Електродвигуни

Муфти

Лекція 7. Виконавчі елементи. Ч.2.

Класифікація муфт

Передачу обертаючого моменту із провідного вхідного вала (найчастіше вала приводного двигуна) на співвісний відомий вхідний вал (вал механізму, що приводиться, механічного навантаження) здійснюють за допомогою муфт. Їхня класифікація представлена на рис.16.1. Першою класифікаційною ознакою служить керованість муфт, потім - рід керуючої енергії, далі - характер зв'язки вхідного й вихідного валів і, нарешті, - принцип керування.

Для швидкого включення, вимикання й реверсу механізмів, що приводяться, а також для регулювання їх швидкості й обмеження переданого моменту застосовують різні керовані зчіпні муфти. До них ставиться більша група електромеханічних муфт, тобто муфт, у яких для передачі механічного моменту виконавчому механізму використовують електричний сигнал. Оскільки потужність сигналу, який генерується, менший ніж потужність на відомому валу, те електромеханічну муфту можна розглядати як підсилювач із коефіцієнтом підсилення по потужності.

Рис. 7.1. Класифікація муфт.

Коефіцієнт підсилення по потужності

де М - електромагнітний момент муфти;

Ω - кутова частота, що встановився, обертання;

U - напруга живильної мережі;

I - значення, що встановилося, струму в котушці.

У муфті-підсилювачі електричний сигнал управляє потужністю, переданої від провідного вала відомому.

Керовані муфти по виду статичної характеристики - залежності швидкості обертання відомого вала від сигналу керування підрозділяються на релейні й аналогові. Перші після подачі сигналу керування здійснюють тверде зчеплення валів, а другі - гнучке, при якому швидкість відомого вала зв'язана плавною залежністю з керуючим сигналом. Гнучке зчеплення дозволяє в деяких системах керування обійтися без керованих виконавчих двигунів.

Приводи з керованими муфтами мають більшу швидкодію через менший момент інерції муфт у порівнянні з виконавчими двигунами.

Керовані електромеханічні муфти застосовують у регульованих приводах у діапазоні потужностей від декількох ватів і до десятків мегаватів.

Розглянемо кілька типів електромеханічних муфт із електричним керуванням.

Муфти ковзання

Муфти ковзання (МК) призначені в основному для гнучкого зчеплення валів і регулювання частоти обертання відомого вала при нерегульованому приводному двигуні. Їх називають також асинхронними індукційними муфтами зі зв'язком через поле з електромагнітним керуванням. Із усього конструктивного й функціонального різноманіття МК розглянемо широко розповсюджені муфти індукторного типу з масивним якорем як найбільш прості у виготовленні й експлуатації.

Принцип дії таких МК пояснимо на прикладах їх конкретних виконань (рис. 7.2.).

На рис. 7.2, а показана схема муфти індукторного типу з ковзними струмопровідними контактами, основними частинами якої є якір 4 і індуктор 6. Між двома рядами зубців 3 муфти розміщена кільцева обмотка 5, живлення до якої підводить за допомогою кілець 2. Таку конструкцію називають однойменно полюсною, тому що зубці кожного ряду мають однакову полярність. Індуктор за допомогою шліців з'єднується із провідним валом 1, а якір посаджено на відомому валу 7. При обертанні індуктора внаслідок механічного переміщення електромагнітів виникає обертове магнітне поле. Взаємодія вихрових струмів, що наводяться при цьому в якорі, з обертовим магнітним полем рухає якір убік обертання індуктора.

Рис. 7.2. Схеми і характеристики муфт ковзання: а – індукторна із ковзкими контактами; б – безконтактна індукторна; в – механічні характеристики; 1 – ведучий вал; 2 – кільце; 3, 9 – зубці; 4, 14 – якір; 5, 13 – обмотка; 6, 8 – індуктор; 7 – ведомий вал; 10 – кільце немагнітне; 11 – магнітний потік; 12 – нерухома частина.

Виділимо на внутрішній поверхні якоря контури, відповідні до обрисів зубців полюсів N і S. При обертанні індуктора потокозчеплення з виділеними контурами зменшуються й відповідно до закону електромагнітної індукції в якорі наводяться вихрові струми. Згідно із принципом Ленца їх напрямку повинні бути такими, щоб створюваний ними магнітний потік був спрямований згідно з магнітним потоком обмотки, а механічні сили від взаємодії останнього з вихровими струмами викликали рух якоря за індуктором. Можна сказати, що на внутрішній поверхні якоря проти кожного полюса N індуктора виникає полюс S, а проти полюса S індуктора - полюс N на якорі. Взаємне притягання цих полюсів протилежних за полярністю змушує відомий вал обертатися убік ведучого.

