Міграційні процеси та їх види

Під міграцією населення (лат. migzatio - переселення) розумі­ють переміщення людей по територіях, які пов'язані зі зміною пос­тійного місця проживання та роботи і призводять до механічного при­росту населення. Залежно від причин міграції бувають економічні, політичні, релігійні, гуманітарні, екологічні, воєнні. За терміном міграції поділяються на: постійні, сезонні, тимчасові. Залежно від характеру переміщення населення розрізняють зовнішні міграції (пе­реміщення людей із країни у країну - еміграція, імміграція) та внутрішні (переселення людей всередині країни, здебільшого із села до міста, що посилює процес урбанізації).

Особливе місце посідає так звана маятникова міграція робочої сили - переїзди від місць проживання до місця роботи і назад, яка поши­рена у приміських зонах. Міграційні процеси складаються з потоків вибуття та потоків прибуття населення за певний період (за рік). Різни­ця між числом прибуття та числом тих, що виїхали за цей період часу, - сальдо міграції, яке визначає збільшення чисельності насе­лення даної території за вказаний період.

Формування міграційних потоків відбувається під дією специфіч­них закономірностей. Найстійкішими з них є:

- пріоритет економічних чинників у формуванні системи потоків добровільної міграції - основна маса переміщень у просторі викли­кана бажанням індивідів покращити свій матеріальний стан;

- диференціація рівня міграційної мобільності залежно від якіс­них характеристик індивідів - підвищена ступінь участі в міграцій­ному русі притаманна молодим, добре освіченим особам, які не пере­бувають у шлюбі, мають добрий стан здоров'я, певні особливості характеру (ініціативність, сміливість);

- функціонування двох протилежно направлених потоків — до­сить триває існування потоку міграції внаслідок повернення час­тини мігрантів, яким не вдалося закріпитись на новому місці;

- інерційність потоків міграції - переміщення населення в уста­новленому напрямку продовжується ще деякий час після того, як при­пиняється дія чинників, що зумовили формування відповідного потоку;

- визначальний вплив на формування обсягу переміщення мігра­ційних можливостей регіону, виходу та міграційної ємності насе­лення регіону, показниками яких є чисельність населення - міграцій­ний потік тим масивніший, чим більше за чисельністю населення ре­гіонів, між якими він проходить;

- залежність обсягів міграції від відстані — чим ближче розта­шовані регіони, тим, за інших рівних умов, інтенсивніші міграційні зв'язки між ними;

- взаємозв'язок міграційних процесів та ментальних особливо­стей населення — чим більший ступінь спорідненості менталіте­ту жителів двох регіонів (схожість мов, звичаїв, релігії, перева­жаючих цінностей, репродуктивних установок), тіш інтенсивніші міграційні контакти, а наявність тривалого та інтенсивного об­міну населенням сприяє зближенню соціальних ознак.

Міграційні процеси впливають на природне відтворення населен­ня шляхом зміни вікової структури регіонів виходу та населення, трансформацію репродуктивної поведінки контингентів населення, зміни умов життя переселенців, що відбивається на стані їх здоро­в'я. Міграція впливає і на функціонування та розвиток ринку праці; міграційні процеси сприяють розвитку розширеного світогляду осо­би, зумовлюють підвищення пристосовності до різноманітних умов життя, а також обмін навиками та досвідом між жителями різних ре­гіонів, поширення корисних знань. Вони призводять до перерозпо­ділу виробників та споживачів матеріальних благ і платних послуг між регіонами та їх підрозділами, змінюють якісні характеристики робочої сили різних регіонів внаслідок нерівномірної участі в мігра­ційних процесах представників різних соціально-демографічних груп.

Міграційні процеси часто призводять до заповнення робочих місць, що не користуються попитом у корінного населення — коли окремі спеціалісти мігрують за кордон, а там працюють на рядових роботах (особливо жінки - домогосподарками, покоївками, доглядають за перестарілими тощо).

Міграційні процеси, таким чином, є свого роду демографічною та демоекономічною «інвестицією» в регіони-реципієнти і, навпаки, викликають старіння населення та погіршення трудоресурного по­тенціалу в регіонах-донорах. Особливо велике економічне значення міграція має як фактор урбанізації, що є невід'ємним джерелом кількісного і якісного зростання. Отже, процес міграції завжди є гео­графічним за формою прояву та соціально-економічним за змістом.

