Тема: Духовність та сімейні відносини (2 год.)

Вступ

Лекція №1

Перспективи розвитку

Кузов

Гальма

8.1. Короткий опис гальмівних механізмів:

8.1.1. Гальмівні механізми передніх коліс:

8.1.2. Гальмівні механізми задніх коліс:

8.2. Короткий опис гальмівного привода:

8.2.1. Гальмівний привод робочої гальмівної системи:

8.2.2. Гальмівний привод запасної гальмівної системи:

8.2.3. Гальмівний привод допоміжної гальмівної системи:

8.3. Гальмо-уповільнювач:

9.1. Тип кузова:

9.2. Двері для пасажирів, замки і петлі:

9.2.1. Форма і кількість дверей:

9.3. Внутрішнє устаткування:

9.3.1. Сидіння:

9.3.1.1. Кількість:

9.3.1.2. Розташування і установка:

10. З'єднання між автомобілем - тягачем і причепом або напівпричепом

10.1. Клас і тип або пристрій зчіпки:

В зв’язку з подальшим розвитком легкових автомобілів з приводом на передні колеса, дещо збільшиться кількість карданних передач з використанням шарнірів рівних кутових швидкостей. Проводяться дослідницькі роботи по застосуванню в легкових автомобілях малого классу безшарнірних карданних передач (гнучких тонких валів).

У сучасних умовах ринкових відносин в Україні функціо­нує велика кількість організацій, установ, підприємств, де роботодавці повністю несуть відповідальність за створення без­печних і здорових умов праці, навчання працівників таких ме­тодів праці, попередження випадків травматизму, профзахво­рювань, аварій і пожеж. Статистика свідчить, що смертність від нещасних випадків на виробництві посідає третє місце після серцево-судинних та онкозахворювань у працездатному віці. Травматизм завдає значної моральної і матеріальної шкоди, тому безпеці праці в Україні приділяється велика увага.

У 1999 р. був прийнятий Закон України “Про загальне обо­в’язкове державне соціальне страхування від нещасного випад­ку та професійного захворювання, які спричинили втрату пра­цездатності”. У 2002 р. прийнято нову редакцію Закону Украї­ни “Про охорону праці”.

Вирішальна роль у забезпеченні охорони праці, поперед­женні травматизму і профзахворювань належить роботодавцю. Адміністративна реформа передбачає підвищення відповідаль­ності роботодавців за стан охорони праці. Управління з боку державних, регіональних і галузевих органів має спонукати до підвищення ефективності цієї діяльності на підприємствах.

Діяльність щодо охорони праці на підприємстві мотивується моральною і юридичною відповідальністю, а також зацікавле­ністю роботодавця в одержанні максимального прибутку, змен­шенні витрат на пільги та компенсації за роботу в шкідливих умовах, відшкодування збитків потерпілим, штрафні санкції, ремонт пошкодженого обладнання, зменшення страхових тари­фів, підвищення конкурентоспроможності підприємств. Виходя­чи з цього, роботодавець формує і оприлюднює своє ставлення до охорони праці шляхом розробки політики підприємства з цих питань і створює систему управління охороною праці й ризиком.

В Україні рівень виробничого травматизму значно вищий, ніж у багатьох інших країнах, а для його зниження необхідний системний підхід. Тому кафедрою охорони праці Національно­го університету “Львівська політехніка” (проф. Г. Г. Гогіташвілі) у 1976 р. було вперше розроблено й теоретично обґрунтовано систему управління безпекою праці на базі створених стандартів підприємства з безпеки праці. Львівська обласна рада профспілок активно підтримала цю ініціативу і в 1976 р. видала розробле­ний ним комплекс типових стандартів підприємства:

1) СТП 12.0.001-76. Система управления безопасностью труда (СУБТ). Общие положения. Организационное построение;

2) СТП 12.0.002-76. Система управления безопасностью тру­да. Порядок разработки и контроля исполнения меро­приятий по обезпечению безопасности труда;

3) СТП 12.0.003-76. Система управления безопасностью тру­да. Методика оценки безопасности труда производствен­ных подразделений;

4) СТП 12.0.004-76. Система управления безопасностью тру­да. Порядок проведения “Дня безопасности труда”.

