Как элемента мировой финансовой среды

Становление финансовой системы Украины

Лекция 14.

Тема 10. Финансовая система Украины, ее становление, проблемы и перспективы вхождения в мировую финансовую среду.

Цель занятия: в ходе лекции дать студентам знания относительно становления, проблем и перспектив финансовой системы Украины в рамках мировой финансовой среды.

Время: 2 часа.

План лекции:

1. Становление финансовой системы Украины как элемента мировой финансовой среды.

2. Предпосылки, проблемы и необходимость интеграции отечественной финансовой системы в систему международных финансовых отношений.

3. Взаимоотношения Украины с международными экономическими организациями и финансовыми институтами на современном этапе.

Литература

Основная:

1. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2006. – 494 с.

Дополнительная:

1. Бойцун Н.Є., Стукало Н.В. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник. – 2-е вид. – К.: Професіонал, 2005. – 336 с.

2. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. – 3-е вид., стер. – К.: Знання, КОО, 2001. – 305 с.

3. Міжнародні фінанси в питаннях та відповідях: Навчальний посібник. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 294с.

4. Науменкова С.В. та ін. Фінансовий ринок та інвестиції. – К.: Знання; КОО, 2000. – 214с.

5. Пересада О.А. Кредитування міжнародними фінансово-кредитними установами українських підприємств. – К.: Лібра, 2001. – 128с.

Внаслідок нав'язування нашій державі у складі колишнього Союзу невигідної, щодо перспектив світового науково-технічного розвитку, спеціалізації та кооперування, структура загального експорту та імпор­ту України була ще більш деформована, ніж у цілому в СРСР. Практично весь кадровий потенціал, який більш-менш знаної на зовнішньоекономічній діяльності, було зосереджено за межами України в Москві.

Зовнішні борги колишнього Радянського Союзу були досить значними навіть з урахуванням його могутнього економічного потенціалу. Зовнішній борг Союзу почав катастро­фічно зростати особливо в останні роки його існування. Окрім об'єктивних причин такого явища – внутрішніх

(функціо­нування командно-адміністративної системи) і зовнішніх (різке падіння цін на енергоносії на світовому ринку), були ще й суб'єктивні фактори — блискуче вміння колишнього керівництва Союзу робити все для швидкого зростання цих боргів.

З другої половини 80-х років (початок так званої перебудо­ви) Радянський Союз став у дедалі більших розмірах брати кредити на міжнародних фінансових ринках;

Усе це разом призвело до того, що на момент розпаду зовнішній борг колишнього СРСР становив близько 80 млрд. дол. США, з них 60 млрд. — західним країнам, 20 млрд. дол. — країнам Азії та Східної Європи. Цей борг і став спільним бор­гом держав колишнього СРСР, у тому числі й України.

Згідно з домовленістю, спільним боргом держав колишньо­го Союзу вважається борг станом на 1 січня 1991 р. Його розмір сягав 40,1 млрд. дол. США. За період з 1 січня по 1 грудня 1991 р. СРСР в особі його Президента та уряду набрав ще 18,6 млрд. боргу, з яких в Україну не потрапив жоден цент із частки, ви­траченої на закупівлю продовольства та товарів народного спо­живання. З індустріальної суми, яка становила половину бор­гу, до України дійшло не більше 10 млн. дол.

Що стосується активів колишнього СРСР, то йому заборгу­вали на той час країни, що розвиваються, та колишні країни світової соціалістичної системи; половина боргів — безнадійні і тільки 40 % загальної суми у твердій валюті, решта — у на­ціональних валютах боржників.

Заборгованість країн третього світу становила 67,5 млрд. дол. США, у тому числі: Індії — 14,3 млрд. дол.; Сирії — 10,8; Іраку — 6,1; Афганістану — 4,9; Ефіопії — 4,5; Алжиру — 4,0; Анголі — 3,2; Південного Ємену — 3,0; Єгипту — 2,7; Лівії — 2,7; Північного Ємену — 1,5; Нікарагуа — 1,3; Камбоджі — 1,4 млрд. дол. тощо. Загальна заборгованість колишніх соціалістич­них країн Радянському Союзу становила 43,8 млрд. рублів, у тому числі Куби — 15,5 млрд. руб.; Монголії — 9,5; В'єтнаму — 9,1; Польщі — 5,0; Північної Кореї — 2,2 млрд. руб. Чималим було майно колишнього СРСР за кордоном. За оцінкою екс­пертів, воно становило 45 млрд. дол., крім сотень мільярдів пар­тійних грошей та золота на 9,1 млн. унцій.

