Форми безр-тя

В ринк. ек-ці процес поєднання засобів в-ва і роб. сили відб-ся лише в тому випадку, коли власник речовинних ф-рів очікує одержати вигоду у вигляді пр-ку чи в ін. формах. Лише за таких умов відбудеться купівля роб. сили і залучення її до процесу праці. Т.ч. утв-ня безр-тя спричин-ся відокремленням засобів в-ва від безпосер. вир-ків і наявністю товар.-грош. відносин, що охоплюють і роб. силу.

Пов’язуючи категорію безр-тя з процесом перенас-ня, виділяємо такі форми перенаселення за Марксом:

1) Плинне - створюють безробітні, які з’явл-ся в процесі внутр.-галузевого і міжгалуз. переміщення роб. сили.

2) Приховане - охоплює дрібних вир-ків: селяни, ремісники, дрібні торговці. Їх безробітний стан приховано частковою зайн-тю у власному госп-ві.

3) Застійне - утворюють вкрай нерегулярно зайняті прац-ки, що вимушені вдаватися до випадкових заробітків.

Суч. трактовки поняття безр-тя. У визн-ні МОП, безробітні – особи 15-70 років, як зареєстровані, так і не зареєстровані в держ. службі зайн-ті, які одночасно відповідають 3м умовам: * не мають роботи (прибутк. д-ті), * шукають роботу або намаг-ся орг-ти власну справу, * готові приступити до роботи прот. наст. 2х тижнів з моменту пропозиції роб. місця.

В У. згідно з законод. актами, безробітними вваж-ся громадяни, що не мають роботи, заробітку, зареєстровані в держ. службі зайн-ті, шукають роботу і готові до неї приступити.

Т.ч. офіц. с-ма обліку безр-тя в У. занижує реал. пок-ки.

Види безробіття: 1. Структурне, 2. Фрикційне, 3. Циклічне.

Стр-рне безр-тя вваж-ся неминучим, як неминучі зміні в стр-рі ек-ки. Шляхи вирішення проблеми стр-рного безр-тя полягають в застос-ні інстр-тів, що дозволяють привести у відповідність якість роб. сили, що визн-ся змінами у технологіях, які необхідні для ств-ня ек. блага.

Найбільш негативного забарвлення має такий вид безробіття, як циклічне. Воно обумовлюється сутністю капіталіст. способу сусп. відтв-ня, яке має циклічний хар-р, тобто неминучими є підйоми та спади ек-ки. Рух циклів ек. кон’юнктури супроводж-ся залученням певної частини рез. пром. армії до здійснення госп. д-ті під час ек. підйому та відтоком значної к-ті роб-ків під час ек. криз.

Загалом, незважаючи на вин-ня нових галузей ек-ки, к-л т.ч. використовує найм. роб. силу, що обсяг пром. рез. армії залиш-ся стабільним. А нині для постіндустр. країн з причини ускладнення технології зростає к-ть т.зв. «зайвих людей» - роб-ки тих галузей, що винесені за тер-ю постіндустр. країн, та низькокваліфік. роб-ки. Наявність рез. пром. армії є осн. важелем капіталіст. відтв-ня.

5. Держ. пол-ка зайн-ті

Зайн-ть у ринк. ек-ці не може забезпечуватися винятково ринк. механізмом. Надмірні коливання П. і Пр. роб. сили здатні викликати соц. вибух. Тому д-ва повинна виконувати ф-ї рег-ня ринку роб. сили.

Держ. рег-ня ринку роб. сили – с-ма заходів цілеспрям. впливу на П., Пр., ціну товару «роб. сила» з метою стабілізації сусп-ва, підвищення еф-ті сусп. відтв-ня, забезп-ня стійкого ек. зростання.

Сук-ть заходів і спец. інстр-тів, за доп. яких д-ва здійснює свій вплив на РП наз. механізмом рег-ня РП (роб. сили). Такі заходи клас-ся в наст. спосіб:

1) За масштабом впливу: Загальні, Селективні.

2) За способом впливу: Прямі, Непрямі.

3) За типом впливу: 1. Активні – ті, що спрям. на підвищ. профес. і регіон. мобільності працездатних, на збереження і підвищ. рівня зайн-ті на підпр-ві. 2. Пасивні – виплати допомог по безр-тю.

4) За змістом: Економічні, Адм., Ідеологічні.

Моделі держ. пол-ки зайн-ті: * Європейська, * Скандинавська, * Американська, * Японська.

6. Роль профспілок в країнах ЄС

В суч. ЄС можна відмітити 3 осн. групи країн за ступенем акт-ті профспілк. руху:

1. - Найбільш активна – Сканд. країни і Бельгія, де профспілк. рухом охоплено близько 70-95% зайнятих.

2. – Сер. за акт-тю група, де профспілк. рухом охоплено 30-40% працюючих (Італія, Німеч., Англія, Люксембург і Ірландія -45% працюючих).

