Геополітична стратегія національної економіки

Співробітництво України з Європейським Союзом необхідне для технологічного оновлення українського виробництва. Виробничі технології українських підприємств відстають від тих, що їх використовують передові європейські країни, Україна не має капіталу, необхідного для модернізації наявних та створення нових сучасних підприємств. А без модернізації ус­падкованих від СРСР виробничих структур, Україна навряд чи може сподіватися вийти на траєкторію стійкого економічного розвитку та подолати зростаюче відставання від економічно розвинутих країн, які визначають напрями та масштаби динаміки світової економіки. Іншими словами, йдеться про створення виробничо-технологічного укладу, порівнянного з європейським.

3. Протягом десятиліть українські підприємства були фактично відрізані від світового ринку. Тому їх вихід на європейський ринок має велике значення як джерело досвіду та практичних вмінь конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та реалізовувати стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієнтованої на світову кон'юнктуру відпо-ідних ринків. При цьому слід окремо зазначити, що вміння успішно діяти на міжнародних ринках веде до підвищення рівня та якості задоволення потреб національних споживачів.

4. Розвиток співробітництва з ЄС сприятиме повнішому використанню потенціалу України як транзитної держави, що означає збільшення надходжень від експорту транспортних послуг та розвиток відповідних галузей промисловості.

5. Однією з тенденцій сучасного промислового розвитку є формування виробничо-комерційних ланцюгів, учасниками яких є фірми та підприємства різних країн. Інтеграція українських виробників у такі ланцюги дасть змогу виходити на нові перспективні ринки збуту, раціоналізувати власне виробництво, гнучкіше реагувати на зміни міжнародної економічної кон'юн­ктури, забезпечувати стабільний розвиток відповідних виробництв.

6. Європейський Союз - це невичерпне джерело досвіду функціонування ринкової соціально зорієнтованої економіки та державного регулювання економічних процесів. Очевидно, саме тут Україна може отримати знання щодо розробки та реалізації антимонопольної політики та здійснення контролю за концентрацією економічної діяльності, регулюванням фондового ринку, політики в галузі зайнятості тощо,

7. Розвиток співробітництва з ЄС неминуче означає необхідність запро­ваджувати відповідні правила та стандарти вироблення та реалізації еко­номічної політики, поведінки первинних економічних агентів. А це, в свою чергу, сприятиме формуванню прозорого середовища виробничо-комерційної діяльності на національному ринку, що має надзвичайно велике значення для України.

8. Розвиток міжнародного співробітництва в цілому та економічних зв'язків з ЄС зокрема безпосередньо впливає на більш раціональний розподіл ресурсів, підвищення ефективності економічних процесів, тобто має позитивні наслідки в довготерміновому плані.

9. Саме на європейському фінансовому ринку, який сьогодні є най­більшим у світі, Україна може мобілізувати кошти, необхідні для забез­печення макроекономічної стабільності, диверсифікуючи тим самим джерела зовнішніх запозичень.

Слід окремо зазначити, що сьогодні основні товарні потоки ЄС сконцентровані в межах самого союзу. На ринок ЄС припадає 62,7 % сукупного товарного експорту та 63,1 % імпорту. Іншими словами, ЄС сьогодні характеризується одним з найвищих рівнів внутрішньорегіональної торгівлі. А це означає, що вихід на внутрішній ринок Європейського Союзу великою мірою визначатиметься саме якісним рівнем співробітництва України з цим інтеграційним угрупованням.

Як повноправний учасник побудови об'єднаної Європи, а в майбутньому - член Європейського Союзу, Україна зможе впливати на вироблення відповідних рішень і, таким чином, на процеси, що відбуваються на європейському континенті. Проте, - перебуваючи осторонь, Україна не матиме ані економічних, ані політичних ресурсів для такого впливу і може перетворитися радше на слабкий об'єкт, ніж активний суб'єкт європейської політики. Можливою альтернативою європейській інтеграції є поступова маргіналізація України, її економічна недорозвинутість, політична нестабільність і поява нових загроз національній безпеці. Геополітична невизначеність зробить Україну надто вразливою для зовнішнього тиску. Після початку розширення Європейського Союзу на схід та внаслідок активної участі в ньому всіх без винятку західних сусідів України опинитися поза цим процесом означатиме самоусунення від загальноєвропейських процесів і небезпеку ізоляції. В такому разі ціна не інтеграції може виявитися набагато вищою від ціни інтеграції.

