Загальний план будови

Значення, загальний план будови, властивості нервової системи.

Нервова система:

1) об'єднує, узгоджує, регулює діяльність органів і систем, зумовлює оптимум функціо­нування;

2) забезпечує зв'язок організму з навколишнім середовищем, а також діяльність людини не тільки як біологічної, а й соціальної істоти.

Нервова система забезпечує психічні процеси (чуття, мова, навчання, пам'ять, мислення, емоції), за допомогою яких людина не тільки впізнає навколишнє середовище, а й змінює його.

Вищим об'єднуючим і координуючим відділом нервової системи людини є головний мозок, головна роль у якому належить корі великих півкуль.

Нервова система поділяється на центральну, яка складається з головного і спинного мозку. До останнього належать 12 пар черепно-мозкових нервів і 31 пара спин­но-мозкових нервів, їх сплетення, нервові вузли, або ганглії, — невеликі скупчення тіл нейронів, що лежать у різних частинах тіла. Окремий відділ нервової системи становить вегетативна нервова система.

Головний мозок міститься всередині мозкового чере­па, а спинний мозок — у хребетному каналі. Головний і спинний мозок складаються із сірої і білої речовини. Сіра речовина утворена тілами клітин та їх відростками — дендритами. Біла речовина утворена довгими відростками до 1—1,5 м — аксонами.

Основною структурною і функціональною одиницею нервової системи — є нейрон — це складно побудована нервова клітина, яка сприймає, переробляє подразнення і передає їх до різних органів тіла. Тіла нейронів, сполучаючись одне з одним своїми відростками, утворюють окремі скупчення, які називаються ядрами і нервовими центрами. Мільярди взаємозв'язаних нейронів, які формують нервову систему, перебувають під захистом та в оточенні підтримуючих нервових клітин — так званої нейроглії. Ці клітини, що локалізуються між тілами нейронів та їхніми відростка­ми, не здатні до збудження та становлять більшу частину клітин нервової системи. Нейрони мають клітинне ядро (перекаріон) з центральне розміщеним ядром і числен­ними структурами, що забезпечують життєдіяльність клітин. Ці клітини не здатні до поділу та розмноження. Форми і розміри тіл нейронів істотно відрізняються, так само, як і типи, кількість і довжини їх відростків. Уніпо­лярний нейрон має єдиний відросток, який поділяється на дві гілки одного аксона. Біполярний нейрон має два відростки, а мультиполярний — багато відростків і лока­лізується у корі головного мозку. Відросток нервової кліти­ни, вкритий оболонками, називається нервовим волок­ном. У центрі такого волокна проходить осьовий циліндр, вкритий на деякій відстані від тіла нервової клітини мієліновою оболонкою. Більшість нервів, які іннервують, тіло (м'язи, зв'язки, сухожилки, надкісниця кісток), є мієліновими. Мієлін має жовтуватий колір, а мієлінова оболонка через проміжки рівної довжини переривається, залишаючи відкритими ділянки осьового циліндра. Це вузли нервового волокна (перехвати Ранв'є).

Немієлінові волокна не мають мієлінової оболонки, ізольовані один від одного тоненькою ендотеліальною оболонкою і зустрічаються переважно в нервах автономної нервової системи.

Скупчення нервових волокон, вкрите зверху сполуч­нотканинною оболонкою, називається нервом. Кожен нерв складається з численних нервових волокон. Якщо в складі нерва є нервові волокна, які передають збудження із центральної нервової систем й (ЦНС) до іннервованого органа, то такі нерви називають відцентровими, або еферентними. Нерви, по яких збудження поширюється в напрямку ЦНС, називаються доцентровими, або афе­рентними. Більшість нервів змішані.

На ранніх стадіях ембріонального розвитку для нервової клітини характерна наявність великого ядра, оточеного незначною кількістю цитоплазми. На 3-му місяці внутрішньоутробного розвитку починає рости аксон, пізніше виростають дендрити.

Ріст мієлінової оболонки веде до підвищення швидкості проведення збудження по нервовому волок­ну, зростає збудливість нейрона.

Мієлінізація, насамперед, відзначається в периферичних нервах, потім поширюється на волокна спинного мозку, стовбурну частину головного мозку і пізніше — на волокна великого мозку. Рухові нервові волокна вкриті мієлінової оболонкою ще до моменту народження. До 3-х років в ос­новному завершується мієлінізація нервових волокон, хоча ріст мієлінової оболонки і осьового циліндра триває.

Властивості нервової системи

Основними властивостями нервової системи є збуд­ливість, провідність! гальмування.

Збудливість виявляється у виникненні збудження у відповідь на дію того чи іншого подразника. Здатність живих систем під впливом подразників переходити зі стану фізіологічного спокою в стан активності називається подразливістю.

Подразники організму поділяють на внутрішні й зовнішні. Внутрішні подразники — це фізичні й хімічні зміни внутрішнього середовища, наприклад зміна осмотичного тиску, хімічного складу крові, вплив гор­мону, вуглекислого газу, нервового імпульсу.

Зовнішні (контактні і дистантні) подразники бувають трьох видів: фізичні, механічні (тиск, укол), температурні, звукові, світлові, електричні; хімічні -кислоти, луги, солі, пахучі й смакові речовини, отрути, тощо; біологічні — усі живі істоти, мікроби, віруси.

За фізіологічним значенням розрізняють адекватні й неадекватні подразники. Адекватний подразник — агент, що діє на тканину, пристосовану для його сприймання (наприклад, світло — на око, нервовий імпульс — на м'яз). Усі інші подразники для цієї тканини неадекватні. Найменша сила подразнення, здатна викликати збудження, називається пороговою силою. Сила подраз­нення, яка не викликає збудження, називається підпороговою. Сила подразнення, більша за порогову, на­зивається надпороговою.

Провідність — здатність передавати виникле збуджен­ня — є другою важливою властивістю нервової тканини. Проведення збудження можливе лише за умови цілості нерва і збереження його життєвих вла­стивостей.

Крім процесів збудження, у діяльності ЦНС важли­ву роль відіграють і процеси гальмування, які є своєрідним діяльним станом, який викликаний збудженням і з ним пов'язаний.

Дата добавления: 2014-01-07