Одночасно було опубліковано “Методичні рекомендації з роз­робки та впровадження стандартів підприємств і системи управ­ління безпекою праці”. У 1977 р. було розроблено і видано облпрофрадою СТП 12.0.007-77, “Система управления безопас­ностью труда на рабочем месте”. Загалом було розроблено і ви­дано 15 назв стандартів підприємства з безпеки праці й низку методичних рекомендацій. Українська рада профспілок, а зго­дом ВЦРПС і Держстандарт СРСР схвалили цю ініціативу і за­пропонували впроваджувати систему на всіх підприємствах. У 1983 р. ВЦРПС і Держстандарт СРСР затвердили “Рекомен­дації. Управління охороною праці. Основні положення”, які чинні в Україні сьогодні. Активне, наполегливе впровадження системи сприяло зниженню травматизму. За даними Укрпроф- ради, у 1980 р. порівняно з попередніми п’ятьма роками ви­робничий травматизм у господарстві республіки було знижено на 25 %.

У 1992 р. Верховна Рада України затвердила Закон “Про охо­рону праці”, який вимагає забезпечувати функціонування Си­стеми управління охороною праці (СУОП) на всіх підприємствах.

У 1978 р. у США була видана перша версія ISRS (Internatio­nal Safety Rating System), розроблена International Loss Control Institute, Longville, Georgia. Ця методика як складова системи зменшення втрат на підприємстві неодноразово вдосконалюва­лася і стала міжнародним інструментом оцінки і сертифікації систем управління охороною праці на підприємствах. Вона охоплює велику кількість питань, однак вони не систематизо­вані у вигляді загальних і спеціальних функцій управління, котрі є обов’язковими для процесу управління соціально-еко­номічними системами.

У 1996 р. було затверджено Британський стандарт BS 8800-96 Guide to Occupational Health and Safety Management Systems “Керівництво щодо систем управління охороною здоров’я і без­пекою праці, а в 1999 р. був прийнятий міжнародний стандарт OHSAS 18001 “Occupational Health and Safety Assessment Serias” (Серія “Система управління охорони здоров’я і безпекою праці”), який впроваджується і функціонує в багатьох європейських країнах, у т. ч. у Польщі та Росії.

У пропонованому навчальному посібнику наведено основні положення OHSAS 18001 і розробленої в Україні СУОП, котрі доповнюють одна одну і на підставі яких створена Система управління охороною праці й ризиком (СУОПР), що наведена в посібнику.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Якщо міжна­родним договором або міжнародною угодою, у яких бере участь Україна, запроваджено інші правила, ніж ті, які містить зако­нодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди (ст. 1—8 КЗпП України). Таким чином, у Конституції нашої держави і в Ко­дексі законів про працю України закріплено принцип пріори­тету міжнародно-правових норм перед нормами національного законодавства.

Стандарт OHSAS орієнтований на створення такої СУОП, яка у вигляді підсистеми могла би бути об’єднана з іншими підси­стемами (якості, охорони середовища) у рамках єдиної інте- ґрованої системи управління підприємством (організацією). Він дає можливість перевірити функціонування СУОП на підприєм­стві сторонніми сертифікаційними фірмами.

На сьогодні ОНвАв є єдиним міжнародним стандартом з охо­рони праці, що “працює” на мінімізацію ризиків на всіх вироб­ничих ділянках, і немає іншого документа, який міг би переко­нати потенціального іноземного інвестора, що на підприємстві все гаразд із професійною безпекою і немає ризиків виникнен­ня виробничих аварій.

У Євросоюзі сертифікату ОНБАБ 18000 страхові компанії довіряють. Відтак, страхуючи бізнес на випадок, приміром, аварії, у власників сертифіката більше шансів укласти зі стра­ховиком вигідний для себе договір страхування.

Одним із важливих компонентів активізації підприємства в Україні є залучення людського фактора. Для того, щоб він був ефективно задіяний, для працівника на його робочому місці, відповідно до професії, необхідно створити безпечні умови праці. Це є показником сучасного рівня культури виробництва.

