосфери основана на вченні про е волюцію космічної речовини від косного стану матерії к його висшої форми – трансформація речовини в думку, а у Тейяра – в Дух.

Філософські позиції Т.де Шардена та Вернадського є гіпотезами про еволюційний та історичний розвиток психіки саме з позицій панпсихізму.

Позицію антропопсихізму А.Н.Леонтьєв критикував як дуже вузьку, а панпсихізму як дуже широку.

4) “ Нейропсихізм ” – психікою володіють організми, які мають нервову систему, яка об'єктивно пов'язана з психічними процесами (Ч.Дарвін, Спенсер)

Засновником нейропсихізму (або нервізму) є Алкмеон (VI—V вв. до н. э.), згідно якого причиною психічної активності людини є діяльність нервової системи.

Чарльз Дарвін (1809–1882)– розглядав розвиток людини, в тому числі її психіки з погляду еволюційного підходу. Основна праця Ч. Дарвіна – "Походження видів" з'явилася у 1859 р.

Надіючи велике життєве значення емоціям, Ч. Дарвін запропонував е волюційну теорію, яка на його думку, пояснювала походження і призначення тих органічних змін і рухів, які зазвичай супроводжують яскраво виражені емоції.

Дарвін намагався пояснити основні шляхи розвитку природи, її закономірності через закони еволюції тваринних істот і походження людини на основі мінливості всього живого і спадковості, що закріплює і утримує придбані ознаки шляхом природного відбору.

Він вважав, що на самому початку розвитку життя намітилися дві основні форми мінливості у взаємодії організмів і середовища, які визначили вже у одноклітинних організмів розділення всіх живих істот на дві основні гілки: рослин і тварин.

Одна, пасивна форма, виявлялася в основному в зміні физико-хімічних процесів і будови організму під впливом неоднорідного середовища. Інша, активна форма мінливості, яка визначила розвиток тварин, виявлялася в основному в зміні форм поведінки організму, тобто в зміні способів і форм його активного реагування на дію середовища, що змінюється. Він припускав, що людина виникла за біологічними законами природного відбору. Проте, Ч.Дарвін, не зміг з'ясувати рушійні чинники розвитку, під впливом яких уявний тваринний «предок» людини перетворився на мислячу істоту.

Нейропсихізм Ч. Дарвіна проявився в тому, що він вважав, що психічне нерозривно пов'язане з появою і розвитком (еволюцією) нервової системи, яка разом з мозком грає роль своєрідного “суб'єктивного екрану”. “ До-нервовий ” період філогенезу вважається в цьому напрямі і “ до-психічним ” – цьому періоду властиві лише процеси “життєдіяльності ”.

Після досліджень, проведених І.П.Павловим та його учнями, закріпилось уявлення про те, що психікою характеризуються лишь ті живі істоти, які мають трубчату нервову систему з виразним головним мозком.

Всі перераховані підходи не отримали ні належного теоретичного обгрунтування, ні експериментального підтвердження.

5) “ Сигналопсихізм ” – психікою володіють живі організми, здатні розрізняти сигнали (у вітч. психології яскравим представником є О.М. Леонтьєв, за кордоном - Осгуд).

У вітчизняній психології вчення про розвиток психіки у філогенезі розробив О.М. Леонтьєв, який не визнавав жодну з приведених точок зору на рішення проблеми виникнення психіки.

Його гіпотеза полягала в тому, що психіка виникає лише на вищих ступенях органічної живої матерії. При цьому, жива матерія навіть в початкових простих формах істотно відрізняється від неживої природи характером взаємодії з нею.

У неживій природі взаємодія одного об'єкту з іншими (обмін речовин) сприяє його руйнуванню або перетворенню на щось інше (взаємодія води з повітрям при відповідній температурі призводить до її випаровування, взаємодія металів з киснем – до їх окислення).

Психіка за О.М. Леонтьєвим починається в еволюційному рядку живих організмів з того місця, де проходить межа між безпосередньо відображуваним явищем і відображеним за допомогою сигналу. Під сигналом вченим розумілась така дія зовнішнього середовища, яку тварини здатні співвіднести з іншими зовнішніми діями і які орієнтують істоту щодо цієї події.

Психіка за О.М. Леонтєвим виникає на межі дратівливості та чутливості.Дратівливість – властивість реагування на біологічно значущі зміни середовища, які безпосередньо впливають на обмін речовин. Чутливість – здатність активно реагувати на дії навколишнього або внутрішнього середовища, які є самі по собі біологічно нейтральними, але вони несуть інформацію про біологічно значущі явища. Простіші володіють дратівливістю, черв'яки – чутливістю.

