Вища нервова діяльність дитини

Аналіз електроенцефалограм дітей різного віку показує, шо підкіркові структури, які є найбільш філогенетично давніми утвореннями мозку і відіграють дуже важливу роль у забезпеченні життєво важливих функцій, визрівають значно раніше, ніж вищі відділи центратьної нервової системи. Повільна активність в елек-троенцефалограмі, яка відображає їх функціонування, практично сформована в грудному віці й реєструється вже в новонароджених дітей.

Структурно-функціональне дозрівання кори великого мозку і набуття нею головної ролі в кірково-підкірковій взаємодії є надзвичайно важливим у поведінкових реакціях дитини. Зростання гальмівного впливу кори на підкіркові структури сприяє наростанню стриманості, контрольова-ності та усвідомленості вчинків. Посилення організуючої ролі кори великого мозку, яке спостерігається протягом тривалого індивідуального розвитку дитини, є основою для формування процесів уваги і зосередження.

Ознаки елементарної, так званої мимовільної, уваги, або орієнтувальної реакції, які зумовлюються раптовими подразниками, можна спостерігати вже в перші місяці життя дитини. Вони виражаються у вегетативних і - поведінкових реакціях: зміні дихання, частоті серцевих скорочень, повороті голови, очей, припиненні іншої діяльності. Уже в дитячому віці відзначається втягування кори великого мозку в реакцію на зовнішні сигнали, що виявляється н деякій зміні ритмічної електричної актив­ності мозку. Проте цей кірковий компонент орієнтуваль­ної реакції в дитячому віці дуже істотно відрізняється від того, що спостерігається в дорослих.

Дитина народжується з порівняно невеликою кількістю вроджених безумовних рефлексів. У реакцію-відповідь на подразники включається весь організм, що пов'язано з широкою іррадіацією збудження в центральній нервовій системі. На ранніх стадіях розвитку дитини, коли морфологічний розвиток кори великого мозку ще не досяг достатньої зрілості, спостерігаються генералізовані реакції, які регулюються підкірковими структурами мозку.

У новонароджених дітей виражений сисний рефлекс у відповідь на подразнення рецепторів губ, шкіри, біля ротової ділянки, щік, слизової оболонки язика. Із захисних рефлексів добре розвинутий мигальний реф­лекс. У немоіпят виражений хапальний рефлекс на дотик до долоні й ніжний хапальний рефлекс на подразнення передньої частини підошви.

Виливаючи на шкіру новонародженого, можна вик­ликати рефлекси на больові й температурні подразнення, зміну положення тіла, установчий лабіринтний реф­лекс голови.

На звукові подразнення новонароджені реагують за­гальними реакціями типу здригання, загального рухо­вого занепокоєння зі зміною частоти дихання і серцевих скорочень. Це примітивний орієнтувальний рефлекс. Ор­ієнтувальний рефлекс з різних аналізаторів уже в перші дні життя дитини, в той період життя, коли ще відсутні пристосувальні реакції типу умовних рефлексів, є біоло­гічно важливою формою пристосувальної діяльності організму, яка забезпечує елементарний аналіз подраз­нень. Орієнтувальний рефлекс, як і інші безумовні реф­лекси, у дітей раннього віку стимулює відповідь органі­зму на зовнішні подразнення та сприяє утворенню умов­норефлекторних зв'язків.

До 10—12-го дня життя під впливом умов навколиш­нього середовища, розвитку організму змінюється характер безумовних рефлексів новонародженого, звужуються рефлексогенні зони ряду безумовних реакцій, багато з них пригнічуються або перебудовуються. У цій перебудові при­роджених рефлекторних реакцій основну роль відіграють умовнорефлекторні зв'язки, які формуються.

У дітей перших днів умовнорефлекторне значення мають тільки інтероцептивні імпульси, пов'язані з процесами дихання, травлення.

