Приклад розв’язання задачі на тему

ТЕМА: СВІТОВИЙ РИНОК РОБОЧОЇ СИЛИ

План.

1. Поняття та причини міжнародної міграції робочої сили

2. Основні напрямки потоків робочої сили.

3. Механізм формування міжнародного ринку праці.

4. Сучасні центри тяжіння робочої сили.

1. Міжнародна міграція робочої сили – це переселення працездатного населення з одних держав в інші строком більш ніж на рік, викликане причинами економічного й іншого характеру.

Не економічними причинами міграції робочої сили можуть бути політичні й релігійні причини, об'єднання і розпад держав, природні лиха, війни, екологічні проблеми, причини особистого характеру тощо.

Економічні причини різні для країн-донорів і країн-реципієнтів.

Для перших це:

- значна щільність населення;

- масове безробіття;

- низький рівень життя;

- порівняно низький рівень заробітної плати;

- виробнича необхідність.

Для других:

- потреба у висококваліфікованій робочій силі;

- потреба в додатковій дешевій, малокваліфікованій і мобільній робочій силі;

- порівняно висока заробітна плата.

Посилення міграційних процесів в останні 10-15 років обумовлюють наступні причини:

- підсилення відкритості економік;

- висока швидкість розповсюдження інформації;

- розвиток пасажирських перевезень;

- розвиток засобів зв'язку;

- розвал «соціалістичного табору».

2. Розрізняють такі поняття як імміграція – це в'їзд працездатного населення в дану країну з інших країн й еміграція – це виїзд працездатного населення з даної країни за її межі.

Міграційне сальдо являє собою різницю між імміграцією в країну й еміграцією із країни.

Напрямки міграційних потоків порівняно стійкі. Вирішальне значення в їх формуванні мають економічні можливості приймаючої країни, її роль у сучасному світі, а іноді її історичні, географічні, етнічні коріння.

У міжнародній міграції робочої сили виділяють п'ять напрямків:

1) з країн, що розвиваються в економічно розвинені країни;

2) між економічно розвиненими країнами;

3) між країнами, що розвиваються;

4) міграція з колишніх соціалістичних країн;

5) міграція науковців та кваліфікованих фахівців з економічно розвинених країн у країни, що розвиваються.

3. Для оцінки економічних ефектів, що виникають для країн внаслідок міграції робочої сили доцільно використовувати модель ринку робочої сили, що представлена на рис. 7.

“Міграція робочої сили”:

Рис. 7. Економічні ефекти від міграції робочої сили

Як це видно з рис. 7, до здійснення міграційних процесів між країнами у країні А середній рівень заробітної платні складає 2 тисячі $ на рік, в країні В – 6 тисяч $ на рік. Таким чином, після зняття обмежень на рух робочої сили між країнами спостерігається відтік робочої сили з країни А в країну В. Розглянемо наслідки міграції робочої сили для країни А. До міграції кількість зайнятих в країні складає 17 млн. чол., середньорічний рівень заробітної платні – 6 тисяч $. Приплив іноземної робочої сили у кількості 8 млн. чол.(22 – 14) відображається переміщенням кривої пропозиції з S₁ до S₂. Як це видно з графіку, мігранти займають 5 млн. вільних робочих місць й витискують 3 млн. чол. робітників країни А.

Таким чином, роботодавці країни А виграють внаслідок збільшення пропозиції робочої сили та зменшення її вартості області (a+b). В нашому прикладі виграш складає:

0,5 * (17 + 22) * (6 – 4) = 39 млрд. $.

Робітники країни А втрачають область (а) внаслідок скорочування зайнятості та зменшення рівня заробітної платні. Втрати складають:

0,5 * (14 + 17) * (6 – 4) = 31 млрд. $.

Виграш країни-імпортера робочої сили в цілому відображає область (b) і є різницею між втратами робітників країни та виграшем роботодавців. В нашому прикладі він складає:

39 – 31 = 8 млрд. $.

Де що інші економічні ефекти спостерігаються у країні, що є експортером робочої сили. Еміграція робочої сили у розмірі 8 млн. чоловік відображається на рисунку зміщенням кривої сукупної пропозиції з S₁ до S₂. Зменшення пропозиції робочої сили змушує роботодавців країни В збільшити ставку заробітної платні в країні до 3 тисяч $ на рік. При цьому кількість зайнятих в країні досягає 12 млн. чол. Загальна кількість зайнятих підданих країни В як у самій країні та і за кордоном складає 20 млн. чол. (12 млн. в середині країни В + 8 млн. в країні А). Таким чином, завдяки збільшенню кількості зайнятих та підвищенню середньої ставки заробітної платні для робітників країни В незалежно від країни, в якої вони працевлаштовані, спостерігається виграш від міграції робочої сили. Виграш складає область(c+d+e). При цьому область (с) є виграшем робітників, які залишились працювати в країні В, область (d+e) відображає виграш мігрантів.

Втрати роботодавців країни В обумовлені зменшенням пропозиції робочої сили на ринку праці країни та підвищенням середньорічної ставки заробітної платні. Відображені на рисунку областю (c+d).

У нашому прикладі втрати роботодавців країни В складають:

0,5 * (12 + 16) * (3 – 2) = 14 млрд. $.

Виграш робітників, що залишились працювати в країні В:

0,5 * (8 + 12) * (3 – 2) = 10 млрд. $.

Виграш мігрантів:

0,5 * (8 + 8) * (3 – 2) = 8 млрд. $.

Виграш країни В складає область (е) і є різницею між виграшем робітників країни та втратами роботодавців:

(10 + 8) – 14 = 4 млрд. $.

! Якщо в задачі надається середньочасова ставка заробітної платні, для розрахунків економічних ефектів потрібно перемножувати отриманні значення на річний фонд робочого часу одного робітника в країні.

4. Двома традиційними центрами тяжіння робочої сили є США й Західна Європа. Трудові ресурси США історично склалися за рахунок емігрантів. З 50-х років США проводить політику залучення висококваліфікованих кадрів. Досить активно залучаються низько- і напівкваліфіковані працівники. Імміграція в США носить асиміляційний характер і тому, на думку деяких фахівців, цей центр є безперспективним для трудової міграції.

Інший традиційний центр тяжіння робочої сили - Західна Європа. Середній щорічний приріст іноземної робочої сили становить тут 600 тис. осіб, а зі членами родин - не менш 1,3 млн. осіб. Лідерство в Європі за масштабами імміграції утримують Німеччина, Франція та Великобританія.

В 60-70-і рр. ХХ століття формування нових полюсів економічного зростання в світі привело до виникнення нових центрів тяжіння робочої сили.

До таких центрів відносяться нафтовидобувні країни Близького Сходу: Об’єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт і ін. Головний експортер робочої сили в цьому регіоні – Єгипет.

Важливим центром тяжіння робочої сили на мапі світу є Австралія. Як і США, Австралія націлена на асиміляцію іммігрантів.

Південно-Африканська Республіка з 50-х років ХХ століття є центром тяжіння робочої сили для інших африканських країн. Починаючі з 90-х років ПАР залучає працівників і з інших частин світу.

Також формуються центри залучення робочої сили в нових індустріальних країнах Азійсько-Тихоокеанського регіону і в Латинській Америки (Аргентина й Венесуела, Чилі, Бразилія, Мексика, Таїланд, Малайзія, Філіппіни, Індонезія – найпоширеніша форма – сезонна сільська міграція).

Дата добавления: 2014-01-07