Транспортні договори

Розвиток народного господарства та життя людей взагалі неможливо уявити без засобів переміщення (транспорту). Роль транспорту полягає в надані специфічних послуг, пов`язаних із переміщенням товару або людини в просторі.

Правове регулювання договору перевезення здійснюється Господарським та Цивільним кодексами України, Законом України „Про транспорт” та спеціальними правилами щодо окремих видів перевезення.

Залежно від об'єкта перевезення законодавець розрізняє наступні транспортні до­говори: перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти. Крім того, залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення, розрізняють договори перевезення залізничним транспортом, морським і внутрішнім водним, повітряним, ав­томобільним транспортом.

Розглянемо особливості укладення та виконання окремих видів транспортних договорів:

А) Договори про перевезення вантажу.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевіз­ник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержува­чеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Юридичні ознаки договору: взаємний, реальний або кон- сенсуальний (на морському транспорті) та відплатний.

Договір перевезення вантажу має публічний характер, од­нак за умови дотримання умов, які випливають зі змісту ст. 915 ЦК України:

а) перевізником повинна виступати спе­ціалізована юридична особа, яка здійснює перевезення транс­портом загального користування;

б) згідно із законом, іншими нормативно-правовими актами або ліцензією, виданою цій ор­ганізації, вона має здійснювати перевезення за зверненням будь-якої особи.

Сторонами договору є перевізник і відправник.

Перевізни­ки - це ті транспортні організації, які мають права юридич­ної особи та яким надано право укладати договори перевезен­ня безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами), а відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і фізичні особи, яким ван­таж належить або на праві власності, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Особа, яка має право на одержання вантажу від перевізника, є одержувачем. Одержува­чем може бути сам відправник або третя особа, на користь якої укладено договір.

Договір перевезення вантажу належить до договорів на ко­ристь третьої особи.

Істотною умовою договору є умова про предмет. Предметом договору є послуги щодо доставки ввірених перевізникові матеріальних цінностей (вантажу) до пункту призначення. До таких послуг належать не лише саме пере­міщення вантажу, а й інші дії, зокрема, збереження, видача ван­тажу одержувачеві, завантаження та вивантаження.

Форма договору - письмова. Для укладення договору за­стосовують систему єдиного документу. Наприклад, залежно від виду документу розрізняють: а) систему накладної, яка за­стосовується майже на всіх видах транспорту; б) систему ко­носаменту, яка застосовується на морському транспорті; в) сис­тему чартеру, яка застосовується на морському та повітряному транспорті. У деяких випадках системи можуть бути комбіно­вані.

Договір перевезення вантажу належить до строкових дого­ворів. За правилами ст. 919 ЦК, строк встановлюється догово­ром, якщо інший строк не встановлено транспортними кодек­сами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а якщо таких строків немає — у розумний строк.

Крім того законодавець надає можливість укладення довго­строкового договору в разі необхідності здійснення систематич­них перевезень (ст. 914 ЦК).

Змістом договору є сукупність прав та обов'язків сторін. При цьому, відповідному обов'язку однієї сторони кореспондує відповідне право іншої. Обов'язки перевізника можна поділити на основні, які передбачено законом, та додаткові, які може бу­ти встановлено за домовленістю між сторонами в договорі. Основні обов'язки перевізника:

1) доставити ввірений йому відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання ван­тажу особі (одержувачеві);

2) надати транспортні засоби під завантаження у строк, вста­новлений договором, за умови їх придатності для переве­зення цього вантажу;

3) забезпечити цілісність і схоронність прийнятого до переве­зення вантажу;

4) своєчасно доставити вантаж до пункту призначення та ви­дати його одержувачеві.

Крім того, сторони можуть покласти на перевізника і вико­нання додаткових обов 'язків:

1) здійснити завантаження (вивантаження) вантажу, в строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлено транспортними кодексами (статутами), іншими норматив­но-правовими актами та правилами, що видаються відпо­відно до них;

2) провести страхування вантажу;

3) повідомити одержувача про прибуття вантажу на його ад­ресу тощо.