Протягом перших 3—4 тижнів життя більшу частину часу дитина спить, утворення умовних рефлексів обмежене коротким часом неспання і потребує великої кількості поєднань з безумовними рефлексами. Умовні рефлекси, вироблені протягом 1-го місяця життя, нестійкі. Умовні рефлекси на харчові подразники виробляються раніше і виявляються міцнішими, ніж на захисні та на подраз­нення екстерорецепторів.

У грудному віці всі аналізаторні системи дитини досягають уже значної досконалості й включаються в утворення умовнорефлекторних зв'язків.

У зв'язку з низькими функціональними можливос­тями нерпових клітин діти цього віку легко поринають у» позамежне гальмування і сон. Безумовне гальмування виявляється в перші дні життя дитини. Умовне гальмування в грудних дітей уже починає вироблятися, але че­рез слабкість збуджувального процесу, вираженості оріє­нтувального рефлексу перебіг цього процесу важкий, з великими індивідуальними відмінностями.

Чітке диференціювання штучних зорових і слухових подразників спостерігається в 3—4 місяці. Ще пізніше виробляється запізнювальне гальмування.

У другій половині першого року життя неспання дитини зростає до 10 годин на добу. Це приводить до вироблення значної кількості нових умовних рефлексів, розвивається запізнювальне гальмування. Важливу роль у цьому віці відіграє зовнішнє гальмування, яке затримує, гальмує небажані реакції у дитини дією інших подразників, що зумовлюють орієнтувальну реакцію.

Уже порівняно рано (з 1,5 місяця) дитина реагує на слова, вимовлені оточуючими. Розвиток моторної мови починається з 1,5-місячного віку. На кінець першого року життя для дитини значущими стають комплекси екстероцептивних подразнень і серед них слово.

Поведінка дитини 2—3-го року життя характеризується яскраво вираженою дослідницькою діяльністю. Істотно змінюються умовнорефлекторна діяльність дитини цього віку. На другому році життя з узагальненого світу, що оточує дитину, починають вичленовуватися окремі пред­мети як відокремлені комплекси подразнень. На другому році життя в дитини формується велика кількість умов­них рефлексів на відношення величини, маси, віддале­ності предметів, починається посилений розвиток мов­лення, засвоєння дитиною граматичної будови мови.

Вік від 3 до 5 років у розвитку вищої нервової діяль­ності дитини істотно відрізняється від попереднього пе­ріоду. Насамперед, змінюєтья характер орієнтувальних реакцій. Зростає сила нервових процесів — це видно по зниженню тенденції до генералізації збудження і по роз­витку чітких індукційних відношень між процесами збуд­ження і гальмування.

Зовнішнє гальмування перестає відігравати таку велику роль, як це було раніше. Усе більшого значення набуває внутрішнє гальмування, хоч міцність одержаного гальмівного ефекту все ще невелика. Діти цього віку виробляють велику кількість динамічних стереотипів. Мож­ливості перероблення стереотипів до 5 років зростають.

Від 5 до 7 років у зв'язку з інтенсивним морфофункціональним дозріванням кори великого мозку істотно зростають сила і рухливість нервових процесів.

До семирічного віку в основному завершується ди­ференціювання нервової тканини в корі великого мозку. Нервові клітини набувають характерної форм й і стають схожими на клітини дорослої людини. Посилено роз­виваються асоціативні волокна, які зв'язують різні відділи кори великого мозку.

Нервові процеси мають уже значну силу і врівнова­женість. Досить добре виражені всі види внутрішнього гальмування. Диференціювання подразників відбувається легко, швидко змінюються умовнорефлекторні зв'язки. Проте внутрішнє гальмування, як і раніше, потребує вправляння, тренування з метою підсилення.

Отже, дошкільний і молодший шкільний вік харак­теризуються особливостями мимовільної уваги, зумовленими незрілістю фізіологічних механізмів, які визначають становлення цієї психічної функції. Формування механізмів мимовільної уваги є надзвичайно важливим фактором забезпечення оптимальних умов сприймання зовнішньої інформації, а отже, і процесу навчання. Але ще важливішим для здійснення процесів сприйняття в умовах величезної кількості зовнішньої інформації і її різкого збільшення у шкільному віці є становлення механізмів довільної уваги, які забезпечу­ють відбір найхарактерніших сигналів, що відповідають інтересам дитини, її намірам і завданням, які стоять пе­ред нею.