3. - Найменш активна - група, в якій членами профспілок охоплюється не більше 15% працюючих (Іспанія, Франція).

В нових країнах-членах ЄС, які раніше були соціаліст. країнами, від старих профспілок позбавилися. Ств-ня ж нових, таких, що відповідають умовам ринк. ек-ки, відб-ся надзв-но повільно та з великими труднощами.

Сканд. профспілк. модель:

- Профспілки одночасно є важл. партнером соц. діалогу і виконують важл. ф-ї соц. д-ви.

- Д-ва підтримує профспілки ф-сами за доп. податк. інстр-тів.

- Профспілки мають яскраво виражений галузевий хар-р (аграрний, журналістів, спортсменів), але є профспілки й ін. хар-ру (держ. службовці, жіночі, підприємців-початківців, ремісників).

В принципі, в Сканд. країнах може бути організований будь-який «союз профспілк. інтересів». Для його реєстрації потрібно мати не менше 3-4 сотень громадян, що мають бажання стати членами цієї спілки, а також довести соц. значимість сфери інтересів, що представляє дана спілка. Тільки в такому випадку їй гарантована держ. підтримка. Профспілки отримують щорічні держ. дотації. Їм можуть бути надані на пільг. умовах адм. приміщення, комп’ютерна техніка і т.д.

Багато «сильних» профспілок діють у 2х напрямках:

1) Регулярний – для тих, хто приймає акт. участь в д-ті профспілки, як пр., регулярно сплачує членські внески.

2) Пенсійний – ці внески значно менші, але виходячи на пенсію, люди не залиш-ся забутими і профспілки їм допомагають.

В Сканд. країнах, якщо вже створена галузева спілка, то вступити до неї вваж-ся справою звичайною і навіть обов’язковою. Стимулювання членів в профспілках здійс-ся за кількома напрямами. Розгл. такий напрмок як соц. захист:

– У випадку втрати зайн-ті профспілка виплачує допомогу по безр-тю у розмірі 70-80% від попер. з/п прот. 2-4 років, або оплачують курси перекваліфікації, або допомагають знайти нове роб. місце.

- Роб-ки, що не є членами профспілок не залиш-ся без держ. допомоги у випадку втрати роботи, але розміри фін. допомоги у 2 рази менші, ніж ті, що надає профспілка.

Загалом Сканд. профспілк. модель баз-ся на таких «трьох китах»: * Соц. роль д-ви, * Договірні відносини з спілками підприємців, * Діловий хар-р д-ті профспілок.

Тема 7. Орг-ція і нормування праці

1. Поняття, зміст і завдання орг-ції праці

Поняття орг-ції праці повинне розглядатися, по-перше, як стан с-ми, що скл-ся з конкр. взаємопов’язаних ел-тів і відповідає цілям в-ва; по-друге, як систематична д-ть людей по впровадженню нововведень в існуючу орг-цію праці для приведення її у відповідність з досягненим рівнем р-ку науки і техніки.

Праця людей у процесі в-ва організується під впливом р-ку продукт. сил і вир. відносин. Тому орг-ція праці завжди має 2 сторони: 1. Прир.-технічна, 2. Соц.-економічна. Ці сторони тісно пов’язані між собою, постійно взаємодіють і визн-ть зміст орг-ції праці.

Існує 3 компоненти орг-ції праці:

1) Предметний – забезп-ня передбаченого обсягу в-ва продукції необх. якості в необх. термін.

2) Економічний – досягнення предметної мети ек. д-ті при макс. ек. віддачі кожної од-ці використовуваної живої праці і сук. в-т на в-во.

3) Соціальний – в шир. розумінні його можна визначити, як гуманізацію праці.

При аналізі змісту орг-ції праці слід відмітити такі ел-ти: 1. Поділ і кооперування. 2. Нормування праці. 3. Орг-ція і обсл-ня роб. місць. 4. Орг-ція добору персоналу та його р-к. 5. Покращення умов праці. 6. Еф. викор-ня роб. часу. 7. Раціоналізація труд. процесів. 8. План-ня та облік праці. 9. Мотивація праці. 10. Зміцнення дисципліни праці.

В масштабах нар. госп-ва удосконалення орг-ції праці має такі завдання:

- запобігання ек. і соц. втратам.

- забезп-ня якнайповнішого викор-ня людс. рес-в сусп-ва.

- рег-ня спів-ня чис-ті зайнятих у галузях матер. в-ва та в невир. сфері.

- перерозподіл роб-ків між галузями.

- рац. розміщення рес-в між регіонами країни.

В межах підпр-ва гол. завдання орг-ції праці – правильна розстановка прац-ків у в-ві на основі рац. поділу праці, суміщення професій, спеціалізацій і розміщення зон обсл-ня, узгодженість дій.