На рис.7.2, б представлена схема магнітної системи безконтактної МК індукторного типу. У нерухливій частині 12 магнітопроводу цієї муфти розміщена кільцева обмотка 13. Якір 14 складається із двох феромагнітних половин циліндричної форми, які з'єднуються немагнітним кільцем 10, що перешкоджають замиканню магнітного потоку 11 по якорю. Проходячи по індуктору 8, цей потік намагнічує зубці 9. Якщо на внутрішній поверхні якоря при обертанні індуктора магнітна індукція по окружності змінюється, наводячи вихрові струми в якорі, то на зовнішній його поверхні магнітне поле близьке до однорідного, завдяки чому якір 14 практично не взаємодіє з нерухливою частиною 12. Безконтактне виконання збільшує експлуатаційну надійність МК, однак при цьому неминучі підвищена витрата міді в обмотці й збільшені розміри магнітної системи. Це пояснюється необхідністю створення більшої МРС для подолання додаткового, неробочого зазору між нерухливою частиною магнітопроводу й зовнішньою поверхнею якоря.

Для МК великої потужності, виконуваної з якорем у вигляді білячої клітки, на рис.7.2, у наведені механічні характеристики залежності моменту від ковзання M(s) при незмінних струмі порушення (I_В = const) і частоті обертання приводного двигуна (n₁=const). Кожному значенню струму порушення відповідає своя механічна характеристика. З ростом Iв зменшується s внаслідок більшого зв'язку якоря з індуктором через більш сильне магнітне поле.

Найважливіші переваги М_С - простота конструкції й керування, низька вартість, відсутність деталей, що зношуються, що обумовлює підвищений експлуатаційний ресурс. Крім відзначених раніше гнучкого зчеплення й плавного регулювання частоти обертання в різноманітних конструктивних виконаннях М_С забезпечуються обмеження обертаючого моменту, регулювання гальмового зусилля за будь-яким законом, запобігання електропривода від поломок, пуск приводного двигуна вхолосту й з моментом опору, що перевищують пусковий момент. Основними недоліками М_С є значні розміри, маса й втрати енергії при тривалій роботі з більшими ковзаннями (потужність втрат пропорційна s).

Ферропорошкові муфти

Ферропорошкові муфти (ФПМ) призначені в основному для гнучкого зчеплення валів, хоча можуть застосовуватися й для твердого зчеплення.

Конструктивна відмінність ФПМ із сухим або рідким наповнювачем і електромагнітним керуванням від розглянутих раніше фрикційних муфт (ФМ) з таким же керуванням полягає в тому, що, по-перше, напівмуфта на відомому валу посаджена жорстко й, по-друге, незмінний тому повітряний робочий зазор заповнений магнітодіелектриком. Останній являє собою або суміш феромагнітного порошку (стали, легованої хромом або нікелем; карбонільного заліза; пермаллою й ін.) із сухим діелектриком (колоїдним графітом, тальком, тонкодисперсним склом і т.д.), називаним роздільником і службовцем для запобігання комкування й істотного зменшення зношування муфти при високих температурах, або зваж феромагнітного порошку (найчастіше карбонільного заліза) у рідкому діелектрику (звичайно кремнійорганічному або мінеральному маслі), що охороняє порошок від окиснення й комкування.

Такі наповнювачі-магнітодіелектрики мають властивість тиксотропії, тобто здатністю ставати драглистими, усе більш ущільнюючись аж до затвердіння в міру посилення магнітного поля, а при знятті його вертатися у вихідний стан. Орієнтуючись по силових лініях поля, феромагнітні частки утворюють ланцюжки-зв'язки, що зчіплюють провідну й відому поверхні. Провідна поверхня, захоплюючи відому, приводить її в рух.

На рис.7.3, а показана схема циліндричної ФПМ із двома концентричними поверхнями 10 і 9. Кільцевий простір між ними заповнене порошковою сумішшю 8. На внутрішній - провідній напівмуфті розташована обмотка збудження 7, виведена на контактні кільця 2, до яких притискаються щітки 4. Кришки 5 і 14, виготовлені з немагнітного матеріалу, дозволяють направити більшу частину магнітного потоку через порошковий шар, зменшивши потік розсіювання, і знизити масу відомої напівмуфти.

