Календарно-тематический план лекций 4 страница

Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. З виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, що регулюють відносини власності. Стаття 2 Закону України “Про власність” так трактує право власності: “Право власності – це урегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном”.

Право власності визначається ще з часів римського права трьома основними право чинностями: володіння, користування і розпорядження. Це так звана тріада власності.

Право     власност і

Володіння. Початкова форма власності, яка виражає відносини, пов’язані з наявністю у того чи іншого суб’єкта об’єктів власності з господарським володінням ними. Саме по собі володіння не означає повної власності. Володарем об’єкта може бути як власник, так і не власник (наприклад, орендар)

Користування.Виражає економічні відносини власності з приводу виробничого чи особистого використання корисних властивостей її об’єктів відповідно до функціонального призначення останніх

Розпорядження. Вища і всеохоплююча категорія права власності, яка передбачає, що розпорядник об’єкта є його повним власником, отже, має право самостійно вирішувати долю певного об’єкта (використовувати, продавати, обмінювати, здавати в оренду, ліквідувати) або делегувати таке право іншим суб’єктам ринкової системи

2. Форми власності.

Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонтально-структурний.

Вертикально-історичний підхід визначає історичні форми власності, які зароджуються у процесі тривалої еволюції суспільства, і зміни однієї форми власності іншою. До них відносять:

- Первіснообщинна, для якої характерні однакові права всіх членів общини на панівний об’єкт власності – землю, а також на засоби праці і результати виробництва;

- Рабовласницька – характеризується абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати праці та на працівника (раба);

- Феодальна – передбачає абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-кріпака);

- Капіталістична – характеризується зосередженням прав власності підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого робітника, який має особисту свободу.

Горизонтально-структурний підхід визначає два типи власності:

1. Приватна характеризується тим, що засоби виробництва, а отже і виготовлений продукт, належать приватним особам. Вона має наступні форми:

- Індивідуально-трудова (одноосібна; сімейна);

- З найманою працею (індивідуальна із застосуванням найманої праці; партнерська; корпоративна);

2. Суспільна означає спільне присвоєння засобів виробництва і виготовленого продукту. Вона має дві форми:

- Державна – це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи державної влади. Вона поділяється на:

· Загальнодержавна – спільна власність всіх громадян країни, яка не поділяється на частки і не персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу;

· Муніципальна (комунальна) – власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району).

- Колективна (власність колективу підприємства; кооперативна; власність громадських організацій; власність релігійних і культурних організацій).

В Україні в результаті реформування відносин власності на основі роздержавлення й приватизації склалися і законодавчо закріплені такі форми власності: приватна, державна і колективна.

3. Суб'єкти й об'єкти власності.

Сутність власності виявляється в її об'єктах і суб'єктах. Суб'єкт власності представляє активну сторону, активний початок відносин власності.

До суб'єктів власності відносяться:

· Особистість: володіє насамперед своїм тілом, здібностями, робочою силою.

· Родина: усі члени однієї родини мають сімейне майно на рівних чи часткових початках. Однак і в родині частина використовуваних об'єктів власності можуть бути особистими;

· Соціальна група, що представляє спільність людей, що добровільно об'єдналися в співтовариство однодумців, що характеризуються спільністю інтересів, цілей, прагнень;

· Трудовий колектив підприємства;

· Населення території: населення території певного регіону може бути спільним власником стосовно деяких об'єктів, розташованими на даній території;

· Народ країни виступає в цілому як власник певних елементів, частин національного багатства країни;

· Органи керування.

Об'єкт власності – це пасивна сторона відносин власності.

До об'єктів власності відносяться:

· Земля, земельні ділянки, угіддя, площі;

· Природні багатства;

· Будинки, житловий фонд;

· Основні виробничі фонди;

· Матеріально-майнові цінності;

· Гроші, валюта, цінні папери;

· Духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси і продукти (утвори науки, літератури, мистецтва; відкриття, винаходи, проекти, дані, відомості);

· Робоча сила.

3. Перетворення грошей у капітал.

Гроші стають капіталом лише тоді, коли пускаються в оборот для наживи, тобто для одержання суми більшої, ніж спочатку вкладена.

