Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Поняття причин та умов конкретних злочинів

 

Причинами та умовами кожного злочину, є, з одного боку, особисті властивості конкретного індивіда — його потреби, погляди, інтереси, ставлення до різних соціальних цінностей і вимог, у тому числі правових; з іншого — сукупність зовнішніх обставин, які викликають намір і рішення вчинити умисний злочин або дію (бездіяльність), яка призвела до злочину з необережності. Це означає взаємодію криміногенних властивостей особи, що склалися під впливом несприятливих умов її формування, із зовнішніми об'єктивними обставинами і ситуаціями.

Виділяють два рівні такої взаємодії особи з соціальною дійсністю.

Перший - наявність передумова, можливість вчинити злочин конкретною особою. Другий — реалізація можливості..

На цих рівнях проявляється також зв'язок між загальними причинами та умовами злочинності та причинами й умовами окремого злочину. Загальні причини й умови різними сторонами "входять" в індивідуальні умови соціалізації особи і водночас визначають конкретні ситуації, в яких вона діє. У свою чергу, детермінанти окремих злочинів відображають на індивідуальному рівні загальні причини й умови злочинності і ситуації, за яких вчиняються злочини. З урахуванням дворівневої взаємодії особи з об'єктивною дійсністю мають аналізуватися причини та умови конкретного злочину.

У сучасній кримінології поняття причин конкретних злочинів не знайшло однозначного трактування. Ними деякі автори називають: антигромадські погляди певного кола осіб; зовнішні обставини, що сформували ці погляди; різноманітні життєві ситуації, які у взаємодії з позицією особи спричинюють злочинні дії[16].

Окремі з кримінологів у якості причини окремого злочину вказували на дефекти індивідуальної правової свідомості; інші — на "пережитки минулого" у свідомості і поведінці, неправильні погляди й уявлення; треті — на наявність у свідомості окремих осіб антисуспільної установки; четверті — на егоїзм, кар’єризм, корисливе ставлення до державної чи колективної власності.

Але при такому підході незрозуміле, чому в окремих осіб деформується свідомість, стаючи антисуспільною, які ніші властивості (якості) особи впливають на злочинну поведінку і, нарешті, яка ж роль соціальних факторів, що власне формують свідомість особи злочинця.

Вчинити чи не вчинити злочин залежить від самого суб'єкта, і тому на перше місце справедливо висувається здатність індивіда до вибору певного варіанта поведінки, що й лежить в основі кримінальної відповідальності. У цьому зв'язку особливого значення набуває єдність свідомості та волі суб'єкта, які визначають його винність у вчиненні злочину.

Спроможність суб'єкта вибирати певні види поведінки може звужуватися (обмежуватися) з різних причин. В одних випадках через сильне хвилювання, викликане насильством, тяжкою образою тощо, в інших — внаслідок різних відхилень свідомості в рамках осудності або так званих затримок розумового розвитку, що спостерігаються в неповнолітніх, коли соціальна зрілість і вік вступають у протиріччя; по-третє, через антигромадську установку (стан готовності діяти злочинно), коли злочинна поведінка стає звичним явищем і злочини відбуваються заради них самих, що властиве для деякої категорії злочинців-рецидивістів.

У психології особистість людини розглядається з двох сторін — формальної, яка відноситься до психофізіології, і змістовної, обумовленої свідомістю. На цій основі аналізуються особисті структури і підструктури: біологічні властивості індивіда (темперамент, інстинкти, органічні, патологічні зміни), особливості протікання психічних процесів (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, почуття, воля), індивідуально набутий досвід (знання, навички, уміння, рівень культури) і сформовані за життя якості особи, які визначаються соціалізацією людини й обумовлюють змістовну сторону її поведінки та діяльності[17].

Під соціалізацією звичайно розуміють становлення особи і включення її в суспільні відносини, що існують (економічні, ідеологічні, правові, сімейно-побутові тощо). Особлива роль належить підструктурі спрямованості особи, під якою розуміється система поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, соціальних і базових мотивацій. Фактично йдеться про змістовну сторону свідомості людини, сформовану за рахунок навчання, виховання, власного удосконалювання і включення в суспільне корисну діяльність.

