Лекція 8. Специфіка і зразки інноваційної діяльності менеджерів освіти на регіональному рівні управління організацією

План

1. Теоретичні основи інноваційного менеджменту в освіті.

2. Менеджмент інновацій в освіті регіону.

3. Сутність інноваційної політики навчального закладу.

4. Досвід реалізації педагогічного проекту «Творча обдарованість» менеджментом ліцею №4 м. Кременчука.

5. Розвиток інноваційної освітньої ідеї свідомого життєвого самовизначення учнів у СЗОШ №17 «Вибір» м. Кременчука.

Рекомендована література

1. Ангеловски К. Учителя и инновации. Кн. для учителя: Пер. с макед. — М.: Просвещение, 1991. — 159 с.

2. Бургин М.С. Инновации и новизна в педагогике // Советская педагогика. — 1989. — № 12. — С. 36-40.

3. Гринев В.Ф. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие. — 2-е изд., стереотип. — К.: МАУП, 2001. — 152 с.

4. Зерна педагогічної інновації. Хрестоматія / Укл. Л.В. Буркова, Н.Ф. Федорова. — К.: Вид. Київська правда, 2001. — 120 с.

5. Мартыненко Н.М. Основы менеджмента. — Киев: Каравелла, 2003. — 494 с.

6. Плахотник О. Логічний аналіз змісту поняття „педагогічна новація” // Імідж сучасного педагога. — 1999. — № 4. — С.10-12.

7. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований. — М.: Педагогика, 1987. —144 с.

8. Розбудова менеджмент-освіти в Україні. Програма дій / Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні. — Київ, 2001. — 110 с.

9. Створення стартових умов свідомого життєвого самовизначення учня: наслідки експериментальної роботи СЗОШ № 17 ім. М.Г. Неленя м. Кременчука. — Полтава: ПОІППО, 2003. — 80 с.

10. Стратегічне управління: науково-методичне забезпечення розвитку сучасної 12-річної школи/ З досвіду роботи ліцею № 4 м. Кременчука. — Полтава: АСМІ, 2006. — 92 с.

11. Шегда А.В. Основы менеджмента. Учеб. пособие. — К.: Т-во „Знання” КОО, 1998. — 512 с.

Сьогодні в Україні відбуваються кардинальні зміни в усіх сферах життя суспільства: соціальній, політичній, економічній. Завершено перший, найскладніший етап політичних та економічних трансформацій, закріплено демократичні основи управління соціальними організаціями, сформовано інститути ринкових відносин, розпочато процес реальної інтеграції до високотехнологічних систем міжнародної взаємодії.

Освіта є одним із основних важелів підтримки і завершення цих перетворень, зменшення негативних реакцій, викликаних стереотипами старої системи і помилками перших років перехідного періоду, у першу чергу – на регіональному рівні. Лише освічені люди можуть зрозуміти „... історичну перевагу змін і зробити свідоме рішення в загальному демократичному процесі. Освіта є не менш важливою “задля перебудови застарілих та неефективних економічних структур і виведення їх на конкурентноспроможний рівень на світових ринках” [8, с. 5 ]. Ця роль особливо важлива для розуміння і сприйняття знань і управлінських технологій, які створюють новий людський капітал, необхідний для успіху всього комплексу перетворень у державі.

1. У підготовці менеджерів освіти на регіональному рівні сьогодні виникають складні проблеми, зумовлені як специфікою організації, що динамічно оновлюється і розвивається, так і складністю адаптації до нових ринкових умов. За даними соціологічних досліджень, на ці проблеми, крім об’єктивних факторів, впливають також низька якість менеджменту, нездатність більшості менеджерів максимально використовувати творчий потенціал власної особистості і можливості персоналу. Інноваційний менеджмент дає змогу:

– забезпечити більш стабільну життєздатність навчального закладу в умовах внутрішньої і зовнішньої конкуренції;

– розробити і послідовно реалізувати програми розвитку закладу (підрозділу, структури) з урахуванням соціальних можливостей регіону і потреб суспільства в цілому;

– знизити ризик реорганізацій до розумних меж, нівелювати вплив ситуацій ризику на мікроклімат колективу (підрозділу) і його імідж у соціумі, оновити ділову атмосферу.

У науковій літературі, в тому числі й педагогічній, існує велика кількість визначень поняття „інновація”. У економічній теорії визначення даної дефініції дають: Й. Шумпетер (освоєння нових продуктів і технологій); П. Друкер (дія, що передає ресурсам нові можливості створення багатства, підприємливість); Е. Роджерс (ідея, що є новою для конкретної особи); О. Кочетов (цілісна теоретична, технологічна і методологічна концепція оновлення діяльності) та ін.

Українські вчені А. Шегда, М. Мартиненко [5; 11] виділяють такі підходи до класифікації інновацій:

– функціональний (діяльнісний), коли інновація розглядається як процес свідомого здійснення змін у техніці, технології і організації праці;

– атрибутивний (управлінський), коли інновація розглядається як реакція підприємства на суспільні потреби, стає елементом соціально-економічного прогресу;

– предметний (технологічний), що стосується сукупності процедур і методів, яким притаманні спільні риси і якості.