Ситуація для України, як і для інших колишніх республік Союзу, ускладнювалася ще й тим, що на межі повного розорен­ня опинилися державні та приватні підприємства, які мали рахунки в Зовнішекономбанку СРСР, статутний та резервний фонди якого, а також будівлі та споруди, інше майно згідно з постановою Президії Верховної Ради Російської Федерації від 13 січня 1992 p., було передано у власність Центрального банку Російської Федерації. Це означало, що Зовнішекономбанк фактично був визнаний банкрутом, а валютні та інші внески України привласнювались Росією. До прийняття згаданої по­станови під гарантію Зовнішекономбанку були відкриті кре­дитні лінії, за якими в Україну надходили сировина, комплек­туючі, обладнання. Всі ці кредитні лінії було ліквідовано. За­галом вкладники України втратили на валютних рахунках Зовнішекономбанку СРСР приблизно 500 млн. інвалютних карбованців валютної виручки.

Крім валютних коштів, про які йшлося, Росія фактично присвоїла і весь алмазний та художній фонди колишнього Со­юзу, причому останніми роками, перед його розвалом ніякої інформації про валютні активи Зовнішекономбанку колиш­нього СРСР, вартість діамантів та інших коштовностей алмаз­ного фонду ніде офіційно не публікувалось.

Молода незалежна держава мала подбати про нагро­мадження золотовалютних резервів. Тому уже в грудні 1991 р. Верховна Рада України прийняла постанову "Про створення запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів в Україні". Цей надзвичайно серйозний і важливий крок був здійснений з метою захисту майнових прав та економічних інтересів Украї­ни, забезпечення стійких зовнішньоекономічних відносин і залучення іноземних інвестицій в Україну, ефективного вико­ристання та збереження дорогоцінних металів.

З грудня 1991 p. до Державної скарбниці України повністю реалізуються всі видобуті і вироблені на території України до­рогоцінні метали, а також приймаються конфісковані чи здані як скарб дорогоцінні метали, камені, алмази та інші коштовності. Всі підприємства, організації, які займаються перероб­кою продукції, що містить дорогоцінні метали, у тому числі вторинні ресурси і відходи дорогоцінних каменів та алмазів, здійснюють свою діяльність після укладення договору з Націо­нальним банком України. Національному банку було запропо­новано негайно приступити до формування в Україні запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів. Реалізація доро­гоцінних металів, алмазів для потреб народного господарства за пропозиціями Кабінету Міністрів України мала здійснюва­тися Національним банком України за ринковими цінами.

У жовтні 1992 р. Указом Президента України було створено Українську державну компанію "Діаманти України", на яку по­кладено вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням спожи­вачів алмазами, використанням та реалізацією діамантів, прове­дення всіх, включаючи зовнішньоекономічні, операцій з дорого­цінними, напівдорогоцінними каменями, бурштином та дорого­цінними металами (за винятком металів у монетарній формі).

Паралельно Державний Комітет України по геології і вико­ристанню надр розпочав активну роботу з підготовки перспек­тивної програми геологорозвідувальних робіт та наукових до­сліджень, що стосуються благородних металів та алмазів.

У недалекому майбутньому Україна може стати однією з золотодобувних країн світу, що особливо актуально і важливо для успішного вирішення завдання нагромадження власних золотих запасів і резервів. Нині розвідано близько десятка ро­довищ золота, придатних для економічно вигідної їх розробки. Це родовища в центральній частині, Придніпров'ї, Приазов'ї, Донбасі та на Закарпатті. Одне з трьох родовищ золота в Закарпатті (Мужиївське) вже підготовлено до промислової експлуатації. Тут поклади благо­родного металу розташовані порівняно неглибоко, і його видо­буток, за розрахунками спеціалістів, обійдеться відносно де­шево. Це родовище — це 16,7 млн. т золотомісткої руди, рента­бельність видобутку якої, за попередніми розрахунками, має становити 17—ЗО % і бути однією з найвищих у гірничодобувній галузі. Одне лише Мужиївське родовище спроможне протягом десятків років видавати для потреб України по одній тоні золо­та (приблизно стільки, скільки витрачається його щорічно на медичні та технологічні потреби).

Поклади золота в центральній частині, Придніпров'ї та Дон­басі, на відміну від закарпатських, розташовані досить глибоко, тому їх видобуток потребуватиме певних додаткових ви­трат. Найбільш значними і доступними спеціалісти вважають криворізькі запаси, які мають певну схожість з родовищами Південної Африки та Австралії. Усе це дає підстави стверджу­вати, що в недалекій перспективі Україна в змозі стати знач­ним регіоном з видобутку золота. У сучасних умовах демонетизації золота його запаси, як свідчить досвід зарубіжних країн, якими б значними вони н«були, не впливають безпосередньо на стійкість грошово-валют­ного обігу, хоча в змозі забезпечувати його стабільність на певний період. Тому для успішного функціонування грошово-ва­лютної системи держави необхідне нагромадження запасів вільно конвертованої (вільно використовуваної) валюти для безперебійних розрахунків із закордоном. Перед молодою дер­жавою постало питання, яким чином на світовому ринку заро­бити валюту? У перші роки незалежності України розв'язання цього питання окремі політичні сили пов'язували з масованого допомогою української діаспори та світової демократичної спільноти. Однак при перших практичних кроках на шляху до його розв'язання виникла ціла низка складних проблем, по­в'язаних з виходом України на світовий ринок. На передній план виступила проблема підвищення ефективності зовнішнь­оекономічної діяльності суб'єктів ринкових відносин. Ще до проголошення незалежності, 16 квітня 1991p., Верховна Ради України прийняла Закон "Про зовнішньоекономічну діяль­ність", згодом у травні 1993р. Кабінет Міністрів видав декрет "Про лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності", 12 груд­ня 1991р. було прийнято "Митний кодекс України", а 13 берез­ня 1992р. набрав чинності Закон України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економіч­них зон".