Своєю чергою відправник зобов 'язаний:

1) пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає пе­ревезенню, в належній тарі та (або) упаковці, а також замаркувати вантаж відповідно до встановлених вимог. Інакше перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу;

2) сплатити провізну плату за перевезення вантажу в розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами; якщо розмір провізної плати не визначено - то розумну плату. У разі невиконання цього обов'язку перевізник має право притримати переданий йо­му для перевезення вантаж для забезпечення внесення про­візної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не ви­пливає із суті зобов'язання;

3) надати перевізникові необхідну кількість примірників пра­вильно заповнених транспор- тних документів.

Крім того, договором може бути покладено на відправника обов'язок повністю і раціонально завантажити транспортні за­соби у строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлено транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються до них.

Основним обов'язком одержувача є обов'язок прийняти ван­таж та вивезти його з території станції, аеропорту, пристані. У разі порушення цієї умови одержувач повинен оплатити збе­рігання вантажу, причому плату може бути в декілька разів збільшено за наявності його вини. Відповідно, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому вантажу в пункті призначення. У разі невиконання перевізником обов'язку доста­вити вантаж на адресу його одержувача, останній має право пред'явити йому вимогу з приводу втрати вантажу, а у разі не­належного виконання ним обов'язку - вимогу з приводу неста­чі, псування або пошкодження вантажу, а також ви­могу з приводу прострочення доставки вантажу.

Сторони за договором перевезення вантажу несуть відпо­відальність у формі відшкодування збитків та (або) сплати не­устойки (штрафу, пені).

ЦК передбачає окремі випадки покладення відповідальності на перевізника за порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення вантажу:

• за ненадання транспортного засобу;

• за прострочення доставки вантажу;

• за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу.

Крім того, законодавець передбачив правило про відповідаль­ність відправника за невикористання наданого перевізником транспортного засобу.

У разі довгострокового прострочення доставки вантажу, тобто протягом ЗО днів після спливу строку його доставки, як­що більш тривалий строк не встановлено договором, транспорт­ними кодексами (статутами), вантаж вважається втраченим. Одержувачеві у цьому разі надається право вимагати відшкодування фактичної шкоди через незбереження вантажу. Однак одержувач вантажу повинен прийняти вантаж, що прибув після спливу зазначених вище строків, і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транс­портними кодексами (статутами).

Перевізник відповідає за збереження вантажу після при­йняття його до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або його пошкоджен­ня сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запо­бігти та усунення яких від нього не залежало, а саме сталися не з його вини (презумпція вини перевіз­ника). Тобто перевізник повинен довести свою невинуватість шляхом посилання на обставини: по-перше, яким не міг запо­бігти та, по-друге, усунення яких від нього не залежало. Зо­крема, до обставин, яким перевізник не міг запобігти (або без­умовних обставин звільнення від відповідальності), належать такі: а) вантаж прибув у справному вагоні (контейнері) та зі справними пломбами відправника; б) нестача, псування та по­шкодження сталися внаслідок природних причин, пов'язаних із перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі; в) ван­таж перевозиться в супроводі провідника вантажовідправника або вантажоодержувача; г) нестача не перевищує норм при­родної втрати.

Перевізник також може бути звільнений від відповідальнос­ті за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, як­що доведе наявність обставин, усунення яких від перевізника не залежало, а саме: а) вину відправника або одержувача; б) особливі природні властивості вантажу; в) недоліки тари чи упаковки, які не можна було помітити за зовнішнім виглядом під час прийняття вантажу до перевезення; г) здача до переве­зення вантажу або зазначення у накладній його особливих властивостей, які потребують особливих умов або запобіжних заходів для збереження вантажу під час перевезення; ґ) здача до перевезення вантажу, вологість якого перевищує встановле­ну норму.

На відміну від Цивільного кодексу України, транспортні кодекси (статути) допуска­ють, поряд із презумпцією вини перевізника, також презумп­цію відсутності вини перевізника. За останньою перевізник не зобов'язаний доводити відсутність своєї вини, оскільки вона є явною.

Відповідно до ч. 2 ст. 924 ЦК, перевізник відповідає за втра­ту, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до переве­зення вантажу в розмірі фактичної шкоди. А це означає, що пе­ревізник не зобов'язаний відшкодовувати доходи, які одержувач або відправник міг би реально одержати за звичайних обставин, якби їх право не було б порушено (упущену вигоду).

Після прибуття вантажу до пункту призначення відповідаль­ність перед перевізником за одержання конкретного вантажу несе одержувач. Однак він може перекласти на відправника всі суми штрафів, зборів та збитків, які сплачені перевізникові внаслідок неправильних дій відправника за цим перевезенням.

