Поняття причин і умов злочинності

Філософська категорія причинності відображає один із найбільш загальних, фундаментальних законів буття. Він поширюється на всі явища і процеси природи та суспільства - як індивідуальні, так і масові, включаючи ті, які носять ймовірний характер. Таке положення є досить суттєвим і для кримінології. Як наука, вона намагається дати обгрунтовану відповідь не тільки на питання про причини індивідуальної злочинної поведінки, але й злочинності в цілому.

Категорія причинності включає в себе такі поняття: причина, умова, наслідок (результат), зв'язок між причиною та наслідком (умовою і причиною, умовою і наслідком), зворотній зв'язок між наслідком і причинами (умовами).

Причинний ланцюжок, який пояснює злочинну поведінку, є доволі складним й різноманітним, тому його можна зрозуміти лише використовуючи знання цілого ряду наук - філософії, психології, соціології, правознавства тощо.

Слід виділити три основні ланки в причинному ланцюжку, який призводить до протиправних вчинків. Перша охоплює те, що передує злочинному діянню, тобто період формування особистості злочинця та взаємодію її з конкретною життєвою ситуацією. Друга пов'язує причину і наслідок, є особистість злочинця із його волею та свідомістю. Третя (наслідок) включає розвиток причинного зв'язку від акту протиправної поведінки до появи злочинного результату. Такої точки зору дотримується і більшість авторів, які займались вивченням цього питання.

У 60-х роках радянська кримінологія визначалася як "наука про стан, динаміку та причини злочинності, методах, шляхах та засобах її попередження...". Визначення тільки причини викликало критику. Професор М.Стручков писав, "що злочинність лише у головному, в основному обумовлена певними причинами. Між тим дія цих причин залежить від цілого ряду обставин...".

Пізніше у підручниках говорилося, що кримінологія вивчає причини та умови, які їй сприяють. Н.Ф.Кузнецова при цьому вказувала, що причини та умови поєднуються родовим поняттям "Криміногенні детермінанти".

Одні вчені (їх переважна більшість) під причинами і умовами злочинів мають на увазі певні негативні обставини суспільного життя.

Інші дослідники (їх меншість) до причин злочинів відносять індивідуалістичні традиції, звички, інтереси й мотиви, де первинним елементом виступає мотивація вчинення злочинів. Деякі ж автори вважають, що злочин - це обов'язково результат складної взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів.

Немає єдиної думки і щодо обґрунтування єдиної причини злочинності. Н. І. Загородников припускає, що єдиної причини злочинності не існує, а є лише причини конкретних злочинів (насильницьких, майнових і т.д.), які в своїй сукупності не утворюють єдиної причини, а так і залишаються причиною однієї групи злочинів і не мають прямого відношення до іншої. Більшість учених вирізняють як окрему групу причини й умови злочинності як соціального явища в цілому, їх іноді називають "загальними причинами". Незважаючи на різноманіття злочинів, усі вони разом утворюють єдине негативне соціальне явище та обумовлені чимось одним. Ця єдина причина може бути складним, із багатьма компонентами, які проявляються на різних рівнях суспільного життя, явищем.

Аналіз праць кримінологів, які вивчали цю проблему, дає підстави стверджувати, що існують чотири підходи до цього питання. Вони ж виокремлюються представниками філософської науки як універсальні, що проявляють себе в різних сферах знання.

У відповідності до першого підходу - кондиціоналістського, - під причиною розуміємо необхідні і достатні умови даного наслідку, сукупність обставин, за яких він мав місце. У працях багатьох учених-кримінологів зустрічається перерахування великої кількості обставин чи факторів, які впливають на злочинність. Г. М. Миньковський нарахував їх декілька сотень. Кондиціоналістський підхід характерний для періоду накопичення даних про взаємопов'язані зі злочинністю обставини, при цьому не виокремлюються фактори, що різносторонньо впливають на злочинність, а також причини та умови.

Традиційний підхід визначає причиною наслідку - злочинності, зовнішній силовий вплив. Про це пише М. Д. Шаргородський: "Причинами злочинності є ті активні сили, які своєю дією обумовлюють її існування. Причини конкретного злочину - це, таким чином, ті активні сили, які викликають у суб'єктів інтереси і мотиви для його вчинення".

Традиційний підхід ніколи не використовувався як єдиний, оскільки не давав відповіді на запитання: звідки береться цей зовнішній вплив. Однак з його допомогою можна було встановити, чи мають вплив певні акції, процеси на явище, яке вивчається.