Звідси можна зробити висновок, що в якості основного чинника становлення особи на злочинний шлях виступають дефекти в її соціалізації. Проте така категоричність не завжди виправдана. Адже соціалізується будь-яка особа, стаючи дорослою і включаючись у ті чи інші суспільні відносини. Не становлять з цього винятку й ті, хто вчиняє злочини. Одні з них, включившись у суспільне корисну діяльність, "сполучають" її зі злочинною, інші — окремо від неї, треті — випадають із сфери соціальне корисних зв'язків та відносин, але ніяких злочинів не чинять. Ускладнення в процесі соціалізації можуть викликатися багатьма факторами, у тому числі розумовими вадами, генетичними аномаліями, різноманітними захворюваннями. Але з цього зовсім не випливає, що злочини спричиняються ними. У юридичному змісті значення одержує те, що споконвічне криміногенне, або набуває криміногенність у зв'язку з фактом учинення злочину конкретною особою. Кожний суб'єкт, зазнаючи якогось зовнішнього впливу, реагує відповідно до свого внутрішнього світу. Ніякої однаковості тут немає і бути не може через індивідуальність самої особи.

Одні з осіб, які вчинили злочини, раніше характеризувалися як важковиховувані, педагогічне занедбані, інші — такого минулого не мали. Психологічний пошук, очевидно, може пояснити лише те, що виявилося причиною даних, найбільш типових ускладнень у вихованні, навчанні (соціалізації як такої), що негативно вплинуло на забезпечення належно­го формування особи, а не причин вчинення злочинів. Відомо, що далеко не кожний, хто відзначався важковиховуваністю, стає злочинцем.

Причинами неуспішності навчання можуть бути обмеження розумових здібностей, несприятливі умови в сім'ї, відсутність елементарних можливостей одержати потрібні знання, а труднощів у вихованні — різноманітні акцентуації характеру, психічні відхилення в рамках осудності, психолого-педагогічна безграмотність батьків чи вчителів тощо. Ні те, ні інше саме по собі не спричиняє злочинної поведінки, тому що негативні впливи сприймаються особою не автоматично, а переломлюючись через її внутрішній світ. Кожний новий вплив, яким би він не був, накладається на попередній, який вплинув на формування особи, зовсім не обов'язково змінюючи його або діючи в тому самому напрямку.

Неповнота соціалізації особистості, обумовлена різноманітного роду соціальними аномаліями, супроводжується або доповнюється обмеженістю, звуженням реальних можливостей засвоєння певних знань, умінь, навичок, професії, викликаних різного роду фізичними і психічними відхиленнями, соматичними захворюваннями тощо, що самі по собі споконвічно не є криміногенними і коригуються спеціальними заходами виховання[18].

Біопсихологічні чинники, у тому числі й ті, що стосуються згаданих станів психіки, не визначають і не можуть визначити соціальних власти­востей особи. Спадкові задатки — можливості, а не готові властивості особи.

Важливою внутрішньою детермінантою поведінки є її мотивація. Потреби, інтереси, емоції визначають мотивацію вчинку, а не вибір засобу їх задоволення. Тому мотивація не є безпосередньою причиною злочину. Мотиви — це те, що спонукало індивіда діяти, а не чому він обрав саме кримінальні форми (способи) їх задоволення. Спонукання різняться між собою за змістом, ступенем усвідомлення, силою впливу на людину. Одні з них зовсім не сприймаються, інші залишаються лише на рівні розуміння, треті стають реально чинними. Проте в такій якості виступають лише ті спонукання, які суб'єктом не тільки сприймаються і "відфільтровуються" свідомістю за значимістю в даний момент, а й набувають вольового імпульсу на задоволення, що властивий тільки прагненням. Мотив злочинної поведінки можна визначити як усвідомлене спонукання (прагнення) особи до вчинення конкретного діяння, яке містить у собі суспільну небезпеку і передбачене кримінальним законом як злочин[19]. Мотив безпосередньо пов'язаний з прийняттям винним рішення діяти із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам. Але сам по собі мотив не визначає змісту прийнятого рішення, контрольованого свідомістю і волею суб'єкта. Ні сама по собі мотивація, ні формальна спроможність до вибірковості поведінки не створюють, не формують самої вибірковості, обумовленої соціальними властивостями особи, що сформувалася в процесі життя.