Поява чутливості призводить до роздвоєння єдиного процесу взаємодії організму з середовищем – він стає опосередкованим сигналами. Поява людської психіки теж призводить до роздвоєння (усередині самої психіки) – вона стає об'єктивізованою, тобто стає предметом свідомої рефлексії.

В якості об'єктивного критерія психіки Леонтьєв пропонує здатність організмів реагувати на абіотичні дії. Реагувати на них корисно тому, що вони знаходяться в стійкому зв'язку з біологічно значущими об'єктами і, тому є їх потенційними сигналами. Відображення абіотичних властивостей нерозривно пов'язане з іншою формою активності – поведінкою. Сенс такої активності у забезпеченні організму біологічного результату в умовах, які не дозволяють реалізуватися йому безпосередньо. Саме з цим критерієм пов'язані поняття дратівливості і чутливості, причому дратівливість припускає суб'єктивний аспект віддзеркалення.

Взагалі, у своїй теорії О.М. Леонтєв, виходячи з матеріалістичного розуміння психіки як віддзеркалення об'єктивного світу, виділив основні стадії розвитку психіки в процесі еволюції (сенсорна психіка, перцептивна психіка, інтелект, свідомість) і, спираючись на культурно-історичну теорію Л.С.Виготського, показав специфіку суспільно-історично обумовленого розвитку психіки людини (перехід до свідомості).

6. Розвиток психіки у філогенезі: елементарна чутливість, предметно-перцептивний рівень, інтелект.

див. файл нова таблиця!

7. Людська свідомість та її структура.

Поняття “свідомість” не однозначне. У широкому сенсі свідомість розуміється як психічне відображення дійсності, незалежно від того, на якому рівні вона здійснюється (біологічному або соціальному, чуттєвому або раціональному). Тут підкреслюється відношення свідомості до матерії без виявлення специфіки її структурної організації.

У вузькому і спеціальному значенні під свідомістю розуміють не просто психічний стан, а вищу, власне людську форму відображення дійсності.

Отже, свідомість – вища форма психічного відображення дійсності у вигляді узагальненої і суб'єктивної моделі навколишнього світу у формі словесних понять і чуттєвих образів.

Свідомість – це суб'єктивна реальність – духовний світ людини неможливо ні відчувати, ні бачити, ні чути, ні виявити приладами або хімічними реактивами, навіть в мозку людини ніхто ще не знайшов безпосередньо жодної думки (думка – це ідеальне). Разом з тим, думки, ідеї реальні, вони існують. Тому не можна вважати ідею чимось “недійсним”. Це наш внутрішній світ, наша особиста, індивідуальна свідомість.

Вона властива тільки людям і пов'язана з членороздільною мовою, є функцією мозку (матер.погляд), яка полягає в узагальненому і цілеспрямованомувідображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини.

Свідомість пов'язана з логічними узагальненнями, абстрактними поняттями.

“ Ядром” свідомості, способом її існування є знання. Свідомість належить суб'єкту, людині, а не навколишньому світу, але її змістом, змістом думок людини є цей світ, його сторони, зв'язки, закони.

До невід'ємних ознак свідомості відносяться: мова, уявлення, мислення і здатність створювати узагальнену модель навколишнього світу у вигляді сукупності образів і понять.

Свідомість структурно організована, є цілісною системою, що складається з різних елементів, що знаходяться між собою в закономірних відносинах. У структурі свідомості найвиразніше виділяються – усвідомлення речей і переживання (певне відношення до змісту того, що відображується).

У структуру свідомості входять ряд елементів, кожен з яких відповідає за певну функцію свідомості:

1. Пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять) – (ядро свідомості), на основі яких формується сукупність знань про навколишній світ, різні поняття. Необхідним компонентом свідомост і є акт уваги (завдяки зосередженості певне коло об'єктів знаходиться у фокусі свідомості).

2. Розрізнення суб'єкта і об'єкта (протиставлення себе навколишньому світу, розрізнення «Я» і «не Я») – самосвідомість, самопізнання і самооцінка.

3. Відносини людини до себе і навколишнього світу (її почуття, емоції, переживання). Предмети, що впливають на нас, події викликають не тільки пізнавальні образи, думки, ідеї, але і емоційне відношення до них (хвилювання, побоювання, захоплення і ін.).