На конкр. роб. місці вирішуються такі завдання орг-ції праці:

- впровадження найпрогрес. роб. прийомів і рац. змісту всього комплексу труд. операцій.

- правильне обладнання і план-ня роб. місць.

- рівномірне і безперебійне забезп-ня їх інстр-тами та матеріалами.

- ств-ня належних санітарно-гігієнічних і естетичних умов для роботи і життєд-ті.

Наукова орг-ція праці – це така її орг-ція, при якій практ. впровадженню конкр. заходів передує старанний наук. аналіз труд. процесів, умов їх вик-ня, а практ. заходи баз-ся на досягненнях суч. науки та передової практики. Орг-ція праці, як наук. дисципліна виникла на межі 19-20 ст. Засн-ком вважають Фредеріка Тейлора – амер. вченого та інженера.

Наук. підходи до орг-ції праці в подальшому були розвинуті Френком та Ліліан Гілбертами – послід-ками Тейлора. Вони розробили циклографічний метод досл-ня рухів з викор-ням кіно- та фотозйомки, який давав можл-ть аналізувати траєкторії роб. рухів, проектувати рац. методи роботи і вст-ти норми затрат праці.

Фордизм – с-ма орг-ції масового поточного в-ва, що виникла в 1/4 20 ст., введена інженером та промисловцем Генрі Фордом на автомобільних заводах у містах Рівер-Руш та Дірбург. Основою фордизму стало застос-ня конвеєрного способу в-ва. Кожен із роб-ків, розміщений вздовж конвеєра, здійснював одну операцію, яка складалася із дек., або навіть 1 роб. рухів, для вик-ня яких не потребувалось фактично ніякої кваліфікації. За словами Форда, для 43% його найм. роб-ків потребувалась підготовка лише 1 день. Для 36% - від 1 дня до 1 тижня. Для 6% - 1-2 тижня. Для 14% - від 1 місяця до 1 року.

Конвеєрний спосіб в-ва разом з ін. техн. нововведеннями (стандартизація, уніфікація деталей, їх взаємозамінність) призвели до різкого зростання продукт-ті праці, зниження собів-ті продукції. Це поклало основу масовому в-ву. Разом з тим фордизм привів до значного посилення інтенс-ті праці, до автоматизму у вик-ні роботи. Багато дослідників фордизму свідчить, що він призводить до крайнього ступеню нервового та фіз. напруження найм. роб-ка. Для того, щоб не допустити консолідації найм. роб-ків існувала внутр. поліція.

В своїй книзі «Моє життя, мої досягнення» Форд претендував на роль соц. реформатора і стверджував, що його методи орг-ції в-ва можуть перетворити сусп-во в сусп-во високого добробуту і соц. гармонії. Особливий акцент Форд робив на високій з/п на своїх підпр-вах, що дійсно була вищою, ніж середня по галузі, однак ця висока з/п була пов’язана з високими темпами праці, швидким виснаженням роб. сили, завданням залучення нових роб-ків замість тих, що вибували із лав найм. роб-ків заводів Форда.

Елтон Мейо, амер. соціолог, в концепції «Про стосунки в індустрії», намаг-ся звести об’єктивні соц.-ек. відносини до емоційно особистісних відносин індивідів. Він ставить під сумнів антагонізм класових інтересів підприємців та найм. роб-ків і фіксує увагу на «порушеннях комунікації», порушеннях взаєморозуміння між окр. предст-ками цих груп.

Починаючи з 20-х рр. 20 ст. він із колективом співроб-ків на замовлення корпорацій розробляє комплекс заходів, що розраховані на покращення соц. атмосфери на підпр-вах, на зниження гостроти конфліктів між кер-ками та підлеглими, чіж предст-ками різних рівнів службової ієрархії.

Мейо вважав, що роб-ка можна більш ефективно стимулювати неек. ф-рами (повага, увага з боку кер-цтва, високий престиж колективу) ніж сумою і можл-тю підвищення з/п.

6. Роб. час, режими праці і відпочинку. Клас-ція в-т роб. часу

Клас-ція в-т роб. часу на пром. підпр-ві.

1) Час роботи і час перерв у роботі.

- Час роботи Тр – заг. трив-ть змінного часу, прот. якого прац-к виконує труд. ф-ї. Він включає час підготовчо-завершальної роботи та час оперативної роботи, який витрачається на безпосер. вик-ня труд. завдання. В св.чергу час операт. роботи включає: * осн. час (час безпосер. перетв-ня предмета праці), * допоміжний час (упр-ня обладнанням, вимір-ня пок-ків), * час обсл-ня роб. місця (скл-ся з часу організац. обсл-ня та техн. обсл-ня).

- Час перерв Тп – заг. трив-ть змінного часу, прот. якого прац-к не виконує труд. ф-ї з різних причин:

* час регламентованих перерв, до якого належать: - Перерви, зумовлені ос-тями техніки, технології та орг-ції в-ва, - Перерви, обумовлені труд. закон-вом, - Час на відпочинок і особисті потреби.