При аналізі детермінації конкретного злочину навряд чи можна претендувати на врахування всіх зовнішніх і внутрішніх чинників (факторів), які мають відношення до даного явища. З усієї їхньої сукупності важливо виділити ті з них, які спроможні викликати мотиви конкретного злочину і спонукати особу діяти саме так, а не інакше. В профілактичному плані їх ліквідація (нейтралізація) веде до внутрішньої перебудови особи і зміни її поведінки у корисному для суспільства напрямку. Вивчення цих детермінант доцільно проводити на двох рівнях:

- на рівні чинників, які безпосередньо стосуються дефектів соціалізації особи і формування її антисоціальних властивостей;

- на рівні внутрішнього процесу мотивації і виникнення рішення вчинити злочин.

Такий підхід дає можливість розкрити весь механізм злочинної поведінки, комплексно підійти до складного процесу її детермінації.

Деякі кримінологи справедливо стверджували, що "якихось особливих причин злочинності немає. Є причина, обставини антигромадської поведінки, що можуть призвести до вчинення злочинів. Лише в цьому змісті можна говорити про причини злочинності"[20]. Розвиваючи цю думку, можна констатувати:

- передкримінальність виражається в антисоціальній поведінці (пияцтві, наркоманії, порушеннях громадського порядку тощо) або зневазі елементарними правилами обережності, нехлюйстві, що свідчать про асоціальні прояви, судячи з яких очікується вчинення злочину;

- рецидивонебезпечність суб'єкта визначається його злочинним минулим, але це саме по собі, поза антигромадськими проявами, не є криміногенним;

- причинній залежності в кримінально-правовому і кримінологічному аспектах розташовані у взаємодії особи і середовища в її широкому значенні макро- і мікро- впливів.

Безпосередньою причиною злочину є складна взаємодія об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Розкриття причини злочину безпосередньо пов'язане з проникненням у механізм злочинної поведінки. Під останнім розуміють зв'язок і взаємодію зовнішніх факторів об'єктивної дійсності та внутрішніх психічних процесів і станів, що детермінують рішення вчинити злочин, ске­ровують і контролюють його виконання[21].

Для пояснення причин конкретних злочинів не застосовується категорія фатальної обумовленості і жорсткого зв'язку між несприятливими соціальними умовами формування особи і вчиненим нею злочином. Взаємодія особи і середовища не може розумітися як щось таке, що автоматично призводить до формування антисуспільних якостей і становлення особи на злочинний шлях. Розглядати причинність за принципом "стимул-реакція" було б спрощенням. Вплив зовнішнього середовища проходить опосередковано, через власне сприйняття індивіда, його моральні погляди, переконання, світорозуміння та уявлення про добро і зло. Його дії завжди підконтрольні свідомості і волі (крім стану неосудності, але тоді немає і складу злочину).

Встановлення значимості об'єктивних і суб'єктивних чинників, що детермінують злочинну поведінку, якоюсь мірою можливе за рахунок визначення їхньої спільності, типовості, наскільки вони регулярно виявляються на рівні маси злочинів і злочинності в цілому. Це дозволяє оцінити силу їх криміногенності та намітити відповідні заходи запобіжного характеру.

У сутність безпосередньої мотивації як внутрішніх детермінантів поведінки можна проникнути через різноманітні форми її прояву, адже вплив макро- і мікросередовища переломлюється через життєві позиції індивіда, його свідомість в широкому розумінні слова. В одних випадках на перше місце висуваються зовнішні умови, в яких перебуває суб'єкт; в інших — його власні соціально-психологічні властивості, що набули антисуспільної спрямованості.