Претензії та позови, що випливають із договору переве­зення, порядок і строки їх пред'явлення та розгляду встанов­лено транспортним законодавством. Відповідно до ст. 925 ЦК, по-перше, передбачено обов'язкове пред'явлення до перевізни­ка претензії до пред'явлення йому позову, однак строк для пред'явлення не встановлено; по-друге, позов до перевізника може пред'явити відправник вантажу або його одержувач за наявності двох необхідних умов: а) якщо має місце повна або часткова відмова перевізника задовольнити претензію; б) якщо перевізник не дав відповідь на претензію у місячний строк.

Щодо пред'явлення позову, то, по-перше, застосовується позовна давність в 1 рік з моменту, що визначається відповід­но до транспортних кодексів (статутів); по - друге, позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спо­рах, пов'язаних із перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспорт­ними кодексами (статутами), тобто ця норма має відсилочний характер.

Б) Ще одним різновидом договору перевезення є договір пере­везення пасажира та багажу, за яким одна сторона (перевіз­ник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також до­ставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язуєть­ся сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний (пе­ревезення пасажира) або реальний (перевезення багажу), відплатний.

Сторонами договору є пасажир — фізична особа (як при перевезенні пасажира, так і його багажу) та перевізник (транс­портна організація, яка належить, як правило, до транспорту загального користування).

Форма договору: усна (при купівлі квитка або шляхом здійснення конклюдентних дій, наприклад, шляхом подання міського транспорту до зупинки, посадка пасажира в таксі, прохід через турнікети метро, сплата за проїзд жетоном тощо).

Предметом договору є надання послуг, пов'язаних із пере­везенням.

Зміст договору становлять права та обов'язки сторін. До основних належать права пасажира:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;

2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до 6 років без права зайняття нею окремого місця;

3) купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки за пільговою ціною;

4)перевозити з собою безоплатно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспор- тними кодексами (статутами);

5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на 10 діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби;

6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати на­зад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);

7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та міс­це відправлення транспортного засобу за вказаним у транс­портному документі (квитку) маршрутом та інше.

Основнім обов'язком пасажира є його обов'язок внести провізну плату за перевезення

Відповідно до статей 919 і 924 ЦК, обов'язок перевізника забезпечити збереження багажу та доставити його у строк до пункту призначення ґрунтується на тих самих засадах, що й за договором перевезення вантажу.

Щодо договору перевезення пасажира, то не допускається будь-яка домовленість між перевізником і пасажирами про об­меження або виключення встановленої законом відповідаль­ності перевізника. Однак таке правило не виключає можливос­ті домовленості про обмеження або виключення передбаченої відповідальності пасажира, а також про підвищення відповідаль­ності перевізника, наприклад у разі повітряного перевезення.

Відповідно до ст. 922 ЦК за затримку у відправленні транс­портного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін транспортними кодексами (статутами). Перевізник звільняється від відповідальності, якщо це сталося внаслідок: а) непереборної сили; б) усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю па­сажира; в) інших обставин, що не залежали від перевізника.

Характерною рисою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором перевезення багажу є її обмежений характер. Наприклад, відповідно до ст. 68 Закону України "Про автомобільний транспорт", у разі втрати або нестачі багажу - в розмірі вартості багажу, який втрачено або якого бракує; у разі пошкодження (псування) ба­гажу - в розмірі суми, на яку зменшилася вартість багажу; у разі втрати багажу, зданого для перевезення з оголошенням його цінності, - в розмірі оголошеної цінності багажу.

Згідно зі ст. 928 ЦК, перевізник несе відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира за правилами глави 82 ЦК, якщо договором або законом не встановлено відповідальність перевізника без вини. Можливість притягнення перевізника до цивільно-право­вої відповідальності за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира зумовлено тією обставиною, що законодавець розглядає транспортний засіб як джерело підвищеної небезпеки. А особа, яка здій­снює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відпо­відає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

В)Договори транспортного експедирування.

Під час перевезення вантажу виникає необхідність виконувати комплекс допоміжних заходів, пов'язаних із відправленням та одержанням вантажу: зокрема, їх маркування, завантаження і вивантаження, доставку на станцію (в порт) відправлення або зі станції (порту) призначення на склад одержувача тощо. їх виконання покладено на осіб, спеціально підготовлених та уповноважених на таку діяльність на підставі договору транс­портного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторо­на (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання ви­значених договором послуг, пов'язаних з перевезенням ванта­жу.

