ТЕМА: Преса Західної України між світовими війнами

Години

ТЕМА 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРАВОВОЇ РОБОТИ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1. Вступ. Історія організації діяльності юридичних служб.

2. Поняття та ознаки правової роботи, її суб’єкти.

3. Особливості роботи юридичної служби суб’єкта господарювання.

4. Поняття та основні функції юрисконсульта суб’єкта господарювання.

1. Вступ. Історія організації діяльності юридичних служб

Проголошення незалежності України 24 серпня 1991 p., політичні та соціально-економічні перетворення, спрямовані на розбудову демократичної правової держави, докорінно змінили і сферу суспільного виробництва.

За таких умов дедалі більшою мірою підвищуються роль і значення правових форм і методів управління економікою, правового забезпечення виробничої діяльності, зміни законності у сфері господарювання, державної, трудової, виробничої, технологічної дисципліни на всіх рівнях і в усіх ланках економіки країни.

Ряд вчених та практиків вважають, що правову роботу не слід ототожнювати з діяльністю юридичної служби, оскільки це біль ширше поняття. При такому тлумаченні правової роботи суб’єктами її є не лише юридична служба, але й інші підрозділи підприємства, адже виконувати приписи закону повинні всі ланки діючого підприємства.Існує ще одне тлумачення правової роботи, як такої що не співпадає з поняттям реалізації норм, хоч ці поняття дуже близькі за змістом. Зміст правової роботи складається не в тому, щоб реалізувати норми права, а в забезпеченні їх реалізації як процесу, впорядкування цього процесу, його організації. Центром такої організаційної діяльності є юридична служба, лише юрисконсульт володіє спеціальними знаннями щодо механізмів реалізації правових норм. Розглядаючи суб’єктами правової роботи не лише юридичну службу, але й інші підрозділи підприємства, інші вчені поділяють дану думку, але акцентують увагу на організуючій, направляючій ролі юридичній службі в цій діяльності.Роль юридичної служби бути організатором правильного та ефективного застосування законодавства в кожній ділянці.Виходячи з суб’єктів можна визначити правову роботу в широкому та вузькому розумінні. В широкому – це правовстановлююча та правозастосовуюча діяльність: судова діяльність, діяльність профспілкового органу, інших підрозділів (відділ кадрів, матеріально-технічного забезпечення тощо), тому що кожна з цих служб реалізує норми права в тій чи іншій галузі. У вузькому розумінні поняття правової роботи зводиться до діяльності юридичної служби. В даному випадку правову роботу варто розуміти як окремий напрямок діяльності, а не сам процес застосування тієї чи іншої норми права.

Реалізувати завдання, ефективно захистити законні права та економічні інтереси підприємств, організацій і установ покликані юридичні служби.

Роль юридичних служб постійно зростатиме, бо у процесі розбудови правової держави особливо актуальною стає законність — одностайне розуміння, суворе і неухильне виконання законів усіма органами, організаціями, посадовими особами і громадянами в усіх сферах суспільного життя. Законність, правопорядок у сфері економіки — це система врегульованих правом суспільних відносин у сфері керування діяльністю господарських організацій.

У виконанні завдання щодо забезпечення законності важливу роль відіграють юристи підприємств, організацій, установ, оскільки від їхньої принциповості, професіоналізму, досвіду, вміння працювати з людьми значною мірою залежить не лише діяльність конкретного підприємства або кількох підприємств, організацій та установ, а й зміцнення законності в економіці загалом.

Ознайомлення з історією організації та діяльності юридичних служб дає змогу з’ясувати їх передісторію, етапи еволюції та вдосконалення.