Взаємодія об'єктивних і суб'єктивних чинників (факторів), яка виражається формулою "ситуація (привід) — особа — діяння", виступає в різноманітних варіаціях:

1) особа з чітко вираженою антисуспільною спрямованістю — ситуація, що не має значення для злочинної поведінки;

2) особа з відносно стійкою антисуспільною спрямованістю — ситуація, сприятлива для вчинення злочину;

3) особа зі слабко вираженою антисуспільною спрямованістю — ситуація, що провокує злочин.

Ступінь сформованості антисуспільних властивостей особи і її реакція на конкретну ситуацію найбільш чітко виявляються у мотивації. Вона може бути стійкою, притаманною поведінці індивіда в цілому, і ситуаційною або випадковою, не властивою для даної особи, яка раніше була законослухняною. Настільки ж помітна і різниця між мотивами злочинів, що лежать в основі протиправної поведінки — від глибоко укорінених, антигромадських за змістом (наприклад хуліганських), до соціальне нейтральних (що співпадають зі звичайною поведінкою), або змушених мотивів дії, властивих ексцесу оборони, порушенням умов крайньої необхідності тощо. Осуджується не сам мотив і не потреби, інтереси, емоції, що лежать у його основі, а злочинні засоби та способи їх задоволення. Не осуджується суспільством і своєрідна мотивація необережності поза суспільне небезпечними, злочинними наслідками вчинених дій або утримання від них.

У кримінологічній літературі найчастіше підкреслюється значення криміногенного впливу середовища на особу. При цьому особлива увага справедливо приділяється мікросередовищу — сфері безпосереднього спілкування індивіда. Проте саме мікросередовище зазвичай розглядається як щось статичне, яке існує лише в даний момент або безпосередньо напередодні вчинення злочину. У тих же випадках, коли вказується на криміногенні фактори, які сформували особу злочинця в минулому, то однозначно підкреслюється роль несприятливого оточення у сфері сімейно-побутових відносин, дозвілля, навчання чи праці, але при цьому упускається з виду динамізм особистих взаємостосунків з іншими людьми.

Внутрішня структура будь-якого мікросередовища може різнитися, але її основу складає мала соціальна група, що впливає на особу безпосередньо і найсильніше. Тут же розташоване предметно-речове (матеріальне) середовище, яке оточує людину в побуті, на роботі, особистому житті, в умовах якого вона здійснює свою життєдіяльність. Під малою групою розуміється соціальна спільність людей, об'єднаних єдністю цілі, які взаємодіють один з одним безпосередньо. У такій групі завжди існують певні норми, правила поведінки (формальні й неформальні), які в загальному вигляді сприймаються усіма учасниками. Це створює умови для досягнення спільної мети. Інтереси групи в ідеальному випадку кожним суб'єктом сприймаються як свої власні, незалежно від їх змісту. Це зовсім не виключає, що учасники групи можуть при цьому переслідувати і свої власні цілі й інтереси, наприклад, вигоду, користь для себе особисто. Проте спільність групових цілей і обраних групою засобів їх досягнення об'єднує учасників у єдине ціле.

Спілкування з іншими людьми має для кожного індивіда різне значення, що позначається поняттям референтності (особливої цінності, важливості для нього). "Еталоном" може бути будь-яка група, однак криміногенне значення мають насамперед асоціальні і кримінальні угруповання, які стають для особи референтними.

Така загальна схема взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників, які детермінують конкретний злочин. Їх криміногенність може змінюватися в досить широких межах, що не дозволяє пояснити різні види злочинів за допомогою якогось головного чинника незалежно від того, належить він до об'єктивних чи суб'єктивних детермінант. Їх взаємозв'язок має комплексний характер і стосовно кожного окремого випадку своєрідний.

Наприклад, у рецидивістів домінують суб'єктивні чинники — стійка антисуспільна спрямованість особи, яка сама створює передумови для вчи­нення злочину. Зовнішні чинники при цьому відсуваються на другий план. Вони лише в минулому зіграли свою роль, сформувавши таку осо­бу, взаємодіючи з нею. Водночас значна частина осіб, які вчинили злочин уперше, не характеризуються міцними антисуспільними установками, звичками. Вони вступають у конфлікт із законом в результаті провокую­чих або скрутних зовнішніх обставин. Вчинене нерідко оцінюється негативно самим винним. У таких випадках, очевидно, можна говорити про моральну нестійкість особи, що не стало бар'єром для вчинення злочину.

