Тема 3. Пенсійний фонд України

План.

План.

Вступ

Конспект лекцій з курсу

ДЕРЖАВНІ ЦІЛЬОВІ ФОНДИ

для студентів денної та заочної форм навчання напряму підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит»

Затверджено

на засіданні кафедри фінансів

Протокол № 1

Від 04.09.2013 р.

.

ДонНУЕТ

Донецьк

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………….3

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

ДЕРЖАВНИХ ЦІЛЬОВИХ ФОНДІВ…………………………………………………4

Тема 1. Загальна характеристика державних цільових фондів………….…………..4

Тема 2. Державне регулювання діяльності державних цільових фондів.…..…..…10

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. ЦІЛЬОВІ ФОНДИ СОЦІАЛЬНОГО

СПРЯМУВАННЯ………………………………………………..…………………….19

Тема 3. Пенсійний фонд України………………………………...…………………..19

Тема 4. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

(ФССТВП).………………………………………………………………………….…33

Тема 5. Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві

та професійного захворювання (ФССНВВПЗ).…………………………..…………39

Тема 6. Фонд соціального страхування на випадок безробіття (ФССВБ)……..…50

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3. СПЕЦІАЛЬНІ ФОНДИ В СТРУКТУРІ

ДЕРЖАВНОГО І МІСЦЕВОГО БЮДЖЕТІВ..........……………………………….66

Тема 7. Консолідований бюджет і цільові фонди в структурі державного

бюджету.……………………………………………………………………….…...….66

Тема 8. Цільові фонди в структурі місцевих бюджетів.…………………...……….83

Список літератури……………………………………………………………….……92

Державні цільові фонди – це складова загальнодержавних фінансів. На відмі­ну від бюджетних ресурсів кошти спеціальних фондів завжди мають цільове спрямування. За економічним змістом вони є одним із засобів перерозподілу національного доходу з ініціативи держави та на її користь.

Вивчення досвіду функціонування цільових фондів у зарубіжних країнах та аналіз вітчизняної практики допомагають з'ясувати їх вплив на формування фінансової системи держави, її економіку та со­ціальну сферу. Лише за таких умов можна забезпечити ефективну си­стему розподільчих відносин.

Навчальна дисципліна «Державні цільові фонди» вивчається студентами напряму підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит». Метою її вивчення є формування знань щодо організації функціонування в Україні державних цільових фондів, особливостей діяльності цільових фондів соціального спрямування та державних бюджетних цільових фінансових фондів.

Завдання, що ставляться під час вивчення дисципліни наступні:

- надання загальної характеристики державних цільових фондів (ДЦФ);

- визначення сутності державного регулювання діяльності ДЦФ;

- ознайомлення з діяльністю цільових фондів соціального спрямування;

- визначення особливостей створення та функціонування державних бюджетних цільових фондів.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати:

- структуру та класифікацію державних цільових фондів;

- органи нагляду та контролю за діяльністю ДЦФ;

- сутність пенсійного страхування;

- джерела формування та напрями використання коштів ФССТВП, ФССНВВПЗ, ФССВБ;

- особливості функціонування цільових фондів державного та місцевих бюджетів.

Також студент повинен вміти:

- давати загальну характеристику загальнодержавним цільовим фондам;

- нараховувати пенсії для різних категорій населення;

- відраховувати внески до фондів соціального страхування;

- формувати доходну частину державного та місцевого бюджетів.

Вивчення курсу передбачає читання лекцій, самостійну роботу студентів, проведення семінарських і практичних занять з використанням активних методів навчання, що включають проведення ділових ігор, олімпіад, підготовку наукових доповідей і повідомлень. Контроль знань здійснюється шляхом проведення поточного і підсумкового модульного контролю у формі диференційованого заліку, або іспиту.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ЦІЛЬОВИХ ФОНДІВ

Тема 1. Загальна характеристика державних цільових фондів.

1. Призначення і роль державних цільових фондів.

2. Сутність державних цільових фондів.

3. Класифікація державних цільових фондів.