4. Креативна (творча) складова (свідомість формує нові образи і поняття, яких раніше не було в ній за допомогою уяви, мислення і інтуїції).

5. Формування часової картини світу (пам'ять зберігає образи минулого, уява формує моделі майбутнього).

6. Формування цілей діяльності (виходячи з потреб, людина у свідомості формує цілі діяльності і направляє сили на їх досягнення). Процес пізнання зачіпає також потреби, інтереси і волю (втілює наміри в справу).

Проте, свідомість – це не сума складових її елементів, а їх гармонійне об'єднання і інтегральне структуроване ціле.

Психологічні характеристики свідомості:

1) Відчуття пізнаючим себе суб'єктом – здатність людини усвідомлювати себе відокремленою від решти світу істототою,готовою і здібною до отримання достатньо достовірних знань про світ, усвідомлення цих знань як феноменів, відмінних від об'єктів, до яких вони відносяться, здібність сформулювати їх, виразивши в словах, поняттях та ін. символіці, передати іншим людям і майбутнім поколінням, зберігати, відтворювати, працювати із знаннями як з особливим об'єктом. При втраті свідомості (сон, гіпноз, хвороба тощо) ця здатність втрачається.

2) Здатність в думках представляти існуючу і уявну дійсність та здатність свідомо контролювати власні психічні і поведінкові стани, управляти ними (взаємоповязані між собою). Свідомість завжди пов'язана з вольовим самоконтролем з боку людини своєї психіки і поведінки. Але уява і уявлення не завжди знаходяться під свідомим вольовим контролем. При «потоці свідомості» – спонтанному польоті думок, образів і асоціацій правильніше говорити про передсвідомість — проміжний психічний рівень між несвідомим і свідомістю.

Уявлення неіснуючої або відсутньої в даний момент часу дійсності (уява, марення, мрії, фантазія) – це здатність довільно, свідомо, відволікатися від оточуючого світу, від сторонніх думок, і зосереджуватися на певній ідеї, образі, спогаді тощо, малюючи і розвиваючи в своїй уяві те, що в даний момент відсутнє.

3) здібність свідомості до комунікації – передачі іншим особам того, що усвідомлює дана людина, за допомогою мови і інших знакових систем; за допомогою мови людина передає іншим повідомлення про свої внутрішні стани, і про те, що знає, бачить, розуміє, представляє, тобто об'єктивну інформацію про навколишній світ.

Свідомість тісним чином пов'язана з мовою і без неї у вищих своїх формах не існує, вона майже завжди пов'язана з вживанням для позначення усвідомлюваного слів-понять (містять вказівки на загальні і відмітні властивості класу предметів, що відображуються в свідомості).

4) наявність інтелектуальних схем (певна розумова структура, відповідно до якої сприймається, переробляється і зберігається інформація про навколишній світ і про себе). Схеми включають правила, поняття, логічні операції, що використовуються для приведення наявної інформації в певний порядок, включаючи відбір, класифікацію інформації, віднесення її до тієї або іншої категорії.

5) здібність свідомості до абстрагування (відвернення від всього другорядного, і зосередження на найістотнішому). Узагальнене відображення дійсності складає зміст індивідуальної свідомості.

6) здатність бачити і сприймати у формі образів навколишню дійсність – існування свідомості не тільки в словесній, але і в образній формі (пов'язане з використанням другої сигнальної системи, що викликає і перетворює відповідні образи). Найбільш яскравим прикладом образної свідомості є мистецтво, література, музика (форми відображення дійсності в образній формі).

Свідомість активна – володіє можливістю впливати на дійсність, що оточує її. Людина відображує зовнішній світ не в пасивному спогляданні, а в процесі практичної, перетворюючої діяльності. Свідомість в цьому сенсі – духовна діяльність, яка направлена на активне, творче перетворення дійсності.

Тому, свідомість реалізується в двох формах: відображувальній і активно-творчій здібностях. Суть свідомості полягає в тому, що вона може відображати суспільне буття тільки за умови одночасного активно-творчого його перетворення. Функція випереджального відображення свідомості найчіткіше реалізується відносно суспільного буття, яке істотним чином пов'язано із спрямованістю в майбутнє.

З погляду матеріалістів, між свідомістю людини і навколишнім матеріальним світом існують чотири види взаємодій (Рис.).