* час нерегламент. перерв скл-ся з: - Перерв, зумовлених ос-тями техніки, тобто недоліками техніки, недоліками орг-ції праці, * Перерви, зумовлені порушеннями труд. дисципліни (запізнення, прогули і т.д.)

* час відпусток з дозволу адм-ції.

2) Нормований та ненормований роб. час:

- Нормований – включає всі затрати часу, що є об’єктивно необх. для вик-ня конкр. завдання: * Час продукт. роботи, * Час регламент. перерв.

- Ненормований - не є об’єктивно необхідним, а отже не вкл-ся до складу норм: * Час непродукт. роботи,* Час нерегламент. перерв.

Для обліку трив-ті роб. дня застос-ть пок-ки фактичної і нормальної трив-ті.

1) Фактична трив-ть роб. дня - час роботи одного працюючого за день (зміну), включаючи понаднормові години і виключаючи години простою.

2) Нормальна трив-ть роб. дня – визн-ся к-тю годин роботи, встановленою законом для даної групи прац-ків.

Коеф-т викор-ня роб. часу - розрах-с діленням факт. трив-ті роб. дня на норм. трив-ть.

7. С-ма нормативів і норм праці

Конкр. норми праці для труд. процесу визн-ся безпос-о на підпр-ві на основі одного або дек. нормативів.

Труд. норматив є первинним і універсальним, а норма праці є вторинною і локальною.

Якщо роботи на підпр-ві вик-ся за типовою технологією, що вже відпрацьована на певній к-ті підпр-в, то на ці роботи розробляють типові норми. Вони відіграють роль еталону для підпр-в, що освоюють дану технологію.

Норматив - встановлює відповідність між багатьма нормами та ф-рами, що на них впливають.

Норма – конкр. зн-ня даної ф-ї при фікс. зн-нях ф-рів.

1) Норма часу – к-ть роб. часу, об’єктивно необхідна для вик-ня конкр. роботи (труд. операції) в певних організац.-техн. умовах.

2) Норма виробітку – к-ть продукції в натур. пок-ках, яку необхідно виробити за од-цю часу в конкр. організац.-техн. умовах.

3) Норма обсл-ня – к-ть вир. об’єктів, які повинен обслуговувати прац-к або бригада за од-цю роб. часу.

4) Норма часу обсл-ня – час, встановлений на обсл-ня одного конкр. об’єкта.

Між нормою обсл-ня і нормою часу обсл-ня існує обернено-пропорційна зал-ть.

5) Норма чис-ті – розрахована для конкр. організац.-техн. умов к-ть прац-ків певного профес.-кваліфік. рівня, необхідна для якісного вик-ня од-ці або певного обсягу роботи за визначений період часу.

6) Норма підлеглості – розраховані для конкр. організац.-техн. умов величини, що визн-ть оптим. к-ть безпос-о підпорядкованих одному кер-кові прац-ків.

Ступінь обґр-ті норм зал. від методу їх розрахунку:

1) Досвідно-стат. методи - передбачають вст-ня норм в цілому на всю роботу без поелементного аналізу операцій і проект-ня рац. орг-ції праці. Тобто норми вст-ся при досвідному методі на основі особистого досвіду нормувальника, а при статистичному – на основі стат. даних про факт. затрати часу на вик-ня аналог. роботи в минулому.

2) Наукове обґр-ня норм здійс-ся за доп. аналітичних методів. Виділяють аналітично-розрахункові і аналітично-дослідні методи. Якщо затрати часу на кожен ел-т операції і на операцію в цілому вст-ся на основі нормативних матеріалів (науково обґрунтованих міжгалузевих, галузевих нормативів), то такий метод наз. аналітично-розрахунковим. Якщо затрати часу на кожен ел-т операції і на операцію в цілому вст-ся на основі безпосер. вимірювань цих затрат на досліджуваних роб. місцях шляхом проведення фотографії роб. часу або хронометражу, то такий метод наз. аналітично-дослідним.

Найкращим з точки зору обґр-ті і ек-чності застос-ня є аналіт.-розрахунк. метод.

Тема 8. Продукт-ть та еф-ть праці

1. Ефективність праці

Еф-ть праці - відображає кінц. рез-т в-ва і сук. економію живої та уречевленої праці, і в силу своєї складності та багатоаспектності, вираж-ся за доп. с-ми пок-ків.

Пок-ки та рез-ти праці, що хар-ть її еф-ть, поділ-ся на: * Виробничо-економічні, * Соц.-ек., * Соціальні.

Еф-ть праці – це її результативність. Для аналізу еф-ті праці розгл-ть такі взаємозал-ті: «праця-продукт», «в-ти праці - продукт», «в-ти праці - прибуток».