Рекомендована література: 2, 15,17, 18, 20, 22, 23.

1.1. Призначення і роль державних цільових фондів

Фонди фінансових ресурсів цільового призначення є самостійною ланкою фінансової системи і входять до складу державних фінансів. Основним централізованим фондом грошових коштів держави є бюджет. Кошти бюджету знеособлені і забезпечують реалізацію функцій держави. Разом з тим у держави можуть бути певні потреби, які мають особливе значення і потребують гарантованого фінансового забезпечення. До таких потреб належать: надання певних соціальних гарантій населенню у разі досягнення непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання інших непередбачуваних подій. Це і є причиною формування фондів цільового призначення.

Перехід до ринкових відносин в Україні об'єктивно супрово­джується кризовими явищами, які спостерігаються майже у всіх сфе­рах і галузях економіки. Базові галузі народного господарства потребували заміни зношеного обладнання, реконструкції і розширення ос­новних виробничих фондів; легка і харчова промисловості фактично потребують термінової докорінної модернізації; існувала величезна по­треба в підтримці розвитку сільського господарства. Все це супровод­жувалося наявністю небезпечних явищ у фінансовій системі, які проті­кають на фоні інфляції, збільшення розмірів внутрішнього та зовніш­нього боргу країни.

Отже, державні фонди допомагали вирішувати завдання забезпечен­ня підйому виробництва, здійснювати переборення тимчасової стагнації і нестій­кості, ліквідації кризових явищ, що існували в економіці.

Як відомо, найбільш поширеними формами організації фінансо­вих ресурсів у загальнодержавному масштабі виступають державний і місцеві бюджети. Але ряд факторів обумовлюють доцільність вико­ристання й іншої форми – державних цільових фондів. Обмеженість фі­нансових ресурсів бюджету в будь-який момент спричиняє необхід­ність їх перерозподілу з метою збалансування економічного розвитку регіонів, розв'язання екологічних проблем, вирівнювання життєвого рівня населення, особливо соціально незахищених верств.

На даний час за допомогою державних цільових фондів можливо:

■ впливати на процес виробництва через фінансування, субсидування і кредитування підприємств;

■ забезпечувати природоохоронні заходи, фінансуючи їх за рахунок спеціально визначених джерел і штрафів за забруднення навколишнього середовища;

■ надавати соціальні послуги населенню через виплату пенсій, соціальну допомогу, субсидування соціальної інфраструктури в цілому.

Створення постійних фондів пов'язане з виділенням окремих функцій держави. Зокрема, в реалізації соціальної функції особлива увага приділяється соціальному страхуванню. У процесі створення системи самостійних соціальних фондів ставилося завдання "розвантажити" бюджет від значної частки соціальних видатків і забезпечити їх автономне гарантоване фінансування.

Джерела формування цільових державних фондів визначаються характером і масштабністю завдань, для реалізації яких вони створені. На їх величину впливає економічний і фінансовий стан держави на тому чи іншому етапі розвитку. Отже, джерела формування коштів державних цільових фондів можуть мати як відносно стабільний, так і тимчасовий характер.

Напрями використання коштів залежать від призначення фондів, конкретних економічних умов і змісту розроблених програм, що реалізуються. Деякі державні цільові фонди можуть бути інвесторами і учасниками фінансового ринку у зв'язку з тим, що, по-перше, нерідко використання грошових коштів не збігається у часі з їх надходженням, а по-друге, доходи від інвестицій є додатковим джерелом фінансування витрат відповідного фонду.

Правом створення цільових фондів наділені як органи центральної, так і місцевої влади. На регіональному рівні формуються свої цільові фонди за рахунок місцевих джерел. Загальнодержавні цільові фонди мають свої територіальні відділення і передають частину коштів у розпорядження територіальних владних структур.

Утворення державних цільових фондів відбувається або шляхом відокремлення видатків Державного бюджету на певні цілі, що мають першочергове значення для країни в даний момент, або через формування спеціальних фондів, які мають самостійні джерела доходів.