В економічному аспекті міграції передусім виокремлюють такі її форми:

- міграція, пов'язана зі зміною місця проживання (стаціонарна міграція);

- трудова міграція, яка переважно має зворотний характер.

Такий розподіл є суто теоретичним. На практиці, як правило, роз­ділити акти переїзду за ознакою зворотності можна лише умовно. Мігрант, що вибуває до нового місця проживання з наміром оселити­ся на постійно, може через певний час повернутись до місця народ­ження і, навпаки, тимчасовий виїзд іноді завершується закріпленням на новому місці. До того ж цілі осіб, які мігрують, можуть істотно відрізнятись від оформлених декларацій.

Міграційні процеси переїзду за своїми причинами можна об'єднати у дві великі групи:

добровільні (трудова, навчальна, етнічна, шлюбна, кліматич­на, договірна міграція тощо);

вимушені (екологічні міграції, насильницькій виїзд, втеча на­селення в результаті воєнних дій та міграції з політичних мотивів). За способом реалізації міграції поділяються на організовані і інди­відуальні.

Зовнішні міграції класифікують також за принципом легальності (легальні та нелегальні) і за статусом мігрантів. Як окремі категорії учасників міграційного процесу вирізняються:

- особи, що переїжджають на постійне проживання;

- трудові мігранти, які переїжджають на роботу за контрак­том (на строк дії контракту);

- висококваліфіковані спеціалісти — працівники транснаціональ­них компаній та спільних підприємств, які за характером діяльності переїжджають з країни в країну;

- нелегальні трудові мігранти;

- особи, що шукають політичного притулку, біженці.

Характерними рисами сучасної міграційної ситуації в Україні ве­ликою мірою є ліквідація наслідків (помилок) міграційної політики колишнього Радянського Союзу, зокрема:

- репатріація представників депортованих народів та етніч­них українців - жертв політичних репресій;

- поступове згасання міграційних контактів з державами Бал­тійського регіону, Закавказзя, Центральної Азії разом з поглиблен­ням зв'язків з країнами, що не входили до складу колишнього СРСР;

- зменшення інтенсивності стаціонарних міграцій (які пов'язані зі зміною місця проживання і реєструються державною статисти­кою) разом із становленням і розвитком нового для України виду міжнародного руху населення — трудової міграції.

Широкомасштабні коливання міграційного приросту відбувають­ся на тлі стабільного зниження інтенсивності стаціонарних міграцій населення.

В абсолютному виразі головним міграційним партнером як при­буття, так і вибуття є Росія. На неї припадає близько 55 % загального зовнішньо- міграційного обороту.

За відносною інтенсивністю вибуття з України перше місце по­сідає Ізраїль (у 1999-2000 pp. близько 300 вибулих в розрахунку на 100000 мешканців цієї країни в середньому за рік), далі йдуть Мол­дова, Росія, Білорусь (30-50 чол. на 100000 населення), Німеччина та більшість країн СНД. Основними міграційними партнерами з прибут­тя населення до України є Молдова (понад 100 осіб на 100000 меш­канців), Російська Федерація (28), Вірменія, Ізраїль, Білорусь (17-18).

За 1994-2000 pp. Україна за офіційними даними втратила понад 600 тис. осіб внаслідок міграції, переважно молодого і середнього віку. Сьогодні легально і нелегально за межами України перебува­ють і працюють близько 5,5- 6,0 млн. осіб, серед яких значна кількість висококваліфікованих спеціалістів і науковців різноманітних спе­ціальностей. Однак щорічна кількість вибулих до економічно розви­нутих країн поступово зменшується:

по-перше, через вичерпання етнічної складової цього потоку; по-друге, внаслідок пом’якшення дії чинників, які стимулюють від’їзд;

по-третє, завдяки розширенню можливостей проведення зво­ротної трудової міграції до цих країн без зміни місця проживання.

Підвищення рівня життя населення поступово знівелює цей мігра­ційний процес, враховуючи, що владою держави буде прийнята про­грама щодо створення додаткових робочих місць і працевлаштуван­ня працездатного населення з доведенням до мінімуму наявного без­робіття. Сьогодні за умов практичного вичерпання потенціалу демо­графічного зростання чи не єдиною можливістю збільшення загаль­ної чисельності населення України залишається активна міграційна політика. Саме міграційний приплив може компенсувати природне зменшення населення і забезпечити збалансування статево-вікової структури населення.

Дата добавления: 2014-01-07