6.Міжнародні фінансові та інвестиційні інститути: їх функції та призначення. (Національна економіка у світовому господарстві) (питання 6, семінар № 9)

Країни світу пов'язані між собою не тільки культурними, політичними, а і тісними економічними зв'язками. Так, їх пов'язують світові фінансові ринки, що дозволяють жителям однієї країни брати позички й надавати кредити жителям іншої країни. Крім того, їх об'єднує система світового виробництва, за якої одна й та сама компанія діє одночасно у кількох країнах, у різних місцях, здійснюючи різні стадії свого виробничого процесу. У міру переходу до ринку Україна намагається розвинути три інституції: міжнародну торгівлю, фінансові ринки й світове виробництво.

Варто розглянути суть різних міжнародних організацій, що беруть участь у наданні фінансової допомоги Україні.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - займається фінансуванням державних програм боротьби з високою інфляцією й загальною валютно-фінансовою нестабільністю. У своїй діяльності МВФ керується принципом обумовленості, згідно з яким країни-члени можуть отримати кредити від нього лише за умови, що вони зобов'язуються здійснювати певну економічну політику. Теоретично він повинен допомагати країнам-членам подолати еко-номічні проблеми найменш болючим шляхом, адже надання позичок має за мету саме по-м'якшити труднощі перехідного періоду. На практиці ж умови, ним висунуті можуть бути настільки жорсткими, що тільки поглиблять труднощі реформ. Коли вдається знайти ком-проміс, то під час макроекономічної кризи МВФ перетворюється у джерело підтримки.

Світовий банк - це інший великий міжнародний кредитор, що був заснований у 1944 р. (одночасно з МВФ). На відміну від останнього, діяльність якого зосереджена на коротко- термінових макроекономічних кризах, Світовий банк займається проблемами довготер-мінового економічного розвитку. Пріоритетними для нього є структурні перетворення: лібералізація торгівлі; приватизація; реформи системи освіти й охорони здоров'я; інвести-ції в інфраструктуру–реформи, які є запорукою довготермінового економічного зростання.

Третя впливова кредитна організація – це Єв р опейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), створений в 1991 р. спеціально для надання допомоги країнам Східної Європи й колишнього Радянського Союзу на стадії ринкових перетворень. Сьогодні цей Банк згортає свою роботу. ЄБРР є прикладом «банку регіонального розвитку» й мало в чому різниться від інших подібних організацій: Міжамериканського банку розвитку, Азіатського банку розвитку й Африканського банку розвитку., що існують вже багато років. Загальне спрямування діяльності усіх цих регіональних банків схоже на спрямування діяльності Світового банку: сприяти довготерміновому економічному зростанню певного регіону за рахунок фінансування всіляких інвестиційних проектів.

Особливе призначення ЄБРР полягає у наданні кредитів, насамперед, молодому приватному сектору країн колишнього соціалістичного табору (проте не можна не згадати, що ЄБРР також надає позички і урядам цих країн під здійснення інфраструктурних інвестицій).

Ч етвертим джерелом офіційної фінансової підтримки є допомога, що надходить вже не від окремих західних урядів. Ця допомога набуває принаймні 2 форми, зокрема:

По-перше, уряди Заходу надають урядам інших країн прямі кредити й безвідплатні позички, намагаючись допомогти їм упоратися з невідкладними проблемами гуманітарного й економічного характеру.

По-друге, вони надають кредити компаніям цих країн, щоб вони могли придбати у країни-донора промислове обладнання й інші товари (американський Експортно-імпортний банк, що є державною установою, здійснює саме таку діяльність). Таким чином, подібні кредити є взаємовигідними для обох країн.

Національна економіка у світовому господарстві.

Україна, як член ООН, входить до держав світового співробітництва. Це означає, що вона визнає і виконує статус ООН, міжнародне право, які регулюють міждержавні, політичні, соціальні, культурні і економічні міжнародні відносини. Але раціональне використання переваг міжнародних економічних відносин передбачає, щоб економіка України була інтегрована у світове господарство. Цей процес зумовлений об'єктивними та суб'єктивними факторами. По-перше, світове господарство виступає матеріальною основою держав світового співтовариства, воно у своєму розвитку досягло таких масштабів, що дає змогу охарактеризувати його як певний економічний організм. Проте, поки включення України як молодої незалежної держави в процес міжнародної інтеграції відбувається з недостатнім рівнем розробки проектів спільних економічних зон та незначним заохоченням іноземного капіталу.