Уперше про юрисконсультів згадується в декреті РНК «Про оплату праці службовців та працівників радянських установ» від 27 липня 1918р., де всі працівники поділялись на чотири групи, кожна з яких поділялась, у свою чергу, на категорії. Юрисконсульти були віднесені до II категорії першої групи відповідальних працівників. Спочатку контроль за діяльністю юрисконсультів був покладений на загальноконсультаційний відділ наркомату юстиції. Але з лютого 1923 p. контроль за їхньою діяльністю в порядку загального нагляду здійснювала прокуратура. Далі було ще кілька реорганізацій у цій сфері. На першому загальносоюзному засіданні юрисконсультів державної промисловості (17-22 травня 1925 р.) обговорювались актуальні питання правового регулювання господарської діяльності держави. Того ж року РНК затвердила Положення про юрисконсультів державних підприємств і Положення про бюро юрисконсультів. Структурно юридичні служби діяли при керуючому органі підприємства і тільки йому підпорядковувались. Після другого всесоюзного засідання (20-25 березня 1927 р.) було прийнято постанову «Про юрисконсультів державних установ, підприємств та кооперативних організацій і нагляд за їх діяльністю». Знову нагляд за законністю діяльності юрисконсультів здійснювала прокуратура. Після створення в 30-х роках галузевих наркоматів з власними юридичними службами зв’язок цих служб з прокуратурою майже припинився. А в період Великої Вітчизняної війни посади юрисконсультів на багатьох підприємствах взагалі були скорочені (через особливі умови воєнного часу, зниження ролі договорів у народному господарстві та ін.).

Рада Міністрів СРСР постановою «Про укладення господарських договорів» від 21.04.49 р. визнала за потрібне поновити діяльність юридичних служб у господарських органах. А вже починаючи з 1953 р. у центральних і місцевих органах державної влади, на підприємствах, в організаціях і установах було створено юридичні служби.

Новий етап розвитку і вдосконалення юридичних служб у народному господарстві почався під час економічної реформи 1965 p. Але тільки з прийняттям директивними органами постанови «Про покращення правової роботи в народному господарстві» від 23 грудня 1970 p. діяльність юридичних служб набрала вигляду стрункої системи.

2. Поняття та ознаки правової роботи, її суб’єкти

Словосполучення «правова робота» дає підстави говорити про діяльність, пов’язану із застосуванням права і спрямовану на правове забезпечення виробничо-господарської діяльності конкретного підприємства або установи. Але всі служби та підрозділи підприємств і установ, що займаються виробничо-господарською діяльністю, певною мірою займаються правовою роботою, пов’язаною з розробкою та прийняттям управлінських рішень, спрямованих на зміцнення державної, планової та трудової дисципліни. Це й розробка відомчих нормативних актів, укладення договорів, забезпечення законності трудових відносин, боротьба з безгосподарністю, заподіянням шкоди державному, колективному та приватному майну, усунення умов, що призводять до цього, правовиховання.

Правова робота повинна забезпечувати виконання законів, планів та угод не тільки підприємством, а й іншими господарськими органами стосовно цього підприємства. Таким чином, правова робота – це багатопланова діяльність, що охоплює всі напрямки господарської діяльності, безпосередньо пов’язана зі створенням матеріальних цінностей, застосуванням праці робітників та службовців, вирішенням питань соціально-економічного, науково-технічного, культурного забезпечення колективів підприємств та установ, а не тільки діяльність юридичної служби, що спрямована на організацію контролю за виконанням законів, пропаганду права, складання юридичних документів, участь у розгляді господарських та інших справ юрисдикційними органами.

Отже, правова робота в народному господарстві — це нормотворча та правозастосовна діяльність, спрямована на правове забезпечення господарської діяльності та керування нею, пов’язана з питаннями відповідальності, взаємозв’язку ланок господарського механізму, посадових осіб та працівників, що забезпечує зміцнення законності, державної, планової та договірної дисципліни.

Суб'єктами правової роботи є господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Суб'єктами правової роботи є також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці, а також філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), структурні підрозділи підприємств (юридична служба, бухгалтерія, відділ кадрів та ін.).

Суб'є́кт господарюва́ння — юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, яка займається діяльністю з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншою господарською діяльністю;

- будь-яка юридична або фізична особа, яка здійснює контроль над суб'єктами господарювання, група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими.

Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.

Поняття суб'єкта господарювання обґрунтоване теорією господарювання, яка виходить з того, що суб'єктами господарювання є учасники господарських відносин, тобто організації та їхні структурні підрозділи. Окремі громадяни, якщо вони здійснюють підприємництво без створення підприємства, також мають визнаватися суб'єктами господарювання, а не суб'єктами цивільного права, як вважалося раніше, хоч їхній правовий статус потребує детального дослідження.

Серед організацій — суб'єктів господарювання можна виділити:

а) організації, які у вигляді професійного промислу виробляють і реалізують для суспільних (не власних) потреб продукцію, виконують роботи, надають послуги;

б) організації — споживачі результатів господарської діяльності;

в) організації, що здійснюють професійну управлінську діяльність в економіці.