Усі ці заходи сприяли виходу України на зовнішні ринки, дали можливість молодій державі, з урахуванням суспільних інтересів значною мірою упорядкувати відносини зовнішньо­економічного характеру, створити відповідний правовий режим, дотримання якого сприяє розвитку міжнародного співробітництва, підвищує його ефективність.

Нині за обсягом зовнішньоторговельного обороту України займає друге місце після Росії серед країн СНД. Вартість експортованої продукції становить на сьогодні майже четверту частину її внутрішнього валового продукту. Спостерігається поступова переорієнтація України на торгівлю із "дальнім" зарубіжжям, передусім із розвиненими ринками Західної Євро­пи, Далекого Сходу, Сполучених Штатів.

Найважливішим зовнішньоторговельним партнером для України виступають сьогодні Сполучені Штати Америки, з якими протягом останніх трьох років обсяги зовнішньої торгівлі зросли вчетверо. Якщо взяти список із 67 країн, то за обсягом торговельного обороту із США Україна поступається лише Німеччині.

Для збільшення валютних надходжень потрібно насамперед подолати архаїчну сировинну спрямованість експорту, адже рівень цін на світових ринках на готові вироби майже в 1,5 рази вищий, ніж на сировину, а на машини й обладнання — у 2 рази. На жаль, торгуючи сировиною і напівсировиною, Ук­раїна збагачує інші народи. Наприклад, Словаччина, маючи трохи більше п'яти мільйонів населення, домоглася впрова­дження твердої валюти і створила значні як для неї валютні резерви, широко використовуючи Україну як постачальника металургійної сировини. Україна постачає сталеві високоякісні вироби і продає їх за ціною, що в десятки разів перевищує ви­трати на закупівлю і переробку сировини.

Аналізуючи пріоритети розвитку експортного сектору, слід насамперед звернути увагу на галузі, де вже сьогодні техніка і технологія досягають світового рівня. Це високотехнічні, наукомісткі галузі машинобудування, зокрема виробництво верстатів, літаків, приладів, побутової техніки, порошкова металургія, елек­трозварювальне виробництво. За оцінками американських екс­пертів, наприклад, український машинобудівний комплекс за експортними можливостями посідає 11-те місце у світі.

Друга група пріоритетних галузей експорту — агропромис­ловий комплекс, зорієнтований на країни СНД та на країни, що розвиваються.

Патентно-ліцензійна торгівля, ноу-хау, інжиніринг, різно­манітні послуги, особливо туризм, можуть скласти третій пріо­ритетний напрямок формування експортного сектору. Так, за рахунок розвитку туризму деякі країни одержують значну частину валютних надходжень. Останнім часом туризм в Україні розвивається однобічно — переважно виїзний. Тоді, як Польща щорічно одержує від туризму понад 5 млрд. дол., США — третину всіх експортних надходжень.

Видобувна і металургійна галузі — четвертий пріоритетний блок, п'ятим можуть стати транзитні перевезення вантажів. Не менш важливим фактором активізації зовнішньоекономічної діяльності України є залучення іноземних інвестицій Однак нестабільність економічної ситуації, недосконалість чинного законодавства негативно впливають на інвестиційний клімат в Україні та стримують іноземних інвесторів від знач них вкладень коштів у нашу економіку. У зв'язку з цим спостерігається тенденція зниження обсягів іноземних інвестицій.

Деякі інвестори, які зареєстрували великі обсяги інвестицій, призупинили їх внесення. Наприклад, фірмою "Макулан" зареєстровано 260 млн. дол. США, а фактично внесено 26 млн., СІ І "Тютюнова компанія" — відповідно 25 млн. і 5 млн. дол. США.

Переорієнтація України в зовнішньоторговельній діяльності на країни Заходу характерна і для зовнішньоінвестиційних потоків в Україну. Так, якщо в 1992 р. 88 % загальної суми зовнішнього боргу припадало на країни колишнього СРСР і лише 12 % — на інших кредиторів, то на початку XXI ст. це співвідношення стало приблизно 50 і 50 % відповідно. Найбільші інвестиції вкладено в економіку України партнерами з США (22 % до загального обсягу), Німеччини (19), Великобританії (7), Кіпру (6), Швейцарії (4 %).