Учені Л. Буркова і Н. Федорова, аналізуючи погляди науковців на поняття „педагогічні інновації”, зазначають, що це поняття „... розуміємо як результат (продукт) процесу створення нового, що відповідно оновлює педагогічну теорію і практику, оптимізуючи досягнення поставленої перед суспільством освітньої мети” [4]. Педагогічні інновації, на їхню думку, це загальна назва нового педагогічного продукту (теоретичного і практичного), що втілюється у навчально-виховний процес – концепції, теорії, системи, моделі, методики, технології, методи, прийоми. „Стосовно суті педагогічних інновацій, – зазначають автори, –... на них лежить місія конструювання стратегії освіти, тобто прогнозування і перспективи її розвитку” [4, с. 4]. Учені І. Бех, Л. Даниленко, І. Зязюн, В. Кремень, В. Мадзігон та ін. вважають, що українське суспільство буде прогресивним лише тоді, коли випереджувально розвиватиметься освіта, як носій духовної та інтелектуальної перспективи держави. Президент України В. Ющенко підкреслює, що освіта в першу чергу за своєю суттю має бути інноваційною, адже саме вона визначає реальний прогрес нації.

Під педагогічними інноваціями розуміють:

– процес (М.Бургін, Л.Максименко, В.Онищенко);

– результат (В.Паламарчук);

– фактор (Е.Дніпров);

– синонім творчості (М.Поташник, В.Загвязинський);

– форми організації і види технологій (В.Златогоров);

– ідеї, процеси, засоби, результати в єдності (І.Підласий, А.Підласий);

– властивість, що внутрішньо притаманна предметам або явищам (К.Ангеловські) [6].

Вважаємо, що досить цінним є таке визначення К.Ангеловські: „Інновації в освіті розуміємо в широкому сенсі як внесення нового, як зміни, удосконалення і покращення існуючого, можемо схарактеризувати як іманентну характеристику освіти, що співзвучна її основному змісту, суті і значенню” [1].

М. Бургін також підкреслює, що конструкція питання „чи є даний об’єкт або явище новими” неправильна, бо реальність настільки складна, що її не можна описувати тільки як стару, чи тільки як нову [2]. Більш важливим є виділення рівнів новизни, найвищим з яких слід вважати абсолютно нове, те, що його ніде і ніколи ще не було. Можлива локально-абсолютна новизна, якщо в даній науковій галузі таке явище (об’єкт) не зустрічалося зовсім (але в інших галузях щось подібне було присутнє). Рівень умовної новизни об’єкт має тоді, коли він уже був відомий (можливо, навіть використовувався), але зараз про нього вже забуто. Різниця між використанням у різних галузях викликає внутрішню умовну і зовнішню умовну новизну. Учений розрізняє рівні і градації новизни.

Нормативна новизна (оригінальність) – об’єкт вважається новим (оригінальним), якщо відрізняється від інших, які використовуються як норма. Нормативні новизна може бути локальною. Інший рівень – суб’єктивна новизна, коли об’єкт новий для даного суб’єкта. Предмет або явище можуть бути абсолютно новими для однієї людини; нормативно новими для даного суспільства (в одній країні) і зовсім не новими для іншого суспільства (в іншій країні) [2].

Автор зазначає також необхідність градації новизни, яка вказувала б, чим якісно відрізняється даний об’єкт від тих, що були раніше, наприклад, запропонована методика або форма навчання від існуючої. При цьому виділяються такі градації:

– побудова відомого в іншому вигляді, тобто формальна новизна;

– повторення відомого з несуттєвими змінами;

– уточнення, конкретизація вже відомого суттєвими елементами;

– створення якісно нового об’єкта [2].

М. Бургін підкреслює, що об’єкт може на різних рівнях мати різні градації. Так, засоби навчання можуть на найвищому рівні новизни мати першу градацію, тобто у дрібних деталях відрізнятися від інших, їм подібних. Але якщо аналогічні засоби в даній області ще не використовуються, то на другому рівні новизни градація вже буде третьою або четвертою. Таким чином, залишається широке поле для інтерпретації поняття „новизна”.

В. Полонський у своїй праці „Оцінка якості науково-педагогічних досліджень” виділяє три рівні новизни:

1) рівень конкретизації;

2) рівень доповнення;

3) рівень перетворення [315, с. 46-48].

Отже, якщо розглядати педагогічну інновацію як використання в організації освіти результатів інтелектуальних зусиль однієї людини чи групи людей, варто зазначити, що процес такого використання теж носитиме характер оновлення і становитиме послідовний ланцюг дій, у ході яких інноваційна ідея трансформується в конкретну педагогічну технологію, нову структуру, послугу, продукт і ін. і поширюється в навчально-виховному процесі інших закладів освіти, структур управління галуззю та суспільній практиці в цілому. При поширенні (дифузії) інновація удосконалюється, стає більш ефективною, набуває нових якостей і потребує фундаментальних досліджень. Тобто, відбувається рух від окремої ідеї, висловленої особою чи групою людей, до фундаментального наукового дослідження і широкого впровадження в рамках освітнього і науково-технічного потенціалу держави. У такому контексті інновації розуміємо у першу чергу як соціальне явище, а вже потім – як педагогічне й економічне.