Тривалий час для аналізу результ-ті праці викор-вали лише пок-к продукт-ті праці, що відображає спів-ня к-ті продукції, яка виробл-ся в процесі праці і затрат праці на її в-во. Необх-ть застос-ня категорії «еф-ть праці» обґр-ся впливом НТР. Еф-ть праці визн-ся насамперед конкр. споживчими вартостями, а також затратами праці на їх в-во.

З критерієм еф-ті тісно пов’язане поняття міри еф-ті, а останнє – з можл-тями сусп-ва. При цьому необхідно виходити з об’єкт. умов, які існують у сусп-ві. Еф-ть обумовлюється ступенем р-ку продукт. сил сусп-ва, хар-ром вир. відносин, що панують в сусп-ві. Підвищення еф-ті праці не повинне зводитись лише до збільшення реал. ВВП на душу нас-ня, але й забезпечувати високу якість життя, що передбачає високі соц. стандарти, покращення стану навк. сер-ща, свободу вибору та самореалізації найм. роб-ка.

2. Продуктивність праці

Продукт-ть праці – відношення к-ті продукції, виготовленої с-мою (підпр-во, галузь) за певний період до к-ті рес-в, спожитих для в-ва певного виду продукції.

Значний внесок в аналіз поняття продукт-ті праці здійснили предс-ки клас. ПЕ та Маркс.

Сміт вважав, що саме продуктивна праця у всіх галузях ек-ки створює баг-во народів.

Маркс розглядав відношення продукт-ті техн. удосконалень, що були переведені ним в чис-ть річних прац-ків, до продукт-ті ручної праці, тобто до чис-ті продуктивного нас-ня, і т.ч. виміряв зростання продукт-ті праці непрямим методом.

На поч. 20 ст. інженер та раціоналізатор Гаррісон Емерсон сформулював 12 принципів продукт-ті та обґрунтував, що умови праці, якщо вони є сприятливими, максимізують зниження труд., матер. і фін. в-т на в-во од-ці продукції:

1. Точно сформульовані ідеали або цілі.

2. Здоровий глузд.

3. Компетентна консультація.

4. Дисципліна.

5. Справедливе ставлення до персоналу.

6. Швидкий, надійний, повний, точний, постійний облік.

7. Диспетчеризація.

8. Норми й розклад.

9. Нормалізація умов д-ті.

10. Нормування операцій.

11. Писані стандартні інструкції.

12. Винагорода за продукт-ть праці.

Вагомими ф-рами, що впливають на продукт-ть праці є такі, що визн-ть становище вир-ка на ринку продукції та послуг (зовн. ф-ри): * Питома вага нової продукції, * Підвищений П. на продукцію, * Час на її реалізацію.

Т.ч. процес пошуку та вимір-ня продукт-ті праці має враховувати такі ф-ри: * Нац. рівень в-ва, * Градація підпр-в за їх розмірами, * Різні форми вл-ті.

При обчисленні пок-ка продукт-ті праці вин-ть проблеми:

- Проблема оцінки заг. д-ті підпр-ва при різноспрямованій динаміці пок-ків, що її хар-ть.

- Зведення с-ми пок-ків до узагальнюючого потребує якнайменшої к-ті припущень.

- Нове методичне визн-ня пок-ка продукт-ті потребує певної підготовки економістів та практиків.

Т.ч. щоб досягти зростання продукт-ті, можна залучити великий обсяг рес-в, або продуктивно їх використати.

Зниження темпів зростання ПП приводить до негат. наслідків в ек-ці.

3. Пок-ки та методи вимір-ня ПП

Продукт-ть сусп. праці як пок-к, що хар-зує еф-ть сусп. і живої праці та економію сусп. праці, що уречевлена у засобах в-ва, стали розраховувати з 1970 р. і за цим пок-ком: ПП = НД / Чис-ть роб-ків у матер. в-ві.

Згідно постанови Кабміну від 12.07.1979 р., змін-ся метод обчислення ПП.

З 1981 р. підпр-ва переходять на план-ня і оцінку д-ті за нормативно-чистою продукцією: ПП = НЧП / Чис-ть.

Закордоном викор-вали 4 індекси ПП: * Число робочих, * Число зайнятих, * Число годин, відпрацьованих роб-ками, * Число годин, відпрацьованих зайнятими.

Для індексів 1 і 2 використовували індекс чистої продукції з елімінуванням календарних коливань. Індекси 3 і 4 розраховувались на основі даних календарного місяця.

Т.ч. під продукт-тю розуміють відношення випуску продукції до затрат вир. ф-рів.

В зал-ті від прямого чи оберненого спів-ня пок-ків продукт-ті маємо 2 пок-ки: 1. Виробіток (пряме співвідношення), 2. Трудомісткість: Чис-ть роб-ків / К-ть продукції.

На підпр-вах виробіток може визначатися різними способами:

1) Вартісний: шт.,т,м / людино-години.