Треба зазначити, що не дуже сприяв активізації інвестицій них вкладень зарубіжних фірм в економіку України прийнятий Верховною Радою Закон "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування", де сказано, що придбання іноземними інвесторами майнових прав на природні ресурси регулюється законодавством України, яке не дозволяє іноземним інвесторам мати майнові права на ці ресурси, в тому числі на головний — землю. Так, цим же Законом було внесено зміни до відповідних статей Декрету, які стосуються землі та земельних ділянок. Декретом Кабінету Міністрів були дозволені інвестиції у вигляді рухомого і нерухомого майна, у тому числі і землі, а також у формі придбання земельних ділянок. Саме слова "землі", та "земельних ділянок" цим Законом Верховної Ради були ви­ключені з тексту декрету. Загалом, для нашої держави харак­терне систематичне внесення змін, інколи істотних, в чинні документи, які регулюють іноземне інвестування. Така не­стабільність найбільше стримує іноземного інвестора.

Важливим кроком в активізації інвестиційної діяльності в Україні є створення й діяльність фінансово-промислових груп. Конкретний механізм таких міждержавних господарських структур має закріплюватися у міжурядових угодах з метою надання режиму найбільшого сприяння у виробництві товарів, наданні послуг, встановленні оптимальної структури управлі­ння та уникнення подвійного оподаткування прибутку. При­кладом може служити підписана з Росією, міжурядова Угода про принципи створення 50 українсько-російських промисло­вих груп, таких як "Укрнафта", "ТаНаКо" — Транснаціональ­на алюмінієва компанія, "Міжнародні авіамотори", "Корпора­ція Антонов-Туполєв" та ін.

Однак з накопиченням досвіду зовнішньоекономічної діяль­ності почали накопичуватися і проблеми. З надзвичайною гос­тротою, наприклад, постала проблема повернення в Україну валютних доходів від зовнішньоекономічної діяльності. Пере­бування цих валютних цінностей за кордоном вважається не­законним передусім тому, що відповідно до нашого законодав­ством іноземна валюта може вивозитися, зберігатися та вико­ристовуватися за межами України тільки з дозволу Національ­ного банку України. Це стосується валютних коштів, які виве­зені за межі України у вигляді товарів, робіт, послуг згідно з зовнішньоторговельними контрактами й еквівалент вартості яких (тобто саме валюта) не надійшов в Україну. Таким чином, вказані інвалютні кошти, фактично, працюють на економіку інших держав.

Тим часом ці кошти можуть бути спрямовані на інвестуван­ня пріоритетних галузей національної економіки, швидкого її виходу на міжнародний конкурентний простір, формування стабілізаційного фонду національної грошової одиниці та ви­рішення інших першочергових завдань. Головна ж проблема полягає в тому, що вилучені таким чином кошти не пройшли оподаткування в Україні, внаслідок чого держава безпосередньо втрачає велику кількість бюджетних надходжень, так не­обхідних для вирішення значного масиву соціальних питань. Відплив з України значних валютних коштів реально відбу­вається у все зростаючих масштабах і не є секретом для офіцій­ної статистики. Однак, штучно занижуючи обсяги експорту й імпорту, тодішній Мінстат України мимоволі приховував реальні обсяги такого відпливу. Так, зіставляючи дані офіційної стати­стики з опублікованими в бюлетені Європейського центру макроекономічного аналізу, який видається на Заході, відомий ук­раїнський економіст, колишній директор Інституту економіки Національної академії наук України, академік НАНУ Лукінов виявив досить дивну розбіжність між тими цифрами, які гласно обертаються у нашій країні, та тими, які потрапляють у зазначений центр і взагалі за межі держави. Особливий інтерес викликають розбіжності в даних про зовнішньоторговельний оборот України, адже йдеться про валюту, якої в нас катастро­фічно не вистачає, щоб вчасно розрахуватися за газ, нафту та інші товари, що надходять з-за кордону (табл. 1).

Таблиця 1

Українські дані власного експорту і дані стати­стики країн-партнерів, млн. дол. США

Країна	Українські дані	Дані країн-партнерів	Різниця, разів
Німеччина			1,44
Франція			5,58
Італія			3,58
Великобританія			0,53
Іспанія			4,08
ЄС			1,76

Як видно з таблиці, у всіх країнах, за винятком Великої Британії, українські дані з експорту значно занижені порівня­но з даними країн-партнерів.

Для запобігання відпливу з України іноземної валюти були видані два Укази Президента України, розроблена і затвердже­на Програма комплексного вирішення питань щодо повернен­ня в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами. Згідно з цими документами декларування валют­них цінностей має здійснюватися суб'єктами підприємницької діяльності в регіональних відділеннях Національного банку України та в державних податкових інспекціях за місцезна­ходженням суб'єктів підприємницької діяльності. Підставою для прийняття до митного оформлення експортно-імпортних вантажів, проведення банківських операцій з валютними цінно­стями уповноваженими банками України, а також здійснення інших видів зовнішньоекономічної діяльності, є довідка вста­новленої форми про проведене декларування.

