Гідрологічні небезпечні явища

Повінь - це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері, водосховищі, спричинене зливами, весняним таненням снігу, вітровим нагоном води, руйнуванням дамб, гребель тощо.

(слайд 22)

Повені завдають великої матеріальної шкоди навколишньому середовищі та призводять до людських жертв.

Суттєвим чинником, який сприяє збільшенню збитків від повеней, є техногенний вплив на природне середовище. Мова йде передусім про вирубування лісів. Після вирубувань інфільтраційні властивості ґрунту знижуються в 3,5 рази, а інтенсивність його змиву збільшується в 15 разів.

Значні, іноді катастрофічні повені відбуваються на морських узбережжях, навіть у помірних широтах. Зазвичай вони пов'язані з циклонами, штормовими вітрами, рідше з вулканічною діяльністю та землетрусами (цунамі). Найчастіше затоплення узбереж спостерігається в країнах Північно-Західної Європи (Англія, Бельгія, Голландія, Німеччина). Руйнування спричиняють не лише морські хвилі, які досягають 3-4 і більше метрів заввишки, але й значні повені, пов'язані із виходом рік з берегів.

Значні лиха людства пов'язані з цунамі - велетенськими хвилями, які викликають підводні землетруси. Висота цих хвиль досягає 20 м. Хвилі все знищують на своєму шляху й затоплюють великі території. До небезпечних районів, які потерпають від цунамі, належать Японія, Філіппіни, острови Індонезії (узбережжя островів Ява, Суматра).

Тією чи іншою мірою повені періодично спостерігаються на більшості великих річок України. Серед них Дніпро, Дністер, Прип'ять, Західний Буг, Тиса та інші. Повені бувають також на невеликих річках та в районах, де взагалі немає визначених русел. У цих районах повені формуються за рахунок зливових опадів.

Катастрофічний паводок наприкінці 1998 та впродовж 1999 року в Закарпатті за своїми наслідками і жертвами став найбільшою після Чорнобиля надзвичайною ситуацією. Буквально за 12 годин у 269 населених пунктах було зруйновано 2695 житлових будинків, понад 12000 - серйозно пошкоджені, 10680 осіб опинилися просто неба.

Повені, викликані нагоном води, виникають переважно при сильних вітрах на полoгих ділянках узбережжя Азовського та Чорного морів. Ці повені небезпечні передусім своєю раптовістю, інтенсивністю, висотою хвилі та високим підйомом води.

Наслідки повеней:

- затоплення шаром води значної площі землі;

- ушкодження та руйнування будівель та споруд;

- ушкодження автомобільних шляхів та залізниць;

- руйнування обладнання та комунікацій, меліоративних систем;

- загибель свійських тварин та знищення врожаю сільськогосподарських культур;

- вимивання родючого шару фунту;

- псування та знищення сировини, палива, продуктів харчування, добрив тощо;

- загроза інфекційних захворювань (епідемії);

- погіршення якості питної води;

- загибель людей.

Повені відрізняються від інших стихійних лих тим, що деякою мірою прогнозуються. Точність прогнозу збільшується при отриманні надійної інформації про кількість та інтенсивність опадів, рівні води в річці, запаси води в сніговому покрові, зміни температури повітря, довгострокові прогнози погоди тощо.

Від надійного та завчасного прогнозування повені залежить ефективність профілактичних заходів зі зниження збитків. Завчасний прогноз повеней може коливатися від декількох хвилин до декількох діб та більше.

Основний напрямок боротьби з повенями полягає в зменшенні максимального витрачення води в річці завдяки перерозподілу стоку в часі (насадження лісозахисних смуг, оранка ґрунту поперек схилу, збереження узбережних смуг рослинності, терасування схилів тощо). Для середніх та великих річок досить дієвий засіб це регулювання паводкового стоку за допомогою водосховищ. Окрім того, для захисту від повеней широко застосовується давно відомий спосіб - влаштування дамб. Для ліквідації небезпеки утворення заторів проводиться розчищення та заглиблення окремих ділянок русла ріки, а також руйнування криги вибухами за 10-15 днів до початку льодоходу.

Ще один досить важливий шлях регулювання стоку й запобігання повеней - ланшафтно-меліоративні заходи.

Цунамі - це довгі хвилі висотою до декілька десятків метрів, які можуть виникати в результаті підводних землетрусів та вулканічних вивержень, або зсувів на морському дні. Хвиля цунамі може сягати далеко за межі берегів, та руйнувати все на своєму шляху і уносити останки далеко в море.

(слайд 23)

Селі (від араб. сейль - бурхливий потік) - потоки води, піску, глини, щебеню, уламків каміння і навіть валунів, які раптово виникають у руслах гірських річок.

(слайд 24)

Причиною селевих потоків можуть бути зливи, інтенсивне танення гірських снігів і льодовиків, а також землетруси.

Найбільш селенебезпечними районами в Україні є Кримські гори і Карпати, але вони можуть виникати і в інших районах. Так, у Києві 13 березня 1961 року із штучного озера в Бабиному Яру, зруйнувавши дамбу завширшки 20-30 м ринув грязьовий потік. Селевий потік зносив все на своєму шляху: трамваї, дерева, будинки та інші споруди. Рухаючись від Бабиного Яру до стадіону «Спартак», лавина зупинилася, залишивши за декілька хвилин пласт грязі висотою до 2 м.

Швидкість селевого потоку звичайно становить 2,5-4,5 м/с, але під час прориву заторів вона може досягати 8-10 м/с і більше.

Крім руйнувань, селі завалюють камінням і деревами великі площі.

Небезпека селів не лише в їх руйнівній силі, а й у раптовості їхньої появи. Засобів прогнозування селів на сьогодні не існує, оскільки наука точно не знає, що саме провокує початок сходження потоку. Однак відомо, що необхідні дві основні передумови - достатня кількість уламків гірських порід і вода. Разом з тим для деяких селевих районів встановлено певні критерії, які мають змогу оцінити вірогідність виникнення селей. Наприклад, для районів з великою вірогідністю селів, викликаних зливами, визначається критична сума осадів за 1-3 доби. У Закарпатті зазначено декілька десятків селевих осередків.

Засоби боротьби із селевими потоками досить різноманітні: будівництво гребель, каскаду загат для руйнування селевого потоку, стінок для закріплення укосів тощо.

Затори і зажери – це нагромадження льоду на річках, та утворення з нього штучних дамб, що приводить до підвищення рівня води та затоплення значної території суші.

(слайд 25)

Затори найчастіше виникають на річках, що прямують із півдня на північ, оскільки південні ділянки раніше звільняються від льоду, а льодохід, який розпочався на цих ділянках річки, зустрічає на своєму шляху перешкоду у вигляді льодоставу.

Зажери виникають в період замерзання річок або взимку, при наявності незамерзаючих ділянок річки.

Дата добавления: 2014-01-07