Суб'єкти господарювання діють або як власники основних засобів виробництва (наприклад, кооперативи, господарські товариства), або як господарюючі суб'єкти, засновані власниками (наприклад, державне підприємство, приватне підприємство, підприємство, засноване кооперативом). Управлінські організації — міністерства, відомства — визначені законом як уповноважені власником (власниками) органи (ст. 5 Закону України «Про підприємства в Україні»).

Суб'єкти господарювання мають ряд ознак правосуб'єктності, закріплених господарським законодавством.

По-перше, ці суб'єкти мають певну організаційно-правову форму, в якій здійснюється господарська або управлінська діяльність. Організаційно-правову форму можна визначити як передбачену або санкціоновану правом організаційну структуру, в якій діє суб'єкт господарювання. Це або одна з форм підприємства, або установа (наприклад, міністерство), або організація (наприклад, об'єднання громадян, яке є учасником господарських відносин).

За загальним правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм суб'єктів господарювання визначається законодавством України (підприємства, об'єднання підприємств, міністерства тощо). Крім того, підприємець має право вибору організаційно-правової форми свого підприємства. Це може бути одна з передбачених законом форм або навіть і не передбачена (наприклад, запозичена з-за кордону). У цьому разі підприємець керується Законом України «Про підприємництво» та своїм статутом.

Другою ознакою суб'єкта господарювання є те, що він має юридично відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, оборотних коштів, інших цінностей. Тобто у майновому відношенні суб'єкт господарювання є самостійним і не залежить у своїх рішеннях від засновників і учасників. Майно суб'єкта господарювання відокремлюється і закріплюється за ним у правовій формі, елементами якої господарське право визначило установчі документи (установчий договір, статут, акт про створення, положення) суб'єкта, самостійний або зведений (для господарських об'єднань) баланс, який відображає вартість майна суб'єкта в цілому, поточний та інші рахунки в банках.

Правом власності і господарським законодавством щодо управління майном визначається правовий титул, за яким майно належить суб'єктові. Це може бути право власності, право повного господарського відання (зокрема, щодо державних підприємств), право оперативного управління (щодо міністерств, інших державних установ і організацій, що перебувають на державному бюджеті, щодо казенних підприємств), право оренди (орендні та інші підприємства, утворені на базі орендованого майна).

Третьою, суто юридичною ознакою суб'єкта господарювання є його господарська правосуб'єктність. Суб'єкт господарювання має основану на законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах. Правосуб'єктність суб'єкта господарювання доктринально визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав та обов'язків. Суб'єкти господарювання (крім підрозділів організацій та громадян-підприємців) є юридичними особами.

Отже, суб'єкти господарювання — це організації чи фізичні особи, які на основі юридично відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції безпосередньо здійснюють господарську діяльність і використання її результатів або управлінську діяльність в економіці.

3. Особливості роботи юридичної служби суб’єкта господарювання

При здійсненні суб’єктом господарювання своєї господарської та іншої діяльності завжди існує робота, яку має виконувати спеціальний структурний підрозділ – юридична служба.

Організація правової роботи – комплекс заходів, що здійснюються державними органами управління, посадовими особами з метою забезпечення суворого дотримання закону в усіх сферах діяльності. Проведення та організація правової роботи покладається на керівництво підприємств.

Словосполучення «правова робота» дає підстави говорити про діяльність, пов’язану із застосуванням права і спрямовану на правове забезпечення діяльності конкретного підприємства або установи.

Зазначені обставини дозволяють окреслити межі правової роботи як виду юридичної діяльності, яка охоплює різні сфери діяльності суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, а саме: виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність; дають можливість визначити основні завдання правової роботи . Ці завдання полягають у такому:

- дотримання законності в діяльності суб'єктів господарювання;

- активне використання правових засобів для зміцнення господарського розрахунку та поліпшення економічних показників;

- забезпечення зберігання майна підприємства;

- захист прав і законних інтересів підприємств.

Виконання зазначених завдань вимагає не тільки знання законодавства, але й уміння організувати його реалізацію на практиці.

Відповідно до ст. 1 «Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації», затвердженого Постановою КМУ 26 листопада 2008 р. № 1040, у міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, на державному підприємстві, в установі, організації залежно від обсягу, характеру та складності правової роботи утворюється, як правило, в формі самостійного структурного підрозділу - юридичне управління (відділ, сектор, бюро, група тощо) або вводиться посада юрисконсульта відповідної категорії (далі - юридична служба).