Цільові фонди бюджету включають бюджетні призначення виключно на конкретні цілі у таких випадках:

• якщо законом передбачене покриття видатків із конкретно визначеного джерела надходжень;

• при одержані центральними, місцевими органами влади або безпосередньо розпорядником бюджетних коштів дотації, гранту чи дарунка у вартісному розрахунку на конкретну мету.

Рахунки цільових фондів Державного бюджету створюють у відповідності до законів.

Загалом принципи організації централізованих фондів фінансових ресурсів можна сформулювати так:

• відрахування до фондів централізовано визначаються державою відповідними законами і є власністю держави;

• відрахування до фондів є обов'язковими платежами й можуть стягуватися примусово;

• витрати з фондів здійснюються лише на певні потреби, які передбачені законом.

У західних країнах число таких фондів становить від 30 до 80. Основну групу серед цільових фондів становлять фонди державного соціального страхування. В Україні на даний час створюються такі основні державні цільові фонди:

v Пенсійний фонд;

v Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

v Фонд соціального страхування на випадок безробіття;

v Фонд соціального страхування від нещасних випадків;

v Фонд захисту інвалідів.

1.2. Сутність державних цільових фондів

Важливою ланкою фінансової системи України виступають дер­жавні цільові фонди, які являють собою сукупність фінансових ре­сурсів, що знаходяться в розпорядженні центральних або регіональ­них місцевих органів самоврядування та мають цільове призначення.

Державні цільові фонди як економічна категорія - це специ­фічна форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, що залучаються органами як центральної, так і місцевої влади для фінан­сування певних суспільно-економічних, екологічних та інших потреб, а також комплексного їх використовування.

Для глибокого розуміння сутності та місця державних цільових фондів у системі економічних відносин, доцільно розглядати їх у взаємозв'язку з такими категоріями, як: ціна, собівартість, заробітна плата, податки тощо.

Як складова частина ціни відрахування до державних цільових фондівзбільшують собівартість продукції (робіт, послуг), що нега­тивно відображається на конкурентоспроможності вітчизняних това­рів, рівні заробітної плати, доходах населення. Однак, завдяки своєму існуванню, зазначені фонди виконують функцію соціально-економіч­ного стабілізатора.

Вочевидь, фонд заробітної плати населення - головне джерело формування бюджетів державних цільових фондів, у той же час самі фізичні особи є основними споживачами фінансових ресурсів дер­жавних цільових фондів.

Безумовно, що різноманітні відрахування та збори, які сплачую­ться до державних цільових фондів за економічним змістом виступа­ють податками, тому поняття податкового тиску безпосередньо пов'язане з діяльністю цих фондів.

Дослідження економічної природи та механізму функціонуван­ня державних цільових фондів в Україні ускладнюється нестійкістю їхнього бюджетно-правового статусу, оскільки з року в рік змінюєть­ся структура цільових фондів, що входять і не входять до складу державного бюджету України. Це стосується Пенсійного фонду, фондів соціального страхування тощо.

На початку 90-х років цільові фонди почали виникати на різних рівнях бюджетної системи, особливо багато їх було створено на місцях за ініціативою місцевих органів виконавчої влади.

За рахунок цільових фондів місцеві органи швидко дося­гали тих цілей, для втілення яких вони і створювалися. Після реаліза­ції своїх завдань певні фонди припиняли своє існування, а нові ство­рювалися і продовжували подальше функціонування.

У цілому в середині 1996 р. в Україні діяло понад 140 позабюджетних фондів, створених центральними органами та від 100 до 300 фондів у кожній області, створених за ініціативи виконавчих ор­ганів місцевого самоврядування. Відрахування в усі з них сплачували у порядку, передбаченому для здійснення обов'язкових платежів до державного бюджету. Природно, що на це не міг не прореагувати уряд. Постановою Кабінету Міністрів від 23 вересня 1996 р. міністер­ствам доручено було ліквідувати всі цільові позабюджетні фонди, діяльність яких не передбачена законодавством.

