Промислово-фінансові групи та рух інвестиційних ресурсів

Інтеграція промислового і фінансового капіталів, що спостерігається останніми роками в українській економіці, відображає як загальну світову тенденцію об'єднання цих капіталів у єдину організаційно-господарську структуру. Головна умова виробничо-господарської діяльності — наявність інвестиційних ресурсів, безперервність руху капіталу і товарно-грошових потоків. Прагнення забезпечити ці умови змушує промислові підприємства шукати нові джерела інвестування, ініціювати процес формування організаційно-господарських структур, що ґрунтуються на взаємопроникненні й злитті різноманітних форм капіталу — промислового і фінансового.

Промислово-фінансові групи (далі — ПФГ) у ринковій економіці виникають не випадково, а відповідно до об'єктивних вимог. Такі утворення формуються з метою масштабної інвестиційної діяльності та акумуляції грошових ресурсів. Причому йдеться про певну скоординованість та спрямованість процесів мобілізації грошового капіталу. Це вирішує багато проблем щодо інвестування: відбувається приріст амортизаційних відрахувань, які накопичуються на рахунках підприємств, та можливе їхнє використання як джерела спільного укрупненого фонду інвестицій; масштаби прибутку і рівень концентрації капіталу дають змогу збільшувати кошти, які йдуть на накопичення, і своєчасно можуть перерозподілятися в потрібному напрямі; зростає рівень керованості руху грошових потоків щодо розширення виробництва, технічне переозброєння та ін.

Інтегровані структури поступово стають основою великого бізнесу. Так, в Японії технологічне оновлення, зміна структури промисловості потребували значної мобілізації зусиль банківських установ і промислових підприємств. Основною перевагою груп, що формувалися, було вміле маневрування величезними фінансовими ресурсами, їхнє спрямування на розширення інвестиційної діяльності. Характерними ознаками цих груп стали завершеність і цілісність внутрішньої організації, наявність функціональних центрів керування з орієнтацією як на фінансове ядро групи, так і на промислово-торговельну спеціалізацію. У багатьох країнах також відбувалися процеси об'єднання зусиль промислового та фінансового капіталів. Вони орієнтувалися в основному на управлінську структуру з чітким поділом фінансового та промислового блоків. Звичайно, щоб з'явилися такі інтегровані утворення, як ПФГ, потрібен значний проміжок часу. Повинні сформуватися певна ринкова інфраструктура, організуватися відповідні банківські та інші фінансові інститути, що виконуватимуть роль не розрахунково-касових центрів, а стануть універсальними посередниками між промисловими підприємствами — покупцями фінансових ресурсів та їхніми продавцями. Накопичений грошовий капітал населення, уряду, виробників має знайти прибуткове застосування. Фінансові ресурси акумулюються з такою трансформацією в інвестиції на умовах взаємних зобов'язань (цінні папери, позики тощо).

Сучасну промислово-фінансову групу (в українському законодавстві ПФГ) можна подати як систему капіталу, що включає промисловий блок (виробничі, торговельні підприємства, НДІ, КБ тощо) та фінансовий блок у вигляді сукупності фінансово-кредитних установ. Основне призначення ПФГ — це мобілізація та організація руху грошових потоків. Грошові потоки в цьому разі призначаються не просто для обслуговування виробничих підприємств, а для розв'язання проблеми розширення інвестиційної діяльності. Накопичення інвестиційних ресурсів може здійснюватися трьома основними способами; концентрація вільних коштів у фінансових інститутах з наступним наданням їх виробничим підприємствам, що їх потребують; залучення коштів зовнішніх інвесторів, ефективного використання акціонерного капіталу; акумуляція в головній компанії коштів з використанням спеціального інвестиційного рахунку.

Перелічені заходи забезпечують максимальну взаємодію промислового та фінансового капіталів у здійсненні інвестиційної діяльності. У світовій практиці в єдину організацію об'єднувалися промисловці, комерсанти та фінансисти й утворювали систему капіталу — головний генератор коштів щодо кредитування й інвестування у промислово-фінансових групах.

