Порядок фінансування промисловості та капітальних вкладень

Діяльність суспільства пов'язана з необхідністю майже без­перервного створення нових промислових та соціальних об'єктів — будинків для житла, культурно-соціального ви­користання та виробництва, обладнання заводів, фабрик, ок­ремих виробничих цехів необхідним оснащенням (автома­тизованими лініями, станками, іншими основними фонда­ми підприємств), а також фінансування їх реконструкції, ка­пітального ремонту, проведення переобладнання тощо.

Фінансування капітальних вкладень — це основана на пра­вових нормах діяльність державних органів, комерційних банків та підприємств, установ і організацій усіх форм влас­ності з визначення та використання джерел покриття пря­мих видатків на створення нових, розширення, реконструк­цію та переоснащення існуючих виробничих та соціально-культурних фондів, нормування витрат, планування, мобі­лізація та використання коштів цих джерел з обов'язковим проведенням контролю за їх цільовим використанням та дотриманням встановлених норм.

Тобто капіталовкладення — це інвестування коштів на розвиток виробничих та невиробничих фондів. Виділяють такі види капіталовкладень: 1) виробничі інвестиції, до яких відносяться інвестиції в устаткування, що є засобами ви­робництва підприємства; 2) інвестування у житлове будів­ництво, у тому числі видатки на утримання житлового фон­ду; 3) інвестування органів державного управління, до яких відноситься створення, набуття та утримання адміністратив­них будівель та споруд, що використовуються державними орга­нами та установами більше ніж один календарний рік (адмі­ністративні будівлі, школи, дорожня інфраструктура тощо). Вкладання коштів у військове устаткування розглядається не як інвестиції, а як споживання органів управління.

Відповідно до принципу оптимального поєднання влас­них, кредитних та бюджетних коштів капітальні вкладення фінансуються діючими підприємствами насамперед з влас­них джерел, в другу чергу — за рахунок банківського креди­тування і в останню — з коштів бюджету, які виділяються на те чи інше підприємство з урахуванням пріоритетності ви­роблюваної ним продукції.

Фінансування капітальних вкладень у відтворення основ­них фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів з моменту прийняття Закону України «Про інвестиційну діяльність» входить до складу інвестицій. Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестицій­ної діяльності на території України та забезпечує рівний за­хист прав, інтересів та майна суб'єктів інвестиційної діяль­ності незалежно від форм власності, а також ефективне інвес­тування в народне господарство України, розвиток міжна­родного економічного співробітництва та інтеграції.

Під інвестиційною діяльністю мається на увазі сукупність практичних дій держави, юридичних осіб та громадян з ме­тою реалізації інвестицій. Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

— кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

— рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устатку­вання та інші матеріальні цінності);

— майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

— сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

— права користування землею, водою, ресурсами, будин­ками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові пра­ва;

— інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст ма­теріально-виробничих запасів здійснюються у формі капіталь­них вкладень.

Державне інвестування здійснюється органами влади і уп­равління України, Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування за рахунок коштів бюджетів, по­забюджетних фондів і позичкових коштів, а також держав­ними підприємствами і установами за рахунок власних і по­зичкових коштів.

Особливою формою інвестування є інноваційна діяльність, спрямована на впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу. До інноваційної діяльності належить виробництво та впровадження принци­пово нових видів техніки й технології, реалізація довготермі­нових науково-технічних програм з великими строками окуп­ності капітальних витрат, фінансування фундаментальних досліджень; розробка нової ресурсозберігаючої технології.

Нове будівництво — це спорудження комплексу об'єктів основного, допоміжного та обслуговуючого призначення новозбудованих підприємств, будинків та споруд, а також філій та окремих виробництв, котрі після введення в екс­плуатацію утримуватимуться на самостійному балансі.

Розширення підприємств — це спорудження додаткових виробництв на діючих підприємствах, а також будівництво нових і розширення вже існуючих цехів, об'єктів основного, допоміжного та обслуговуючого призначення на території цих підприємств або на майданчиках, що межують з ними, аби створити додаткові чи нові виробничі потужності. До розширення діючих підприємств належить також утворення філій та виробництв, що входять до їх складу, які після вве­дення їх в експлуатацію не перебуватимуть на самостійних балансах.

