Введение. Страхування особистої відповідальності власників будівель

Страхування особистої відповідальності власників будівель.

Страхування персональної відповідальності. Необережність, легковажність або забудькуватість людини може завдати шкоди здоров'ю або майну третіх осіб, наприклад:

• з вини велосипедиста сталася дорожньо-транспортна пригода;

• вода зі шланга пральної машини, який був погано закріплений, протекла до сусідської квартири;

• під час прогулянки собака покусав перехожого;

• покупець вибирав подарунок у магазині та зіпсував товар;

• відвідувач отримав травму на слизьких сходинках у будинку.

Особа, яка винна в таких збитках, несе цивільну відповідальність перед постраждалими особами та зобов'язана компенсувати завдану шкоду. Якщо винна особа має поліс страхування персональної відповідальності, ці збитки відшкодує страховик.

Умови страхування. Цікавим є принцип побудови страхового захисту. Вважається, що все, що не обумовлене як виняток, покривається страхуванням. Страховий поліс неодмінно містить за­стереження, що збитки, які підлягають відшкодуванню за іншими полісами, не підпадають під дію полісу страхування персональної відповідальності (наприклад, ризик цивільної відповідальнос­ті власників транспортних засобів).

Страхування деяких ризиків визначається на особливих умо­вах. Так, ризики забруднення навколишнього середовища покри­ваються страхуванням, якщо забруднення є випадковим та непередбаченим. Крім того, страховик може установити окремий невеликий ліміт відповідальності. За додаткову страхову премію до страхового полісу можуть включатися ризики відповідальності домовласників, власників тварин, відповідальність мисливців, спортсменів.

Страховий захист поширюється на чоловіка (дружину) стра­хувальника, неповнолітніх дітей або осіб, які перебувають на його утриманні, а також осіб, котрі доглядають за домом, дітьми, тваринами страхувальника або працюють на нього (якщо ця відповідальність страхувальника застрахована). Вони є застрахованими на тих самих умовах та в тому самому розмірі, як і сам страхувальник.

Страховик бере на себе обов'язок не лише визначити наявність та розмір відповідальності страхувальника, відшкодувати збитки третій особі, а й захищає страхувальника від необгрунтованих вимог. Якщо претензія розглядається в суді, страховик діє в суді від імені страхувальника та компенсує судові витрати, тобто надає юридичний захист.

Следуя А. П. Ершову, мы употребляем термин «теоретическое программирование» в качестве названия математической дисциплины, изучающей синтаксические и семантические свойства программ, их структуру, преобразования, процесс их составления и исполнения. Это словосочетание построено по аналогии с названиями таких наук, как теоретическая физика, теоретическая механика и т. д. В такой аналогии есть глубокий смысл: во всех случаях теоретическая научная дисциплина изучает фундаментальные понятия и законы основной науки и на основании обнаруженных закономерностей строит более частные математические модели исследуемых объектов, на которых ставит и решает прикладные задачи. В нашем случае ситуация усложняется еще тем, что объект моделирования – программа – уже представляет собой абстрактный объект.

В настоящее время сложились следующие основные направления исследований теоретического программирования.

1. Математические основы программирования. Основная цель исследований – развитие математического аппарата, ориентированного на теоретическое программирование, разработка общей теории машинных вычислений. Эта теория тесно соприкасается с теорией алгоритмов и вычислимых функций, теорией автоматов и формальных языков, логикой, алгеброй, с теорией сложности вычислений.

2. Теория схем программ. В этих работах внимание концентрируется на изучении структурных свойств и преобразований программ, а именно тех, которые отличают программы от других способов задания алгоритмов. Главным объектом исследования становится схема программы – математическая модель программы, в которой с той или иной степенью детализации отражено строение программы, взаимодействие составляющих ее компонентов.

3. Семантическая теория программ. Семантика программы или отдельных конструкций языков программирования – это их смысл, математический смысл для программиста и описание функционирования для машины. Этот раздел теоретического программирования изучает методы формального описания семантики программ, семантические методы преобразования и доказательства утверждений о программах. В частности, работы по методам проверки семантической правильности программ нацелены на автоматизацию их отладки и автоматический синтез программ.

4. Теория вычислительных процессов и структур (теория параллельных вычислений). Исследования в этой области направлены на разработку и обоснование новых методов программирования, прежде всего методов программирования параллельных процессов. В частности, изучаются модели, структуры и функционирование операционных систем, методы распараллеливания алгоритмов и программ, ведется поиск новых архитектурных принципов конструирования вычислительных машин и систем на основе результатов и рекомендаций теоретического программирования и вычислительной математики.

5. Прикладные задачи теоретического программирования. Сюда в первую очередь относятся разработка и обоснование алгоритмов трансляции и алгоритмов автоматической оптимизации программ.

Две дисциплины государственного стандарта специальности 220400 – Программное обеспечение вычислительной техники и автоматизированных систем – «Теория языков программирования и методы трансляции» и «Теория вычислительных процессов» рассматривают основы теоретического программирования. Первая дисциплина охватывает первый и последний пункты нашей, не претендующей на классификационную строгость и полноту, рубрикации. Вторая дисциплина, составляющая предмет настоящего курса, раскрывает пункты 2 – 4.

Дата добавления: 2014-01-07