1.3. Класифікація державних цільових фондів

Після впорядкування питання про формування цільових поза­бюджетних фондів, яке було здійснено на підставі постанови Кабіне­ту Міністрів України від 23 вересня 1996 р. "Про ліквідацію галузевих цільових позабюджетних фондів" в Україні було встановлено два ви­ди цільових фондів: цільові бюджетні фонди; державні та місцеві по­забюджетні фонди.

Будь-який цільовий бюджетний фонд утворюється або на під­ставі закону, або на підставі нормативного акту, який видається для виконання заходів, передбачених в певному законі. Як вже зазнача­лось, види цільових фондів, особливо бюджетних цільових постійно змінювалися.

Державні цільові фонди класифікуються за наступними ознаками:

1. За цільовим призначенням.

2. За способом утворення.

3. За терміном дії.

4. За юридичною природою.

5. За територіальністю.

6. За економічним змістом.

7. За джерелами фінансування.

За цільовим призначенням державні цільові фонди можуть бути:

- економічні;

- соціальні.

До економічних можна віднести вже ліквідований Державний ін­новаційний фонд, Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу.

До соціальних належать: Пенсійний фонд України, Фонд со­ціального страхування, Фонд державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонд соціального захисту інвалідів, Фонд страху­вання від нещасного випадку та інші.

За способом утворення цільові державні фонди поділяються на два види:

- фонди, кошти яких включені в бюджет;

- фонди, що мають власне управління.

За терміном дії виділяють такі фонди, як:

- постійні;

- тимчасові.

Тимчасові фонди формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем і припиняють своє функціонування після виконання покладених на них завдань. Для втілення певних економічних програм можуть створюватися цільові фонди як у межах держави, так і на міжнародному рівні. Так, країни Євросоюзу створюють фонди надання допомоги країнам Східної Європи.

За юридичною природою цільові фонди поділяються на:

- фонди, які створені за законами. Наприклад, Пенсійний фонд створено за Законом України "Про пенсійне забезпечення";

- фонди, які створю­ються в силу вимог законів, наприклад, після прийняття Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 р. із змінами, внесеними 14.10.1994 р., було створено Фонд соціального захисту інвалідів.

У складі державного бюджету України створювались цільові фонди коштів для їх більш оперативного і ефективного використання, а також для розвитку видів економічної діяльності, сприяння зай­нятості, задоволення соціальних потреб населення.

За територіальністю виділяють наступні фонди:

- міжнародні;

- загальнодержавні;

- регіональні;

- місцеві.

За економічним змістом розрізняють такі фонди:

- інвестиційні;

- позичкові;

- науково-дослідні;

- військові;

- соціального захисту;

- соціального розвитку (культурні, спортивні, освітні тощо).

За джерелами фінансування розрізняють:

- фонди, що включаються до складу державного бюджету;

- фонди, що не включаються до складу державного бюджету.

Згідно із класифікацією за ознакою джерел фінансування подамо окремі з них схематично (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 – Склад цільових фондів України за джерелами фінансування

Кошти державних цільових фондів, крім Пенсійного фонду України, обслуговуються органами Державного казначейства.

Тема 2. Державне регулювання діяльності державних цільових фондів.

1. Загальні положення про нагляд і контроль за діяльністю ДЦФ.

2. Органи нагляду і контролю за діяльністю ДЦФ.

3. Нормативна база функціонування ДЦФ.

Рекомендована література: 1, 2, 4-6, 8, 10.

2.1. Загальні положення про нагляд і контроль за діяльністю ДЦФ

В сучасних умовах розвитку незалежної України значення державних цільових фондів, поряд із бюджетом, значно зростає. Їх існування є необхідним і доцільним, це пов'язано із наступним:

1) у органів державної влади і управління, що формують цільові фонди, з'являються додаткові джерела фінансування своїх потреб понад бюджетні кошти;

2) існування одного централізованого фонду грошових ресурсів недостатнє для задоволення всіх державних потреб;

3) при наявності перевищення доходів над видатками цільових фондів кошти можуть бути використані для покриття бюджетного дефіциту;

4) з'являється можливість з більшою ефективністю проводити контрольну роботу за цільовим використанням державних коштів.