Україна проголосила курс на інтеграцію в ЄС, а це, своєю чер­гою, вимагає від неї гармонізації стандартів як у сфері фінансово- економічної діяльності, якості продукції, екології, так й у сфері безпеки праці. Методологічною основою визначення безпеки праці в європейських країнах прийнято ризик-менеджмент, за допомогою якого визначається ймовірність ризику небезпе­ки на кожному робочому місці (професії). Варто зазначити, що Україна нині користується стандартами безпеки праці, в осно­ву яких покладено методологію стовідсоткового захисту праців­ника на кожному робочому місці (професії), — це ДСТУ, а та­кож стандарти безпеки праці колишнього СРСР, які тимчасо­во, до їх заміни, є чинними на території України. Впровадження методології ризик-менеджменту в розробку системи управлін­ня охороною праці на підприємстві згідно з сучасними погля­дами дає можливість поліпшити стан охорони праці, запобігти фінансовим, матеріальним і людським втратам від нещасних випадків, профзахворювань, аварій, пожеж.

Наказом МНС України № 398 від 27.06.2006 р. затверджено “Рекомендації щодо побудови системи управління охороною праці на виробництві”, у яких враховано вимоги ОНБАв 18001:1999 щодо розроблення політики підприємства з охорони праці, проведення аудитів, аналізу й попередження можливих загроз життю і здоров’ю працюючих (п. 4.3.17), розробка і впрова­дження подальших заходів щодо зменшення ризиків, якщо це потрібно, та ін. Для більш ефективного попередження травма­тизму і сертифікації підприємства міжнародною фірмою, на­приклад Det Narske Veritas, доцільно до карт умов праці, що складають при атестації робочих місць, скласти карти іденти­фікації оцінки професійного ризику на робочому місці (дода­ток 1), своєчасно їх оновлювати при появі нових ризиків і ви­користовувати під час інструктажу на робочому місці. Для одержання міжнародного сертифіката на відповідність СУОПР підприємства вимогам OHSAS треба дати доказові відповіді на всі питання контрольної карти (додаток 3).

У посібнику висвітлений передовий досвід розроблення си­стем управління охороною праці в Україні та в країнах ЄС. Автори — фахівці з України і Польщі — будуть вдячні за по­бажання і зауваження, які сприятимуть подальшому вдоско­наленню посібника і будуть враховані при його перевиданні.

Розділ 1 МІЖНАРОДНЕ ЗАКОНОДАВСТВО З ОХОРОНИ ПРАЦІ

1.1. Цілі міжнародного законодавства з охорони праці

Інтеґрація України в Міжнародну організацію торгівлі та інші міжнародні організації, створення спільних підприємств, пра­ця випускників вузів в іноземних фірмах вимагають від спеціа­лістів усіх галузей народного господарства знання державного і міжнародного законодавства, у т. ч. з охорони праці. На сьогод­ні практично сформовано законодавство України з питань охо­рони праці.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС у сфері охорони праці почалася з прийняттям Закону України “Про охорону праці” в редакції 2002 р. Новий Закон у більшості випадків відповідає певним положенням законодавства Євро- союзу. Дія Закону поширюється на всіх підприємців, які виковико­ристовують найману працю, включаючи приватних осіб. Цей Закон зробив більш жорсткими вимоги до всіх роботодавців щодо створення безпечних та здорових умов праці. Він уста­новлює персональну відповідальність роботодавців за дотриман­ня норм охорони праці.

Право на охорону праці належить до невід’ємних прав лю­дини, записаних у фундаментальних міжнародних документах, таких, як Загальна декларація прав людини ООН (1948 р.) та Міжнародний пакт ООН про економічні, соціальні та культурні права 1976 р.

У глобальній стратегії ВООЗ “Охорона праці для всіх” про­понуються такі напрями роботи з охорони праці:

— уникнення ризиків (профілактика);

— безпечні технології;

— оптимізація умов праці;

— інтеґрація виробництва та роботи з охорони праці;

— основна відповідальність роботодавця та підприємця за охорону праці на робочому місці;

— визнання особистої зацікавленості працівника в забезпе­ченні охорони праці;

— співпраця роботодавців та працівників на рівних засадах;

— право участі в рішеннях стосовно власної роботи;

— право знати та принцип прозорості;

— безперервне вдосконалення та розвиток охорони праці.

Принципи охорони праці також відображені в законодав­стві Євросоюзу, про охорону праці, зокрема в Рамковій дирек­тиві 89/391/ЄЕС від 12.06.1989 р. “Про впровадження заходів для поліпшення безпеки та охорони здоров’я працівників під час роботи”.

