Порівняння -метод емпіричного рівня наукового пізнання, за допомогою якого робиться висновок про подібність чи відмінність об’єктів пізнання

Порівняння.

Емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання.

Метод - це система принципів, прийомів, правил, вимог, якими необхідно керуватися у процесі пізнання.

Три групи методів науковго пізнання:

1) спеціальні методи використовується в рамках окремих наук;

2) загальнонаукові методи характеризують процес пізнання у всіх науках, до них входять (експеримент, спостереження, метод моделювання, гіпотетико-дедуктивний метод, метод сходження від абстрактного до конкретного);

3) універсальні методи характеризують людське мислення в цілому та використовуютясь у всіх сферах пізнавальної діяльності людини (принцип діалектичного протиріччя, принцип історизму).

Загальні особливості пізнання проявляються у науці через наявність у ній рівнів пізнання:

- емпіричного,

- теоретичного.

Завдання емпіричного пізнання:

1) фіксація,

2) нагромадження,

3) перше опрацювання фактів.

Результатом емпіричного пізнання є факти та певні форми їх зведення:

1) класифікації,

2) типологізація,

3) тарифікація.

Форми емпіричного пізнання:

1) протокол,

2) описи,

3) зведення.

Особливе значення мають протоколи, бо вони є найпершими фіксаціями фактів.

Методи емпіричного рівня пізнання та їх види:

1) Спостереження:

а) безпосереднє,

б) опосередковане.

3) Вимірювання:

а) пряме,

б) не пряме.

4)Описування:

а) описування як класифікація зібраних даних,

б) описування теоретичних положень.

5)Експеримент:

а) пошуковий,

б) перевірочний,

в) здійснюючий.

Основні методи емпіричного рівня пізнання:

Спостереження – важливий спосіб одержання наукових фактів.

Вимірювання – спостереження, яке фіксує не лише якісні характеристики об’єктів i явищ, а й кількісні аспекти.

Експеримент – це засіб набуття нового знання про навколишній світ використовується в науці у зв'язку з пізнавальними завданнями, для вирішення яких учений змушений звертатися до певної форми практичної дії, до створення організованого, штучного середовища i використання спостережної матеріальної взаємодії з метою одержання корисної інформації.

Синонімом поняття «істина» виступає інше поняття «знання».Знання відрізняється від віри - переконання, що базується не на раціональних доказах, а на емоційно-вольових поштовхах.

Класифікація знання:

1) перцептивне (почуттєво-дане), первинне в значенні очевидності і достовірності, що відображає контакт людини з реальністю;

2) повсякденне знання, або знання на рівні здорового глузду;

3) навколонаучне, яке містить певні елементи науковості, але не на достаньому рівні (наприклад - астрологія);

4) наукове знання, первинне в онтологічному відношенні

Наука - це особливий різновид пізнавальної діяльності, спрямований на отримання об’єктивних, системно-організованих та обгрунтованих знань про навколишній світ.

Особливості наукового пізнання:

1) об’єктивність,

2) раціональність (доведеність)

3) есенціалізм, тобто спрямованість наукового знання на відтворення сутності, закономірностей об’єкту,

4) системність,

5) можливість перевірки.

Структура наукового знання, окрім емпіричного та теоритичного рівнів включає:

1) ідеали і норми пізнання, які відображають цінності та цільові настанови науки;

2) наукову картину світу, яка складається як результат синтезу знань, отриманих різними науками;

3) філософські підвалини науки, які включають філософські ідеї та принципи, що обгрунтувають як ідеали та норми науки, так і змістовні уявлення про наукову картину світу, а також забезпечують включення наукового знання у культуру.

Типи наукової раціональності (класична, некласична, постнеокласична) і є структурами філософських підвалин науки.

Зазначені методи ми досить часто (стихійно) застосовуємо в повсякденному життєвому досвіді.

До компетенції методології науки відноситься перш за все питання про систематизацію форм організації наукового знання.

Форми організації наукового знання:

1) ідея - це форма науковоо пізнання, яка відображає зв’язки, закономірності дійсності і спрямована на ії перетворення а також поєднує істинне знання про дійсність і суб’єктивну мету ії перетворення.

Функції ідеї як форми організації наукового знання:

а) підсумовування досвіду попереднього розвитку знання;

б) синтезування знання в цілісну систему;

в) виконання ролі активних евристичних принципів пояснення явищ;

г) спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем.

2) проблема - це форма і засіб наукового пізнання, що є поєднанням двох змістовних елементів.

3) гіпотеза - це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з ожливих варіантів вирішення проблеми.

4) концепція - це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обгрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії.

5) теорія - це найбільш адекватна форма науковго пізнання, система достовірних глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, систематичне уявлення про закономірності та суттеві характеристики об’єкта.

6) закон - це зв’язок, який характеризується основними ознаками істотного відношення: це загальністью, необхідністю, повторіваністю, стійкістю.

Методи теоретичного рівня пізнання:

1) Аксіоматичний – виділення вихідних співвідношень сфери пізнання та встановлення з їх допомогою змісту зв'язків цієї форми,

2) Теоретичного–моделювання – конструювання предметних якостей за допомогою математики, теорії систем,

3) Гіпотетично–дедуктивний – формування гіпотез, що пояснюють сукупність фактів, виведення з гіпотез часткових тверджень та їх пояснення,

4) Сходження від абстрактного до конкретного – виділення елементарних характеристик фактів та зведення їх в єдину систему тверджень,

5) Поєднання історичного та логічного – досліджують історичний процес певної сфери, виділяють у ньому необхідні зв'язки, які зводять в єдину систему тверджень,

6) Системно-структурний – вивчення об'єкта як в цілісності його структури, так i його складників.

Теоретичні меотди пізнання використовуються для остаточної обробки інформації, отриманої емпіричним шляхом.

Теоритичні методи пізнання:

Абстрагування - це меотдм, за допомогою якого подумки відволікаються від неістотних властивостей явищ, що вивчаються.

Узагальнення - це уявний перехід від окремих фактів, подій до їх ототожнення або від однієї думки до іншої, що є більш загальною.

Аналіз - це уявне розчленування предмета (явища,процесу), властивості предмета або відношення між предметами на частини.

Синтез - уявне поєднання різноманітних елементів, сторін предмета в єдине ціле (систему). Синтез є наступним етапом пізнання після аналізу.

Індукція - метод пізнання, з допомогою якого на підставі знання властивостей, зв’язків чи відношень окремих предметів роблять висновок про наявність цих властивостей (зв’язків чи відношень) в усіх предметах чи явищах відповідної предметної сфери.

Дедукція - метод гнауковго пізнання, за допомогою якого, виходячи з більош загальних положень, одержуть меньш загальні, часткові, а той одиничні.

Аналогія - метод, відповідно до якого на підставі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими ознаками.

Моделювання - метод дослідження об’єктів на їх моделях.

Формалізація - метод, з допомогою якого змістовність знання відображаться у формалізованій мові.

Усі зазначені методи пізнання у реальному науковому дослідженні завжди працюють взаємодії. Їх конкретна системна організація визначається особливостями об’єкта, що вивчається, а також специфікою того чи іншого етапу дослідження.

Форми теоретичного пізнання:

а) міркування,

б) інтелектуальне споглядання,

в) уявне конструювання,

г) уявне експериментування, яке спрямоване на побудову наукової теорії.

Результатом пізнання є формування наукової теорії.

Дата добавления: 2014-01-07