Правове регулювання договору транспортного експедируван­ня здійснюється главою 65 Цивільного кодексу України та транспортними статутами.

Договір транспортного експедирування є публічним.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний (як­що експедитор організує виконання експедиційних послуг) або реальний (якщо експедитор надає експедиційні послуги із ввіреним йому вантажем), відплатний.

Договір експедиції може містити елементи кількох видів договорів: перевезення, доручення, комісії, підряду, зберігання тощо, які тісно переплітаються в одному юридичному факті (договорі).

Сторонами договору є клієнт - сторона, якій надають по­слуги, та експедитор - сторона, яка надає послуги. Клієнта­ми за договором можуть бути будь-які особи, що зацікавлені в одержанні експедиційних послуг. Експедитором може бути лише підприємець (комерційна організація чи фізична особа), який одержав ліцензію на здійснення транспортно-експедицій­ної діяльності.

Предметом договору є послуги, пов'язані з перевезенням вантажу. Послуги можна поділити на основні (з організації пе­ревезення, укладення договору перевезення) та додаткові, які можуть охоплювати будь-які питання транспортування ванта­жу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті при­значення, одержання необхідних для експорту та імпорту до­кументів, виконання митних формальностей).

Форма договору — письмова. Причому недодержання сто­ронами письмової форми не має наслідком недійсність догово­ру за правилами ст. 218 ЦК. Для виконання певних обов'язків клієнт повинен видати експедиторові довіреність.

Строк договору визначається характером взаємовідносин сторін.

Змістом договору є права та обов'язки сторін, які визнача­ються законом і домовленістю між сторонами за договором. Наприклад, експедитор має право залучати до виконання своїх обов'язків інших осіб, якщо це доцільно або сам експедитор не в змозі виконати ті чи інші доручення клієнта. Однак якщо має місце порушення умов договору, експедитор відповідає перед клієнтом за дії інших осіб, яких він залучив.

Експедитор має право на одержання від клієнта плати за надані послуги, що й підтверджує оплатний характер договору транспортного експедирування. Розмір плати визначається до­говором, якщо інше не встановлено законом. Однак якщо роз­мір плати не встановлено, клієнт повинен виплатити експеди­тору розумну плату.

Крім того, експедитор має право відкласти виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до на­дання документів та іншої інформації про властивості ванта­жу, умови його перевезення, а також іншої інформації, необ­хідної для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором, у повному обсязі.

Законодавець відносить до особливостей дого­вору транспортного експедирування право експедитора або кредитора односторонньо відмовитися від договору, попередив­ши про це другу сторону в розумний строк. Тобто застосову­ються норми про представництво.

За договором транспортної експедиції експедитор зобов'я­заний виконати або організувати виконання визначених дого­вором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу. Розрізня­ють основні та додаткові обов'язки. Основним обов'язком екс­педитора є надання послуг юридичного характеру щодо орга­нізацій перевезення вантажу: а) організувати перевезення ван­тажу транспортом і за маршрутом, обраним експедитором або клієнтом; б) укласти від свого імені або від імені клієнта дого­вір перевезення вантажу тощо. Додатковими обов 'язками екс­педитора є надання послуг фактичного характеру, необхідних для доставки вантажу, а саме: а) перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження; б) сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта; в) зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення; г) одержання необ­хідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо.

Відповідальність сторін за договором може бути як прямою, так і регресною. Це пов'язано з тією обставиною, що експеди­тор є посередником між відправником, перевізником і одержу­вачем, тому порушення ним умов договору може привести до відповідальності як клієнта перед перевізником, так і експеди­тора перед перевізником (за умови, що це не одна особа).

Залежно від характеру порушень, відповідальність за дого­вором транспортного експедирування може мати місце як у формі сплати неустойки, так і відшкодування збитків. Напри­клад, у разі порушення клієнтом обов'язку щодо надання до­кументів та інформації про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформації, необхідної для виконання експедитором своїх обов'язків, клієнт відповідає за збитки, за­вдані експедиторові. Також сторона, яка за явила відмову від договору транспортного експедирування, зо­бов'язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку із розірванням договору

Дата добавления: 2014-01-07