Лінійність залежності М(1) при малих і більших значеннях струму порушується (рис.7.3, б) через зміну щільності шару, що зчіплює, і насичення магнітопроводу. При відсутності струму в обмотці із провідного вала 3 на відомий вал 12 передається невеликий обертаючий момент М₀, обумовлений силами тертя в робочому шарі й ущільненнях муфти й залишковим магнітним потоком. Характеристика М(1) має магнітний і механічний гістерезис (спадна галузі показана штриховою лінією). Відношення ΔМ/М_max коливається в межах 7...15%, а М₀/М_max - у межах 3...10 %.

На рис.7.3, у даний ескіз магнітної системи ФПМ із нерухливою обмоткою. Такі муфти називають ще безконтактними через відсутність ковзних контактів каблучка-щітка.

Рис. 7.3. Феропорошкові муфти: а – схема циліндричної ФПМ; б – залежність обертального моменту муфти від струму; в – магнітна система безконтактної муфти; г - залежність переданого моменту від струму керування та частоти обертання; д – залежність швидкості веденого валу від переданого моменту; е – залежність швидкості веденого від струму; ж – залежність переданої потужності від МРС обмотки; 1, 15 – магнітні потоки; 2 – контактні кільця; 3 – ведучий вал; 4 – ведений вал; 5, 14 – кришки; 6 – феромагнітні деталі; 7 – обмотка збудження; 8 – порошкова суміш; 9, 10 – концентричні поверхні; 11 - ущільнення; 12 – вал, який приводиться; 13 – підшипники; 16 – обмотка; 17 – нерухома частина; 18 – повітряний зазор; 19 – ведуча частина; 20 – робочий повітряний зазор; 21 – ведома частина.

ФПМ мають важливу перевагу в порівнянні ФМ, тому що в них здійснюється гнучке зчеплення валів: магнітні зв'язування, що утворювалися при даному струмі, витримують певний граничний момент опору М_с; при М < М_с ці зв'язування руйнуються, муфта починає прослизати, потім зв'язування знову відновлюються й рвуться і т.д. Через такий імпульсний вплив частоти обертання й провідного n₁ і відомого n₂ валів нерівні, і останній обертається з ковзанням

відмінним від нуля. Таким чином, при гнучкому зчепленні валів n₂ < n₁. Проковзування обмежує переданий момент М аж до зупинки відомого вала (s = l) при значному перевищенні M_c над М.

Рис. 7.3, г ілюструє одне з найважливіших властивостей ФПМ - незалежність моменту М на відомому валу (переданого моменту) від його частоти обертання при незмінному струмі порушення (керування) обмотки.

На рис.7.3, д показана залежність n₂(М) для однієї із ФПМ при I=100 мА=const і n₁=500об/хв=const. При М = М_ск ковзання починається, а при М = М_т воно стає рівним одиниці.

Для цієї ж муфти на рис.7.3, е наведена залежність n₂(I) при постійному навантажувальному моменті М_н = 393 • 10³ Нм = const і n₁ = 500 об/хв = const. Криву n₂(I) можна побудувати по залежностях М(I) і n₂(М). З малюнка видне, що при досить великому струмі вали зчеплені жорстко (n₂ = n₁, s = 0). Зменшення струму до значення I_ск викликає проковзування муфти, внаслідок чого n₂ стає менше n₁. Чим менше I, тим більше s. Коли I досягає значення I₀, відомий вал зупиняється (n₂=0, s=1).

Таким чином, ФПМ дозволяє регулювати частоту обертання. Виділювана при цьому теплота розсіюється або за допомогою спеціальної системи охолодження, або за рахунок збільшення розмірів муфти й пов'язаного із цим недовикористання її по М. Крім того, на майже вертикальній ділянці характеристики n₂(I) підтримувати необхідну частоту обертання можна тільки за допомогою досить складної системи автоматичного регулювання. Отже, можливості ФПМ по регулюванню частоти обертання в широкому діапазоні обмежені.

На рис.7.3, ж представлена залежність Р/Р_мах =f[Iw/(Iw)_max] переданої потужності від МРС обмотки муфти. Тому що наповнювач практично не має інерційності, кожному миттєвому значенню струму відповідають певні потік Ф и переданий момент М.

Оскільки наповнювач збільшує магнітну проникність робочого зазору в 4...8 раз, потужність керування знижується приблизно вдвічі в порівнянні із ФМ. До переваги ФПМ ставиться також їхня швидкодія (в 10...15 раз більше, чим у ФМ), обумовлене нерухомістю обох напівмуфт в осьовому напрямку й практичної відсутності інерційності наповнювача. Основний недолік ФПМ - більші розміри й маса в порівнянні із ФМ.

