Специфіка латиноамериканського права

У визначенні місця латиноамериканського права на правовій карті світу в сучасній компаративістиці немає єдиної думки. Якщо одні компаративісти відносять правові системи держав Латинської Америки до романо-германської правової сім'ї, то інші виділяють їх у самостійну групу серед інших правових сімей сучасного світу. Латиноамериканське право, запозичивши багато правових положень у романо-германського і загального права, точніше американського права, виступає як самостійна правова сім'я змішаного типу.

Таким чином, найважливіша специфіка латиноамериканського права полягає в його змішаному характері, який виражається в тому, що правові системи держав Латинської Америки багато в чому побудовані на основі романо-германських моделей (це особливо виявляється у сфері приватного права), а також моделей правового будівництва в рамках загального права (це очевидно у сфері публічного права).

Латиноамериканське право, як і романо-германське право, — це кодифіковане право, причому кодекси побудовано за європейським зразком з урахуванням національних особливостей. Кодифікація закріпила політичну незалежність і сприяла становленню розвиненого національного законодавства. Запозичення кодифікації романо-германського права вело до побудови аналогічної структури права і системи джерел, що виявилося в абстрактному характері викладення норм права і сприйнятті юридичної техніки в континентального права. То стосується сфери публічного права, особливо конституційного права, то його побудовано за зразком правової системи США. Це виявляється в тому, що конституції цих держав запозичували американську форму правління, тобто президентську республіку, та інші державні інститути. Головна причина цього запозичення полягає в тому, що на момент проголошення незалежності в ряді провідних країн Латинської Америки, зокрема Чилі, Бразилії, Аргентині, Конституція США була єдиною писаною чинною конституцією республікансько-президентської форми правління.

Латиноамериканський федералізм, один із найстаріших у світі, вплинув на формування і функціонування правових систем цих держав. З XIX ст. після завоювання незалежності 15 держав Центральної і Південної Америки випробували на своєму досвіді федеральну форму державного устрою, але до теперішнього часу залишилися тільки чотири федеральні держави: Аргентина, Бразилія, Венесуела і Мексика. Причому федеральна форма утвердилась у цих державах як наслідок перемоги федералістів над унітаристами.

Однією з причин створення федерацій у Латинській Америці став, як наголошувалося раніше, є вплив Конституції США на латиноамериканський конституціоналізм. Цьому процесу сприяла внутрішньополітична ситуація у створюваних незалежних державах. Необхідно відзначити, що на перших етапах формування цих федерацій центральний уряд вимушений був іти на значну децентралізацію державного управління з метою створення і збереження єдності і цілісності цих держав. На подальших етапах розвитку федерального устрою в державах Латинської Америки ситуація змінюється у бік централізації державного управління, що зумовлювало звуження повноважень суб'єктів федерацій. Наприклад, бюджет суб'єкта федерації прямо контролюється цен¬тральним урядом у прибутковій і витратній частинах, а межі такого контролю можуть бути досить обширними.

Принципи побудови і функціонування судової системи держав Латинської Америки також запозичені з правової системи США, що особливо виявляється в діяльності і структурі верховних судів цих держав. Проте судовий прецедент у системі джерел права в правових системах цих держав не виступає як основне джерело, аналогічно американському праву.

У латиноамериканських державах функціонує інститут судового контролю конституційності законодавства, запозичений у романо-германського права, відрізняючись від американської моделі судового конституційного контролю.

Правові системи держав Латинської Америки традиційно перебувають під впливом католицької церкви. Це знаходить свій прояв на конституційному рівні. Зокрема в Конституції Аргентини визнається пріоритет конкордатів1 над національним законом. Це пояснюється, перш за все, тим, що абсолютна більшість на¬селення цих держав (понад 90%) сповідує католицизм. Відсутня єдина система взаємин церкви і держави. Вони будуються по-різному: якщо в одних державах проголошується нейтралітет у відношенні між ними, то в інших існує офіційний союз церкви з публічною владою; по-третє, державу обмежує діяльність церкви за допомогою спеціальних законів, аж до її підконтрольності спеціальному законодавству.

Розглядаючи правові системи держав Латинської Америки, необхідно звернути увагу на особливе місце і роль армії як інституту держави. Армія в цих державах уважається повноправним учас¬ником у регулюванні політичних питань життя суспільства. Більше того, вирішальна участь армії у розв'язанні політичних проблем у латиноамериканських державах є загальновизнаним фактом. У державах Латинської Америки традиційно армія розглядалася як єдиний гарант стабільності державно-правового життя і ефективного засобу вирішення соціально-економічних конфліктів суспільства, особливо в період гострих політичних криз. Політична нестабільність ставила армію у виняткове становище, робила її часто арбітром у політичних конфліктах. Армія не вва¬жала себе зв'язаною конституцією.

Особливістю сучасного етапу розвитку латиноамериканських держав є спроби координації їх діяльності в політичній, економіч¬ній, культурній, соціальній сферах суспільного життя. Для цих цілей проводиться правова політика, спрямована на гармонізацію законодавства й уніфікацію правових норм як засобів зближення їхніх правових систем.

1 Конкордат (від concordatum — погодження) — договір між Папою

Римським як главою католицької церкви і будь-якою державою, що регулює

правове становище католицької церкви у цій державі та її зносини із папським престолом.досягнення

Розглядаючи тенденції розвитку латиноамериканського права, необхідно відзначити, що Латинська Америка сьогодні звіль¬няється від пасивного наслідування іноземних політико-правових моделей. Набирає силу тенденція заснування і розвитку де¬ржавно-правових і суспільно-політичних інститутів національного походження. Тексти конституцій стали конкретніші і враховують соціально-економічні умови, а також політичну обстановку у світі взагалі і в Латинській Америці зокрема.

Таким чином, сучасні правові системи латиноамериканських держав характеризуються двома тенденціями:

— посиленням інтеграції в рамках латиноамериканського кон¬

тиненту, тобто вироблення загальних підходів у вирішенні різних

проблем;

— включенням держав цього регіону у формування єдиного

політичного, економічного, торгового і правового простору в мас¬

штабах усього американського континенту, яке раніше охоплю¬

вало тільки США, Канаду і Мексику.

Дата добавления: 2014-01-07