Однак конкретні кроки на шляху реалізації вищезгаданих документів не дали тих результатів, які очікувалися. І це зако­номірно, адже за чинним законодавством, половина вирученої внаслідок зовнішньоекономічної діяльності валюти підлягає обов'язковому продажу державі. Це сьогодні є майже непере­борною перешкодою на шляху повернення в Україну валюти, що перебувала за кордоном. Іншим важливим негативним фактором стала виключно кримінальна відповідальність суб'єктів. Ніяких інших, більш суттєвих економічних важелів задіяно не було. Але ж відомо, що застосування до суб'єктів лише голих заборонних суто адміністративних методів, якими б жорсткими вони не були, як правило, не дають належних результатів.

Як бачимо, уже в перші роки незалежності України була в основному напрацьована необхідна нормативна база для здійснення незалежною державою. Закономірно, що в перші роки незалежності України практично не було необхідної зако­нодавчої бази для повноцінного і безперешкодного розвитку всього комплексу зовнішньоекономічних, валютно-фінансових і кредитних відносин. І тут треба віддати належне ініціативі Кабінету Міністрів України, який, не чекаючи постійних обі­цянок з боку тодішнього складу Верховної Ради, прийняв цілий ряд важливих декретів, у тому числі й валютних, основні поло­ження яких успішно працюють і нині.

Найважливішим серед них є декрет Кабінету Міністрів Ук­раїни "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", прийнятий 19 лютого 1993 р. Пріоритетними завдання ми декрету були: стабілізація курсу українського карбованця стосовно іноземних валют, концентрація валютного попиту ти пропозиції, поступова ліквідація паралельного обігу іноземних і національної валют, залучення валютних коштів в Україну ти скорочення імпортованої інфляції. Декретом установлювався принцип внутрішньої конвертованості українського карбованця, визначався перелік операцій з валютними цінностями, які і потребували окремого дозволу Національного банку України.

Оскільки система внутрішньої конвертації мала базуватися на розвинутому міжбанківському ринку, а також діяти в умовах інфляції, іншим декретом Кабінету Міністрів України "Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті" було запроваджено обов'язковий продаж через уповноважені банки на Міжбанківському валютному ринку України 50 % надходжень в іноземній валюті на користь резидентів. При цьому такий порядок не поширювався: на валютну виручку, яка спрямовувалася на погашення використаних валютних кредитів, отриманих за дозволом НБУ, або гарантованих урядом; залишки коштів на поточних балансових рахунках резидентів на момент прийняття декрету; іноземну валюту, яки ввозиться для внесення у статутні фонди спільних підприємств а також виручку в іноземній валюті за експорт продукції власного виробництва, яка надходить на користь підприємств з іноземними інвестиціями.

Інший декрет Кабінету Міністрів України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 р. передбачав визначення граничних термінів відстрочення платежу за експортні поставки, а також авансування імпорту.

Саме ці декрети поклали початок формуванню певної системи валютного регулювання і валютного контролю, що сприяло події ланню інфляційних процесів і оздоровленню економіки в цілому.

Пізніше, залежно від економічної ситуації, що складалася 11 Україні, виконавча влада постійно вдосконалювала існуючу систему валютного регулювання та контролю. Так, Указом Президента "Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання" від 2 листопада 1993 р., який тимчасово вводив порядок поповнення офіційних валютних резервів за рахунок викупу 10 % валютних надходжень, що підлягали обов'язковому продажу. Кошти цих резервів спрямовувалися на стабі­лізацію валютного курсу національної грошової одиниці. Кабі­нет Міністрів спільно з Національним банком на виконання Указу Президента прийняли спільну постанову про порядок визначення офіційного валютного курсу українського карбо­ванця до іноземних валют. Згідно з цією постановою Національ­ний банк за погодженням з Кабінетом Міністрів на підставі даних Міністерства економіки та Міністерства статистики про цінові співвідношення продукції, товарів та послуг із ураху­ванням стану платіжного балансу визначав офіційний курс українського карбованця.

З метою вдосконалення системи валютного регулювання Верховна Рада України також прийняла ряд законів про вне­сення змін до декрету. Так, Законом "Про внесення змін до ст. 16 декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютно­го регулювання і валютного контролю" від 28 січня 1994 р. було встановлено, що незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу, або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Як бачимо, тягар суто адміністративних заходів продовжу­вав залишатися ще значним. Так, залишався у силі обов'язко­вий продаж частини надходжень в іноземній валюті на користь резидентів за офіційним валютним курсом, а торгівля інозем­ною валютою, що не підлягає обов'язковому продажу, здійсню­валася за курсом з відхиленням від офіційного не більш як у 2 рази. Установлений був і розмір маржі між курсом купівлі та курсом продажу: за безготівковими операціями — не більше 2,5 % від офіційного валютного курсу, за готівковими — не більше 2,5 % від подвійного валютного курсу.