Згідно матеріалістичній точці зору перший і другий тип взаємодії діалектично пов'язані: первинна свідомість народжується з матеріального світу і визначається ним, але у міру свого дозрівання, вона починає активно впливати на цей світ, перетворюючи його за власним планом. Третій і четвертий типи взаємодії самі по собі не матеріальні, а відносяться до інформаційного типу. При цьому третій тип взаємодії тільки здається пасивним, але насправді це активне відображення, що включає елементи осмислення, оцінки і перетворення. Найскладніший і пізній тип взаємодії, що розвивається – четвертий, який знаменує собою вищу стадію розвитку свідомості – самосвідомість.

Виходячи із структури свідомості виводять основні її функції:

1) відображувальна – свідомість організовує пізнавальні процеси (сприйняття, уявлення, мислення) і пам'ять;

2) оцінна – бере участь у формуванні частини емоцій і більшості почуттів, людина на рівні свідомості оцінює більшість подій і саму себе;

3) креативна – творчість неможлива без свідомості, багато довільних видів уяви організовуються на свідомому рівні (винахідництво, художня творчість);

4) рефлексивна – здатність свідомості людини зосередитися на самій собі. Різновидом свідомості є самосвідомість – процес, за допомогою якого людина аналізує свої думки і вчинки, спостерігає за собою, оцінює себе тощо. Рефлексія – це також механізм взаєморозуміння – осмислення людиною як мислять і відчувають інші люди, з якими вона взаємодіє;

5) перетворююча – людина свідомо визначає більшість своїх цілей і намічає шлях до їх досягнення, при цьому вона не обмежується здійсненням уявних операцій з предметами і явищами, а виконує і реальні дії з ними, перетворюючи навколишній світ відповідно до своїх потреб;

6) часоутворююча – свідомість відповідає за формування цілісної часової картини світу, в якій є пам'ять про минуле, усвідомлення сьогодення і уявлення про майбутнє.

Цими ознаками свідомість людини відрізняється від психіки тварин.

Вивчаючи структуру індивідуальної свідомості, О.М.Леонтьєв виділив три її складові - чуттєву тканину свідомості, значення і особистісний сенс.

Чуттєва тканина свідомості ( за О.М.Леонтьєвим) «утворює чуттєвий склад конкретних образів реальності, актуально сприймаємі або спливаючі в пам'яті. Образи різняться за своєю модальністю, чуттєвому тону, ступеню ясності, більшій або меншій стійкості тощо. Особлива функція чуттєвих образів свідомості – вони додають реальність свідомій картині світу, що відкривається суб'єкту. Завдяки чуттєвому змісту свідомості світ виступає для суб'єкта, як такий, поза його свідомістю – як об'єктивне „поле" і об'єкт його діяльності». Чуттєва тканина – це переживання «відчуття реальності».

Значення – це загальний зміст слів, схем, карт тощо, який зрозумілий всім людям, що говорять на одній мові, належать до однієї культури чи близьким культурам, що пройшли подібний історичний шлях. У значеннях узагальнюється, накоплюється та зберігається для наступних поколінь досвід людства. Осягаючи світ значень, людина пізнає цей досвід, залучається до нього і може внести до значення свій внесок. Універсальною мовою значень є мова мистецтва (музики, танцю, живопису, театру, архітектури).

Заломлюючись у сфері індивідуальної свідомості, значення набуває особливого, тільки йому властивого сенсу (наприклад, всі діти хотіли б отримувати п'ятірки, які мають загальне для них значення, закріплене соціальним нормативом, але для одного ця п'ятірка – показник його знань, для іншого – символ того, що він кращий за інших, для третього – спосіб добитися обіцяного подарунка від батьків тощо).

Зміст значення, якого воно набуває особисто для кожної людини, називається особистісним сенсом – відображує суб'єктивну значущість тих або інших подій, явищ, дій дійсності відповідно до інтересів, потреб, мотивів людини. Він «створює упередженість людської свідомості».

Багато проблем, пов'язаних з втіленням своїх думок в слова пов'язані з відмінністю між особистісним сенсом і значенням. Неспівпадання особистісних сенсів створює труднощі розуміння. Випадки нерозуміння людьми один одного, що виникають унаслідок того, що однакова подія, явище має для них різний особистісний сенс, отримала назву «смислового бар'єру» (термін Л.С. Славіної). «Смисловий бар'єр», наприклад є причиною несприйнятності деяких дітей до дій з боку педагога – вимога, що пред'являється до дитини, має для неї абсолютно інший особистісний сенс, ніж для вчителя (вчитель ставить дитині питання, намагаючись зрозуміти, що вона знає або навіть «витягнути» її на кращу відмітку, а учень вважає, що вчитель до нього прискіпується).