Як відомо, державні цільові фонди можуть утворюватися:

- шляхом відокремлення із державного бюджету окремих видатків, що мають велике значення,

- або формуванням спеціальних фондів із самостійними джерелами доходів.

Джерелом державних цільових фондів завжди є національний дохід країни. А мобілізація коштів здійснюється через:

- спеціальні збори (дуже часто обов'язкові);

- добровільні внески і пожертвування;

- позики;

- кредити;

- направлення коштів із бюджету.

Правовою основою діяльності державних цільових фондів України і практичних заходів, що здійснюються ними, є Конституція України, Кодекс законів про працю та інші акти законодавства, відповідні урядові постанови і власні постанови фондів.

У Конституції України (розділ II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", ст. 46) зазначено: «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загально­обов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення...».

Державний нагляд здійснює спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади.

Як вже було зазначено у темі 1, правом створення цільових фондів наділені як органи центральної, так і місцевої влади. На регіональному рівні формуються свої цільові фонди за рахунок місцевих джерел. Загальнодержавні цільові фонди мають свої територіальні відділення і передають частину коштів у розпорядження територіальних владних структур.

Відмітимо, що рахунки цільових фондів Державного бюджету, а також цільових фондів, що не входять до складу держбюджету створюють у відповідності до законів.

Цільові державні фонди, як правило, перебувають у розпорядженні державних органів влади, але оперативне управління здійснюється спеціально створеним адміністративним апаратом. Керівництво фондів самостійно визначає напрями використання коштів відповідно до законодавства.

Рахунки цільових фондів Державного бюджету створюють у відповідності до законів. У випадку з бюджетними цільовими фондами, передача коштів з рахунка загального фонду на рахунки цільових фондів бюджету дозволяється тільки у відповідності до бюджетних призначень.

Нагляд за діяльністю цільових страхових фондів загально­обов'язкового соціального страхування здійснює Наглядова рада. Наглядова рада здійснює контроль за виконанням статутних задач та цільовим використанням коштів відповідним фондом з загально­обов'язкового державного соціального страхування (ЗДСС). З цією метою у склад Наглядової ради входять представники від застрахо­ваних громадян та держави.

Нагляд за виконанням страховиками та страхувальниками законів Україні з ЗДСС, інших нормативно-правових актів здійснює держава.

Страховики та страхувальники зобов'язані надавати посадовим особам органів державного нагляду за діяльністю страховиків всі документи та довідки, необхідні для здійснення ними функцій контролю.

Якщо страховиком прийнято рішення з порушенням страхового законодавства чи страхувальник не виконує вимог цього законодавства, орган державного нагляду вказує на допущені порушення та встановлює строк для їх усунення. Якщо у цей строк страховик або страхувальник не усуне порушення, незаконне рішення скасовується органом державного нагляду з наступним відшкодуванням втрат за рахунок страховика або страхувальника. В строк двох тижнів страховики або страхувальники можуть оскаржити рішення органа державного нагляду у суді.

Орган державного нагляду може вимагати скликання засідання правління цільового страхового фонду. Якщо ця вимога не буде виконана, орган державного нагляду може сам скликати і провести засідання правління цільового страхового фонду.

За невиконання відповідного рішення органу державного нагляду члени державних цільових фондів можуть бути позбавлені своїх повноважень.

Управління цільовими фондами здійснює правління та виконавчі дирекції страхових фондів, які забезпечують визначені законами конкретні види соціального страхування.

Управління цільовими фондами, які входять до складу державного і місцевих бюджетів здійснюють розпорядники бюджетних коштів.

Взагалі соціальна політика держави виступає елементом життєздатності суспільства, стабілізації та розвитку суспільства, консолідації суспільства, вона включає:

- регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

- вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

- розподіл і перерозподіл доходів населення;

- формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

- створення системи соціального захисту населення;

- забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства);

- захист навколишнього середовища тощо.