Загальна формула руху капіталу така:

Д – Т – Д',

де Д' = Д + Д

Д – приріст грошей над первісною сумою.

Головною умовою перетворення грошей у капітал є можливість для власника грошей знайти на ринку такий товар, що здатний створювати нову вартість, притім більшу, ніж він сам має.

Єдиним товаром такого роду може бути тільки робоча сила, оскільки тільки вона створює нову вартість. Отже, перетворення грошей у капітал і саме виникнення нерозривно зв'язані з перетворенням робочої сили в товар, у предмет купівлі-продажу.

Перетворенню робочої сили в товар сприяли два історичних процеси – звільнення людей від рабської і фортечної залежності і «звільнення» їх від власності на засоби виробництва.

Щоб продавати свою здатність до праці, людина повинна:

1. мати у своєму розпорядженні право власності на неї, бути особисто вільною;

2. повинна бути позбавлений засобів виробництва.

Історичний процес примусового відділення виробника від засобів виробництва, зосередження їх у руках деяких і перетворення в капітал називається первісним нагромадженням капіталу.

5. Додаткова вартість. Розподіл капіталу на постійний і змінний.

Як і всякий товар, робоча сила має споживчу вартість і вартість.

Споживча вартість товару робоча сила полягає в тому, щоб робити додаткову вартість.

Вартість товару робоча сила визначається вартістю життєвих засобів, що необхідні для нормального відтворення робітника і утримування членів його родини.

Найманий робітник при вступі в угоду з капіталістом одержує від нього лише еквівалент вартості робочої сили і нічого більш. Своєю же працею він не тільки відтворює вартість робочої сили, але і створює і додаткову вартість, а капіталіст привласнює цей результат неоплаченої праці найманого робітника.

Додаткова вартість – вартість, створена працівниками понад вартість робочої сили і безкоштовно привласнена власником засобів виробництва (m).

Властивість робочої сили створювати вартість більшу, ніж її власна вартість, послужило підставою визначити капітал, що йде на покупку робочої сили, як змінний капітал (v).

Капітал, витрачений на придбання засобів і предметів праці, не може збільшити своєї величини в процесі виробництва. Вартість засобів виробництва лише переноситься працею найманого робітника на створюваний продукт. З погляду створення вартості і прибавочної вартості ця частина авансованого капіталу не змінює своєї величини. Тому капітал, що витрачається на засоби виробництва, називається постійним (с).

Спільну вартість авансованого капіталу можна виразити формулою:

К = с + v

Виходячи з цього, вартість товару (W) можна виразити так:

W = c + v + m

Норма додаткової вартості характеризує ступінь експлуатації робочої сили і визначається за формулою:

Приклад.

У два підприємства вкладені капітали по 600 тис. грн. Органічна будова капіталів 4:2 і 5:1. Маса прибутку, одержувана кожним підприємством, однакова. Норма додаткової вартості на першому підприємстві 130%. Товари продаються по вартості. Потрібно визначити:

- масу прибутку, одержувану кожним підприємством;

- ступінь експлуатації трудящих на другому підприємстві.

Вирішення.

К1=К2=600000 грн. С1:V1 = 4:2 С2:V2 = 5:1 m`1= 130% m1= m2 =? m`2 =?

m` = m / V*100%   m = m`* V/100%

V1 = (600000/6)*2 = 200000 грн. V2 = (600000/6)*1 = 100000 грн. m1= m2 = (130%*200000)/100% = 260000 грн. m`2 = (260000/100000)*100% = 260%

Контрольні питання за темою:

1. що таке власність?

2. Що таке право власності?

3. Чим відрізняються такі форми права власності як володіння, користування та розпорядження?

4. Які виділяють форми власності згідно історично-вертикального підходу?

5. Які виділяють форми власності згідно горизонтально-структурного підходу?

6. Назвіть суб’єктів власності.

7. Назвіть об’єктів власності.

8. Що таке постійний капітал?

9. Що таке змінний капітал?

10. Що таке додаткова вартість?

11. Як визначається норма додаткової вартості?

12. В чому сутність приватизації?

13. Які основні цілі приватизації?

14. Які основні шляхи приватизації?

Питання на домашнє опрацювання:

Форми власності на Україні. Роздержавлення і приватизація [4]с.69-73
Тема 6 Товарне виробництво і товарно-грошові відносини.