2. Менеджмент інновацій в освіті регіону – це управління комерціалізацією нових наукових знань, освітніх послуг, технологічних і організаційних ідей. У тій чи інший мірі інноваційним менеджером сьогодні, в умовах постійних реорганізацій і глобальної модернізації галузі, можна назвати кожного керівника, від міністра освіти до директора початкової школи. Проте досвід свідчить, що не всі управлінці мають однакове розуміння суті нововведень, не завжди відрізняють їх від елементарного удосконалення, яке не є глибоким і значним, не приводить до наслідків стратегічного характеру, тобто вони не є новаторами. „ Новатор використовує щось нове і вперше. Новим воно є не лише для нього самого, а й для світу. Той, хто використовує вже існуюче нововведення, яке є новим лише для нього, а не для інших, не є новатором. Він є імітатором – правильно застосовує те, що вже відоме і доступне за межами його організації” [11, с. 430]. Хоча зазначимо: специфіка освіти є такою, що в ній імітатори часто можуть досягти більшого успіху в розвитку інноваційної ідеї, аніж її автори. Імітатор, який є інноваційним менеджером, володіє кращими особистісними і людськими ресурсами закладу чи структури, не претендує на лідерство чи повну перевагу на ринку, а дбає про привабливий соціальний імідж колективу, знає „золоту середину” і керується при цьому такими категоріями як ефективність навчального процесу, якість знань, рівень вихованості учнів і ін. У такому випадку чіткої грані між новаторством та імітаторством не визначимо, хіба що підкреслимо,: новатор здебільшого прагне до унікальності й оригінальності, до того, щоб виділитися з-поміж собі рівних, а розумний імітатор – до оновлення діяльності закладу, ефективності і якості освітніх послуг. У економіці і техніці інновація означає у більшості випадків відмову від попередніх ідей і технологій, у освіті – поступове оновлення змісту і технологій на засадах вдумливого поєднання кращих традицій педагогічної діяльності з інноваційними підходами до вирішення завдань модернізації галузі.

Підсумовуючи результати вивчення означених підходів, позицій і регіонального досвіду, розглянемо найбільш загальні принципи організації менеджерами освіти інноваційної діяльності:

1. Принцип створення інноваційної клімату в роботі: допускаються відхилення від стандартних форм і методів, ризиковані ідеї, нестандартне мислення, свобода дій працівників (у певних межах).

2. Принцип простих і доступних альтернативів: для початку на місці майбутніх нововведень проводяться прості вдосконалення, виправлення, розглядаються вже відомі шляхи вирішення конкретних проблем, які використовуються в подібних ситуаціях.

3. Принцип вибору оптимального рішення з декількох конкуруючих варіантів: не починають пошуку ідеального варіанту вирішення проблеми, надавши перевагу одній з альтернатив одразу; не відкидаються ті альтернативи, які не здаються ідеальними.

4. Принцип широкого залучення допомоги інших людей у виробленні набору альтернатив: робоча група розглядається як ефективна форма добору широкого спектру варіантів рішення, групове обговорення – як засіб компенсації схильності однієї людини дотримуватися раз і назавжди обраної версії.

Грамотність, виваженість управлінських рішень – основа інноваційного менеджменту в освіті. Якість прийняття рішення залежить від використання наукових підходів, методів моделювання, мотивації, адаптації до інших рівнів управління. Важливу роль у прийняття рішення відіграють психологічні аспекти особистості інноваційного менеджера, який бере до уваги власне інтуїтивне відчуття того, що варіант рішення обрано правильно. У цьому випадку інтуїція, що приходить зазвичай до менеджерів високого рівня, вивірена роками і досвідом, а не лише знаннями, одержаною інформацією і даними комп’ютера. Ефективний менеджер не орієнтується тільки на інтуїцію: він розуміє, що може стати жертвою випадку, як позитивного, так і негативного. Він робить опору на власні судження, в основі яких лежать і знання, і досвід, і інтуїція. Такий підхід називаємо використанням „логіки здорового глузду”.

В. Гриньов дає класифікацію можливих рішень інноваційного менеджера:

– урівноважені рішення приймають менеджери, які критично відносяться до своїх дій, гіпотез та інтуїції; перед прийняттям рішення вони ретельно формулюють базову ідею;

– імпульсивні рішення приймають ті, хто легко генерує різноманітні ідеї у необмеженій кількості, але не в змозі їх перевірити, оцінити ці рішення як недостатньо обґрунтовані і надійні;

– інертні рішення – результат обережного, неактивного пошуку, в них контролюючі дії переважають над генеруванням ідей; у таких рішеннях важко знайти оригінальність, пошук, новаторство;

– ризиковані рішення приймаються за наявності невизначених гіпотез; ті, хто їх приймає, досить упевнені в собі і не потребують прискіпливого обґрунтування ідей;

– обережні рішення приймаються менеджерами, які ретельно оцінюють усі варіанти, критично підходять до справи [3, с. 8].

Дослідженням корпусу менеджерів освіти регіону встановлено, що оптимальним є поєднання в особистості інноваційного менеджера здатності до прийняття усіх цих видів рішень. Таке рішення буде в міру виваженим, але – інтуїтивним; ризикованим, але – обережним; імпульсивним, але – раціональним, заснованим на методах аналізу, стабільній позиції керівника і вимогах та потребах педагогічного середовища. Якщо ж менеджер не має в особистісному арсеналі відповідного набору якостей, то надійним інструментом буде створення робочої групи, в яку ввійдуть працівники, здатні виробляти нові, більш ефективні шляхи вирішення проблем чи досягнення результатів.

Головною особливістю всієї системи освіти сьогодні є те, що вона, по-суті, знаходиться в стані постійного оновлення, тобто вимагає інноваційного мислення кожного працівника, менеджера – у першу чергу. Для реалізації завдань модернізації, реорганізації, оновлення керівник має бути прибічником нових ідей: надавати кожному співробітникові досить широке поле діяльності в рамках його функціональних обов’язків; підтримувати інноваційні ідеї, що виникають у підлеглих; організовувати в закладі спеціальний інформаційний фонд педагогічних інновацій; забезпечувати неперервне організаційне навчання і підвищення кваліфікації педагогічних працівників у централізованому і індивідуальному порядку.