Метою політики охорони праці є зведення до мінімуму по­казників виробничого травматизму та професійних захворю­вань. Ця мета набула нових форм у ЄС протягом останніх років і поширилася сьогодні до пропаганди “добробуту на роботі”, що означає моральний, фізичний та соціальний добробут, а не лише відсутність нещасних випадків та професійних захворювань.

Крім того, необхідно також досягти низки допоміжних цілей:

— профілактика соціальних ризиків (стресів, домагань на ро ро­бочому місці, депресій та роздратування, а також ризиків, які пов’язані з алкогольною, наркотичною залежністю);

— аналіз ризиків, пов’язаних із роботою, а також ергономіч­ні, психологічні та соціальні ризики;

— урахування змін у формах зайнятості, організації роботи та робочого часу працівників з нестандартною та тимча­совою зайнятістю;

— урахування розмірів підприємства (конкретні заходи щодо інформування, підвищення рівня обізнаності, програм по­передження ризиків на малих та середніх підприємствах, приватних підприємців, домашньої обслуги тощо);

— інтенсивна профілактика професійних захворювань (спри­чинених азбестом, втрата слуху, проблеми опорно-рухово­го апарату);

— урахування демографічних змін;

— урахування “гендерного фактора” (специфічних характе­ристик жінок з точки зору охорони здоров’я та безпеки на робочому місці).

Політика охорони праці Європейського співтовариства зас­новується на превентивних підходах, які передбачають залучен­ня всіх учасників, у тому числі працівників, з метою розвитку культури попередження ризиків: освіта, обізнаність та про­філактика.

Право кожного працівника на умови праці, котрі не шкодять його здоров’ю, гарантують безпеку та честь, визнано невід’ємним правом кожного громадянина, як записано в Хартії Євросоюзу про основні права людини 2000 р.

1.2. Законодавство Євросоюзу з охорони праці

Законодавство Євросоюзу в цій сфері можна умовно розді­лити на дві групи:

— директиви ЄС щодо захисту працівників;

— директиви ЄС щодо випуску товарів на ринок (включаю­чи обладнання, устаткування, машини, засоби колектив­ного та індивідуального захисту, які використовують пра­цівники на робочому місці).

— Законодавство Євросоюзу про охорону праці може бути згру­поване таким чином: загальні принципи профілактики та основи охорони праці (Директива Ради 89/391/ЄЕС);

— вимоги охорони праці для робочого місця (Директива Ради 89/654/ЄЕС щодо робочого місця; Директива Ради 92/57/ЄЕС щодо тимчасових чи пересувних будівельних майданчиків; Директива Ради 92/91/ЄЕС щодо охорони праці на підприємствах, де здійснюється видобування мінеральної сировини через свердловини, Директива Ради 92/104/ЄЕС щодо охорони праці на підземних і відкритих гірничодобувних підприємствах; Директива Ради 93/103/ЄС під час роботи на борту риболовних суден; Директива Ради 1999/92/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо за­хисту працівників, які піддаються потенційній небезпеці у вибухонебезпечних середовищах);

— вимоги охорони праці під час використання обладнання (Директива Ради 89/655/ЄЕС щодо використання праців­никами засобів праці; Директива Ради 89/656/ЄЕС щодо використання засобів індивідуального захисту на робочо­му місці; Директива Ради 90/269/ЄЕС щодо ручного пе­реміщення вантажів, коли є ризик пошкодження спини у робітників; Директива Ради 90/270/ЄЕС щодо роботи за екранами дисплеїв; Директива Ради 92/58/ЄЕС щодо використання знаків про загрозу безпеці та/чи здоров’ю на роботі);

— вимоги охорони праці під час роботи з хімічними, фізичними та біологічними речовинами (Директива Ради 90/394/ЄЕС щодо захисту працівників від ризиків, пов’язаних з впли­вом канцерогенних речовин на роботі; Директива Ради 2000/54/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо за­хисту робітників від ризиків, пов’язаних із застосуван­ням біологічних робочих матеріалів під час роботи; Ди­ректива Ради 9824/ЄС щодо захисту працівників від шкідливого впливу хімічних робочих речовин на робочо­му місці; Директива Ради 96/82/ЄС про запобігання знач­них аварій, пов’язаних з небезпечними речовинами; Ди­ректива 2002/44/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту робітників від ризиків, пов’язаних з вібра­цією, Директива Ради 36/188/ЄЕС про захист працівників від небезпеки, пов’язаної з дією шуму на виробництві (ска­совується Директивою 2003/10/ЄС від 15.02.2006 р.); Директива 2003/10/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту працівників від ризиків, пов’язаних із шумом; Директива Ради 83/477/ЄЕС про захист пра­цівників від небезпеки, спричиненої на робочому місці азбестом);

