Види ризиків

Концепції управління ризиками

Для обґрунтування в бізнес-плані концепції управління ризиками важливе значення має поділ останніх на дві загальні групи. Першу групу становлять внутрішні (ендогенні) ризики, що можуть контролюватися конкретним суб'єктом господарювання. До другої групи належать зовнішні (екзогенні) ризики. Це ризики, які не можуть контролюватись безпосередньо, тобто ризики, пов'язані із загальними змінами в економіці, які практичноне підлягають контролю, але безпосередньо впливають на інвестиційні можливості. Зокрема збільшення ставок податків призводить до зменшення чистого прибутку та коштів для інвестування. Особливо, цей ризик характерний для ринків, що формуються за умов нестабільного законодавства.

За формами інвестування прийнято розрізняти такі види ризиків:

а) реального інвестування. Цей ризик пов'язаний із невдалим вибором місця розташування об'єкта, перебоями в постачанні будівельних матеріалів, устаткування; істотним ростом цін на інвестиційні товари: вибором некваліфікованого або несумлінного підрядчика та інших чинників, що затримують запровадження в експлуатацію об'єкта інвестування або такими, що знижують прибуток у процесі його експлуатації:

б) фінансового інвестування. Цей ризик пов'язаний з непродуманим добором фінансових інструментів для інвестування, фінансовими утрудненнями або банкрутством окремих емітентів, непередбаченими змінами умов інвестування, прямим обманом інвесторів і т.п.

За джерелами виникнення виділяють два види ризику:

а) систематичний (або ринковий). Цей вид ризику виникає для всіх учасників інвестиційної діяльності і форм інвестування. Він визначається зміною стадій економічного циклу розвитку країни або кон'юнктурних циклів розвитку інвестиційного ринку; значними змінами податкового законодавства в сфері інвестування та іншими аналогічними чинниками, на які інвестор вплинути при виборі об'єктів інвестування не може:

б) несистематичний (або специфічний). Цей вид ризику характерний конкретному об'єкту інвестування або діяльності конкретного інвестора. Він може бути пов'язаний із некваліфікованим керівництвом компанією (фірмою) - об'єктом інвестування, посиленням конкуренції в окремому сегменті інвестиційного ринку: нераціональною структурою, що інвестується, засобів та інших аналогічних чинників, негативні наслідки яких значною мірою можна запобігти за рахунок ефективного керування інвестиційним процесом.

Оцінка інвестиційних ризиків завжди пов'язана з оцінкою очікуваних прибутків і можливості їхніх втрат. Це пов’язано з тим, що інвестиційний ризик характеризує можливість виникнення непередбачених фінансових втрат, його рівень при оцінці визначається як відхилення очікуваних прибутків від інвестування від середнього або розрахункового розміру.

У процесі оцінки можливого розміру фінансових втрат від здійснення інвестиційної діяльності використовують абсолютні й відносні їхні показники. Абсолютний розмір фінансових втрат, пов'язаних з інвестиційним ризиком, являє собою суму збитку, заподіяного інвестору (або потенційно можливого) у зв'язку з настанням несприятливої обставини, характерного для даного ризику. Відносний розмір фінансових втрат: пов'язаних з інвестиційним ризиком, являє собою відношення суми збитку до обраного базового показника (наприклад, до суми очікуваного прибутку від інвестицій; до суми що інвестується капіталу і т.п.).

Ціну ризику (ЦР) у найзагальнішому вигляді можна визначити як різницю між очікуваним (запланованим без урахування ризику) прибутком від певного підприємницького проекту (П₀) і прибутком з імовірним ризиком (Пр), тобто за формулою

ЦР = П₀-П_Р.

Наприклад, якщо існує ймовірна небезпека затоварювання новою продукцією, то ціну ризику в цьому разі можна визначити за формулою

ЦР = (Ц_{0 -} С₀ ) (1 –Р) – С_р r Р,

де Ц₀ — ціна товару;

С₀ — визначена собівартість товару;

Р — обсяг затоварювання;

С_р — собівартість товару з імовірним ризиком;

r — ринкова ставка позичкового процента.

Ризики вимірюють різноманітними методами: шляхом розрахунку середньоквадратичного відхилення, коефіцієнта варіації, бета-коефіцієнта, а також експертним шляхом. Ризики оцінюються по кожному інвестиційному проекту.

Середньоквадратичне відхилення є найбільш поширеним показником оцінки рівня інвестиційних ризиків. Розрахунок цього показника дозволяє врахувати коливання очікуваних прибутків від різних інвестицій.