Якщо в організації новаторство сприймається як явище, яке заважає природному розвитку процесу, як плавання проти течії, то воно ніколи не здійсниться або не матиме хорошого результату. Підсумки спостережень за впровадженням інноваційних ідей і педагогічних технологій в регіоні виявили дві тенденції розвитку цього явища. Перша полягає у розумінні нововведень як невід’ємної частини нормальної, звичної роботи, у баченні освіти як галузі, що потребує постійного оновлення. Друга – у директивних установках на інновації (це сучасно; це треба робити, бо всі так роблять; це – рекомендації вищого начальства і ін.), що дає скоріше зворотний результат. Можна зобов'язати співробітників приходити на робоче місце рано вранці і йти пізно ввечері, але не можна примусити працювати на найвищому рівні. Прекрасна робота – це добровільний внесок, можливий лише тоді, коли працівник відчуває турботу про себе.

За даними експериментального дослідження, у регіоні робота 31% навчальних закладів може вважатися повністю інноваційною; 27% – частково інноваційною; 37% – повністю традиційною; 5% – традиційною із запереченням інновацій (усього досліджувалося 198 навчальних закладів).

Перевага навчальних закладів, орієнтованих на інноваційну організацію навчально-виховного процесу і інноваційний менеджмент, полягає не лише у високому результаті навчання, виховання, самореалізації випускників, а й у створенні менеджером інноваційного клімату педагогічного колективу. Це сформоване відповідним чином ділове середовище, в якому людина почуває себе вільною, є повністю мотивованою і готовою до творчої діяльності. У такому колективі стимулюється відповідальність і прагнення до досягнення спільної мети; вноситься повне розуміння відносно поставлених перед кожним працівником завдань; забезпечені умови для творчої праці; підтримується і стимулюється кожен працівник за одержаний високий результат; здійснюється підтримка також при вирішенні індивідуальних труднощів і проблем.

Принципи інноваційного менеджменту засновані на визначенні системотвірними елементами інноваційного процесу його неперервності, і в той же час – невпорядкованості й непередбачуваності (або низької передбачуваності) результатів. Реорганізація управління інноваційною діяльністю передбачає забезпечення рівня організаційних відносин, які дозволяють повністю реалізувати творчий потенціал колективу. У кожному конкретному випадку ці відносини будуть оригінальними, проте вони мають ряд спільних ознак:

– сприяння експериментаторству на всіх рівнях і у всіх підрозділах закладу (структури);

– беззастережна підтримка інноваційної діяльності на всіх рівнях керівництва;

– високий рівень і постійне вдосконалення комунікацій, наявність більш широкого спектру рішень;

– використання комплексних мотиваційних систем, головним принципом яких є розуміння того, що найвищу активність працівники виявляють тоді, коли керівники підтримують у них почуття соціальної значимості і захищеності, відповідальність і можливості професійного і кар’єрного зростання;

– використання стилю „участі в управлінні”, коли працівники широко залучаються до всіх фаз інноваційного процесу і прийняття рішень;

– неперервність самозбагачення співробітниками своїх знань, коли стимулюється високий професіоналізм персоналу, його здатність і бажання працювати творчо, розробляти нові продукти і технології [3, с. 43].

Отже, ще раз підкреслимо: вирішальне значення для забезпечення інноваційного клімату в установі, закладі, організації має підтримка новаторства керівництвом. Справжнім керівником – інноваційним менеджером – можна назвати того, хто має здібності спонукати людей словом чи власним прикладом до повного виявлення потенційних можливостей, надає їм свободу самореалізації. У освіті сьогодні головним завданням менеджера є вміння не стільки одноособово знаходити правильні рішення, скільки створити атмосферу творчого пошуку в колективі. У цьому є велика перевага, адже підлеглі, залучені до вироблення і реалізації рішення, сприймають його або як своє, або як найкраще з усіх.

3. Глибокі зміни, що відбуваються сьогодні в українському суспільстві, охоплюють всі сфери життя і діяльності, і у першу чергу – таку важливу галузь, як освіта. Проблема інновацій не зникає, а швидше загострюється в ході ринкових трансформацій. Навчальні заклади, структурні регіональні підрозділи освіти існують в умовах реальної конкуренції, вирішують завдання виживання в жорстких обставинах ринку. Саме інноваційна діяльність і її результати є головною умовою успіху і ефективності, тому менеджери навчально-виховного процесу зобов’язані самостійно і цілеспрямовано формувати і здійснювати інноваційну політику закладу чи регіональної структури освіти.

Під інноваційною політикою навчального закладу розуміємо:

– створення планів і програм інноваційної діяльності;

– вивчення комплексу ідей і проектів створення нових продуктів на ринку освітніх послуг;

– координацію інноваційної діяльності у виробничих підрозділах;

– пошук фінансів і матеріального забезпечення під програми нововведень;

– забезпечення інноваційної діяльності кваліфікованим педагогічним персоналом;

– контроль за упровадженням інновації в практику діяльності закладу чи регіональної структури.

Головний і найбільш важливий аспект інноваційної політики менеджера освіти полягає в специфіці управління персоналом інноваційної організації. Зміни колективу навчального закладу носять як кардинальний (у плані добору і заміни консервативних працівників інноваційно налаштованими), так і глибокий особистісно орієнтований характер. Робота такого персоналу має більш прогностичну, наукову спрямованість – розробка ідей, тем, проектів, програм нових навчальних курсів, принципово нових підручників і ін., складання пояснювальних записок, схем, моделей. Добір спеціалістів з різних галузей педагогічних знань передбачає врахування потреб їхньої діяльності як систематичної творчої, що базується не лише на оригінальній ідеї, а й на здатності особистості поповнювати обсяг наукових знань, здійснювати пошук нестандартних шляхів використання знань і педагогічних технологій.