— захист на робочому місці певних груп робітників (Директи­ва Ради 92/85/ЄЕС щодо захисту на робочому місці вагітних працівниць, породіль і матерів-годувальниць; Директива Ради 94/33/ЄС щодо захисту молоді на роботі; Директи­ва Ради 91/383/ЄЕС щодо працівників, які перебувають у тимчасових трудових відносинах);

— положення про робочий час (Директива Ради 93/104/ЄС щодо певних аспектів організації робочого часу).

— вимоги до обладнання, машин, посудин під високим тис­ком тощо (Директива 98/37/ЄС Європейського парламен­ту та Ради щодо машин; Директива Європейського пар­ламенту та Ради 89/688/ЄЕС щодо засобів індивідуаль­ного захисту; Директива Європейського парламенту та Ради 94/9/ЄС щодо обладнання та захисних систем, при­значених для використання у вибухонебезпечних середо­вищах; Директива Ради 87/404/ЄЕС щодо простих посу­дин, які працюють під тиском; Директива 97/23/ЄЄ Євро­пейського парламенту та Ради щодо загальної безпеки продукції).

Окрім нормативно-правових актів, у Євросоюзі широко за­стосовуються заходи незаконодавчого характеру (наприклад, кожні п’ять років приймаються програми дій з охорони праці на робочому місці).

1.3. Стан охорони праці в Україні

Стан охорони праці в Україні не можна визнати задовільним. Про це свідчить високий рівень травматизму, особливо в таких галузях, як вугледобувна, агропромисловий комплекс, будівниц­тво, транспорт. Рівень смертельного ризику на виробництві в Украї­ні в 2,3 раза вищий від середнього для держав з розвинутою рин­ковою економікою і на 11 % вищий, ніж у Європі в цілому.

Серед основних причин незадовільного стану охорони праці можна виокремити такі:

— безвідповідальне ставлення деяких роботодавців, особли­во керівників малих та середніх підприємств, до стану охорони праці, низький рівень трудової і технологічної дисципліни;

— незадовільний стан основних фондів (будівель, споруд, об­ладнання), які практично не відновлюються (так, у маши­нобудуванні близько 80 % обладнання фізично зношено);

— невідповідність багатьох нормативно-правових актів ви­могам часу, рівню технологічного прогресу, недостатня забезпеченість підприємств нормативно-правовими акта­ми з охорони праці;

— недостатнє фінансування заходів охорони праці;

— організаційні фактори (особливо складною є ситуація з охо­роною праці на малих та середніх підприємствах, у бага­тьох з яких служби охорони праці взагалі відсутні);

— недоліки обліку стану охорони праці, серед яких має місце несвоєчасне й неповне подання даних про розслідування нещасних випадків, неякісне проведення розслідувань, приховування випадків травматизму тощо;

— недоліки наглядової діяльності. Складною і недоскона­лою є процедура накладання штрафних санкцій на поса­дових осіб;

— недостатнє забезпечення засобами колективного та інди­відуального захисту (більшість працівників трудяться без належних за умовами роботи засобів індивідуального за­хисту, спецодягу та спецвзуття);

— незабезпечення функціонування системи управління охо­роною праці на підприємствах, в організаціях, установах.

Усунення наведених недоліків і вдосконалення СУОП сприя­тиме поліпшенню стану охорони праці в Україні.

Мета: охарактеризувати вплив духовності на сімейні відносини; сприяти розвитку у студентів навичок роботи з сім'єю; виховувати професійну компетентність.

Література:

1. Берг-Кросс Л. Терапия супружеских пар. – М., 2004.

2. Сатир В. Психотерапия семьи. – СПб., 2000.

3. Эйдемиллер Э. Г., Юстицкий В. В. Психология и психотерапия семьи. – СПб, 2002.

4. Кун Д. Основы психологии. Все тайны поведения человека. – М., 2003.

5. Коттлер Дж., Браун Д. Психологическое консультирование. – СПб., 2004.

Дата добавления: 2014-01-07