Методологічною базою аналізу і ризику інвестиційних проектів є розгляд вихідних даних як очікуваних значень певних випадкових величин з відомими законами імовірнісного розподілу. Наприклад, прибутковість інвестиційного проекту може характеризуватися наведеним нижче законом розподілу:

Таблиця 11.1 - Розподіл доходу проекту за ймовірністю одержання

Ймовірність одержання прибутку (Р)	Рівень очікуваного прибутку (Х) (умовн. од.)
0,2 0,5 0,3

Випадкова величина, яка набуває певних окремих значень, називається дискретною. Таблиця є прикладом закону розподілу дискретної випадкової величини.

Закон розподілу характеризується кількома показниками, зокрема математичним очікуванням, дисперсією, середньоквадратичним відхиленням, коефіцієнтом варіації.

Математичним очікуванням, або середнім очікуваним значенням випадкової величини Х, називається число, яке дорівнює сумі добутків усіх можливих значень величини (х) на відповідні ймовірності (Рі) їхнього виникнення:

М(Х)=Х1Р1 + Х2Р2 +...+ХnPn,

де М(Х) — математичне очікування (очікувана доходність);

Х1; Х2, Хn — рівень очікуваного прибутку (Х);

n – кількість состояній;

Р1; Р2, Рn — ймовірність одержання прибутку (Р).

Однак математичне очікування ще не є повною характеристикою випадкової величини. Для більш повної її характеристики необхідно використовувати й інші числові характеристики.

Для характеристик ризику як міри невизначеності використовують такі показники:

1) дисперсія (D(x))

D(x) = р[x –M(x)]²;

2) середньоквадратичне відхилення (σ(х)):

σ (х) = √ D (х).

Чим більше квадратичне відхилення, тим більший ризик інвестицій у проект.

3) коефіцієнт варіації (Var(х)):

.

Коефіцієнт варіації є відносною величиною, абсолютні значення показників не впливають на його значення. Коефіцієнт варіації змінюється у межах від 0 до 100%. Чим більший коефіцієнт, тим більша мінливість ознаки. Коефіцієнт варіації показує частку ризику на одиницю очікуваної доходності. Наприклад, для інвестиційного проекту, закон розподілу якого подано в таблиці, ці характеристики становлять:

1) середнє очікуване значення прибутку

М(х) = 200 · 0,2 + 800 · 0,5 + 1000 · 0,3 = 740;

2) дисперсія

D(x) = (200-740)² · 0,2 + (800-740)²·0,5 + (1000-740)² · 0,3 = 80400;

3) середньоквадратичне відхилення

σ(х) = √80400 = 283,55;

4) коефіцієнт варіації

Var(х) = 283,55 / 740 * 100% = 38,32%.

Найчастіше як міру ризику використовують тільки середньоквадратичне відхилення. Чим більше його значення, тим більший ризик. Розглянемо інвестиційні проекти А і В, закони розподілу прибутковості яких наведено в табл. 11.2.

Таблиця 11.2 - Розрахунок середнього очікуваного значення NPV для двох проектів

Проект А	Проект В
Можливі значення прибутковості (ХА)	Відповідні ймовірності (РА)	Можливі значення прибутковості (ХВ)	Відповідні ймовірності (РВ)
	0.2 0.4 0.3 0.1	-7200	0.2 0.3 0.3 0.2

М (ХА) = 100 · 0,2 + 500 · 0,4 + 700 · 0,3 + 1500 · 0,1 = 760,

М (ХВ) = -7200 · 0,2 + 1000 · 0,3 + 300 · 0,3 + 5000 · 0,2 = 760.

Тобто очікуване значення прибутковості для обох проектів однакове. Втім, величини їх середньоквадратичного відхилення істотно різняться:

D (ХА) = (100-760)² · 0,2 + (500-760)² · 0,4 + (700-760)² · 0,3 + (1500- 760)² · ·0,1 = 170000,

,

D (ХB) =(-7200 – 760)²· 0,2 + (1000 –760)² · 0,3 + (3000 – 760)²· 0,3 + (5000 – 760)²·0,2 = 17790400,

,
σ(хВ) значно більше σ(хА), а отже, ризик проекту В вищий від ризику проекту А.

Якщо порівнюютьс два проекти з різними очікуваними значеннями прибутковості, то використовують коефіцієнт варіації, який показує частку ризику на одиницю очікуваного значення прибутку.