Нарешті, вчинене іноді вступає в протиріччя з внутрішнім, у цілому позитивним змістом особистої спрямованості, ставши сплетінням випадково сформованих обставин, конфліктної ситуації, що дістала помилкове, неправильне рішення. Така ситуація може бути викликана як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. У якості зовнішніх обставин, що провокують злочин, можуть виступати сімейні негаразди і побутові конфлікти, у тому числі протиправна поведінка потерпілого, недооцінка несприятливої ситуації, учасником якої суб'єкт став випадково, а інколи його власна аморальна поведінка чи ігнорування якихось соціальних вимог.

У початківців злочинної поведінки, хоч й щоразу по-новому, чітко простежуються різного роду відхилення в моральному формуванні особистості, розвитку її соціальних властивостей, що відповідають за зміст поведінки. Варто лише виключити із загального ланцюга детермінації цю ланку, як вона вся розпадається. Навпаки, зовнішні середовища можуть змінюватися іншими, що веде до цього ж результату, то викликаючи або провокуючи його безпосередньо, то віддаляючись від самого факту вчи­нення злочину в минулий вплив на особистість.

Домінуючу криміногенну значимість можуть набувати й окремі психофізичні якості особи. Так, на перше місце в деяких злочинах висуваються емоції (афективна поведінка), в інших — почуття (вчинення злочину на грунті ревнощів), у третіх — вади волі у вигляді нестриманості, у четвертих — вікові особливості тощо.

Як бачимо, кожен конкретний злочин унікальний через різноманітне сплетіння об'єктивних і суб'єктивних чинників, що його детермінують.

Але на видовому і загальному рівнях злочинності виявляються певні кореляційні залежності та статистичні закономірності, які й дають підстави для узагальнюючих кримінологічних висновків.

Антисуспільні властивості особи, які склалися під впливом негативних умов її формування, ведуть до вчинення злочинів за наявності певних обставин, що сприяють подібному наслідку і створюють ситуацію вчинення злочину — криміногенну ситуацію. Слово "ситуація" походить від латинського "situs" і означає сукупність умов, які створюють ті чи інші відносини, обставини, становище. Під ситуацією розуміється також розташування і співвідношення сил.

Для кримінології найбільший інтерес становить поняття конкретної життєвої ситуації як певного збігу обставин життя людини, що безпосе­редньо впливають на її поведінку. Конкретна життєва ситуація є мовби каналом зв'язку між людиною і зовнішнім світом, завдяки якому відбу­вається взаємодія особи з оточуючим середовищем, надбання нею певних соціальних якостей. Щодо нашої теми, то під конкретною криміноген­ною ситуацією треба розуміти сукупність зовнішніх (об'єктивних) обста­вин, в яких опинилася людина і які впливають на її свідомість, почуття, волю, з урахуванням яких особа приймає рішення вчинити дію, що утво­рює склад умисного злочину або призводить до злочину з необережності.

У кожній життєвій ситуації потрібно розрізняти її об'єктивний зміст, який визначається реальною дійсністю, і суб'єктивну оцінку, яка дається їй особою залежно від поглядів, досвіду, нахилів, характеру останньої то­що. Об'єктивний зміст і суб'єктивна оцінка можуть не співпадати, при цьому людина діє відповідно до своїх уявлень про ситуацію. Суб'єктивне розуміння ситуації, в свою чергу, тісно пов'язане з мотиваційною сферою особи і метою її поведінки.

Криміногенна ситуація особливий характер взаємодії особи із соціальною дійсністю. Важливою властивістю криміногенної ситуації є те, що вона завжди конкретна за змістом та існує в певних просторово-часових межах. Її оцінка залежить від характеру діяльності певної особи, її можливостей та ціннісних орієнтацій. Другою властивістю ситуації є її системність і деяка повторність, що створює необхідні гносеологічні засади для передбачення її появи в майбутньому, хоч точного її повторення ніколи не буває. Воно можливе лише у загальних рисах, але вже за нових обставин чи їх іншої комбінації.