Ефективність інноваційної інтелектуальної діяльності залежить від уміння менеджера спрямовувати індивідуальні творчі здібності таких працівників, організовувати їх у робочі групи, команди, мікроколективи. Інноваційний менеджер такого колективу має бути вченим або мати високу педагогічну кваліфікацію. У освіті сьогодні на рівні директора загальноосвітнього навчального закладу чи керівника регіональної організаційної структури відсутня градація рівнів кваліфікації менеджерів (керівників), що суттєво впливає на їхній авторитет у педагогічному колективі. Єдиним поки що шляхом для інноваційних менеджерів є шлях здобуття вченого ступеня, і ми знаємо приклади таких особистостей: А. Самодрин – директор СЗОШ № 3 (м. Кременчук); М. Черниш – директор гімназії ім. Т. Шевченка (м. Київ) І. Лікарчук та В.Мирошниченко – начальники Київського та Полтавського управлінь освіти облдержадміністрацій, Ю.Рева – директор СЗОШ № 48 (м. Кривий Ріг) та ін.

Проте це становить додаткове навантаження на бюджет часу, вимагає значних індивідуальних зусиль, що інколи впливає на інноваційну діяльність закладу (підрозділу) в цілому. Адже з трансформацією інноваційної ідеї в комплексну інноваційну технологію виникає необхідність навчання і перенавчання персоналу, не включеного до цього часу в інноваційний процес. При цьому виникають проблеми не лише фінансового плану (експеримент потрібно фінансувати!), а й психологічні: потрібно забезпечити проведення персоналу на рейки саморегульованої системи, на яку менеджер має впливати лише дотично, засобами гнучкого, гуманного керівництва. Це дуже складне завдання, яке передбачає наявність в арсеналі інноваційного менеджера засобів швидкого об’єктивного оприлюднення результатів діяльності закладу (як у внутрішньому, так і в зовнішньому педагогічному середовищі), визнання працівників, надання інформації (при необхідності – конфіденційного характеру) для самооцінки діяльності підлеглого, співучасті в суспільних і особистих справах працівників.

Менеджер освіти на етапі реалізації інноваційної ідеї (концепції) забезпечує інноваційну кадрову політику закладу (структури):

– планує потребу в персоналі;

– використовує активні методи добору кадрів (співбесіда, анкетування, тестування, інші діагностичні методики);

– здійснює аналіз плинності кадрів (у яких підрозділах учителі звільняються, якого віку, педагогічного фаху і рівня кваліфікованості працівники не сприймають інноваційних перетворень, що потрібне для того, щоб залишити в закладі цінного працівника і ін.);

– організує і контролює систематичне неформальне (нетрадиційне) підвищення кваліфікації і розвиток кадрів (нетрадиційна курсова підготовка при ІППО; інноваційні курси за подібними створюваній у закладі педагогічній технології; індивідуальна самоосвіта працівників; нестандартні підходи до атестації і ін.);

– планує службову кар’єру талановитих педагогів (направлення до аспірантури вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації та науково-дослідних педагогічних установ; занесення до резерву керівних кадрів закладу чи регіональної структури; рекомендації до педагогічного звання „старший учитель” та „вчитель-методист” і ін.).

Інноваційний менеджмент у регіоні – це результат діяльності у першу чергу творчих особистостей. Кожна педагогічна інновація, яка суттєво змінила стиль соціально-педагогічної взаємодії і образ індивідуального мислення в галузі освіти, зобов’язана своєю реалізацією окремим особистостям, а вже потім – групам талановитих педагогів, яких ці особистості об’єднали, організували, забезпечили створення таких індивідуальних умов їхньої праці, за яких склався колектив однодумців, здатний працювати на високому рівні відносин співтворчості.

Отже, педагогічні інновації — це результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних рішень комплексу педагогічних проблем менеджером освіти й очолюваним ним колективом однодумців. Продуктом творчого пошуку є нові навчальні технології, оригінальні виховні ідеї, форми та методи виховання, нестандартний підхід в управлінні. Результатом управлінських інновацій як процесу спільної творчої діяльності є зростання педагогічної майстерності менеджера і вчителя, рівня їхньої культури, мислення, світогляду, авторитету. Регіональні приклади ефективної діяльності інноваційних менеджерів навчальних закладів підтверджують цю думку.

4. Згідно з перспективною проблемою педагогічного колективу ліцею №4 м. Кременчука „Саморозвиток, самоактуалізація та самореалізація особистості вчителя й учня в умовах 12-річного навчання в школі” на 2001-2012 роки науково-методична рада ліцею розробила і впроваджує програму „Творча обдарованість”. Головна мета програми: 1) розкриття творчого потенціалу особистості кожного учня, створення сприятливих умов для його самовдосконалення, саморозвитку, самореалізації та самовиховання; 2) підготовка соціально активного, розумово здібного, духовно багатого громадянина України; 3) створення необхідних та достатніх умов для поступального росту і розвитку вчителя й учня. Виходячи з цієї програми було розроблено проект науково-дослідної роботи педагогічного колективу ліцею № 4 „Саморозвиток, самоактуалізація та самореалізація особистості вчителя й учня в умовах 12-річного навчання в школі” [10].

Проект базується на цільовому управлінні навчально-виховним процесом і поступовому переході до нової моделі навчального закладу, змістом якого є відносини „рівний-рівному”, коли і вчитель, і учень самостійно здійснюють пошук і знаходять раціональні форми навчання, які допомагають учителю вдосконалювати свою професійну компетентність, а учневі —самостійно ліквідовувати прогалини в знаннях. Основне завдання науково-дослідної роботи навчального закладу полягає у вивченні активної діяльності індивіда; у розробці концепції і технології виховання і навчання в ліцеї з метою взаємного саморозвитку, самоактуалізації та самореалізації особистості вчителя й учня.

