Синергетичний аналіз передумов утворення та соціально-економічного ефекту функціонування кластера

Основними передумовами утворення кластерів є: близькість ринку, забезпечення спеціалізованою робочою силою, наявність постачальників капіталу й устаткування, доступ до специфічних природних ресурсів, наявність підприємств, орієнтованих на підвищення продуктивності за рахунок збільшення масштабів виробництва.

Кластери — це галузево-територіальні добровільні об'єднання підприємницьких структур, що тісно співпрацюють із науковими установами, громадськими організаціями та органами місцевої влади з метою підвищення конкурентоспроможності власної продукції та сприяння економічного розвитку регіону.

Тобто, під кластеризацією слід розуміти тенденцію компаній спорідненого виду діяльності консолідувати зусилля у певних формах та у визначених географічних рамках. Цей концептуально новий підхід до організації ведення бізнесу має такі ознаки: відсутність єдиного централізованого впливу, дотримання умов рівноправності, акцентування уваги на тих наукових технологіях, які швидко розвиваються, створення умов для зростан­ня ринкової кон'юнктури, конкуренції серед товаровиробників тощо.

Ступінь кластеризації економічної діяльності в розвинених країнах світу разюче висока. Відповідно до оцінок спеціалістів (із середини 1990 років) у США існує біля 380 кластерів компаній, сфера діяльності яких охоплює широкий спектр послуг і розвинуті переробні галузі промисловості. Усього в них зайнято 57% робочої сили США і провадиться 61% обсягу промислової продукції країни.

Приклад багатьох багатих районів, що містять динамичні кластери фірм, спроможних конкурувати на світових ринках, викликав інтерес місцевих, регіональних і національних урядів, що сприйняли кластерно-орієнтовану політику як керівництво до дії.

Поняття "кластер" не є абсолютно новим для пострадянської науки. У практиці наукових економічних і економіко-географічних досліджень міцно закріпилося поняття територіально-виробничого комплексу (далі у тексті — ТВК).У визначенні, яке можна вважати класичним, сказано, що ТВК це - "сочетание предприятий (и учреждений), для которого территориальная общность его компонентов — дополнительный фактор повышения экономической эффективности за счет: а) значительной устойчивости взаимных связей (особенно свя-ей информационных) и ритмичности производственного процесса; б) сокра-щения транспортных затрат; в) рационального использования всех видов местных ресурсов и более благоприятных условий для маневрирования ими; г) создание оптимальних условий для сочетания отраслевого (межотраслевого) планирования и управлення с территориальньм планированием и управлением."

Порівняння наведених дефініцій указує на певну спорідненість кластерів і територіально-виробничих комплексів — територіальна спільність, взаємозалежність і взаємозв'язаність виробництв. Можна навіть припустити, що ТВК і є кластером за своєю внутрішньою сутністю. Та все ж між цими двома поняттями і власне територіальними виробничими об'єднаннями є й відчутна різниця. По-перше, досвід Італії, Великої Британії, Німеччини, США, Франції, Норвегії, Малайзії й ряду інших країн вказує на економічну ефективність кластеризації економіки, тоді як територіально-виробничі комплекси, у переважній своїй більшості, існували у наукових розробках та програмних документах і мало впливали на розвиток господарства та його територіальну структуру; по-друге, кластери включають найрізноманітніші компоненти із виробничої й невиробничої сфери, у той час як ТВК зорієнтовані, в основному, на матеріальне виробництво; по-третє, функціонування ТВК можливе при наявності потужних запасів корисних копалин, інших природно-сировинних ресурсів чи відходів основного виробництва, яке є сировиною для іншого виробництва, а кластер, який також залежить від ресурсно-сировинного потенціалу, доводить свою ефективність, використовуючи інформаційні потоки і результати маркетингових досліджень; по-четверте, існування ТВК не передбачає безпосереднього управління ним, у той час як утворення і подальший розвиток кластера залежить від рішень спеціально сформованої управлінської структури, яка відповідає за злагодженість дій учасників об'єднання.

На відміну від традиційної адміністративно-командної, кластерна модель розвитку національної економіки добровільно об'єднує всі ресурсні сили регіону - інтелектуальні, виробничі, природні, які спільними зусиллями досягають значних зрушень в економічному зростанні регіонів і країни в цілому. Так, Для створення мереж підприємств доцільно не тільки проводити широку компанію презентацій діловим колам концепції мережевих структур, але й забезпечити спільними зусиллями достатній рівень фінансової підтримки, організувати підготовку професійних брокерів для ділових мереж, дати можливість приватному сектору бути лідером у створенні кластерів за участю в них підприємств державного сектора, підбирати найбільш оптимальний рівень участі урядових органів, виділяти пріоритети в розвитку кластерів через обмеженість ресурсів, враховувати реальний ступінь ризику і можливість невдачі в досягненні ринкових цілей. Слід підкреслити, що кластерна модель найповніше відображає визначальні особливості глобалізації економіки.