Реконструкція діючих підприємств — це перебудова існую­чих цехів та об'єктів основного, допоміжного й обслуговую­чого призначення, пов'язана з вдосконаленням виробницт­ва та підвищенням його техніко-економічного рівня на ос­нові досягнень науково-технічного прогресу. Реконструкція, як правило, проводиться без розширення діючих площ бу­динків та споруд на основі комплексних проектів реконст­рукції всього підприємства з метою збільшити виробничі потужності, поліпшити якість та змінити номенклатуру ви­роблюваної продукції.

Технічне переозброєння діючих підприємств — це комплекс заходів для поліпшення техніко-економічного рівня окре­мих виробництв, цехів та дільниць на підставі впроваджен­ня передової техніки, технології, механізації та автомати­зації виробництва, модернізації та заміни застарілого й фізич­но спрацьованого обладнання на нове, продуктивніше, а також вдосконалення загальнозаводського господарства й допоміжних служб. Технічне переозброєння провадиться на тих самих виробничих площах за проектами і кошторисами на окремі об'єкти та види робіт, але на підставі розроблено­го єдиного техніко-економічного обґрунтування.

Аби забезпечити безперервність дії планів капітального будівництва і скоротити незавершене будівництво, підви­щити відповідальність замовників та підрядників за своєчасне введення в дію виробничих потужностей та об'єктів, розробляються переліки будов. До них включаються лише такі будови, економічна доцільність та господарська не­обхідність яких підтверджена проектно-кошторисною доку­ментацією і техніко-економічним обґрунтуванням (ТЕО). У переліках будов наводяться завдання для введення потуж­ностей і ліміти фінансування капітальних вкладень. Пере­ліки будов, спільно з лімітами капітальних вкладень, проек­тами та кошторисами, є підставою для розробки титульних списків. Титульні списки будов розробляються на весь пері­од будівництва з розбивкою по роках. У них встановлюють­ся завдання щодо введення в експлуатацію виробничих по­тужностей та об'єктів основних фондів, а також обсяг капі­тальних вкладень та будівельно-монтажних робіт з переліком виконавців — підрядних будівельних організацій.

Титульні списки є основним плановим документом на весь період будівництва, вони обов'язкові для замовників, підряд­ників, планових, фінансових органів, банків, постачальників устаткування та конструкцій.

Капітальне будівництво здійснюється за індивідуальним і типовим проектом. За індивідуальними проектами проекту­вання здійснюється в два етапи: 1-й етап — розробка техні­ко-економічного обґрунтування із зведеним кошторисно-фінансовим розрахунком, на підставі якого визначається обсяг фінансування та джерела; 2-й етап — розробка робо­чих креслень із зведеним кошторисно-фінансовим розра­хунком. Зведений кошторисно-фінансовий розрахунок до робочих креслень є підставою для розрахунків замовника з підрядником за виконані роботи. Отже, на першому етапі стосунки регулюються фінансово-правовими нормами; на другому етапі — фінансово-правовими та цивільно-право­вими нормами.

Державна кредитна підтримка державним та комунальним підприємствам надається на загальних умовах їхньої креди­тоспроможності під затверджені проекти використання коштів, бізнес-плани, плани структурної перебудови, про­екти санації підприємств. Надання коштів у таких випадках здійснюється під заставу майна підприємств або векселів, одержаних цими підприємствами від споживачів їхньої про­дукції. Рішення про надання кредиту та про розмір ставки за користування ним або про відмову надати кредит оформ­ляється спільним протоколом, який є підставою для укла­дання кредитних угод між Національним банком України та комерційними банками.

Організацію роботи щодо надання державної кредитної підтримки, обліку та проведення розрахунків з підприєм­ствами, а також за цільовим використанням державної кре­дитної підтримки покладено на Національний банк Украї­ни.

Практично комерційні банки видають кредити на підставі перелічених актів та кредитних угод, укладених з інвестора­ми. Вони також наглядають за цільовим використанням ви­даного ними кредиту, і в разі порушення кредитної дисцип­ліни в місячний термін стягують з підприємства кредит і застосовують економічні санкції, передбачені кредитною угодою.

Комерційні банки щокварталу звітують перед Національ­ним банком України про використання коштів на державну кредитну підтримку, надходження коштів від підприємств у рахунок погашення чергових внесків за кредитом та одер­жання відсотків за користування кредитом.

Дата добавления: 2014-01-07