Менеджмент і педагогічний колектив ліцею реалізують соціальний запит на виховання особистості, яка може творчо мислити, творчо підходити до справи, ґенерувати ідеї, приймати рішення і потім творчо їх виконувати. В ліцеї панує атмосфера пошуку нового, невідомого, цікавого. Вчитель має повсякчас ставити учня в обставини необхідності прийняття самостійного рішення, адже творчого учня виховає лише творчий учитель.

Освіта початку третього тисячоліття в ліцеї розглядається як освіта для конкретної людини і людства в цілому; особистісно орієнтоване управління як специфічний вид управління, в процесі якого забезпечується постійне професійне та особистісне зростання всіх учасників навчально-виховного процесу, стабільність та комфорт у всіх видах діяльності, виконання функціональних обов'язків працівниками освітнього закладу на найвищому рівні, дотримання прав учасників навчально-виховного процесу, забезпечення адаптації навчального закладу до умов, що постійно змінюються, визначення місця закладу в сучасній системі освітніх послуг регіону.

Для всіх учасників навчально-виховного процесу ліцею ключовими є поняття: творчість, творча особистість, творче мислення, творчі інтереси, творчі здібності, креативна особистість, продуктивне середовище пізнання, пізнавальна перспектива. Педагогічна технологія формування творчої особистості стала основною у всіх ланках роботи ліцею: навчанні, вихованні, управлінні. Розвиток творчої особистості потребує особливого підходу, який повинен відрізнятись новизною, неповторністю, оригінальністю. Тому кожен учитель ліцею має свій стиль, формує власну систему і технологію роботи.

Стратегічним напрямом роботи ліцею є профільна диференціація навчання. Кожна навчальна дисципліна розглядається як природно пов'язана з іншими предметами; кожний предмет — важливий і займає своє місце в системі освіти. Але неможливо навчати учнів на однаковому рівні вимог і обсягу знань. Рівень викладання вчителем програмового матеріалу має бути високим, а рівень вимог до його засвоєння учнями — диференційованим. Рівнева диференціація зобов'язує на основі безумовного опанування всіма учнями мінімально необхідним обсягом знань і умінь створити умови для підвищеного й поглибленого навчання тих учнів, які мають для цього бажання і можливості. У ліцеї створені класи фізико-математичного, хіміко-біологічного (8-11 кл.) та економічного (10-11 кл.) профілів. У процесі реалізації профілів навчання рівнева диференціація має не менше значення, ніж у звичайних класах, оскільки і серед дітей профільних класів є учні з різним рівнем навченості й розвитку. Головна умова успішного навчання дитини — врахування її вікових, психологічних та фізіологічних особливостей. Особлива увага приділяється індивідуалізації навчання дітей з високим і низьким рівнем розумового розвитку, найбільш здібних та невстигаючих учнів. Першою і необхідною умовою їх успішного навчання, як і будь-якого школяра, є глибоке вивчення особистості дитини. Диференціація за індивідуальними особливостями передбачає відмінності між учнями за здатністю вивчення тих чи інших предметів: одні діти мають яскраво виражену схильність до гуманітарних предметів, інші — до точних наук, до іноземних мов, до фізики та математики. Виходячи з того, що слабші учні частіше люблять спорт, малювання, кіно, тягнуться до мистецтва, та керуючись думкою, згідно з якою хороший педагог завжди прагне знайти сильну сторону в своєму слабкому учневі, педагогам ліцею пропонується розвивати розумові інтереси невстигаючих школярів через спорт і мистецтво. Навчання, особливо слабких дітей, повинне бути емоційним. Адміністрація, педагогічна рада закладу рекомендує встановити за такими учнями максимальний контроль учителя, звільнити їх від надмірного навантаження, організувати додаткові заняття, створити особливі групи для таких школярів.

Над розв'язанням педагогічних проблем працює творчий, згуртований колектив освітян, який нараховує 105 педагогів, серед них: викладачів Кременчуцького державного педагогічного училища – 6; кандидатів наук – 5; Соросівських учителів – 1; учителів-методистів – 18; старших учителів – 16; учителів вищої категорії – 56, відмінників освіти України – 12.

Керівництво такою складною динамічною системою, як школа-ліцей, вимагає ретельного планування. Глибоко продуманий, змістовний, чіткий, конкретний, з близькою, середньою і віддаленою перспективою план роботи школи є тим документом, що визначає обличчя, стиль школи і відображає систему діяльності шкільного колективу. Стосовно планування роботи школи система передбачає створення певного системного об'єкта (річного плану роботи школи) і перехід від нього до аналізу й планування складових (методичної роботи; роботи учнівських організацій та батьківських комітетів; виховної роботи; зміцнення навчально-матеріальної бази; розподіл обов'язків між членами адміністрації; планування роботи кожним учителем, класним керівником тощо.) На практиці це означає, що, виходячи з перспективної теми, над розв'язанням якої працює педагогічний колектив, нормативних і директивних документів, враховуючи результати роботи за минулий навчальний рік, шкільне оточення, інтереси вчителів, учнів та їхніх батьків, розуміючи сутність кінцевої мети і місії школи, відбувається складання річного плану роботи, який повинен охоплювати всі ділянки шкільного життя. Планування роботи школи здійснюється на основі таких принципів: цілеспрямованість; науковість; комплексність; поєднання перспективного й щоденного планування; доцільність; врахування специфічних особливостей даної школи.