Тема 6.1 Форми суспільного виробництва. Товар і його фактори (лекція 6/ заняття 8).

План лекції.

1. Форми суспільного виробництва.

2. Товар і його властивості.

3. Двоїстий характер праці, втіленої в товарі.

4. Продуктивність праці й інтенсивність праці.

1. Форми суспільного виробництва.

Форма суспільного виробництва – це певний спосіб організації господарської діяльності.

Історично першим склалося натуральне виробництво, при якому продукти вироблялися для власного споживання усередині господарства, що їх робило.

Натуральне господарство існувало в умовах нерозвиненого поділу праці, відповідало низькому рівню розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, низькому рівню потреб людей.

Натуральне господарство було неефективним, консервативним і забезпечувало дуже повільний розвиток продуктивних сил. Виробничі відносини не упредметнювалися, виступали як відносини між самими людьми, а не між продуктами їхньої праці.

Основні риси натурального виробництва:

· Замкненість, означає, що для цієї системи господарювання панівними економічними відносинами є ті, що діють всередині певної спільності. Суспільство у такому випадку складається з маси відособлених одне від одного господарств. Кожне господарство забезпечує себе всім необхідним, не вступає у відносини з іншими одиницями, що хазяюють.

· Універсалізація праці. Домінуючим є ручна праця. Знаряддя праці найпростіші. Кожний може займатися усіма видами праці.

· Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням. Продукт споживається самими виробниками.

Економічною основою натурального господарства є сільське господарство і домашня промисловість.

Історичне значення натурального виробництва полягає в тому, що:

- воно є історично першим типом господарської діяльності людей;

- з`явилися перші галузі господарства: землеробство і тваринництво;

- на базі домашньої промисловості створювались умови для виникнення ремесла і кустарного виробництва, а також для нового великого поділу суспільної праці;

- людина вперше оволоділа методами виробництва засобів виробництва для землеробства, тваринництва і домашньої промисловості;

- розширене застосування примітивних засобів праці і поступове їх удосконалення підносили продуктивність праці в системі натуральних господарств.

Поступово на зміну натуральному виробництву прийшло товарне виробництво.

Товарне виробництво – тип господарювання, при якому продукти праці виробляються відособленими господарчими суб'єктами не для власних, а для суспільних потреб, обумовлених ринком. Т.ч. товарне виробництво є ринковим.

Основні риси товарного виробництва:

· Суспільний поділ праці. В умовах товарного господарства виробництво складається з різнорідних і відокремлених господарських одиниць, кожна з яких спеціалізується на виробництві певного продукту

· Приватна власність на засоби виробництва. В процесі розкладу первіснообщинного ладу виникла приватна власність на землі та на засоби виробництва

· Економічні зв'язки між виробниками через обмін. В умовах спеціалізованого виробництва, коли кожен товаровиробник виробляє не для себе, а на ринок, і через ринок отримує все необхідне, то єдиною формою зв`язку між товаровиробниками витупає обмін товарами.

· Стихійний характер розвитку. Суспільний поділ праці та приватна власність на засоби виробництва дроблять економіку на безліч відокремлених, автономних підприємств, які виробляють продукцію на ринок і які залежать від ринку; це об`єктивно породжує стихію виробництва.

· Наявність ринку, тобто особливой сфери, в якій відбувається обмін товарів, зіткнення та узгодження інтересів виробників та споживачів товарів.

Товарне виробництво виникає як просте товарне виробництво, засноване на особистій праці власників засобів виробництва, дрібне по своїх розмірах. У формі товару тут виступають тільки речовинні фактори виробництва і готовий продукт.

Форма господарювання, коли товаром стає не тільки продукт людської праці, але і сама робоча сила людини, називається розвинутим товарним виробництвом.

Існують спільні і відмінні риси між простим і капіталістичним товарним виробництвом.

Спільні риси:

· Приватна власність на засоби виробництва;

· Ринкова форма зв'язку між виробниками;

· Конкуренція між товаровиробниками.