Надання правової допомоги підприємству може здійснюватися на підставі договору, укладеного з юридичною чи фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, який має ліцензію на здійснення юридичної практики, або з адвокатом, адвокатським бюро, фірмою, конторою чи іншим адвокатським об'єднанням.

Відомі і такі форми правового обслуговування, як організація міжгосподарських юридичних груп для обслуговування кількох територіально близьких підприємств однієї або кількох галузь, а також організацій обслуговування невеликих господарських органів однієї системи юридичною службою головного (найбільшого) підприємства.

Незалежно від профілю діяльності підприємства функції юридичної служби різних підприємств мають багато спільного. Та ми зосередимо свою увагу на особливостях роботи, притаманних юридичним службам малих підприємств – представників малого та середнього бізнесу.

Зазвичай на невеликих за кількістю працівників та об’ємом господарської діяльності підприємствах юридична служба складається лише з одного спеціаліста-юрисконсульта підприємства. Як правило, при нормальному ході господарської діяльності одного спеціаліста-юрисконсульта для вирішення правових питань підприємства достатньо. Сам термін «юрисконсульт» походить від латинського «jurisconsultus», що в перекладі означає «правознавець», тобто постійний консультант на підприємстві з практичних питань права, захисник інтересів цього підприємства в судових та інших інстанціях. Той факт, що всією правовою роботою малого підприємства займається один юрисконсульт, накладає свій відбиток на всю його діяльність.

4. Поняття та основні функції юрисконсульта суб’єкта господарювання

На посаду керівника, його заступника, головного юрисконсульта юридичної служби підприємства призначаються особи з вищою юридичною освітою, стажем роботи за спеціальністю щонайменше три роки, а на посади провідного й відповідної категорії юрисконсультів - особи, які мають вищу юридичну освіту або навчаються на останніх курсах вищих юридичних навчальних закладів.

Юрисконсульт повинен працювати над підвищенням свого професійного рівня, стежити за змінами і доповненнями в чинному законодавстві. Це допоможе йому належно виконувати свої обов’язки.

Основні завдання юрисконсульта

Статтею 11 Постанови КМУ № 1040 визначено, що юридична служба підприємства:

1) організує та забезпечує правильне виконання актів законодавства, інших нормативних актів і документів, подає керівництву пропозиції щодо вирішення правових питань виробничої, економічної та соціальної діяльності підприємства;

2) координує роботу і бере безпосередню участь у підготовці наказів та інших актів підприємства, що регулюють відносини структурних підрозділів, їх майнову відповідальність;

3) перевіряє відповідність законодавству проектів наказів, інших актів, що подаються на підпис керівника підприємства, та візує їх за наявності погодження цих проектів заінтересованими підрозділами.

Прийняття актів правового характеру без попередньої перевірки юридичною службою не допускається;

4) разом з іншими структурними підрозділами складає висновки за проектами наказів та іншими актами, готує і вносить у встановленому порядку пропозиції про зміну чи скасування відомчих нормативних актів та актів підприємства, що фактично втратили чинність, не відповідають умовам господарювання або видані з порушенням вимог законодавства;

5) здійснює контроль за відповідністю законодавству актів, прийнятих керівниками структурних підрозділів, доповідає керівнику підприємства для вжиття заходів до їх зміни чи скасування;

6) забезпечує облік і зберігання текстів законодавчих й інших нормативних актів, а також актів нормативного характеру, виданих підприємством, підтримує їх у контрольному стані;

7) бере участь у підготовці, укладенні та контролі за виконанням господарських договорів (контрактів) з іншими підприємствами, установами та організаціями, дає правову оцінку їх проектам;

8) надає правову допомогу в процесі створення, освоєння та впровадження науково-технічних розробок, новітніх технологій, а також у здійсненні заходів щодо поліпшення якості продукції (робіт, послуг), зменшення втрат від випуску недоброякісної продукції;

9) організує претензійну і веде позовну роботу; представляє у встановленому законодавством порядку інтереси підприємства в судах, інших органах під час розгляду правових питань і спорів; дає правову оцінку претензіям, що пред'явлені підприємству чи підприємством у зв'язку з порушенням його майнових прав і законних інтересів; контролює додержання структурними підрозділами встановленого на підприємстві порядку пред'явлення і розгляду претензій;