Третій підхід - традиційно-діалектичний. Відповідно до нього причиною виступає все те, що породжує даний наслідок. Так, Н. Ф. Кузнєцова визначає, що "причинами та умовами злочинності йменується система соціально-негативних, з точки зору пануючих суспільних відносин, явищ і процесів, що детермінують злочинність як свій наслідок. До причин злочинності слід віднести соціально-психологічні детермінанти, які включають елементи економічної, політичної, правової, побутової психології на різних рівнях суспільної свідомості". Згідно з позицією представників цього напрямку причини й умови злочинності завжди є соціальними явищами: соціально-психологічні, соціально-економічні, ідеологічні та інші. Вони соціальні за своєю сутністю (суперечать інтересам пануючих у суспільстві сил) і наслідками (завдають шкоди суспільству та його членам). Причини й умови злочинності та злочинів - завжди негативні явища і процеси, які протирічать домінуючим у суспільстві соціально-економічним, ідеологічним та правовим відносинам.

Н. А. Стручков зауважує, що безпосередні причини злочинності слід шукати у сфері свідомості, оскільки "всі рушійні сили, які викликають дії людини, неминуче повинні пройти крізь його голову, повинні перетворитися в подразнення його волі".

На думку А. Р. Ратинова, "безпосередні причини і джерела винної поведінки злочинців завжди лежать у особистості людини, яка вчинила злочин. В іншому ж випадку відсутніми є підстави ставлення у провину та відповідно вчинене діяння не може розглядатися як злочинне. Іншими словами, ніякі зовнішні обставини не можуть бути визначальними причинами протиправної поведінки, якщо вони не стали внутрішніми детермінантами людської діяльності. Інакше людина не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, оскільки є лише пасивною ланкою у причинному ланцюжку, іграшкою у роковому поєднанні зовнішніх сил і обставин, які призвели до негативних наслідків".

Не слід забувати і про позицію І. С. Ноя, який вказує на необхідність врахування генетичних особливостей людини, що вчиняє злочин, та їх роль у цьому.

У зв'язку з цим слід визначитись щодо питання про співвідношення впливу об'єктивного і суб'єктивного факторів на злочинність. Чи здатне довколишнє матеріальне середовище, що оточує людину, самостійно породжувати злочинну поведінку, чи воно породжує злочинність, тільки переломлюючись через людську свідомість із врахуванням уже сформованих особистістю якостей та властивостей, чи навпаки, злочинність обумовлюється винятково суб'єктивними характеристиками особи, а соціальний фактор не відіграє в цьому ніякої ролі? Відповіді на ці питання такий підхід не дає внаслідок своєї категоричної однополярності.

Традиційно-діалектичний підхід відокремлює об'єктивний і суб'єктивний фактори, показуючи їх вплив у такий спосіб: матеріальні умови життя людей визначають суспільну свідомість, а вже вона - злочинність. Тому і сприймають представники даного напрямку суспільну психологію як безпосередню причину злочинності.

Четвертий підхід, який носить назву інтеракціоністського, передбачає, що причину злочинної поведінки і злочинності слід розглядати як взаємодію середовища та людини. І зовнішні, і внутрішні причини - діють одночасно. Отже, злочинність як соціальне явище, яке не існує поза людьми та їх поведінкою, слід розглядати в якості результату соціальної взаємодії.

Хоча всі підходи мають право на існування і в кожному з них знаходиться "зерно істини", все ж таки перевагу слід надавати інтеракціоністському підходу, який є наріжним каменем у проблемі вивчення злочинності та визначає саме взаємодію об'єктивного (оточуючого нас усіх матеріального середовища) і суб'єктивного (здатності особистості самостійно оцінювати зовнішній вплив на неї, залежно від її якостей та властивостей, і в кінцевому результаті - сприймати чи відкидати його).

Отже, причини — це ті процеси і явища, які породжують злочинність, як свій безпосередній наслідок. Що ж до умов, то вони безпосередньо не породжують злочинність, але «відкривають шлях» для дії причин, полегшують настання суспільно небезпечних наслідків. Умовами виступають всілякі недоліки в управлінській та організаційній сфері діяльності різних галузей господарства і державного апарату.

Причини і умови злочинності криються у всій сукупності негативних явищ у соціумі, і саме вони обумовлюють існування злочинності як свого наслідку.

Причинність – це такий зв’язок, при якому одне породжує інше. Існують дві форми причинності:

- безпосередня;

- опосередкована.

По відношенню до злочинності можна виділити дві групи факторів:

1. Криміногенні – обумовлюють зростання злочинності та змінюють її структуру.

2. Антикриміногені фактори (позитивні) – сприяють стабілізації або зниженню рівня злочинності, покращенню її структури, характеру або перешкоджають погіршенню її характеристик.

У своїх наукових дослідженнях вчені-кримінологи досить часто використовують такі терміни, як "причина", "фактор", "детермінанті" тощо. Під поняттям причина розуміють "явище, яке безпосередньо обумовлює, породжує інше явище - результат", під поняттям детермінанта - "чинник, який визначає появу іншого фактора, що виступає його наслідком", під поняттям фактор - "причину, силу будь-якого процесу, яка визначає його характер чи окремі його риси". Хоча в більшості випадків ці терміни тлумачаться як слова-синоніми.

В кримінології також використовується термін "фактор". Це – обставина, що обумовлює певне явище. Зв’язок між ними такий, що зміна фактора тягне за собою зміну явища.

