Поняття і класифікація ідентифікаційних ознак

У процесі ідентифікації одиничний об'єкт виокремлюють з безлічі подібних на основі ідентифікаційних ознак — властивостей об'єкта, які відповідають певним вимогам (за М. Селівановим). У літературі поняття "ознака" часто трактують як властивість і навпаки. У кри­мінальній ідентифікації ознакою доцільніше вважати зовнішню бу­дову предмета, його просторові межі, геометричну форму, розмір, рельєф поверхні, об'єм, розміщення та співвідношення сторін, частин і точок, борозенок, валиків, заглиблень, опуклостей.

Ознака характеризує зовнішні якості об'єкта, а властивість — внутрішні: фізичну природу, стан, структуру (кристалічну, аморфну), твердість, питому вагу, електропровідність та ін. Усі частини об'єкта мають однакові властивості, які зберігаються в разі його поділу. На­приклад, після поділу на частини шматок металу втрачає зовнішні ознаки, але кожна його частина зберігає внутрішні властивості. Отже, ознака не може ділитися, а властивість — може.

Ознака вважається ідентифікаційною, якщо відповідає таким ви­могам:

• відображена в засобі ідентифікації, щоб стати ідентифікацій­ними, ознаки та властивості ідентифікованого об'єкта мають бути відображені у засобі ідентифікації, бо тільки за допомо­гою останнього встановлюється їх тотожність;

• с відхиленням від типового утворення, має характерну особли­вість, яка рідко зустрічається; функцію ідентифікаційної ознаки можуть виконувати лише специфічні ознаки, такі, що відхиля­ються від типових. Що своєрідніші вони, то вища їх ідентифіка­ційна значущість. Наприклад, досліджуючи почерк виконавця, експерт звертає увагу на письмові знаки, які відрізняються від за­гальноприйнятих форм, тобто є специфічними, своєрідними;

• відносно стійка; стійкість ідентифікаційної ознаки — дуже важ­лива її характеристика. Якщо властивість або ознака нестійка, її не можна вважати ідентифікаційною й використовувати як таку. Критерієм відносної стійкості ознаки може бути її незнач­на змінюваність у часі протягом ідентифікаційного періоду, за­кономірна повторюваність її відображень на засобі ідентифі­кації;

• незалежна,, іноді ідентифікаційні ознаки об'єкта можуть залежа­ти одна від одної, і ступінь цієї залежності може бути різний. Іноді поява однієї ознаки неминуче зумовлює появу іншої. Такі ознаки непридатні для процесу ототожнення, і якщо експерт виявляє таку залежність кількох ознак, то для обґрунтування свого вис­новку він включає до виявленої сукупності тільки одну з них;

• рідко зустрічається, важливою характеристикою ідентифіка­ційної ознаки є частота її виявлення у подібних об'єктів. Що рідше зустрічається ознака, то вище її ідентифікаційне значен­ня. Безперечно, ознака, яка часто зустрічається у подібних об'єктів, має ідентифікаційне значення, але у практичній екс­пертизі нею нехтують, бо вона неістотно впливає на формуван­ня ідентифікаційного висновку. Нині частота виявлення й іден­тифікаційна значущість ознак у різних видах ідентифікаційних досліджень визначаються за допомогою математичної статис­тики, теорії ймовірності та застосування комп'ютерів;

• доступна для сучасних методів пізнання. Певну ознаку об'єкта можна вважати ідентифікаційною за умови, що вона доступна для сучасних методів пізнання. Не всі відкриті наукою власти­вості та ознаки живої й неживої природи достатньою мірою вивчені. Через відсутність надійних науково обґрунтованих ме­тодик дослідження властивостей і ознак їх не можна використо­вувати як ідентифікаційні.

Класифікація ідентифікаційних ознак ґрунтується на тому, яке значення має певна ознака у визначенні групової належності й інди­відуальної тотожності, тобто яку ідентифікаційну роль вона виконує у процесі ототожнення. Виходячи з цього ідентифікаційні ознаки по­діляють на загальні та окремі (іноді їх називають індивідуальними та груповими). Фактично всі ознаки є типовими (груповими), бо мо­жуть повторюватися. Поняття "типові ознаки" більшою мірою сто­сується властивостей, які лежать в основі класифікаційних дослід­жень (встановлення групової належності).