Часто ФПМ застосовують у якості зчіпних, запобіжних, динамометричних і гальмових, а завдяки лінійній залежності М(I) - верб якості підсилювачів потужності для сервоприводів систем, що стежать.

Фрикційні муфти

Фрикційні муфти (ФМ) призначені в основному для твердого зчеплення валів. Гнучке з'єднання з їхньою допомогою можливо тільки шляхом імпульсного керування, при якому частота обертання вала являє собою функцію шпаруватості імпульсів напруги, що подавайтеся на затискачі обмотки. Фрикційні муфти, або електромеханічні муфти сухого тертя, з механічним зв'язком (рис.7.4) характеризуються більшою різноманітністю конструкцій і схем керування.

На рис.7.4, а показана однодискова нереверсивна ФМ, що полягає із двох циліндричних напівмуфт. На ведучому валу 7 жорстко посаджена напівмуфта 4, що є сердечником і ярмом електромагніту. Його якорем служить напівмуфта 2, яка з'єднано з відомим валом 1 ковзною посадкою й, отже, може переміщатися в осьовому напрямку. За допомогою кілець 6 і щіток на обмотку 5 подається керуюча напруга. Виникаюче тягове зусилля викликає притягання якоря (напівмуфти 2) до сердечника (напівмуфті 4) і щільне зчеплення фрикційних дисків 5 з матеріалів з високим коефіцієнтом тертя (сталь - сталь, чавун - чавун, бронза - бронза, чавун - бронза, сталь - ферродо й ін.), завдяки чому забезпечується зчеплення валів.

Рис. 7.4. Конструкційна схема фрикційних муфт: а – однодискова; б – багатодискова; 1, 14 – ведомий вал; 2, 4 – напівмуфти; 3, 11, 12 – фрикційні диски; 5, 10 – обмотка; 9 – кільця; 7, 8 – ведучий вал; 9 – осердя; 13 – нажимна шайба.

При знеструмленій обмотці якір відтягається від осердя пружиною (на рис. 16.2 не показана).

Основна перевага однодискової ФМ - простота, однак з ростом переданого обертаючого моменту значно збільшуються її розміри.

Багатодискові ФМ (рис.7.4, б), де фрикційні диски 11 з'єднані шліцами внутрішньої окружності із провідним валом 8, а диски 12 за допомогою шліців на зовнішній окружності - з відомим валом 14. При відключеній обмотці 10 диски, що чергуються, 11 і 12 прослизають друг щодо друга. Подача напруги керування забезпечує притискання дисків друг до друга внаслідок притягання до сердечника 9 натискної шайби 13, що є якорем електромагніту. У результаті виникає зчеплення між дисками, необхідне для передачі заданого моменту М.

При заданому зовнішньому діаметрі D_H фрикційної муфти можна знайти число фрикційних дисків m для передачі необхідного обертаючого моменту М відомому валу. Їх небагато (m = 6...10), а виходить, надійне й швидке включення ФМ досягається при досить високих значеннях питомого тиску на фрикційних поверхнях - 7,8...9,8 Па.

З рис.7.4, б, де штрихами умовно показана середня силова лінія верхньої половини ФМ, видне, що стосовно натискної шайби 14 фрикційні диски являють собою магнітні шунти, по яких замикаються потоки розсіювання, що послабляють силу притягання. Щоб магнітний опір у радіальному напрямку стало значно більше, чим в осьовому, у дисках зроблені вирізи, що приводять до утвору вузьких перемичок, що легко насичуються. Таким чином вдається обмежити потік розсіювання через кожний диск у середньому до 2...4 %.

Обмотку ФМ звичайно підключають до постійної напруги (або змінному через вбудований випрямляч), щоб використовувати переваги електромагнітів постійного струму.

Що встановився режим у приводах з електромагнітними муфтами наступає після закінчення перехідних процесів не тільки в муфті, але й у двигуні, що й приводиться механізмі. Тому перехідні процеси розглядають не властиво в муфті, а в системі двигун-муфта- механізм, що приводиться.

При аналізі перехідних процесів під час пуску привода із ФМ можна виділити три тимчасові інтервали.