У загальному вигляді криміногенну ситуацію можна розглядати як один із різновидів соціального середовища, яке сприяє вчиненню злочинів. Вплив соціального середовища має актуалізований характер, оскільки особа взаємодіє з ним в даний момент. Безумовно, соціальне середовище впливає на людину не лише безпосередньо перед яким-небудь вчинком. Воно справляло свій вплив на неї і в минулому, формуючи її як особу. Саме в цьому полягає різниця між конкретною життєвою ситуацією (сучасне) і умовами формування особи (минуле).

Конкретні криміногенні ситуації можуть створюватися не тільки з одних соціальних умов, а й через дії сил природи, наприклад, стихійне лихо. За своїм обсягом криміногенна ситуація може бути локальною, тобто стосуватися однієї особи чи вузького кола осіб, а може торкатись і багатьох людей (тотальні). Вона може бути створена як правомірними, так і незаконними діями самого суб'єкта чи інших осіб, наприклад, штучне створення дефіциту товарів, надмірне вживання алкоголю. Серед ситуацій, пов'язаних з діями інших осіб, розрізняють віктимологічні ситуації, які створюються потерпілими від злочину. Не зупиняючись детально на цьому аспекті, зазначимо лише, що такими вони є тільки для жертви злочину, а злочинцем ці ситуації оцінюються як сприятливі для вчинення злочину. Нарешті, можливі й змішані ситуації, в яких протиправні дії людей здійснюються одночасно з проявами стихійних сил природи (наприклад, мародерство при землетрусах).

За змістом розрізняють такі види криміногенних ситуацій:

а) проблемна ситуація, за якої людина стикається з певними труднощами і перешкодами в досягненні наміченої мети (наприклад, проникнення в помешкання з метою вчинення крадіжки). Вирішення проблемної ситуації полягає у знаходженні способу подолання перепон;

б) мотиваційне байдужа ситуація, за якої стан і зміни елементів, що її складають, не впливають на діяльність суб'єкта;

в) мотивуюча ситуація, коли щось у її стані впливає на прийняття особою рішення діяти саме так, а не інакше;

г) конфліктна ситуація — характеризується зіткненням різних інтересів, поглядів, бажань її учасників, що веде до боротьби між ними злочинним шляхом.

Залежно від причин виникнення конфліктів, можна виділити основні види конфліктних ситуацій, які можуть мати місце перед вчиненням злочину:

1) конфлікти, що виникають на основі неадекватності уявлень особи про реальну дійсність. Наприклад, особа діє згідно з нормами поведінки, прийнятими у її групі, але не властивими для іншої групи, де вона вимушена в той час діяти;

2) конфлікти як наслідок переоцінки своїх можливостей або недооцінки їх іншими людьми;

3) конфлікти, що виникають на грунті неприязних особистих відносин;

4) конфлікти, обумовлені недостатньою інформацією;

5) конфлікти як сумніви у правильному виборі між кількома можливими варіантами поведінки.

Зазначимо лише, що конкретна ситуація — це сукупність обставин, які можуть як сприяти, так і перешкоджати злочину, або бути нейтральними. Роль ситуації у злочині значною мірою залежить від того, яка група факторів визначає "обличчя" цієї ситуації і домінує в ній. Проте в кінцевому підсумку вибір варіанта поведінки залежить від індивідуального рішення, оскільки вчинки людей не є механічною реакцією на вплив ситуацій. "Люди — не пасивні істоти, які перебувають під владою зовнішніх стимулів; вони значною мірою створюють світ, у якому живуть і діють. Гнучкість поведінки пояснюється тим, що, взаємодіючи з оточенням, людина здійснює низку послідовних дій, все більше пристосовуючи до себе обставини ситуації"[22].

6. Причини злочинності у сучасній Україні.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Класифікація причин та умов злочинності | Кримінальна самодетермінація (втягнення громадян у кримінальну діяльність представниками злочинного світу)
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 2055; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.044 сек.