Загальна ідентифікаційна ознака виражає певну властивість, яка притаманна певній класифікаційній групі і є показником групової ха­рактеристики об'єктів (наприклад, вид папілярного візерунка, калібр зброї, кількість нарізів у стволі, маса кулі). Загальні ознаки обґрунтовано називають груповими, або класифікаційними.

Особливості об'єкта, які не є вираженням його групових властиво­стей, прийнято називати окремими ідентифікаційними ознаками. До них належать, наприклад, особливості мікрорельєфу полів нарізів ствола пістолета, "містки", "острівці" та інші особливості папілярних візерунків, дефекти шрифту друкарської машинки. Показником іден­тифікаційної значущості окремої ознаки поряд з її якісними критері­ями є частота її виявлення у подібних об'єктів (кількісний критерій).

У процесі ідентифікації виявляють комплекс ознак, що містить як загальні, так і окремі ознаки. Розрізняють груповий та індивідуаль­ний комплекси ідентифікаційних ознак. Груповий комплекс прита­манний усім представникам певної групи об'єктів, а індивідуаль­ний — тільки одному об'єкту.

Ідентифікаційне значення групового комплексу залежить від того, яку за обсягом групу об'єктів можна виокремити за його допомогою в певній класифікаційній системі. Що вужча класифікаційна група, яку виокремлюють за допомогою певного групового комплексу оз­нак, то вища його ідентифікаційна значущість. Наприклад, за наяв­ності сукупності ознак, що характеризують будь-які пістолети, і та­кої ознаки, як калібр зброї, що дорівнює 7,62 мм, можна виокреми­ти групу пістолетів, до якої ввійдуть, зокрема, пістолети ТТ. Якщо як додаткову ознаку взяти форму бойка на капсулі гільзи, то можна ви­окремити вужчу класифікаційну групу пістолета ТТ — з грушоподіб­ною формою сліду бойка, який випускали до 1948 р., або круглої форми, які випускали після 1948 р. З наведеного прикладу випливає, що комплекс ознак, який включає форму сліду бойка, має більше ідентифікаційне значення, бо за його допомогою можна виокремити вужчу класифікаційну групу.

В ідентифікаційних процесах загальні та окремі ознаки і власти­вості об'єднують у сукупність, оцінюють її неповторність, і тільки після цього роблять висновок про тотожність об'єктів.

Суть процесу ідентифікації за матеріальним відображенням поля­гає у порівнянні ознак і властивостей ідентифікованого об'єкта з оз­наками та властивостями, відображеними на одному або кількох за­собах ідентифікації, якими, як правило, є предмети — носії слідів злочину, виявлені на місці події й одержані при виконанні слідчих дій. Наприклад, такі об'єкти є зразками для дослідження почерку та ходи. Ідентифікація за матеріальним відображенням здійснюється за допомогою судової експертизи.

Суть ідентифікації за ідеальними відображеннями — слідами па­м'яті (уявними образами) — полягає у порівнянні уявного образу з реальним об'єктом, що подається особі для впізнання. Таку іденти­фікацію здійснюють у процесі слідства: подання для впізнання лю­дей, трупів, предметів, тобто будь-яких об'єктів матеріального світу. Подати більшість сипких та рідких об'єктів теж можна, однак у ре­зультаті буде встановлено не тотожність, а лише групову належність.

Висновки експерт може сформулювати так:

• підтвердити тотожність об'єкта, що ідентифікується;

• встановити групову належність у вигляді подібності, однорід­ності чи належності об'єкта до певної групи, роду, виду, класу;

• зробити певний висновок у вигляді статистичної (кількісної) ха­рактеристики ознак, що збігаються, у порівнюваних об'єктів.

Сучасні об'єкти судової експертизи різноманітні та складні за структурою. Для їх дослідження використовують такі засоби й мето­ди, які для виявлення ознак і властивостей, частоти їх повторю­ваності та ідентифікаційної значущості потребують застосування ма­тематичного апарату, засобів обчислювальної техніки, кількісно-математичних і кібернетичних методів. Зокрема, кількісні методи за­стосовують у почеркознавчих та автотехнічних, судово-бухгалтер­ських та економічних, хімічних та біологічних експертизах під час розслідування різних видів злочинів.

Дата добавления: 2014-01-07