Час t_вл вибірки люфту δ_Δ = δ₀ – δ_k, де δ₀, δ_k - довжина повітряного зазору відповідно у відтягнутому стані якоря при I = 0 і притягнутому стані, коли якір перемістився до початку зіткнення фрикційних поверхонь. Інакше кажучи, цей період охоплює час t_тр + t_дв1 де t_тр - час рушання якоря від подачі напруги U на затискачі котушки до початку осьового руху якоря; t_дв1 - час осьового руху якоря до зіткнення фрикційних поверхонь. Час t_в.л визначається тільки параметрами ФМ. У цей період відомий вал нерухливий, тому що зчеплення напівмуфт ще немає.

Час зчеплення t_cц = t_дв2 - від моменту зіткнення до моменту повного зчеплення поверхонь тертя. У цей час диски прослизають друг щодо друга, поки ще не закінчився осьовий рух якоря, а магнітний потік і електромагнітний момент продовжують рости. Після початку обертання відомого вала при М > М_с (М_с - момент опору, створюваний навантаженням) частота обертання двигуна зменшується, а частота обертання механізму, що приводиться, збільшується. Вони стають однаковими, коли наступає повне зчеплення. Час t_сц визначається параметрами не тільки ФМ, але й двигуна, що й приводиться механізму.

Час твердого розгону t_{ж р} - від моменту встановлення повного зчеплення напівмуфт до моменту досягнення, що встановилося значення частоти обертання. На цьому етапі процес протікає так само, як і при твердому з'єднанні валів, і час t_ж.р визначається тільки параметрами двигуна, що й приводиться механізму.

Найпоширенішими силовими мікродвигунами автоматики є асинхронні двигуни (АД). Двигуни мають короткозамкнений ротор, який найчастіше має обмотку, виготовлену у вигляді білячої клітки. Рідше ротор виготовляється масивним і порожнім із чавуну або стали, що робиться або для одержання м'яких механічних характеристик, або заради досягнення особливої механічної міцності ротора, необхідної при високих частотах обертання, або з метою зменшення акустичного шуму при роботі двигуна. В якості силових двигунів у схемах автоматики дуже часто застосовуються трифазні й однофазні асинхронні мікродвигуни широкого застосування, розраховані на роботу від мережі із частотою 50 Гц. Класифікація силових асинхронних мікродвигунів представлена на рис.7.5.

Оскільки механічна потужність АД практично (за інших рівних умов) прямо пропорційна частоті живлячого напруги, а габаритні розміри визначаються значенням обертаючого моменту М, то в схемах автоматики дуже часто застосовують асинхронні двигуни, розраховані на роботу від напруг підвищеної частоти f.

У ряді схем автоматики виникає зворотне завдання - необхідність одержання малих частот обертання n. В асинхронних і синхронних двигунів змінного струму середніх і більших потужностей цього можна легко досягти за рахунок збільшення числа пара полюсів p, так від цього залежить як синхронна частота обертання n_с:

Для двигунів малих потужності й габаритних розмірів цей спосіб практично неприйнятний, особливо якщо вони розраховані на роботу від мереж підвищеної частоти. При малих габаритах збільшення числа пара полюсів p, а отже, і числа пазів двигуна досить важко, а іноді й неможливо.

З метою одержання низьких частот обертання доводиться застосовувати спеціальні тихохідні двигуни або з електромагнітною редукцією частоти обертання, або з, що котиться або хвильовим роторами.

Однофазні асинхронні двигуни по своєму пристрою в переважній більшості випадків є двофазними. Вони, як правило, мають на статорі дві обмотки, зрушені в просторі на 90°. Одна обмотка називається робочої, або головної. Вона підключається безпосередньо до однофазної мережі. Інша обмотка називається пусковий, або допоміжної. Вона підключається до однофазної мережі через фазоpcувний елемент або тільки на час пуску, або постійно. У деяких двигунах допоміжна обмотка взагалі не підключається до мережі, а ЕРС у ній наводиться потоком головної обмотки.

Рис. 7.5. Класифікація силових асинхроних мікродвигунів.

Залежно від типу фазо зсувного елемента, а також від способу використання допоміжної (пусковий) обмотки силові однофазні асинхронні (і синхронні) мікродвигуни можна розділити на п'ять груп: з пусковим опором; пусковим конденсатором; пусковим і робочим конденсатором; робочим конденсатором; екранованими полюсами.

Крім однофазних мікродвигунів у системах автоматики в якості силових використовуються також універсальні асинхронні мікродвигуни, які, за призначенням трифазні, при зміні схеми з'єднання обмоток і включенні фазозсувних елементів можуть працювати й від однофазних мереж змінного струму.

Дата добавления: 2014-01-07