У перспективі Україна повинна орієнтуватись на збільшення питомої ваги в експорті готових виробів, значне скорочення поставок сировини, палива. Сьогодні в країні вже є необхідною орієнтація на високо розвинутих партнерів світового співтовариства. Особливе значення повинно мати нарощування експортного потенціалу за рахунок конверсії оборонних галузей промисловості, розвитку форм виробничого співробітництва із зарубіжними партнерами, створення умов для переливу міжнародного капіталу та робочої сили.

Отже, Україна, як незалежна держава, член світового співтовариства має активно виступати на світовій арені і включатися у розвиток взаємних господарських відносин з країнами-партнерами. Це є однією з важливих підойм, що ведуть до стабілізації національної економіки та сприятимуть забезпеченню добробуту населення України.

7.Зовнішньоекономічна політика та її інструменти.

Мета зовнішньоекономічної політики – це покращення становища країни у світовому господарстві, участь у міжнародному поділі праці, підтримка вітчизняних товаровироб-ників на світових ринках та ринках третіх країн та їх захист на внутрішньому ринку.

Головне стратегічне завдання зовнішньоекономічної політики це створення сприятливих зовнішньоекономічних умов для розширеного відтворення всередині країни.

Державне регулювання зовнішньоекономічною діяльністю охоплює сферу зовнішньоекономічного співробітництва, сферу зовнішньої торгівлі, валютну політику держави.

Набір інструментів зовнішньоекономічної політики – це засоби щодо стимулювання експортерів (кредитування експорту; пільги митні та податкові щодо експортерів; субсидіювання та державні гарантії під експортні поставки), імпортні або експортні обмеження (митні тарифи, квоти, антидемпінгові розслідування, встановлення технологічних та екологічних нормативів та стандартів), засоби по залученню або обмеженню доступу іноземних інвестицій в економіку країни, зміна торгівельних мит, членство в міжнародних організаціях, створення особистих митних режимів або преференцій, митні союзи.

Зовнішньоекономічні зв'язки України в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.

Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв'язанню багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв'язки стають одним з основних чинників розвитку господарства України.

Правову основу для практичного здійснення зовнішньоекономічної політики створюють Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (квітень 1991 р.), «Про вільні економічні зони» (жовтень 1992 р.), «Про іноземні інвестиції» (березень 1993 р.). Концепція Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» ґрунтується на використанні можливостей ринкової економіки, яка поступово утверджується в державі. В Законі докладно опрацьовано механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який повинен забезпечити прогресивні структурні зрушення в економіці та сприятливі умови її залучення до світового поділу праці разом із збереженням господарського збалансування та рівноваги внутрішнього ринку України.

Міжнародні зв'язки України здійснюються як у зовнішній торгівлі, так і в економічному, науково-технічному і культурному співробітництві, в міжнародному туризмі та інших формах. Основою здійснення міжнародних зв'язків є законодавчо визначені засади, а також перспективи і напрями зовнішньоекономічної політики.

Суб'єкти господарської діяльності України, державні органи та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються певними принципами, які встановлено Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність». До таких принципів належать:

1) Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Він полягає у виключному праві народу України самостійно і не залеж-но здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України; обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин.

2) Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

3) Принцип юридичної рівності і недискримінації, що полягає у рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; забороні будь-яких дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів.

4) Принцип верховенства закону, що полягає у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

5) Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України; здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права; здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

6) Принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів, дотримання вимог антимонопольного законодавства.

В своїй діяльності держава керується також принципами оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, обов'язковості розподілу виручки від зовнішньоекономічної діяльності в іноземній валюті (на території України запроваджується обов'язковий розподіл виручки в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності між валютними фондами суб'єктів цієї діяльності та Державним валютним фондом України і валютними фондами місцевих Рад народних депутатів України. Обов'язковому розподілу підлягає виручка в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання на території України).

Також існує принцип митного регулювання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, який полягає в тому, що Україна самостійно здійснює митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території. Митну політику України визначає Верховна Рада України.

При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності Україна може запроваджувати ліцензування і квотування експорту та імпорту.

Дата добавления: 2014-01-07