Аналіз механізму злочинної поведінки дозволяє виявити основні фактори злочинності.

До числа найбільш розповсюджених факторів, які можливо визначити належать: 1. Соціальна дезорганізація, дисгармонія (соціальна несправедливість; соціальна нерівність; суспільна відокремленість; міжнаціональні та міжрелігійні протиріччя). 2. Недоліки системи виховання (сімейного, релігійного, шкільного, суспільного). 3. Низька ефективність позитивного інформаційного та ідеологічного впливу. 4. Дефекти функціонування системи правоохоронних та пенітенціарних органів.

Виявлені криміногенні фактори – інформаційна основа розробки заходів впливу на злочинність.

Стримуючі елементи соціального контролю: свідомість; можливість кримінального покарання; громадський осуд; стереотипи правомірної поведінки; відсутність умов для вчинення злочину.

Ці стримуючі елементи є перешкодою на шляху задоволення потреб незаконними способами. Наявність хоча б однієї з цих перешкод забезпечує попередження вчинення злочину. Відповідно до цього, відсутність цих перешкод є криміногенним фактором.

Також необхідно виділити глобальні фактори злочинності:

1. Потреба збереження балансу між рішенням трьох глобальних завдань: А) Забезпечення зовнішньої безпеки; Б) Забезпечення внутрішньої безпеки. (Забезпеченість зовнішньої безпеки в певних випадках викликає безпеку внутрішню: - ця потреба передбачає стимулювання користі або неекономічного примусу; - ця потреба передбачає підтримки у суспільстві певного рівня агресивності; - забезпечення зовнішньої безпеки потребує технічного забезпечення, побічним результатом якого є зростання необережних злочинів; - потреба забезпечувати зовнішню безпеку формує специфічну соціальну сферу – військову, яка має внутрішнє джерело криміногенності); В) Забезпечення задоволення громадян.

2. Узгоджене функціонування різноманітних соціальних механізмів, яке повинно призвести рівень злочинності до мінімуму. Але такий варіант зустрічається дуже рідко по двох причинах: - помилки та прорахунки політичного керівництва держави; - суспільство динамічне. Економічні, політичні реформи – засіб збереження державної стійкості у світі, що змінюється. У той же час, економічна, соціальна і, особливо, політична нестабільність – найбільш криміногенні фактори. Уникнути нестабільності неможливо. Держава може проводити посильні реформи у різний час, коли цьому сприяють певні соціальні, економічні та політичні умови. Наприклад, у сучасному Китаї економічні реформи викликали значно менше негативних наслідків, ніж в країнах СНД. У нашій державі в середині 80-х на початку 90-х ХХ століття років економічна, соціальна та культурна нестабільність співпали і викликали колосальний негативний резонанс, який потягнув не тільки зростання злочинності, але й сприяв розвалу держави.

Значну роль в існуванні злочинності відіграють її умови. Дійсно не можливо обмежуватися вивченням тільки причин важливі і умови. Умови – це то, що само по собі не викликає злочинність або злочин, але впливає на процеси породження, бере участь у детермінації злочинності. Вважається, що умови злочинності - це "комплекс явищ, які самі по собі не можуть породжувати наслідок (злочинність), але, співіснуючи та впливаючи на них у просторі й часі, забезпечують певний їх розвиток, необхідний для виникнення та існування наслідку"; "сукупність тих безпосередніх чинників (факторів), від наявності яких залежать виникнення, існування, зміна або зникнення певного явища (злочинності)"; "такі обставини, в результаті існування яких уже виниклі у конкретної людини мотиви вчинення злочинів можуть бути реалізовані, такі обставини, без присутності яких даний злочин не мав би місця, але які самі по собі злочину не породжують", "такі антисоціальні явища, що самі по собі не породжують злочинність і злочини, а сприяють, полегшують, інтенсифікують формування і дію причини".

З огляду на вищезазначене, можна стверджувати, що між причинами й умовами існує тісний взаємозв'язок, який проявляється у тому, що умови самі по собі не можуть породжувати злочини і злочинність, однак без них причина не може ані сформуватися, ані реалізуватися. Причини породжують злочинність, умови - сприяють дії причин. Отже, під умовами злочинності необхідно розуміти такий комплекс явищ, що самостійно не здатний породжувати злочинність як наслідок, але, співіснуючи поряд із причинами, він сприяє їм, полегшує їх формування і подальшу реалізацію.

Від поняття "умови" слід відрізняти поняття "середовище", яке включає не тільки чинники, що виступають умовами, а й чинники нейтральні, які тільки співіснують з певним явищем. Це положення особливо важливе для кримінологічних досліджень, тому що в будь-якому соціальному середовищі

треба виявити як криміногенні фактори, котрі є умовами вчинення злочинів, так і інші чинники - нейтральні або ті, що протистоять криміногенним. Стосовно кримінологічних досліджень виділяють такі фактори, як урбанізація, міграція, народжуваність, культурний рівень населення тощо.

Дата добавления: 2014-01-07