Приклад. Середньоквадратичне відхилення дорівнює при вкладенні капіталу:

у проекті Х σХ = ,

у проекті У σУ = .

Коефіцієнт варіації:

для проекту Х: Var Х = ,

для проекту У: Var У = .

Коефіцієнт варіації при реалізації проектного заходу Х є значно менший, ніж при реалізації проектного заходу У, що дає змогу прийняти рішення на користь вкладення капіталу в проектний захід Х.

Для більшості невеликих проектів аналіз ризику проводиться суто експертними методами, тобто шляхом оцінювання. Найважливіше тут - вміння розробника бізнес-плану заздалегідь передбачити всі можливі види ризику. Ризики можна класифікувати за джерелом виникнення-господарський, пов’язаний з особистістю людини, та пов’язаний з природними факторами. Спектр ризиків дуже широкий – від пожеж, землетрусів, міжнаціональних конфліктів до знеструмлення обладнання чи травмування персоналу.

Виходячи з певної ймовірності виникнення небажаних ситуацій, необхідно побудувати діяльність таким чином, щоб зменшити ризик і залежні від нього втрати в майбутньому.

Потрібно також провести так званий аналіз чутливості проекту. Він полягає в тому, що крім прогнозованих фінансових результатів, розрахованих для базового варіанту, проводиться такий самий розрахунок ще для двох крайніх випадків:

- розрахунок за найгіршим сценарієм - випадок, коли зовнішні фактори максимально заважають здійсненню проекту;

- розрахунок за найкращим сценарієм - випадок, коли зовнішні фактори максимально сприяють реалізації проекту.

Результати аналізу чутливості в бізнес-плані можуть бути представлені в спрощеному вигляді (тобто менш деталізовано, ніж для базового варіанта), повністю його можна включити в додатки до бізнес-плану.

При найгіршому сценарії реалізації проекту повинна забезпечуватись така прибутковість, яка дала б змогу компанії виконати свої зобов’язання перед кредиторами або партнерами.

У цьому розділі бізнес-плану необхідно показати також профілактичні можливості запобігання ризику, а також викласти свою програму страхування від ризику.

Слід розрізняти зовнішні й внутрішні способи зниження (оптимізації, передавання) ризику. До зовнішніх способів належать: по-перше, розподіл (делегування) частини ризиків між партнерами по реальному бізнес-плану, які матимуть змогу контролювати той чи інший ризик, а також хеджування; по-друге, зовнішнє страхування ризику, тобто передавання певних ризиків страховій компанії.

Хеджування (захист від утрат) — це спосіб зменшення ризику господарської діяльності укладенням довгострокової угоди на поставку продукції між постачальником і споживачем, напри­клад, контрактів на поставку зерна під урожай наступного року. За контрактом споживач набуває право на зафіксовану кількість зерна в наступному році за обумовленою ціною і тим самим за­хищає себе від утрат при можливому неврожаї. Постачальник, у свою чергу, гарантує собі належну ціну на зерно, навіть коли во­на наступного року з будь-яких причин знизиться.

Страхування передбачає, що страхувач за відповідні кошти (страховий внесок чи страхова премія) зобов'язується сплатити іншій стороні (страхувальникові) обумовлену страховим контрак­том грошову суму, якщо останній зазнає збитків чи втрат.

Послуги страхових компаній можуть бути стандартизованими й договірними. Стандартизовані полягають, як правило, у про­дажу стандартних страхових полісів, що надають лише окремі види страхових послуг, а договірні — визначають усі можливі види ризиків і порядок компенсації збитків. Види ризиків, які варто страхувати, названі в табл. 11.3.

Таблиця 11.3 - Види ризиків, які доцільно страхувати

Види ризиків	Спосіб зменшення негативних наслідків
Пожежі та інші стихійні лиха	Страхування сум можливих збитків
Ризик знищення чи псування вантажу під час транспортування	Страхування вартості вантажу

Запитання для самоперевірки:

1. Перелічіть основні фактори ризику.

2. Які методи використовують для кількісної оцінки рівня ризику? Як визначається ціна ризику?

3. Які види ризиків і чому необхідно страхувати?

4. Що таке хеджування?

5. Який показник оцінює рівень інвестиційного ризику?

6. На що вказує коефіцієнт варіації?

7. За допомогою яких засобів можна нейтралізувати чи зменшити негативні наслідки?

Дата добавления: 2014-01-07