Можна виділити наступні методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:

- правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;

- соціальні трансферти у вигляді різного виду соціальних субсидій;

- впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;

- прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці;

- створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

- встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;

- державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та ін.);

- державний вплив на ціни та ціноутворення;

- обов'язкове соціальне страхування в різних формах;

- пенсійне забезпечення;

- розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

- підготовка та перепідготовка кадрів;

- організація оплачуваних громадських робіт;

- соціальне партнерство.

2.2. Органи нагляду і контролю за діяльністю ДЦФ

2.2.1. Органи нагляду і контролю в системі пенсійного страхування

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Стаття 58 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-І\/ від 9 липня 2003 р. передбачає перетворення Пенсійного фонду України у самоврядну неприбуткову організацію, яка буде здійснювати свою діяльність на підставі статуту, що затверджується його правлінням.

Відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" управління Пенсійним фондом здійснюється представниками держави, застрахованих осіб та роботодавців на основі паритетності. Органами управління Пенсійного фонду є:

v Правління;

v Виконавча дирекція Пенсійного фонду.

Вищим органом управління Пенсійного фонду є правління. Правління Пенсійного фонду формується на основі паритетності представників держави, застрахованих осіб та роботодавців. До складу правління Пенсійного фонду входять по п'ять представників від держави, застрахованих осіб та роботодавців.

Строк повноважень членів правління Пенсійного фонду становить шість років.

Правління Пенсійного фонду очолює голова, який обирається з членів правління строком на два роки. Правління Пенсійного фонду здійснює свої функції шляхом проведення засідань. Рішення правління Пенсійного фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов'язковим для виконання, у тому числі усіма страховиками та застрахованими особами, якщо воно їх стосується. Рішення правління оформлюються постановами.

Правління Пенсійного фонду:

- визначає поточні та перспективні задачі Пенсійного фонду; затверджує документи нормативного характеру; вибирає зі своїх членів голову правління Пенсійного фонду з двох його заступників;

- розглядає та затверджує бюджет Пенсійного фонду на наступний рік, зміни до нього, звіт про його виконання і після їх утвердження представляє Наглядовій раді Пенсійного фонду та направляє Кабінету Міністрів України;

- визначає порядок надходження та обліку коштів Пенсійного фонду та Накопичувального фонду;

- здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, веденням та достовірністю обліку й звітності щодо їх надход­ження та використання;

- вирішує питання щодо формування та використання резерву коштів Пенсійного фонду для забезпечення його фінансової стабільності; спрямовує та контролює діяльність виконавчої дирекції Пенсійного фонду та підвідомчих їй територіальних органів;

- здійснює інші функції, передбачені статутом Пенсійного фонду.

Постанови правління та інші документи нормативного характеру Пенсійного фонду, які стосуються прав та обов'язків громадян, належать державній реєстрації в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виконавчими органами правління Пенсійного фонду є виконавча дирекція Пенсійного фонду та підвідомчі їй органи. Вона є постійно діючим виконавчим органом, який організує та забезпечує виконання рішень правління, діє від імені Пенсійного фонду в межах і в порядку, які визначаються його статутом та Положенням про виконавчу дирекцію Пенсійного фонду, та підзвітна правлінню Пенсійного фонду.

Директор виконавчої дирекції Пенсійного фонду:

- здійснює керівництво поточної діяльності Пенсійного фонду та вирішує всі питання його діяльності, за виключенням тих, що належать до компетенції правління Пенсійного фонду;

- видає накази, розпорядження з питань, що належать до його компетенції;

- бере участь у засіданнях правління Пенсійного фонду;

- забезпечує підготовку документів, необхідних голові правління Пенсійного фонду, для проведення засідань правління;

- забезпечує підготовку документів, які виносяться на затвердження правління Пенсійного фонду;

- виконує інші функції, передбачені статутом Пенсійного фонду та Положенням про виконавчу дирекцію Пенсійного фонду.