Національним банком України був затверджений класифі­катор іноземних валют, які перебувають в обігу та є законними платіжними засобами на території відповідної іноземної дер­жави й можуть бути використані при здійсненні торговельних та неторговельних платежів суб'єктами підприємницької діяль­ності та банками України. Всі види валют відповідно до міжна­родної практики поділені на три групи:

перша група: вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на інші види валют, курси яких котируються Національним банком України;

друга група: валюти з обмеженою конвертованістю, які обмінюються на інші валюти з певним обмеженням, та курси яких визначаються Національним банком України;

третя група: неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти, курси яких не котируються і не визначаються Національним банком України.

НБУ визначив порядок, згідно з яким використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяло­ся лише для проведення платежів на підприємствах торгівлі, які мають індивідуальну ліцензію Національного банку Украї­ни на здійснення торгівлі товарами з оплатою в іноземній ва­люті. За валюту могли реалізуватися тільки товари іноземного виробництва, що ввезені в Україну з додержанням митних пра­вил, оплата яких здійснена торговельною організацією в іно­земній валюті в безготівковому порядку безпосередньо резиден­ту чи посереднику за укладеним контрактом з нерезидентом. Комісійна торгівля за валюту заборонялася. Стягнення комі­сійних за послуги в іноземній валюті між резидентами також заборонялось.

Враховуючи реалії сьогодення, коли переважна більшість валют країн колишніх республік СРСР є неконвертованими, п економічні взаємозв'язки з ними, що історично склалися, не­обхідно поглиблювати та вдосконалювати, Національний банк України спеціальним листом надав дозвіл уповноваженим банкам проводити операції з готівковою неконвертованою валю тою. При цьому, обов'язковою вимогою встановлювалась на­явність домовленості чи угоди з іноземним банком про вивезен­ня готівкової валюти для зарахування її на кореспондентський рахунок уповноваженого банку України. Ця угода передбачає, обмін зразків банкнот іноземної валюти з описом їхніх ознак,

З 5 листопада 1994 р. було встановлено новий порядок визначення курсу та використання карбованця. Так, офіційний курс карбованця до долара США, німецької марки, російсько­го рубля та білоруського рубля визначався Національним банком України на підставі результатів торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. Курс карбованця до інших іноземних валют визначався через крос-курси Франкфуртсь­кої валютної біржі, Московської міжбанківської валютної біржі та через крос-курси, що публікує газета "Financial Times".

У постанові правління Національного банку України "Про заходи щодо лібералізації валютного ринку України" від 16 травня 1995 р. йшлося про недоцільність подальшого продов­ження обов'язкового викупу до офіційного валютного резерву Національного банку України 10 % валютних надходжень від суб'єктів господарської діяльності, які були раніше визначені Указом Президента України "Про додаткові заходи щодо вдос­коналення валютного регулювання". Цією ж постановою до­зволялося здійснювати обов'язковий продаж валютних надход­жень (40 %) та вільних валютних коштів резидентів України як через Українську міжбанківську валютну біржу, так і без­посередньо через уповноважені банки на міжбанківському ва­лютному ринку України.

25 травня 1995 р. Національний банк України припинив пе­ререєстрацію раніше наданих індивідуальних ліцензій на вико­ристання готівкової іноземної валюти як засобу платежу на те­риторії України, а 1 серпня взагалі припинив дію перереєстро­ваних ліцензій на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України. З цього моменту не допускається реалізація на території України резидентами та нерезидентами товарів, робіт і послуг за готівкову іноземну валюту. При цьому мається на увазі, що всі розрахунки в іноземній валюті між підприємствами торгівлі та сфери послуг, що мали право на тор­гівлю та надання послуг за іноземну валюту, й іншими резиден­тами України за товари, роботи та послуги, що реалізуються останнім, можуть здійснюватися на території України у карбо­ванцях та в іноземній валюті у формах, що мають місце у міжна­родній практиці (включаючи оплату кредитними та дебетними картками), за винятком розрахунків готівковою іноземною ва­лютою. Підприємства втрачали право приймати готівкову іно­земну валюту, заборонялося також приймати готівкову інозем­ну валюту до статутних фондів підприємств (крім банків).

Уповноважені банки приймали виручку підприємств у готі­вковій іноземній валюті на блокований рахунок без права зара­хування на поточні валютні рахунки підприємств. Прийнята на блоковані рахунки підприємств іноземна готівкова валюта продавалася уповноваженим банком на міжбанківському ва­лютному ринку України, а її карбованцевий еквівалент зарахо­вувався на рахунок підприємства.

У прийнятому Верховною Радою України Законі "Про вне­сення змін до ст. 7 декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" вста­новлювалося, що наймодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів виключно у валюті України в готівковій або безготівковій формі.

Отже уважно проаналізувавши послідовні дії Президента, Верховної Ради, уряду та Національного банку України, спря­мовані на вдосконалення системи валютного регулювання і ва­лютного контролю, можна з упевненістю зробити цілком обґрун­тований висновок про те, що справа відверто та неухильно про­сувалася в бік запровадження повноцінної грошової одиниці України, яка відповідала б усім загальноприйнятим у світовій практиці вимогам, що пред'являються до національної валюти.