Характерними рисами успішної діяльності кластерів є такі:

§ взаємозв'язки між підприємствами, які роблять учасників кластеру сильнішими порівняно з тими підприємствами, що працюють поодинці;

§ кооперація та співпраця, які є стимулами до пошуку нових, більш досконалих методів роботи;

§ орієнтація на інновації і на залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій;

§ орієнтація на потреби ринку, які є головним фактором визначення загальної стратегії підприємств;

§ забезпечення відповідності стратегії кожного окремого виробництва загальній стратегії розвитку регіону.

Упровадження даної концепції можливе на будь-якій території і в будь-якій галузі промисловості. А підґрунтям досягнення успіху є ряд переваг, які отримують розрізнено діючі підприємства, об'єднуючись у кластер.

По-перше, існування в рамках кластеру та створення нових підприємств-постачальників забезпечує спрощений доступ підприємств до сировини, матеріалів, обладнання, запасних частин тощо. Підприємства мають можливість наймати робочу силу з необхідною кваліфікацією, професійними знаннями та навичками. Кластери можуть залучати до співпраці оптових продавців, отримувати спеціалізовані види послуг із питань техніки, технології, фінансів та бухгалтерського обліку, користування мережею ІНТЕРНЕТ тощо.

По-друге, підприємства отримують користь від спільної діяльності та взаємного збагачення знаннями та досвідом. Галузеві асоціації, до яких входять підприємства, представляють їх інтереси. Спеціалізація та кооперація, що відбуваються в кластерах, забезпечують поділ ринку на сегменти і цивілізовану спеціалізацію підприємств на певні асортиментні групи, що зменшує транспортні витрати, забезпечує раціональний розподіл праці, обмін знаннями, технологіями, кваліфікованою робочою силою. Крім того, спеціалізація та більш ефективний розподіл праці між підприємствами, що входять до кластера, дозволяє підвищити якість продукції та збільшити обсяги виробництва. В результаті періодичного спілкування працівники підприємств можуть багато чому навчитись один від одного.

Крім того, конкуренція спонукає підприємства до постійного пошуку інновацій як у виробництві, так і в маркетингу для завоювання і втримання частки ринку. При цьому мінімізуються надлишки виробничих потужностей. Отже, в умовах високої вартості новітніх технологій, об'єднання в кластер дає багатьом малим підприємствам нові можливості розвитку.

Кластери дозволяють більш ефективно використовувати залучений капітал, що є особливо актуальним для України в умовах гострої нестачі інвестиційних ресурсів. Залученню капіталів при кластерній формі організації діяльності сприяє зацікавлення учасників у вдосконаленні власних засобів виробництва, впровадженні нових технологій, забезпеченні високих стандартів якості продукції. Крім того, в цьому має конкретну вигоду місцева влада, оскільки вона зацікавлена у зростанні надходжень до бюджету, й безпосередньо приймає участь у розвитку кластера.

Створення кластерів -це приклад того, що перспективна ідея не може бути реалізована сама по собі без позитивного впливу державних органів, перенесення центру їх уваги на управління розвитку економіки. Аналіз найбільш перспективних із точки зору мінімізації витрат напрямків виробництва, залучення всіх регіональних ресурсів дозволяє зробити оптимальний вибір типів кластерів, які відповідають конкретним умовам регіону, залучити фінансові можливості та трудовий потенціал регіону для забезпечення виробництва.

Роль державного управління у формуванні ефективної діяльності кластерів надзвичайно важлива. З одного боку, треба забезпечити необхідні базові умови, з іншого — не допустити монополізму.

Утворення кластерів у певній місцевості передбачає розробку та проведення:

І. Комплексу законодавчих та організаційних нормативів.

Сюди мають увійти новітні стандарти формування кластерів, тестування та сертифікації продукції, що випускається, контролю за якістю товарів та послуг, що виробляють підприємства, які входять до кластера. Важливого значення надається також:

— усуненню бар'єрів внутрішньої та зовнішньої конкуренції;

— організації відповідних департаментів урядових (національних та місцевих) установ, що займаються проблемами кластерів.