Свідомість людини має ряд властивостей, завдяки яким відображення людиною навколишнього світу носить суб'єктивний характер.

Основні властивості свідомості: 1) активність – свідомість пов'язана з діяльністю, з активною дією на навколишній світ; 2) виборчий характер – свідомість направлена не на весь світ в цілому, а тільки на певні його об'єкти (частіше пов'язані з нереалізованими потребами); 3) узагальненість і абстрагованість – свідомість оперує не реальними предметами і явищами навколишнього світу, а узагальненими і абстрактними поняттями, позбавленими частини атрибутів конкретних об'єктів дійсності; 4) цілісність, яким, як правило, володіє свідомість психічно здорової людини. В рамках даної властивості можливі внутрішні конфлікти цінностей або інтересів, але при деяких видах психічних захворювань цілісність свідомості порушується (шизофренія); 5) константність – відносна стійкість, немінливість і спадкоємність свідомості, визначається пам'яттю, яка обумовлена властивостями особистості; 6) динамічність – змінність свідомості і здібність до безперервного розвитку, що обумовлюється короткочасними психічними процесами, що швидко змінюються, які можуть закріплюватися в стані та в нових властивостях особистості; 7) спотвореність – свідомість завжди відображує дійсність в спотвореному вигляді (частина інформації втрачається, а інша частина спотворена індивідуальними особливостями сприйняття і установками особистості); 8) індивідуальний характер – свідомість кожної людини індивідуальна, що пов'язане з рядом чинників: генетичними відмінностями, умовами виховання, життєвим досвідом, соціальним оточенням і пр.; 9) здібність до рефлексії – здібність до самоспостереження і самооцінки та уявити оцінку себе іншими людьми (взаємодія).

Крім властивостей свідомості розглядають також її емпіричні характеристики:

– просторові та часові – здатність побачити та усвідомити себе у певному місці простору та у визначеній точці часової осі, що зв'язує сьогодення, минуле і майбутнє; здатність переміщати своє тіло за допомогою довільних рухів у просторі та перетворювати простір; здібність оперувати мисленнєвими образами та моделювати ймовірні події в минулому та майбутньому;

– і нформаційні – здібність обробляти велику кількість інформації та на її основі приймати зважені рішення та усвідомлювати ці інформаційні потоки, відстежуючи логічні звязки між подіями;

– енергетичні – здібність активізувати енергетичний стан організму при підвищеному рівні мотивації (стан психологічного піднесення).

Серед загальних особливостей свідомості найчастіше також відмічають:

1. Самосвідомість – концептуальна модель власної особистості і побудова взаємодій з дійсністю на цій основі. Здібність виділяти себе з навколишнього світу, відокремлювати себе, своє «я» від зовнішніх речей, а властивості речей – від них самих та знання особливостей своєї індивідуальності й особистості. Здібність давати звіт у своїх відчуттях, думках, переживаннях, намірах і бажаннях та побачити себе у певній системі відносин з іншими людьми та встановлювати адекватні причинно-наслідкові відносини між явищами зовнішнього світу і між ними і своїми власними діями.

2. Здатність планувати свої дії, усвідомлювати цілі діяльності, передбачати їх результати й оцінювати наслідки (до навмисних довільних дій).

3. Відображення істотних, найбільш значущих в певній ситуації взаємозв'язків.

4. Категоріальность – відображення світу крізь призму загальнолюдських знань і позицій, на базі концептуальної схеми.

5. Обумовленість індивідуальної свідомості суспільними формами свідомості.

Всі істотні сторони свідомості функціонують за допомогою мови.

Ступінь ясності і чіткості свідомості неоднакова в різних умовах існування людини – відрізняється під час відпочинку, звичної монотонної роботи і у момент напруженого пошуку виходу з важкої ситуації (наприклад, ясна свідомість, релаксація, пробудження (засипання). Уміння управляти рівнем ясності і активності своєї свідомості є важливим ресурсом людини.

Свідомістю як вищим рівнем розвитку психіки володіє тільки людина.

Окрім індивідуального існує також суспільна свідомість, в зміст якої входить сукупність узагальнених уявлень, ідей, теорій, почуттів, вдач, традицій і тощо окремих людей, соціальних груп і суспільства в цілому.

Основними формами суспільної свідомості є: 1) міфологічна; 2) релігійна; 3) морально-етична; 4) політична; 5) правова; 6) економічна.

Дата добавления: 2014-01-07