Плани роботи школи-ліцею — конкретні, чіткі, оперативні. У них вказано, хто, коли, де, з ким буде виконувати ту чи іншу роботу, як буде здійснюватися перевірка виконання заходу, яких результатів необхідно очікувати. Обов'язковим при плануванні є врахування наслідків роботи за минулий період. У планах має місце наступність досягнутого, аналіз недоліків і конкретні заходи щодо їх усунення. В систему планів школи-ліцею № 4 м. Кременчука входять:

¾ річний план роботи школи;

¾ план-календар роботи школи на поточний місяць, навчальну четверть чи півріччя;

¾ розклад уроків, факультативів, індивідуальних консультацій;

¾ плани навчально-виховної роботи вчителя (календарні, поурочні роботи класних керівників, педагогів-організаторів, шкільних психологів, соціальних педагогів);

¾ плани роботи методичних об'єднань.;

¾ плани роботи учнівських гуртків, об'єднань;

¾ плани роботи шкільної бібліотеки;

¾ тижневі плани роботи директора школи та його заступників;

¾ перспективні плани роботи школи (на 5 і 10 років).

Ці плани є взаємоузгодженими, такими, що відповідають стратегічним напрямам розвитку закладу, висвітленим у його проблемі і програмі „Творча обдарованість”.

Директор школи-ліцею № 4 Л. Михайлик — інноваційний менеджер закладу і проекту „Творча обдарованість”. Вона автор моделі науково-методичного забезпечення ліцею, спрямованої на саморозвиток і самоактуалізацію особистості в інтегрованому соціально-педагогічному середовищі. Управління науково-методичною роботою розглядається директором як неперервний процес, цілеспрямована суб’єкт-суб’єктна взаємодія всіх учасників, зміст якої полягає в педагогічному забезпеченні оптимального функціонування всіх підсистем керованої системи „навчальний заклад” та в переведенні їх на більш високий рівень розвитку. Управління ліцеєм носить циклічний характер (цикли: діагностико-проективний, формуючий, контрольно-оцінний), що забезпечує накопичення необхідного потенціалу для наступного стратегічного управлінського впливу. Сьогодні ліцей під керівництвом інноваційного менеджера — це навчальний заклад, що забезпечує не лише здобуття освіти понад державний мінімум, а й створює оптимальні умови для розкриття творчого потенціалу особистості учня, вчителя, керівника.

5. Прикладом власного шляху розвитку інноваційної освітньої ідеї і технології є реалізація проекту свідомого життєвого самовизначення учнів у середній загальноосвітній школі „Вибір” № 17 імені М.Г. Неленя м. Кременчука. Сьогодні вже можна говорити про комплексну систему „Вибір” як оригінальну педагогічну технологію, яка базується на філософських засадах природовідповідності, саморозвитку й самовизначення, у тому числі й професійного, на особистісно орієнтованому та особистісно-соціальному підходах до учня, що здійснюються через демократизацію та гуманізацію педагогічних відносин, співробітництво та співтворчість учителів, дітей і батьків [9, с. 3].

Автори інноваційної педагогічної технології спираються на принципи, які дозволяють досягти поставленої мети, а саме: принцип індивідуалізації та диференціації навчання й виховання, інтеграції та взаємодії загальноосвітнього та позашкільного компонентів освіти, класної, позакласної й модульної (елективної) навчально-виховної роботи; єдності програмового та додаткового (альтернативного) навчання; самоврядування, активності й самостійності учнів; виховання дитини в колективі й через колектив; неперервності особистісного зростання учнів в умовах єдиної системи “дитячий садок – школа – спеціальний навчальний заклад”; добровільності й вільного вибору.

Структуру комплексної системи “Вибір” складають загальноосвітній компонент (урочне та позаурочне навчання), модульне (елективне) навчання (інформаційно-навчальний, техніко-практичний, художньо-естетичний та спортивно-оздоровчий блоки), позакласна навчально-виховна робота (об’єднання за інтересами). Варто зазначити, що позаурочне навчання в комплексній системі “Вибір” наближене до форм позашкільної спеціалізованої освіти, спрямованої на розвиток обдарованості дітей. Позаурочна робота ведеться в математичній, хімічній, фізичній, музичній та художній школах, у театральній, хореографічній, музичній студіях, екологічному центрі, пошуково-лекторській групі, спортивних клубах тощо. Новим є те, що вони функціонують як складові єдиної комплексної системи “Вибір”, що й дозволило авторам концепції обґрунтувати один із головних принципів інноваційної педагогічної технології – принцип єдності загальноосвітнього та позашкільного компонентів освіти. Реалізація названого принципу надає дітям широкі можливості для життєвого самовизначення у складних соціально-економічних умовах, коли обмежена мережа державних позашкільних закладів, коли скорочуються години позакласної навчально-виховної роботи. Модель інноваційної школи, запропонована й апробована авторами концепції, перетворює загальноосвітній навчальний заклад на поліфункціональний центр освіти, культури, творчого розвитку, морально-духовного й життєвого самовизначення учнівської молоді.

Автори концепції запропонували не тільки інноваційну модель навчального закладу, але й нову форму організації навчання. Зокрема, модульне навчання здійснюється на двохгодинних групових заняттях, включених у загальний розклад уроків, тому комплексна система “Вибір” охоплює майже всіх учнів школи, що полегшує індивідуалізацію й диференціацію навчання.