Найрадикальнішим кроком у цьому напрямку був Указ Президента України, згідно з яким з 1 вересня 1995 р. було припинено використання в нашій країні іноземної валюти як засобу платежу. Тим самим започатковано реальне обмежен­ня доларизації вітчизняної економіки за рік до запроваджен­ня гривні.

Гривня як повноцінна національна валюта незалежної України була введена в обіг 1 вересня 1996 р.

Валютний ринок в Україні — це переважно міжбанківський ринок, адже саме в ході міжбанківських операцій здійснюєть­ся основний обсяг угод з купівлі-продажу іноземних валют.

Шляхом проведення міжбанківських операцій на валютному ринку забезпечується обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталів (міжнародних платежів).

Суб'єктами валютного ринку є:

продавці валюти;

покупці валюти;

посередники.

До складу валютного ринку України, входять такі суб'єкти:

Національний банк України;

комерційні банки, які одержали ліцензію Національного банку на право здійснення операцій з валютними цінностями(уповноважені банки);

інші кредитно-фінансові установи-резиденти (страхові, інвестиційні, дилерські компанії), які одержали ліцензію На­ціонального банку;

юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками угоди на відкриття пунктів обміну іноземної валюти;

кредитно-фінансові установи-нерезиденти, в тому числі іноземні банки, які одержали індивідуальний дозвіл Національ­ного банку України на право здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України;

валютні біржі або валютні підрозділи товарних чи фондо­вих бірж, які одержали ліцензію Національного банку на пра­во організації торгівлі іноземною валютою.

Центральним банком нашої держави є Національний банк України (НБУ), який було утворено у березні 1991 р. відповід­но до Закону "Про банки і банківську діяльність" на базі Україн­ської республіканської контори Держбанку СРСР. Основні функції Національного банку України:

зберігання і використання золотовалютних резервів Украї­ни та інших державних цінностей, а також забезпечує плато­спроможність держави;

представництво інтересів України у відносинах з цент­ральними банками та іншими фінансово-кредитними устано­вами зарубіжних країн та міжнародними валютно-фінансови­ми організаціями;

здійснення обміну і розрахунків за наданими і одержаними державними кредитами і позиками, проведення операцій і централізованими валютними резервами, які надаються в його розпорядження;

регулює курс національної валюти щодо грошових оди­ниць інших держав.

Національний банк України є також головним органом ва­лютного контролю в державі, який:

здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не відне­сених до компетенції інших державних органів;

забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

НБУ за досить незначний час перетворився у справжній по­важний центральний банк держави. Він опанував керівництво грошовим обігом, впровадив низку інструментів управління кредитним та валютним ринками, ринком цінних паперів. А технологія створеної та впровадженої власними силами систе­ми електронних розрахунків, за оцінками незалежних екс­пертів, стала найпередовішою серед країн Центральної та Східної Європи.

За роки своєї діяльності колектив Національного банку Украї­ни розробив і втілив у життя специфічну, притаманну Україні, стратегію і тактику поведінки банку залежно від змін соціаль­но-економічної ситуації в державі.

Залежно від конкретних завдань, що поставали перед Ук­раїною, в діяльності Національного банку можна умовно виді­лити три характерні етапи.

Перший етап припадає на 1991 р. — жовтень 1994 p., пе­ріод болісного пошуку цілісної концепції розбудови економіки нової незалежної держави, коли було закладено фундамент іде­ології Національного банку, визначено її головні орієнтири і пріоритети.

Другий етап, який розпочався після проголошення програ­ми макроекономічної стабілізації, охоплює часовий проміжок з жовтня 1994 р. до серпня 1996 р. Це був період суто прагма­тичних реформ, коли були створені і запущені в дію нові монетарні механізми, притаманні сучасній соціально-орієнтованій економіці.

Третій етап розпочався з вересня 1996 p., коли було введе­но гривню як повноцінну національну валюту України.

Особлива роль НБУ як центрального банку держави яскраво виявилася після сумнозвісних подій у Росії 17 серпня 1998 p., коли було успішно реалізовано вироблену стратегію діяльності на валютному ринку й ефективно використано валютні резерви НБУ.

Отже, успішна діяльність Національного банку як головно­го суб'єкта валютного ринку України цілком закономірно є результатом колосальної праці і таланту конкретних людей, що виявилося в утвердженні стійкої національної валюти дер­жави, як одного з найвагоміших компонентів її незалежності. Тому цілком закономірно, що за рейтингом західних засобів масової інформації, НБУ був визначений у числі 25 централь­них банків світу, які проводять здорову грошову політику.

Таким чином, найважчий іспит на виживання держави було успішно складено. Утвердження України як самостійної і не­залежної держави, зміцнення її авторитету як у світі, так і в очах її власних громадян, є і продовжує залишатися основним завданням діяльності її центрального банку.