Наглядова рада Пенсійного фонду створюється з метою здійснення контролю за виконанням Пенсійним фондом законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, статутних задач та цільового використання коштів Пенсійного фонду. В Наглядову раду, яка складається з 15 чоловік, входять представники від держави, застрахованих осіб та роботодавців.

Представники від держави призначаються і відкликаються Кабінетом Міністрів України, а представники застрахованих осіб та роботодавців обираються (делегуються) та відкликаються сторонами самостійно. Строк повноважень членів Наглядової ради складає шість років.

2.2.2. Управління Фондом соціального страхування тимчасової

втрати працездатності

Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.

Управління Фондом здійснюють:

v Правління;

v Виконавча дирекція фонду.

В Автономній Республіці Крим, областях і в містах Києві та Севастополі безпосереднє управління здійснюють правління і виконавча дирекція відповідних відділень фонду.

До складу правління фонду входять по 15 представників держави, застрахованих осіб і роботодавців, що виконують свої обов'язки на громадських засадах.

Представники від держави призначаються Кабінетом Міністрів України, представники застрахованих осіб і роботодавців обираються (делегуються) сторонами самостійно.

Термін повноважень членів правління фонду складає шість років і закінчується в день першого засідання нового складу правління.

Правління фонду:

1) визначає поточні і перспективні завдання;

2) затверджує документи, що регламентують внутрішню діяльність;

3) подає на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції із визначення розміру внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням;

4) визначає за узгодженням з Національним Банком України порядок надходження й обліку коштів Фонду;

5) визначає порядок фінансування й умови надання путівок на санаторно-курортне лікування й оздоровлення в спеціальних оздоровчих закладах (у тому числі дитячих);

6) здійснює контроль за цільовим використанням засобів, ведення і вірогідністю обліку і звітності за їх надходженням і використанням;

7) вирішує питання про формування і використання резерву коштів для забезпечення фінансової стабільності Фонду в сумі, необхідній для фінансування матеріального забезпечення із розрахунку на місяць;

8) здійснює інші функції, передбачені статутом фонду.

Виконавча дирекція фонду:

1) забезпечує збір і акумуляцію внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням;

2) здійснює оперативне розпорядження страховими коштами Фонду в межах затвердженого бюджету Фонду;

3) здійснює матеріальне забезпечення і надає соціальні послуги за діючим Законом;

4) здійснює контроль за правильним нарахуванням, своєчасною сплатою страхових внесків, а також забезпечує цільове використання засобів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням;

5) готує і подає на розгляд правління пропозиції із розміру страхових внесків на наступний рік; проект бюджету фонду і звіт про його виконання; пропозиції з розміру резервних коштів;

6) виконує інші функції відповідно до положення про виконавчу дирекцію фонду.

2.2.3. Органи управління системою Фонду України соціального захисту інвалідів

До органів управління системою Фонду України соціального за­хисту інвалідів належать:

v Правління Фонду;

v Виконавча дирекція Фонду;

v Ревізійна комісія Фонду;

v Відділення Фонду в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

До складу правління Фонду України соціального захисту інвалі­дів входять представники державного управління в особі заступників міністрів праці та соціальної політики, охорони здоров'я, праці, фі­нансів, виконавчий директор Фонду, представники громадських орга­нізацій інвалідів, Федерації профспілок України, а також представни­ки інших державних і громадських організацій, діяльність яких пов'я­зана із соціальним захистом інвалідів.

Правління Фонду очолює один із заступників Міністра праці та соціальної політики України.

До напрямів діяльності правління Фонду України соціального захисту інвалідів належать:

- відповідальність за своєчасне і повне здійснення заходів щодо со­ціального захисту інвалідів;

- визначення перспективних та поточних завдань Фонду; -Здійснення керівництва діяльністю Фонду та його відділень;

- подання пропозиції Міністерства праці і соціальної політики про призначення виконавчого директора Фонду та його заступників, створення ревізійної комісії Фонду, затвердження кошторису ви­трат благодійних надходжень, цільових, відтворених та інших по­забюджетних коштів;

- затвердження в межах своєї компетенції положення та інструкції з питань діяльності Фонду, в тому числі положення про виконавчу дирекцію та відділення Фонду;

- вирішення інших питань, пов'язаних із діяльністю Фонду.