ІІ. Комплексу економічних заходів

— зосередження зусиль щодо залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій у кластери;

— створення локальних фінансово-промислових груп та інвестиційних фондів;

— сприяння нарощуванню темпів експорту продукції з кластерів, зосередження зусиль на формуванні більш глибокої обробки продукції, що випускається;

— утворення нових зон вільної торгівлі, промислових парків та парків постачальників, у т.ч. технопарків.

III. Комплексу інфраструктурних заходів:

— покращення транспортних умов регіону, комунікацій, ліній зв'язку, природозахисних споруд;

— підтримка наукових розробок у галузі локальних та міжнародних кластерів та стимулювання зв'язків типу "економічна наука -» бізнес ";

— формування освітніх спеціалізованих програм, зорієнтованих на обслуговування кластерів, що утворюються (програми підготовки та перепідготовки спеціалістів і фахівців з управління кластерами).

IV. Комплексу гуманітарних заходів:

— популяризація та роз'яснення ідей кластерів широкому загалу населення за допомогою засобів масової інформації;

— подолання негативного впливу проблеми глобалізації на ментальному рівні, тому що більшість людей, які населяють територію, сприймають процес виникнення кластерів як конкретний приклад глобалізації у своїй місцевості і вбачають у цьому загрозу своїм правам;

— проведення форумів, зустрічей та інших організаційних заходів учасниками кластерів.

На відміну від традиційної адміністративно-командної, кластерна модель розвитку національної економіки добровільно об'єднує (кооперує) всі ресурсні сили регіону - інтелектуальні, виробничі, природні, які спільними зусиллями досягають значних зрушень в економічному зростанні регіонів і країни в цілому.

Підґрунтям досягнення успіху є ряд переваг, які отримують розрізнено діючі підприємства, об'єднуючись у кластер, як самоорганізовані, самоуправляємі суб`єкти господарської діяльності.

По-перше, існування в рамках кластеру галузево споріднених фірм забезпечує спрощений доступ підприємств до сировини, матеріалів, обладнання, запасних частин тощо. Підприємства мають більші можливості наймати робочу силу з вищою кваліфікацією, професійними знаннями та навичками. Кластери, на відміну від “атомізованих” суб`єктів господарювання, можуть отримувати більш кваліфіковані та якісні спеціалізовані види послуг із питань техніки, технології, фінансів та бухгалтерського обліку.

По-друге, підприємства в кластері отримують користь від спільної діяльності та взаємного збагачення знаннями та досвідом, а, отже, мають змогу більш ефктивно забезпечувати обмін інформацією та ресурсами із зовнішнім середовищем. Спеціалізація та кооперація, що відбуваються в кластерах, забезпечують поділ ринку на сегменти і цивілізовану спеціалізацію підприємств на певні асортиментні групи, що зменшує транспортні витрати, забезпечує раціональний розподіл праці, обмін знаннями, технологіями, кваліфікованою робочою силою. Крім того, спеціалізація та більш ефективний розподіл праці між підприємствами, що входять до кластера, дозволяє підвищити якість продукції та збільшити обсяги виробництва. При цьому мінімізуються надлишки виробничих потужностей.

Кластери, на відміну від підприємницьких мереж, містять у своєму складі також позавиробничі структури, які, нерідко, мають вирішальний вплив на успіх кластера: це наукові та освітні установи, бізнес-асоціації тощо.

Тим самим досягається подвійний ефект: з одного боку, наявність у кластері подібних структур посилює позитивне сприйняття діяльності кластеру в громаді; з іншого боку досягається реальне поліпшення умов власне виробничого процесу через забезпечення підготовки та перепідготовки фахівців; розробки новітніх технологій, здійснених відповідними науковими установами, врешті, більш сприятливі умови збуту продукції та постачання комплектуючих завдяки наявності в кластері бізнес-асоціацій.

Особливо важливою для умов України є наявність у кластері “координуючого центру”, переважно бізнес-асоціації, яка з одного боку, безпосередньо сприяє досягненню консенсусу бізнесових інтересів в середині кластеру, а з іншого, лобіює інтереси кластеру в діалозі з місцевими органами влади.

По-третє, саме кластерна модель розвитку інноваційного підприємництва породжує ефект синергії, “який зароджується із поєднання знань різних фірм та організацій, які доповнюють одна одну” та “із необхідності для фірм протистояти наростаючій залежності від умов навколишнього середовища” [1], який відповідно до принципів синергетики, забезпечує трансформацію “хаосу” мікрорівня у “порядок” (сталий розвиток) макрорівня.