Серед комерційних банків найміцніші позиції на валютно­му ринку України займає Промінвестбанк, де створена унікаль­на електронна система, що дає можливість вести розрахунки з єдиного кореспондентського рахунку. Всього 24 хвилини по­трібно, щоб провести банківську операцію у будь-якій точці України, де є кореспондентський рахунок Промінвестбанку. На сьогодні це найбільший банк України, фінансовий капітал яко­го, включаючи власний, становить 1/3 від усього банківського капіталу України. Практично в усіх великих містах банк має свої відділення, а в Росії, наприклад, відкрито 272 кореспон­дентські рахунки у 125 банках.

Для того, щоб захистити грошові кошти своїх клієнтів, Про­мінвестбанк став у 1994 р. засновником першого російсько-українського кредитного банку — Кредитімпекс Банку, який сьогодні проводить 80 % усіх рубльових розрахунків між Україн­ської міжбанківської валютної біржі.

Опрацьована і впроваджена спеціалістами Промінвестбанку і Кредитімпекс Банку технологія проведення платежів дала змогу скоротити строки їх проходження втроє. Тривалість кон­вертації російських рублів в українські гривні для підприємств-експортерів України скоротилася до двох днів. Співробітницт­во з Кредитімпекс Банком удосконалюється шляхом взаємних операцій з векселями у національних валютах України і Росії, депозитними сертифікатами, облігаціями та іншими цінними паперами.

Головними напрямами співробітництва Промінвестбанку з Кредитімпекс Банком є:

захист активів банку від змін валютних курсів на валют­ному ринку, а також від можливого банкрутства банків-кореспондентів;

ефективне використання тимчасово вільних коштів;

підвищення ефективності й швидкості виконання валют­них операцій;

збільшення кола і підвищення якості операцій для важ­ливих клієнтів, повсюдне активне залучення їх до обслугову­вання установами Промінвестбанку;

зміцнення репутації Промінвестбанку України у світовій фінансово-банківській сфері.

Промінвестбанк працює також з "Дойчебанком", "Комерцбанком", "Банком оф Нью-Йорк", "Айнджибанком" та ін. Пла­тежі у твердій валюті банк проводить через систему СВІФТ.

Загалом, за даними Національного банку України на валют­ному ринку в 2002 р. здійснювали операції 182 банки, розмір оплаченого статутного фонду яких становив 6003 млн. грн. За участю іноземного капіталу створено 20 банків (11 %), причому 7 з них (4 %) мають 100 % -й іноземний капітал.

У зв'язку з функціонуванням на валютному ринку Украї­ни значної кількості малих та середніх банків останнім часом виявляється тенденція до зменшення їх кількості за рахунок злиття. Цьому процесу сприяє прийнятий Верховною Радою Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про банки і банківську діяльність", де було зазначено, що з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надій­ності комерційних банків мінімальний розмір статутного фон­ду встановлюється у сумі, еквівалентній 1 млн. євро за офіцій­ним курсом грошової одиниці України, визначеним Націо­нальним банком.

Постановою Верховної Ради України про введення в дію цього Закону Національному банку України було доручено вста­новити мінімальний розмір статутного фонду комерційних банків з участю іноземного капіталу у сумі, збільшеній не менш як у три рази від суми, передбаченої для комерційних банків без участі іноземного капіталу, а для комерційних банків із 100 %-м іноземним капіталом — не менш як у п'ять разів.

У 2001—2003 pp. банківська система України мала стійку тенденцію до зростання майже всіх показників — капіталу, зобов'язань та активів. Так, станом на 1 січня 2003 р. балансо­вий капітал банків, а це основа їх стабільного функціонування та розвитку, становив 10,0 млрд. грн., або 1,88 млрд. дол. проти 2,0 млрд. дол. у 1998 р. При цьому маємо відчутне зростання (майже у 3,5 рази) обсягів кредитів комерційних банків у ре­альну економіку. За цей час облікова ставка НБУ знизилася з 35,6 %. до 7,0 %. Відповідно відсоткові ставки комерційних банків у національній валюті — з 40,3 до 18,2 %. Поліпшуєть­ся також якість кредитів. Лише впродовж поточного року част­ка довгострокових кредитів зросла з 22,3 % до 36,0 %.

Однак загалом частка банківського капіталу щодо ВВП становить всього 4,7 %, тоді як у країнах Центральної та Східної Європи — понад 40 %. Має місце неадекватне зростання капі­талу банків щодо обсягів здійснюваних ними активних і пасив­них операцій. За перше півріччя 2003 р. балансовий капітал банків збільшився лише на 8,5 %, а кредитний портфель — на 24,9 %. До того ж темпи приросту капіталу банків були втричі нижчими за темпи приросту грошової маси, яку вони обслуго­вують. За висновками фахівців, така ситуація посилює ризики подальшого стабільного функціонування банківської системи, зменшує її спроможність абсорбувати постійно зростаючу гро­шову пропозицію та здійснювати ефективний перерозподіл тимчасово вільних коштів у масштабах економіки.

Дата добавления: 2014-01-07