Директор СЗОШ № 17 „Вибір” В. Логвін не лише автор ідеї нової педагогічної технології, що базується на глибокому теоретичному обґрунтуванні і практичному баченні стартових умов свідомого життєвого самовизначення особистості учня, а й інноваційний менеджер проекту з утілення моделі навчального закладу, якого до того в практиці освіти не існувало. Він, як новатор, уперше в масштабах великої міської школи (до 1500 чол. учнів) сконструював комплексну систему, яка дала змогу індивідуалізувати і диференціювати навчання всіх учнів школи, зробити його захопливим і доступним для кожної дитини. В. Логвін розпочав повне перепроектування (реінжиніринг) діяльності навчального закладу. Вивчення внутрішнього педагогічного середовища виявило: частина педагогічних працівників налаштована консервативно у відношенні до будь-яких змін; не вистачає кваліфікованих кадрів для забезпечення викладання елективних предметів; недостатнім є фінансування закладу, особливо для здійснення масштабних змін у його політиці. Зовнішнє педагогічне середовище теж було досить складним: у 1992-1993 рр. рівень безробіття серед дорослого населення мікрорайону Молодіжний м. Кременчука був дуже високим, а це були батьки учнів. Така ситуація сприяла негативним явищам: алкоголізму, наркоманії, злочинності, і не лише в середовищі дорослих, а і в середовищі дітей.

Новопризначений директор школи знаходився на тому рівні педагогічного досвіду, коли інтуїція підказувала йому: варіант рішення проблеми обрано правильно. З використанням „логіки здорового глузду” проходило оновлення педагогічного колективу: відомі художники, артисти, різьбярі по дереву, шахісти, майстри інших видів мистецтв, науковці були запрошені взяти участь в експерименті як учителі елективних предметів. Одночасно з них формувався колектив однодумців, який підтримував директора школи як менеджера проекту „Вибір”. Значна частина педагогів, які раніше працювали в закладі, теж вдумливо і терпляче переконувалася: іншого шляху немає.

Для забезпечення змісту інноваційної педагогічної технології керівниками модульного навчання, учителями, які працюють у профільних класах, класах підвищеного рівня навчання були розроблені авторські програми, рецензовані спеціалістами відповідних кафедр Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Учасники експерименту запропонували авторські методичні розробки, навчальні посібники, які узагальнюють науково-методичний досвід і можуть бути впроваджені у практику роботи інших шкіл. Для ефективної роботи комплексної системи „Вибір” було створено відповідну матеріально-технічну базу. Довелося у процесі експерименту навіть добудувати приміщення школи, адже конкурентноспроможність закладу почала дуже швидко зростати: у 2000-му році контингент учнів збільшився на 40%.

В. Логвін виявив себе не лише власне новатором, а й прибічником нових ідей: надавав співробітникам широке поле діяльності в рамках функціональних обов’язків, підтримував усі їхні починання, забезпечував неперервне організаційне навчання і підвищення кваліфікації працівників, сприяв тому, що нововведення розглядалися у закладі як невід’ємна частина нормальної, звичної роботи.

Експериментальна робота була спланована в чотири етапи: підготовчий (1994-1996 рр.), діагностико-концептуальний (1996-1998 рр.), організаційно-формуючий (1998-2000 рр.), результативно-узагальнюючий (2000-2001 рр.). У школі було створено інноваційне ділове середовище, в якому існували організаційні відносини сприяння експериментаторству, беззастережної підтримки інноваційної діяльності, постійного вдосконалення комунікацій, широкого залучення працівників до всіх стадій інноваційного процесу і прийняття рішень. Директор закладу поступово перейшов від одноособового прийняття рішень до спрямування діяльності робочих груп, команд, мікроколективів педагогічних працівників у рамках спільної творчої роботи, що характеризує його як інноваційного менеджера високого рівня.

Аналіз результатів дослідницько-експериментальної роботи, проведеної педагогічним колективом Кременчуцької СЗОШ №17 “Вибір” імені Н.Г. Неленя протягом 1994-2001 років, дозволяє дійти загальних висновків:

1. Концепція школи відповідального вибору може бути кваліфікована як інноваційна оригінальна високоефективна модель середньої школи.

2. Інноваційна педагогічна технологія “Вибір”, яка функціонувала в рамках школи відповідального вибору, забезпечувалася високоякісним менеджментом, спрямованим на оновлення сучасного змісту, форм і методів навчально-виховного процесу, врахування перспектив подальшого розвитку суспільства, розвитку самовизначеної творчої особистості, готової до вибору мети, стратегії власного життя, духовно-моральних цінностей в умовах розмаїття ідеологічних платформ.

3. Результати інноваційної кадрової політики закладу, науково-методичні надбання педагогічного колективу школи відповідального вибору (програми, науково-методичні посібники і збірники, методичні розробки) можуть бути рекомендовані для впровадження у навчально-виховний процес шкіл різних типів і потребують подальшого поширення серед педагогічного загалу регіону і держави в цілому.

4. Директор-новатор В. Логвін, наукові керівники експерименту, викладачі кафедри “Вибір”, яка народилася в результаті експерименту в школі, мають перспективний план і програму подальшого розвитку інноваційної технології “Вибір”.

Отже, з цих та з інших подібних прикладів бачимо, що інноваційний менеджмент в організації освіти є потужним засобом модернізації всіх її ланок і оновлення кожного навчального закладу зокрема. Він дає можливість прискореними темпами розв’язати комплекс проблем, пов’язаних з формуванням нової системи соціально-психологічних відносин між членами організації та у її зовнішньому середовищі, сформувати новий, привабливий і конкурентноздатний імідж української освіти, підготувати нову генерацію управлінців, здатних не лише повноцінно, а й творчо, нестандартно працювати в умовах ринкової економіки. Практика інноваційного менеджменту освіти регіону напрацювала конкретні зразки і приклади особистісного розвитку і вагомого результату професійного самотворення креативних менеджерів навчальних закладів, які узагальнені й покладені нами в основу індивідуально та соціально орієнтованої організаційно-функціональної моделі особистості майбутнього менеджера у контексті єдності теоретичного, аксіологчного і практико-технологічного аспектів підготовки.

Дата добавления: 2014-01-07