ТЕМА: Предмет, мета й завдання курсу «Методика викладання етики та естетики»

Бурхливий розвиток гуманітарного знання в сучасному суспільстві обумовлено реальними потребами цього суспільства, необхідністю його розвитку, забезпечення сприятливих умов для життя й діяльності людей.

Затребуваність етичних знань і їх низький рівень у суспільстві ставлять перед освітньою системою країни складне й відповідальне завдання - сформувати свідомого суб’єкта моральності, починаючи зі школи й закінчуючи професійним навчанням [49].

Етичні знання проникають у різні області життя й діяльності людини: державні й силові структури, виробництво, політику, бізнес, охорону здоров'я, освіту та інші.

Однак сучасне суспільство ще не готове серйозно сприймати ці знання й тим більше активно сприяти їхньому застосуванню в житті й професійній діяльності людей. Тому однієї із центральних проблем етики як науки і навчальної дисципліни – „розкрити історію моралі як історію становлення та вдосконалення природи людини, творення духовної потреби злагодженості стосунків між людьми; показати історію формування специфічно людських взаємин як історію порозуміння та небайдужості людини до людини, людини до інших людей, людства до природи” [там же].

Для досягнення цієї мети необхідні кваліфіковані педагоги з гарною методичною підготовкою. У той же час спостерігається слабкий рівень підготовки таких фахівців: розрив теорії й практики, опора на пам'ять, слабка методична підготовка, ще застаріли методи викладання гуманітарних дисциплін.

Сучасна гуманітарна освіта має потребу в розробці нових активних методів навчання етики та естетики, нових програм і методичних посібників, розроблених на основі наукових досліджень і практики роботи викладачів-науковців з філософських дисциплін.

Методика викладання етики та естетики як навчальний предмет і тим більше як наукова дисципліна ще недостатньо вивчена, незважаючи на те, що інтерес до цієї дисципліни підкреслювали багато сучасних видатних вчених Боронін С., Возняк В., Дерев’янко Т., Кашуба М., Мовчан В.С., Петрушенко В, Чепіль М., Черноводська Г. та інші, але питання про методичне забезпечення викладання етики та естетики у загальноосвітній школі залишається актуальним.

Концепція гуманітарної освіти передбачає викладання дисциплін, спрямованих на глибоке вивчення проблеми місця і ролі людини в історії світової цивілізації. Це, насамперед, такі предмети, як естетика, етика, історія вітчизняної і світової культури, їх об'єднує загальний принцип, проте кожний з них має власні, специфічні риси і завдання.

Згідно з концепцією та проектом Державного стандарту загальної середньої освіти в Україні викладання курсу „Основи етики” вводиться з 5 класу загальноосвітньої школи 12 річного навчання; викладання курсу „Естетика” передбачають у 10-11класах з поглибленим вивченням гуманітарних дисциплін 11 річного навчання.

Мета предмета, згідно концепції, полягає в залученні учнів до загальних законів художнього освоєння і пізнання дійсності, розвитку мистецтва, його ролі в житті суспільства.

Наскрізним принципом предмета „Основи естетики” є охоплення всіх сфер людських почуттів, вивчення стосунків між людиною і світом, вплив на формування естетичної свідомості.

Завдання предмета: розвиток естетичної та мистецтвознавчої культури учнів; освоєння естетичних знань у сукупності з оволодінням обсягом інформації з культуротворчих дисциплін; сприяння духовному збагаченню молодої людини; розвиток уміння оцінювати твори мистецтва і працювати з науковими першоджерелами.

Предметом методики викладання є - методи, форми й засоби навчання етики та естетики, їхня специфіка й особливості.

Методи навчання. Метод (у перекладі із грецької) означає шлях, спосіб пізнавальної й практичної діяльності.

Будь-якому виду діяльності властиві певні цілі й відповідні їм методи. Якщо ця відповідність відсутнє, то ціль діяльності не буде досягнута.

Навчання - один з найбільш складних видів діяльності, і тому його мета забезпечується цілою системою різних методів.

Метод навчання – це система послідовних взаємозалежних дій викладача й учнів, що забезпечують засвоєння змісту утворення. Він характеризується трьома ознаками: цілями навчання, способами засвоєння змісту навчання й характером взаємодії суб'єктів навчання (викладача й учнів) [54].