2) Натуральний – викор-ся на рівні підпр-в, галузей і для ек-ки в цілому.

3) Трудовий – викор-ть норми труд. в-т у нормо-годинах: нормо-години / чис-ть.

Трудомісткість роботи - відображає в-ти роб. часу на в-во од-ці продукції і визн-ся в натур. вираженні за всією номенклатурою виробів і послуг. Цей пок-к має дек. переваг, порівняно з пок-ком в-ва:

- установлює пряму зал-ть між обсягом в-ва і труд. в-тами,

- виключає вплив поставок за кооперацією,

- дозволяє пов’язати вимір-ня ПП з виявленням резервів її зростання.

Для план-ня і аналізу праці на підпр-ві розрах-ся різні види трудомісткості:

1) Технологічна – розрах-ся для окр. деталей, виробів (Тт).

2) Трудом-ть обсл-ня – в-ти праці допоміжних прац-ків, що обслуговують в-во (То).

3) Виробнича – скл-ся з технологічної та трудом-ті обсл-ня (Тв = Тт + То).

4) Трудом-ть упр-ня – в-ти праці кер-ків, спеціалістів, техн. виконавців (Ту).

5) Повна – Тп = Тв + Ту.

6) Фактична – реал. в-ти часу на вигот-ня од-ці продукції за відповідний період часу (Тф = Тн / К, де Тн – нормативна трудом-ть, К – факт. коеф-т вик-ня норм часу).

Частіше викор-ся вартісний метод, який дозволяє визначати в-ть праці не тільки за окр. підпр-вами, але в цілому за галузями і нар. госп-вом.

4. Ф-ри і резерви росту ПП

Зростання ПП -полягає в тому, що частка затрат живої праці в продукті зменш-ся, а частка затрат минулої (уречевленої) праці – збільш-ся, але т.ч., що заг. к-ть праці в кожній од-ці продукту зменш-ся.

Фактори зростання ПП - вся сук-ть рушійних сил і причин, що призводять до збільшення ПП.

За рівнем керованості ф-ри підвищ. ПП можна поділити на 2 групи:

1) ті, якими може керувати господарюючий суб'єкт (упр-ня, орг-ція, труд. відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);

2) ті, що знах-ся поза сферою керування господарюючого суб'єкта (політ. становище в країні і в світі, рівень р-ку ринк. відносин, конкуренція, НТП, заг. рівень ек. р-ку, якість і к-ть труд. рес-в країни, культура, моральність, соц. цінності, наявність прир. багатств, розвиток інфрастр-ри тощо).

Оск. праця є процесом взаємодії роб. сили із засобами в-ва, ф-ри зростання ПП за змістом можна поділити на 3 групи:

1) соц.-економічні, що визн-ть якість використовуваної роб. сили;

2) матер.-технічні, що визн-ть якість засобів в-ва;

3) організац.-економічні, що визн-ть якість поєднання роб. сили із засобами в-ва.

До групи соц.-ек. ф-рів зростання ПП належать всі ф-ри, що спричиняють покращання якості роб. сили. Це насамперед такі хар-ки прац-ків, як рівень кваліфікації та профес. знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність; здоров'я та розумові здібності; проф. придатність, адаптованість, інноваційність та проф. мобільність, моральність, дисциплінованість, мотивованість (здатність реагувати на зовн. стимули) і мотивація (внутр. бажання якісно виконувати роботу). До цієї групи ф-рів відносяться також хар-ки труд. колективів, такі як труд. акт-ть, творча ініціатива, соц.-психол. клімат, с-ма ціннісних орієнтацій.

До групи матер.-техн. ф-рів зростання ПП належать всі напрямки прогресивних змін у техніці й технології в-ва, а саме: модернізація обладнання; викор-ня нової продуктивнішої техніки; підвищення рівня механізації і автоматизації в-ва; впровадження нових прогрес. технологій; викор-ня нових ефективніших видів сировини, матеріалів, енергії тощо.

До групи організац. ек. ф-рів зростання ПП належать прогресивні зміни в орг-ції праці, в-ва та упр-ня. До них входять: вдосконалення стр-ри апарату упр-ня та с-м упр-ня в-вом, повсюдне впровадження та р-к автоматизованих с-м упр-ня; покращання матер., техн. і кадрової підготовки в-ва, вдоск-ня орг-ції вир. та допоміжних підрозділів; вдоск-ня поділу та кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і ф-й, впров-ня передових методів та прийомів праці, вдоск-ня орг-ції та обсл-ня роб. місць, впров-ня прогрес. норм і нормативів праці; покращання умов праці та відпочинку, вдоск-ня с-м матер. стимулювання.