Відмінності:

Просте товарне виробництво	Розвинуте товарне виробництво
Базується на особистій праці виробника	Базується на системі найманої праці
Виробництво товарів націлене на задоволення потреб виробника та членів його сімї	Виробництво товарів здійснюється для одержання прибутку
Незначні масштаби виробництва, кустарна техніка, переважно ручна праця	Великі масштаби виробництва, передова техніка, механізована праця
Виробництво товарів має обмежений характер	Набуває загального панівного характеру. Товаром стає і сама робоча сила

2. Товар і його властивості.

Товар – продукт праці, що задовольняє визначену потребу і зроблений для обміну через ринок.

Товар має дві сторони:

· Споживча вартість (корисність речі) – її здатність завдяки своїм властивостям задовольняти потреби людей;

· Вартість (товар придатний для обміну на інші товари) – це уречевлена в товарі суспільна праця виробника.

Корисність будь-якого економічного блага залежить від інтенсивності потреби і кількісної обмеженості блага. Корисність розглядається як функція від кількості споживаного товару.

Гранична корисність – додаткова корисність, що витягається споживачами від додаткової одиниці товару.

Закон спадної граничної корисності: у міру збільшення кількості споживаних товарів їхня гранична корисність має тенденцію до скорочення. Перша пара туфель (при відсутності таких) має дуже високу корисність, корисність другої пари туфель трохи нижче,...

Закон спадної граничної корисності визначає і динаміку сукупної (загальної) корисності, принесеною всією масою споживаних благ. Зі збільшенням кількості товарів даного виду, що володіють корисністю для споживача, відбувається збільшення сукупної корисності, але ріст цей відбувається всі темпами, що сповільнюються.

Кількість товару, од. Кількість товару, од.

Якщо всі товари обмінюються у визначених пропорціях, це позначає, що між ними є щось загальне, що робить їх порівнянними. Цим загальної є те, що вони усі є продуктами праці. Причому не має значення, яка форма праці (фізична сила, розумова праця) формує вартість товару.

В основі вартості товарів лежить суспільна праця і суспільна споживна вартість. Як споживні вартості всі товари різні, а як вартості – зовсім однорідні, що і дозволяє дорівнювати товари друг до друга в процесі обміну.

3. Двоїстий характер праці, втіленої в товарі.

Як відомо, продукт праці стає товаром тільки при наявності двох сторін: споживчої вартості і вартості. Тому варто досліджувати причину цієї подвійності. Вона міститься в двоїстому характері праці, втіленої в товарі.

Праця працівника, що створює товар, з одного боку виступає у вигляді виконання яких-небудь операцій, використовуючи знаряддя праці, і виготовлення продукту праці, а з іншого боку - у вигляді витрат фізичних і розумових сил як праця взагалі.

Розрізняють конкретну й абстрактну працю.

Конкретна праця – праця, витрачена у певній формі, праця певної спеціальності.

Абстрактна праця – праця взагалі, однорідна суспільна праця незалежно від її конкретної форми. Абстрактна праця створює вартість товару.

Між конкретною й абстрактною працею існує розходження: конкретна праця означає те, як здійснюється праця і що вона робить; абстрактна праця – скільки праці затрачається (тобто якісна і кількісна сторони праці).

Розрізняють працю просту і складну. Проста праця не вимагає попередньої підготовки. Складна праця неможлива без більш менш тривалого навчання працівника (тобто праця кваліфікованої робочої сили). Продукт складної праці має більш високу вартість, ніж продукт простої праці, хоча витрати на виготовлення можуть бути однаковими. Складна праця в одиницю часу створює більшу вартість, ніж проста.

4. Продуктивність праці й інтенсивність праці.

Продуктивність праці (ПП) – кількість продукції, зробленої за одиницю часу. Отже, зі зростанням ПП у кожній одиниці продукції втілюється менша кількість праці. Вартість одиниці продукції зменшується, а вартість усієї зробленої продукції залишається незмінною.

ПП залежить від досконалості засобів праці, навичок працівника, його кваліфікації, організації праці. Розвиток продуктивних сил виражається в рості ПП.

Оскільки величина вартості товарів визначається не індивідуальним, а суспільно необхідним часом, то для зменшення вартості повинна зрости ПП суспільної праці.

Праця здійснюється з різною інтенсивністю.

Інтенсивність – витрати праці в одиницю часу. Зростання інтенсивності праці рівносильно збільшенню робочого дня. Більш інтенсивна праця створює в одиницю часу більшу вартість (тобто більше продукції).