Сприймання і первинний аналіз зовнішніх сигналів у проекційних відділах кори, де закінчуються провідні шляхи від периферичних апаратів, відбувається на дуже ранніх етапах розвитку. Уже в новонароджених і немов­лят у цих відділах кори реєструються відповіді, які зміню­ються при зміні характеру подразника, що свідчить про можливість прийняття якісно специфічної інформації в такому ранньому дитячому віці. Ці дані становлять ве­ликий інтерес для розв'язання однієї з найважливіших педагогічних проблем — питання про строки початку сенсорного виховання.

У реалізації процесу сприйняття беруть участь також інші непроекційні, так звані асоціативні зони кори, функцією яких є взаємодія сигналів, що надходять з різних аналізаторних систем.

У шкільному віці участь непроекційних зон поси­люється і вдосконалюється. Це найбільшою мірою характерно для лобових відділів кори великого мозку. Збільшення ступеня участі в процесі сприйняття лобо­вих зон відзначається в старшому шкільному віці.

Із включенням лобових зон кори в сприйняття пов'язане формування довільної уваги. Це визначається роллю лобових зон в аналізі словесних сигналів, прийнятті рішення і організації діяльності. Саме лобові відділи кори є тим апаратом, що забезпечує складні фор­ми активації, які зумовлюються мовними інструкціями і лежать в основі довільної уваги. Становлення функцій центральної нервової систе­ми — процес тривалий, він охоплює весь шкільний вік. Особливості функціонування вищих відділів цен­тральної нервової системи у дітей молодшого шкільного віку значною мірою визначають специфіку таких най­важливіших психічних функцій, як сприйняття й ува­га. Формування фізіологічних механізмів, які лежать в основі реалізації цих функцій, пов'язане з визріван­ням різних відділів кори великого мозку, становлен­ням її головної, регулюючої ролі в кірково-підкірковій взаємодії.

У період морфофункціонального дозрівання вищих відділів центральної нервової системи пластичність мозку дуже велика.

Інформація, яка надходить із зовнішнього світу, є тим вирішальним фактором, який приводить у дію пластичні механізми і сприяє прогресивному морфофункціональному розвитку мозку, реалізації тих колосаль­них потенційних можливостей, які дає мозок. У шкільному віці, коли завершується морфофункціональне дозрівання кори і складаються характерні для дорос­лих кірково-підкіркові взаємовідносини, відновлюються характерні для цього індивіда типологічні особливості. Проте, хоч якості нервових процесів генетичне і визначені наперед, у процесі життєдіяльності під впли­вом зовнішніх дій вони можуть бути істотно змінені. У процесі діяльності можна підвищити швидкість перебігу нервових процесів, їх рухливість і силу. Спрямовані впли­ви на основні якості нервових процесів у дитячому віці найбільш ефективні, вони можуть істотно впливати на формування типологічних особливостей і на характер поведінки дитини.

У поведінці підлітків відзначається очевидна перева­га збудження, реакції за силою і характером часто неадекватні подразникам, які їх зумовили. З'являється широка генералізація збудження: усі реакції тепер супро­воджуються додатковими супутніми рухами рук, ніг і тулуба. Процес утворення умовних зв'язків на словесні сигнали ускладнюється, що змушує припускати послаблення вищого функціонального рівня кіркової діяльності — другої сигнальної системи. Різкі порушення вегетативних функцій, серцебиття, судинні розлади, за­дишка є показниками посилення підкіркових впливів і послаблення тонусу кори великого мозку. У період ста­тевого дозрівання спостерігається послаблення всіх видів внутрішнього гальмування.

Для юнацького віку характерні високий ступінь фун­кціональної досконалості нервової системи, велика рухливість нервових процесів.

Дата добавления: 2014-01-07