Крім того, правління Фонду України соціального захисту інва­лідів має проводити пленарні засідання у разі потреби, але не рідше чотирьох разів на рік. Також правління правочинне приймати рішення при наявності не менше двох третин його членів.

Відповідно до Інструкції про порядок надходження, обліку й ви­трачання коштів Фонду України соціального захисту інвалідів надхо­дження від підприємств (об'єднань), установ і організацій, що не за­безпечили додержання встановлених нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів та благодійні внески організацій, трудо­вих колективів і громадян акумулюються на рахунках органів Держа­вного казначейства України.

Для зарахування даних коштів до Фонду на ім'я органів Держа­вного Казначейства України в установах Національного Банку Украї­ни та комерційних банках відкриваються рахунки "Кошти Державно­го бюджету України", решта коштів акумулюється на позабюджетних рахунках Фонду.

Головним розпорядником коштів, що передаються Фонду і аку­мулюються на рахунках органів Державного Казначейства України, є Міністерство праці та соціальної політики України, а головним роз­порядником позабюджетних коштів Фонду є правління Фонду.

2.3. Нормативна база функціонування ДЦФ

Головні управління Пенсійного фонду України в своїй діяльності керуються: Конституцією і законами України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України 1 березня 2001 р., по­становами правління та наказами Фонду, а також Положенням про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвер­дженим постановою Правління ПФУ від 27 червня 2002 р.

Тепер призначення пенсій регулюється як міждержавними угодами, так і законами та іншими нормативними актами Украї­ни. Всього ж налічується близько трьох десятків відповідних нор­мативних актів, які регулюють призначення пенсій. З цієї причи­ни висловлюються думки про необхідність прийняття Пенсійного кодексу, який врегулював би всі відносини.

Основні законодавчі акти відносно пенсійного забезпечення були прийняті протягом перших років незалежності України. Ос­новні нормативні акти, які були прийняті протягом 1991-1993 рр., такі: Митний кодекс (1991 р.), Закони України «Про прокурату­ру» (1991 р.), «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про реабілі­тацію жертв політичних репресій в Україні» (1991 р.), «Про за­йнятість населення» (1991 р.), «Про наукову і науково-технічну діяльність» (1991 р.), «Про пенсійне забезпечення військовослуж­бовців та осіб рядового складу органів внутрішніх справ» (1992 р.), «Про статус суддів» (1992 р.), «Про державну службу» (1993 р.), «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального забезпечення (1993 р.), «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці і громадян похилого віку в Україні» (1993 р.).

Протягом 2001-2006 рр. були внесені доповнення та зміни до існуючих нормативних актів, а також прийнятий новий Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страху­вання» від 9 серпня 2003 р., відповідно до якого з 1 січня 2004 р. було зроблено чергове підвищення пенсій згідно з новими підхо­дами у ході проведення пенсійної реформи.

Законодавчі і нормативні акти, які регла­ментують діяльність Державного фонду соціального страхування на випадок безробіття такі:

- Конституція України;

- Закон України «Про зайнятість населення»;

- Закон України «Про збір на обов'язкове соціальне страхування»;

- Закон України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття»;

- Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування».

Відносини у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності регулюються такими законодавчими та нормативними актами:

- Конституція України;

- Кодекс законів про працю України;

- Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності» від 18 січня 2001 р.;

- Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001 р.

Діяльність Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань регулюється такими за­конодавчими актами:

- Кодексом законів про працю України;

- Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р.

- Законом України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22 лютого 2001 р.;

- Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування від нещасного випадку на виробництві та профе­сійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 3 квітня 2003 р.;

- Законом України «Про охорону праці».

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. ЦІЛЬОВІ ФОНДИ СОЦІАЛЬНОГО СПРЯМУВАННЯ

Дата добавления: 2014-01-07