Т.ч., величина вартості товару знаходиться в прямій залежності від інтенсивності праці і зворотній залежності від продуктивності праці.

На рівні підприємства ПП вимірюють шляхом ділення доходу (виторгу) від річного чи місячного обсягу виробництва продукції на чисельність працівників.

Т.ч., ПП залежить від:

- Професійно-кваліфікаційного рівня працівників: знань, умінь, навичок, освіти, досвіду роботи;

- Організації праці (планування, координація, оперативне регулювання, забезпечення трудової дисципліни);

- Рівня механізації й автоматизації, якості машин і устаткування, прогресивності технологічних процесів;

- Матеріальної і моральної зацікавленості працівників у досягненні високих результатів.

Контрольні питання за темою:

1. В чому сутність натурального виробництва?

2. Які основні риси натурального виробництва?

3. Що таке товарне виробництво?

4. Які основні риси товарного виробництва?

5. Чим відрізняється просте товарне виробництво від розширеного?

6. Що таке товар?

7. Які товар має властивості?

8. Які види праці втілюються в товарі?

9. Що таке продуктивність праці? Який зв'язок з вартістю товару?

10. Що таке інтенсивність праці? Який зв'язок з вартістю товару?

11. Від яких факторів залежить продуктивність праці?

Питання на домашнє опрацювання:

Сутність та функції закону вартості [3]с.148-150

Тема 6.2 Теорія грошей і грошового обігу (лекція 6/ заняття 9).

План лекції.

1. Сутність і функції грошей.

2. Грошовий обіг та його закон.

3. Грошова система, її елементи та основні типи.

1. Сутність і функції грошей.

Гроші – універсальний товар, обмінюваний на будь-які продавані товари і послуги і придатний для розрахунків і платежів.

Відмінною рисою грошей є їхня абсолютна ліквідність.

Ліквідність – це можливість використання активів (актив – усяка власність, що має вартісну оцінку) як платіжний засіб. Ліквідність зв'язана з витратами обміну. Чим менше витрати обміну, чим повніше зберігається номінальна вартість активу, тим вище його ліквідність.

Сутність грошей виявляється в їхніх функціях:

1. міра вартості – здатність грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їм форму ціни;

2. засіб обертання. За допомогою грошей здійснюється обмін товарами і послугами між людьми, підприємствами, країнами. Як засіб обертання гроші дозволяють замінити натуральний обмін (Т-Т) на обмін за допомогою грошей (Т-Д-Т). У цьому процесі гроші відіграють роль посередника, тобто виконують функцію засобу обертання;

3. Засіб платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин. Приклад виконання цієї функції – покупка товарів у кредит, оплата штрафів, авансових платежів. У багатьох випадках одержання товару (послуги) і оплата розділені в часі значними проміжками часу.

4. Функція нагромадження (збереження вартості, утворення багатства). З погляду цієї функції гроші – це актив, щось збережене протягом часу. Сутність грошей, як засобу утворення багатства, характеризується здатністю впливати на грошовий обіг, збільшуючи його чи зменшуючи.

5. Функція грошей як світових грошей (можливість використання грошей у міжнародних розрахунках).

2. Грошовий обіг та його закон.

Грошовий обіг –це рух грошей в готівковій та безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Кількість грошей, необхідне в країні для обертання, підпорядковується законам.

Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об’єктивно зумовлена грошова маса. Він з’ясовує внутрішні зв’язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.

Згідно класичного підходу кількість грошей, необхідних для обігу, визначається за формулою:

К – товари, продані в кредит;

П – сума платежів за кредити минулого року;

ВП – взаємопогашаємі, безготівкові платежі (без участі грошей).

О – швидкість обороту однієї грошової одиниці за рік.

Більшість сучасних західних економістів для визначення кількості грошей, необхідних для обігу, базуються на неокласичній теорії рівняння грошової та товарної мас, запропонованої американським економістом Фішером:

M*V = p*Q

M – кількість грошей у обертанні (грошова маса);

V – швидкість обертання грошей;

P – рівень цін;

Q – реальний обсяг національного виробництва.

Різноманітність грошових засобів, які функціонують у сучасній економіці, потребує виміру грошової маси.