Саме спільна адаптація пов`язаних між собою господарюючих суб`єктів до новітніх технологій створює новий, більш складний тип самоорганізації, як всієї мережі, так і кожної з цих фірм, а, отже, й вищий сумарний соціально-економічний ефект як їх діяльності, так і розвитку території їх функціонування.

Базовими принципами утворення та функціонування системно-синергетичної моделі кластера є:

1) Принцип спільності базових генетичних цінностей членів кластеру – наявність у членів кластеру певної сукупності цінностей та стратегій, які є спільними для них та визначальними при започаткуванні та визначенні мети діяльності кластеру;

2) Принцип когерентності у господарській діяльності членів кластеру;

3) Принцип соціального партнерства у взаємодії суб`єктів бізнесу, органів місцевої (регіональної) влади та інститутів громадянського суспільства відповідної локальної структури;

4) Принцип “розвиток через інновації” – успіх кластеру в значеній мірі визначається здатністю до розробки, впровадження новітніх технологій і досягнення конкурентоздатності на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Елементами системно-синергетичної моделі кластера є наступні:

1. Члени кластеру – комерційні та некомерційні підприємства, спільною стратегією (спільними інтересами) яких є пошук траєкторій розвитку з виходом на аттрактор з мінімальним рівнем ентропії в певній локальній структурі їх функціонування.

2. Невиробничі структури – члени кластеру: наукові та науково-дослідні установи, інтереси та роль яких полягають у забезпеченні учасників кластеру новітніми технологіями (як в сфері виробництва так і управління); громадські бізнес-асоціації, роль яких полягає у забезпеченні розуміння соціальної значущості функціонування кластеру в даному регіоні; являють собою додатковий інформаційний канал взаємообміну із зовнішнім середовищем.

3. Рада кластеру – надсистемна управлінсько-координуюча структура, яка здійснює координацію ринкових стратегій членів кластера; вивчення та конкретизацію їх загальних та специфічних потреб; залучення до складу кластера нових учасників; ведення соціального діалогу з місцевою (регіональною) владою стосовно: 1) покращення середовища функціонування кластера; 2) ролі кластера у соціально-економічному розвитку регіону діяльності.

Форми управління кластером можуть бути дуже різноманітними. Наприклад, в регіоні Керне у Східній Австралії створено промисловий кластер, на чолі якого було поставлено спеціально створену Корпорацію економічного розвитку регіону (СКЕОС). Її заснували представники орієнтованих на експорт галузей промисловості, науки, освіти, торгівлі, охорони здоров'я, інформатики і місцевих органів влади [ 234 ].

4. “Системна оболонка” кластеру, яка включає: 1) Раду кластера; 2) мережу спеціалізованих посередників - консалтингових фірм, функціями яких є забезпечення сприятливого доступу до інформації, ресурсів, залучення інвестицій тощо.

5. Зовнішнє середовище кластера:

5.1. Органи державної влади та місцевого самоврядування.

Для успішного функціонування кластерів підприємств необхідне забезпечення тісних взаємовигідних зв`язків з місцевими (регіональними) владними структурами, з метою:

- забезпечення оптимального вибору моделі кластерів, які відповідають конкретним умовам регіону, залучити фінансові можливості та трудовий потенціал регіону для забезпечення найвищої ефективності їх функціонування.

- забезпечення необхідних базових нормативно-правових умов для їх функціонування,

- недопущення недобросовісної конкуренції, монополізму;

- невілювання існуючих в місцевій (регіональній) економіці диспропорцій, які можуть створювати обмеження для впровадження інновацій і кластеризації;

- сприяння формуванню, генеруванню та допомозі в налагодженні тісних ділових зв`язків між членами кластеру;

- залучення нових ділових кіл до обговорення, розробки та реалізації соціально економічної політики як на регіональному, так і на національному рівні.

- здійснення державних (муніципальних) замовлень підприємствам - членам кластеру;

- консультаційна допомога при реалізації інвестиційних проектів місцевого, регіонального та загальнонаціонального значення.

З іншого боку місцеві органи влади повинні, насамперед, уникнути командно-адміністративних методів управління, адже йдеться про стимулювання діяльності самоорганізованих підприємницьких структур, що мають певні горизонтальні зв'язки, необгрунтована втручання в які може призвести до їх повної або часткової руйнації.

Дата добавления: 2014-01-07