У світовій педагогічній практиці накопичений значний досвід вивчення різних методів навчання, представлені численні їхні класифікації.

Найбільшою мірою відповідаєзавданням курсу методики викладання є класифікація методів навчання, розроблена Бабанським Ю.К.

Всі методи навчання він розділив на 3 види, кожний з яких має складну характеристику.

1. Методи організації й здійснення навчально-пізнавальної діяльності. Сюди входять:

- словесні (лекції, пояснення, розповіді, бесіди);

- наочні (досвіди, демонстрації, ілюстрації);

- практичні (вправи, виконання творчих завдань).

2. Методи стимулювання й мотивації навчання. До них відносяться:

- пізнавальні ігри;

- навчальні дискусії;

- створення різних навчальних ситуацій (емоційно-морального переживання, новизни, цікавості й інші).

3. Методи контролю й самоконтролю в навчанні. Маються на увазі: індивідуальне й фронтальне опитування, заліки й іспити, тестування і інші види контролю.

Сьогодні ці методи перетерпіли зміни, були доповнені новими науково-методичними розробками Ляудис В., Мовчан В., Ефроімсон В., Поповича О., Романєєвої І.. Аналізуючи їх роботи можна поділити методи на два типи:

- традиційні (зазначені вище)

- нетрадиційні (активні).

Традиційне навчання ґрунтується на перевазі репродуктивної діяльності учнів та на досягненні ними чітко сформованих еталонів засвоєння. Такий підхід виходить із ефективності репродуктивної діяльності як самостійної цінності, орієнтує учнів на стандартні навчальні процедури, ставить викладача в позицію оператора стандартних дидактичних матеріалів і засобів навчання. При цьому позиції викладача (вчителя) і учнів у навчальному процесі залишаються особистісно нейтральним, хоча й припускає позитивне емоційне ставлення один до одного.

До нетрадиційного навчання відносять методи: програмованого, проблемного й інтерактивного (комунікативного) навчання (Ляудіс В.), метод навчальних дискусій, ігровий та інші.

Ці методи наголошують на розвиток потенціалів навчання, виходять із самостійної цінності пошукової діяльності, ставлять педагога в позицію партнера по навчальному дослідженню, припускають особистісну участь всіх осіб, які приймають участь у навчальному процесі, високу індивідуально-професійну готовність педагога до гнучкої, тактовної взаємодії з учнями, у якому відбувається розширення границь як безпосереднього досвіду, так і його осмислення учнями.

Нетрадиційні, пошукові методи виявляються досить продуктивними при професійному навчанні. Вони дають можливість студентам не тільки творчо засвоювати базові знання, але й опановувати цими знаннями відразу в контексті своєї професії.

Форми навчання. Форма (від лат. forma) – зовнішній обрис, зовнішній вид. У науці форма розглядається як зовнішнє вираження будь-якого змісту.

У педагогіці під формою навчання прийнято розуміти ту або іншу побудову, організацію навчального процесу, діяльності вчителя й учня.

Необхідно виділяти наступні форми навчання:

1) фронтальна. У такій формі проводяться лекції, особливо у вузі, перегляди кінофільмів і т.д.;

2) групова. Ця форма використовується для проведення семінарів, практичних занять, для організації навчальних ігор, тренінгів, вправ у парах і ін.;

3) індивідуальна (курсові, контрольні, дипломні роботи, індивідуальні завдання) [54].

Засоби навчання. Засоби навчання – це все, що сприяє поліпшенню якості навчання. До них відносять:

1) наочні приладдя: таблиці, графіки, схеми, малюнки, зображення;

2) технічні засоби (аудіо- і відеоапаратури, комп'ютери);

3) друковані методичні посібники.

Всі методи, форми й засоби навчання обираються у відповідності зі специфікою навчального предмета й окремої теми.

Мета курсу: підвищення якості викладання етики та естетики на різних етапах освітньої діяльності.

Завдання курсу:

ü дати студентам знання про специфіку викладання етики та естетики;

ü сформувати в них навички й уміння керування педагогічним процесом;

ü сприяти розвитку у студентів педагогічних здатностей;

ü розвивати потребу в просвітницькій діяльності й уміння ефективно організовувати її;

ü допомогти студентам в оволодінні прийомами професійної самоосвіти й самовиховання;

ü сприяти пізнанню й розвитку особистості студентів у контексті обраної ними професії.

Дата добавления: 2014-01-07