Грошова маса – це сукупність усіх грошових засобів у готівковій та безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі в народному господарстві.

Окремі види коштів, що обертаються в країні, відповідно до властивим ним рівнем ліквідності об'єднуються в грошові агрегати.

Грошовий агрегат – це встановлена законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне угруповання грошових форм. Агрегат з більш високим ступенем ліквідності входить складовою частиною в комплекс із більш низьким рівнем ліквідності. У результаті утвориться система агрегатів, кожний з який характеризується певними показниками складу і структури грошової маси.

Найбільше часто вживаються наступні грошові агрегати:

М0 – готівка: наявні металеві і паперові гроші в обертанні (без касової готівки банків)

М1 = М0 + поточні рахунки та інші безстрокові чекові депозити.

М2 = М1 + заощаджувальні та невеликі строкові вклади.

М3 = М2 +внески у спеціалізованих установах і великі строкові вклади.

3. Грошова система, її елементи та основні типи.

Грошова система – це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в певній країні та законодавчо закріплена державою.

Вона складається з таких елементів:

- Назва національної грошової одиниці;

- Види та купюрність грошових знаків і характер їхнього забезпечення;

- Порядок грошової емісії (порядок друкування грошей і випуск їх в обіг);

- Встановлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну;

- Наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні.

Історія знає два типи грошової системи:

1. Металева:

- Біметалізм – де роль загального еквівалента законодавчо закріплюється одночасно на рівних правах за двома благородними металами – золотом і сріблом;

- Монометалізм - де роль загального еквівалента законодавчо закріплюється за одним благородним металом – золотом.

Уперше золотий монометалізм було запроваджено в Англії (1816р.). У Франції його було введено в 1876—1878 рр., у Росії--в 1897 р.

Розрізняють чотири різновиди золотого монометалізму: золотомонетний стандарт, золотозливковий стандарт, золотодевізний стандарт, золотодоларовий стандарт.

Золотомонетному стандарту притаманні такі риси:

—законодавча фіксація вагового вмісту золота в грошовій одиниці;

—вільний обіг золотих монет;

—виконання золотом усіх функцій грошей;

—відкрите карбування монет із золота;

—вільний обмін знаків вартості (паперових грошей і банкнот) на золоті монети за їхньою номінальною вартістю;

—вільний рух золота між країнами;

—формування обмінних курсів валют на основі їхніх золотих (вагових) паритетів.

Золотомонетний стандарт у повному обсязі проіснував до Першої світової війни.

Після Першої світової війни країни, які мали значні запаси золота (Англія, Франція), запровадили у себе золотозливковий стандарт, який виключав вільне карбування золотих монет і обмін їх на банкноти. Обмін банкнот міг проводитися лише на золоті зливки. Але його було обмежено вартістю зливків. На­приклад, в Англії за зливок вагою 12,4 кг треба було заплатити 1700 фунтів стерлінгів, у Франції за зливок вагою 12,7 кг — 215 тис. франків.

Німеччина, Австрія, Норвегія, Данія та інші країни, які не мали значних запасів золота, запровадили у себе золотодевізнии стандарт. При цьому зв'язок грошей із золотом здійснюється не безпосередньо, а через іноземну валюту (девізу), яка мала золоте забезпечення. Щоб обміняти власну національну валюту на золото, її потрібно було спочатку обміняти на валюту країн із золотозливковим стандартом (англійські фунти стерлінгів, французькі франки), а вже останню — на золоті зливки.

Під час світової кризи 1929—1933 рр. і в перші післякризові роки усі три різновиди золотого монометалізму були ліквідовані як такі, що не відповідали завданням держав щодо виходу їхніх національних економік із глибокої кризи.

При золотодоларовому стандарті розмін національних валют на золото був відмінений в усіх країнах, а обмін доларів СІЛА на золото здійснювався лише для урядів та центральних банків країн — членів МВФ. У 1971 р. було припинено й обмін доларів на золото.

У 1976 р. країни — члени МВФ провели на Ямайці (м. Кінг­стон) Міжнародну конференцію, на якій оголосили про перехід до якісно нової світової валютної системи — паперово-кредит­ної, в основу якої покладено такі головні принципи:

Дата добавления: 2014-01-07