За сферою вин-ня і дії ф-ри зростання ПП поділ-ся на:

1) внутрішньовиробничі - ті, що вин-ть і діють безпос-о на рівні підпр-ва чи орг-ції;

2) галузеві і міжгалузеві, що пов'язані з можл-тю покращання кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування в-ва, освоєння нових технологій і в-в на рівні всієї галузі або кількох суміжних галузей нар. госп-ва;

3) регіональні – ф-ри підвищення ПП, хар-рні для даного регіону (напр., ств-ня вільної ек. зони);

4) загальнодержавні - такі ф-ри, які спричиняють підвищення ПП в усій країні (напр., зміцнення здоров'я і підвищ. освітнього рівня нас-ня, рац. викор-ня труд. потенціалу тощо).

Резерви підвищення ПП - невикористані можл-ті економії затрат праці (як живої, так і уречевленої) за рах. дії тих чи інших чинників (удоск-ня техніки, технології, поліпшення орг-ції праці та упр-ня тощо).

В літ-рі клас-ція резервів росту ПП баз-ся на клас-ції ф-рів росту ПП.

Клас-ція резервів росту, що витікає із сутності самого пок-ка ПП, має таку стр-ру: * Народногосподарські, * Галузеві, * Міжгалузеві, * Внутрішньовиробничі.

Якщо враховувати стр-ру вир. процесу, то резерви росту поділяють на три групи: 1. Резерви викор-ня засобів праці, 2. Резерви викор-ня предметів праці, 3. Резерви застос-ня праці.

В зал-ті від типу в-ва резерви поділ-ся на: * Резерви, які притаманні одиночному в-ву, * Резерви серійного в-ва.

За досвідом ін. країн можна виділити заг. ос-ті пром. пол-ки:

1. Така пол-ка проводиться за доп. вст-ня жорстких стандартів якості, надійності, ресурсомісткості і екол. безпеки продукції.

2. Держава підтримує ………….

Тема 9. Доходи та якість життя

1. Сутність поняття доходи, їх види

2. Рівень та якість життя

3. Проблема бідності

4. Осн. тенденції формня доходів насня України

3. Проблема бідності

Розглянемо ос-ті проблеми бідності в передових постіндустр. країнах, країнах індустр. стадії р-ку та країнах 3го світу.

Розглянемо дану проблему в істор. ретроспективі на прикладі США.

Ек. бум 20-х рр. та депресія, що його змінила призвели до значного росту частки малозабезпечених верств нас-ня в нац. багатстві Зх. країн. Водночас ек. криза 29-33 років різко скоротила спекулятивні доходи буржуазії.

Розподіл нац. доходу прот. 29-47 років був таким: в 29-му році частка 5% найбільш багатих американців в нац. доході знизилась з 30% в 29-му до 24% в 41-му та до 21% в 47-му, тоді як частка (40%) найбідніших збільшилась з 12,5% до 17% в 41-му. Однак, за такими, на перший погляд, позит. пок-ками приховувались серйозні внутр. проблеми.

В 1959 р. офіц. стат-ка свідчила, що за межею бідності в США перебуває майже чверть нас-ня. В 60-ті роки активізувалась соц. пол-ка, але причиною цієї активізації стала значна напруженість, що виникла в сусп-ві. З 1964 по 1968 рік не менше 257 амер. міст стали свідками 329 виступів. Цей період хар-вався найбільшою к-тю актів насильства з часів громадянської війни.

Адм-ція Кеннеді, а згодом Ліндона Джонсона, неухильно нарощували соц. в-ти. З 60-го по 75 р. суми прямих грош. трансфертів і допомог незаможним виросли більше ніж удвічі. Сук. асигнування на соц. цілі збільшились з 75 млрд. дол. у 65 році до 185 млрд. у 72 році. В 1974 р. частка бідних американців зменшилась удвічі і становила 10,5-11,5% нас-ня.

Однак, надалі виникла серйозна контр-тенденція: боротьба з бідністю не дає бажаних рез-тів, не зважаючи на пост. ріст бюдж. асигнувань на соц. цілі. Так у 1979 р. офіційно визнавалось, що за межею бідності в США перебуває 11,7% нас-ня, а вже в 1983 р. - 15,2% нас-ня.

В 1990-ті роки ситуація не змінилась, незважаючи на безпрецедентний ек. підйом. В 1993 р. до бідних відносили 16% амер. нас-ня. В ЄС в 1997 р. за межею бідності перебувало 17% нас-ня. Більш всього бідних було в Британії – 22% нас-ня.

В 1992 р. з/п 18% найм. роб-ків в США, що працювали на пост. основі була нижче прожитк. мінімуму. Найбільш складним було становище молоді. 47% працюючих американців у віці від 18 до 24 років отримували з/п, що не досягала прожитк. мінімуму.

Про масштаб держ. допомоги бідним США свідчать такі цифри: в 1995 р. доход 20% найменш забезпечених американців без урах-ня трансфертів і допомог становив лише 0,9% нац. доходу, тоді як з врах-ням соц. виплат він складав 5,2%.