Організаційна структура ПФГ дає змогу не тільки акумулювати величезні грошові ресурси і проводити їх у формі інвестицій у виробництво, а й ефективно використовувати переваги інтеграції грошових ресурсів. Своєрідний міні-ринок капіталів у рамках ПФГ дає змогу оперативно формувати пакета грошових ресурсів із різних джерел. Маневреність та керованість потоків капіталів досягаються через домінуючий інвестиційний інститут — головну компанію — за допомогою створення інвестиційного фонду цільового призначення.

ПФГ можуть розв'язувати завдання мобілізації інвестиційних ресурсів за наявного значного фінансового блоку з розвинутих фінансових інститутів. Для українських ПФГ це поки що неважливо, рівень концентрації капіталу банківської системи в Україні значно нижчий за промисловий. Банківська система представлена зараз насамперед малими та середніми банками, які не здатні займатися довгостроковим фінансуванням. Інші форми фінансових інститутів (страхові, лізингові, факторинг у компанії, пенсійні фонди та ін.) не розвинуті достатньою мірою і не спроможні забезпечити необхідну реструктуризацію промислових підприємств групи.

Україна поступово стає на шлях інтеграції промислового та фінансового капіталів. Слабкість фінансових інститутів — не єдина обставина, що ускладнює цей процес. Вузька спеціалізація промислового виробництва, орієнтація підприємств на визначене місце в технологічному ланцюжку, нерозвинене правове та інформаційне забезпечення відтворю вальних процесів ведуть до роз'єднаності підприємств, прагнення відновлювати старі відтворювальні схеми, а також урахування техніко-економічних та сучасних інституціональних параметрів.

У формуванні ПФГ беруть участь найчастіше великі банки. Природа та характер банківської діяльності потребує насамперед повернення капіталу за короткий термін часу. Банки, розуміючи обмеженість фінансово-спекулятивних операцій, спрямовують свою діяльність в експортно-орієнтовані галузі, торгівлю нерухомістю, харчову промисловість. Створюються групи диверсифікованого типу зі значною часткою торговельно-посередницьких та фінансово-спекулятивних операцій. Банк обирає для себе залежно від ситуації різні ролі у ПФГ. Це може бути: роль власника в рамках ПФГ; здійснення діяльності банку в межах, визначених головною компанією; обмеження обслуговуванням спільної з підприємством власності; активна діяльність та жорстке керування всією групою та ін. згідно з чинним законодавством.

Сьогодні засоби інтеграції вже апробовані і великий банківський капітал усе активніше проникає у виробництво. Так, створено український промислово-інвестиційний консорціум "Металургія" (Запорізький завод феросплавів, НВО ім. Фрунзе, "Дніпроспецсталь", ВАТ "Поршень", "Полтаваобленерго", "Сумиобленерго", "Прикарпаттяобленерго", ВАТ СК "Альковна", "Атамар", із фінансово-кредитних установ до консорціуму ввійшов Український кредитний банк). Виникнення цього об'єднання — найпомітніше явище, що відображає специфіку певної хаотичності формування промислово-фінансових груп. Ефективність функціонування таких інтегрованих утворень підтвердить правильність цього напрямку створення інтегрованих об'єднань.

Абсолютне ігнорування корпоративними структурами об'єктивних умов злиття, відсутність цивілізованої нормотворчої бази та стимулюючої інтеграції податкового законодавства ведуть до монополізації виробництва і виникнення еклектичних утворень зі слабким фінансовим інститутом. За таких обставин залишається тільки сподіватися, що інтеграційні процеси в Україні як об'єктивна закономірність формування сучасного інституціонального середовища отримають "друге дихання", що сприятиме майбутньому горизонтальному і вертикальному злиттю, організації ефективного стимулювання руху інвестиційних ресурсів.

Дата добавления: 2014-01-07