Якщо з/п була б єдиним джерелом доходу громадян, то в 1992 р. 21% працюючих американців жили б за межею бідності, а для людей похилого віку ця цифра складала б 50%.

Задача 1

Сер/річна чис-ть нас-ня 25 млн. осіб.

К-ть прибулих прот. року 10 тис. осіб, к-ть вибулих 15 тис. осіб.

Коеф-т мех. приросту становить: Кпр = (0,010 – 0,015) / 25 * 1000 = -0,02

Задача 2

У місті проживає 225 тис. осіб віком 15-70 років, які працюють в різних галузях ек-ки.

24,2 тис. займ-ся інд. труд. д-тю.

16,4 тис. громадян зайняті не за наймом, а по доглду за дітьми та хворими.

48,3 тис. – незайнятих, серед яких 24,6 тис. шукають роботу.

Розрах. чис-ть ек.-акт. нас-ня, рівень ек. акт-ті та рівень безр-тя.

Чеан = 225 + 24,2 + 24,6 = 273,8 тис.

Реа = Ек. акт-ть / Чис-ть нас-ня * 100% = 273,8 / (273,8+16,4+48,3-24,6) * 100% = 87%

Рб = К-ть безробітних / К-ть ек. акт. нас-ня * 100% = 24,6 / 273,8 * 100% = 9%

Задача 3

Розрахувати к-ть труд. рес-в, ек. неакт. нас-ня, рівень ек. акт-ті нас-ня, кщо відомі такі дані:

діти віком до 16 років – 2 856,1 тис. осіб

жінки і чоловіки віком 16-54 роки – 15 400 тис., з них 10% інваліди

чоловіки віком 55-59 років – 4000 тис., з них 3% інваліди

жінки віком 55-59 років – 8000 тис., з них 40% працюють

жінки і чоловіки віком від 60 років – 1500 тис., з них 2% працюють.

безробітних – 220 тис.

Труд. рес. = 15 400*0,9 + 4000*0,97 + 8000*0,4 + 1500 * 0,02 + 220 = 21 190 тис.

Ек.неакт. нас. = 2 856,1 + 15 400*0,1 + 4000*0,03 + 8000*0,6 + 1500*0,98 = 10 786,1 тис.

Реа = 10 786,1 / (2 856,1 + 15 400 + 4000 + 8000 + 1500 + 220) * 100% = 33,7%

Основи нормування праці

На токарних роботах:

L – розрахункова довжина обробки

L = l₁ + l₂ + l₃

l – довжина деталі, що обробляється

l₁ – довжина перебігу інструменту

l₂ – довжина перебігу інстр-ту

n – к-ть обертів деталі за хв.

v – швидкість обробки деталі

D – зовнішній діаметр деталі

S – величина подачи (мм на оберт)

і – кількість проходів

і = h / t

h – припуск на обробку

t – глибина різання

На стругальних роботах:

B – ширина поверхні, що обробляється

b₁ – довжина бокового врізання та виходу різця

На свердлильних роботах:

На фрезерувальних роботах:

Оперативний час: Tоп = Тосн + Тдоп

Допоміжний – вст-ня, зняття деталі, зміна інстр-ту, проміри деталі, кер-ня верстатом, включення/відключення, пуск/зупинка верстату.

Штучний час: Тшт = Tоп*(1+ К/100), де К – коеф-т, який враховує час на обсл-ня роб. місця та на відпочинок.

Штучно-калькуляційний час: T шт. = е шт. + тПЗ, де Тпз – підготовчо-завершальний.

Задача 4

Розрах. норму штучно-калькуляц. часу на обточування деталі та її відрізання, якщо довжина деталі – 300 мм, зовн. діаметр – 100 мм, внутр. – 50 мм, припуск на обробку – 3 мм, глибина різання - 1,5 мм, подача - 0,2 мм на оберт, швидкість різання 100 мм/хв., час на вст-ня та зняття деталі – 1,8 хв, на перехід – 0,2 хв, на відпочинок та обсл-ня роб. місця – 9% від опер. часу, к-ть деталей в партії – 16, підг.о-заверш. час на партію – 8 хв., довжина врізання-перебігу інстр0ту – 6 мм.

Обточування:

Тосн = (300+6) / (318*0,2) * 2 = 9,6 хв.

п = (1000*100) / (3,14*100) = 318 об/хв

і = 3 / 1,5 = 2

Відрізування:

не хочу дальше писать J

Розрахувати норму часу для свердління 2 30-мм отворів, якщо довжина =

Подача = 0,5 мм на оберт. Кількість обертів свердла за хвилину 160, підготовчо-завершальний час = 10 хв. Час на відпочинок = 3% оперативного часу. На обслуговування – 4% оперативного часу. Допоміжний час = 3 хв. Кількість деталей у партії – 20 шт.

Дата добавления: 2014-01-07