10) аналізує наслідки розгляду претензій, позовів і судових справ, практику укладання та виконання договорів (контрактів); вносить керівнику підприємства пропозиції щодо удосконалення правового забезпечення господарської діяльності;

11) дає висновки стосовно правомірності списання матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості, непродуктивних витрат та правову оцінку фактам нестач, крадіжок, безгосподарності, випуску недоброякісної продукції, псування майна; розглядає матеріали про відшкодування за рахунок винних осіб матеріальної шкоди, що готуються відповідними підрозділами на основі економіко-правового аналізу даних бухгалтерського обліку і статистичної звітності, інших документів фінансово-господарської діяльності підприємства та матеріалів перевірок, проведених правоохоронними і контролюючими органами;

12) сприяє додержанню законності у реалізації прав трудового колективу під час вирішення ним питань виробничого характеру і соціального розвитку; бере участь у підготовці та укладанні колективного договору, консультує виборні органи трудового колективу з питань законодавства, що стосуються їх повноважень;

13) разом з відповідними підрозділами підприємства бере участь у підготовці заходів щодо зміцнення трудової дисципліни, забезпечення охорони праці на виробництві; надає правову допомогу працівникам підприємства, які потребують соціального захисту;

14) забезпечує правильне застосування норм трудового, житлового, пенсійного, іншого законодавства, що зачіпають права й законні інтереси працівників, вносить пропозиції керівнику підприємства про поновлення порушених прав; в разі невиконання вимог законодавства при звільненні працівника з роботи, переведенні на іншу роботу, притягненні до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності дає письмовий висновок з пропозиціями щодо усунення порушень;

15) бере участь у забезпеченні додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища та вжиття заходів, спрямованих на запобігання його порушенням;

16) сприяє своєчасному вжиттю заходів за протестами та поданнями прокуратури, окремими ухвалами суду, рішеннями, постановами, ухвалами господарського суду, відповідними документами інших правоохоронних і контролюючих органів.

17) організує і проводить роботу, пов'язану із підвищенням рівня правових знань працівників підприємства, інформує про законодавство, роз'яснює існуючу практику його застосування; дає консультації з правових питань.

Як видно з визначення основного завдання юридичної служби, юрисконсульт малого підприємства має слідкувати за дотриманням законодавства на підприємстві при здійсненні ним своєї господарської діяльності, а також подавати керівництву пропозиції щодо вирішення правових питань виробничої, економічної та соціальної діяльності підприємства. Тому йому слід, насамперед, добре знати всю законодавчу базу, що регулює той вид господарської діяльності, який здійснює підприємство. З цією метою юрисконсульт повинен мати підшивку текстів всіх важливих нормативно-правових актів, які мають відношення до виду діяльності підприємства, на якому він працює (наприклад, завести папку «Законодавча база оптової торгівлі лікарськими засобами»). При цьому папку з текстами нормативних документів слід тримати у контрольному стані, тобто слідкувати за внесеними до них змінами, фіксувати дати, з яких документи втрачають чинність або вступають в законну силу. На початку папки слід мати перелік (зміст) наявних документів для їх оперативного пошуку. До речі, акти, які втратили чинність, рекомендуємо не вилучати з папки, а ще зберігати певний час. Це знадобиться при перевірках підприємства контролюючими органами, оскільки цими документами підприємство керувалося деякий період діяльності і може виникнути потреба посилатися на них. Просто зберігати такі тексти слід окремо від чинних нормативних актів. Така робота юрисконсульта підприємства повністю відповідає зазначеному Положенню, позаяк у п. 9 його визначено, що юридична служба підприємства забезпечує облік і зберігання текстів законодавчих та інших нормативних актів та підтримує їх у контрольному стані.

Взагалі, оскільки будь-який вид господарської діяльності підприємства є видом економічної діяльності і юрисконсульт підприємства – спеціаліст, передусім, у сфері господарського права, знання із сфери економіки юрисконсульту є просто необхідними. Деякі основи економічних знань він отримує ще при вивченні у навчальному закладі правових дисциплін. На це, до речі, наголошується і у зазначеній постанові Кабміну № 690, у пункті третьому якої Міністерству освіти дано завдання, виходячи із сучасних умов господарювання, переглянути навчальні програми і плани з метою поглиблення знань студентів ВНЗ із господарсько-правових та економічних дисциплін.

Але, як свідчить практика, інколи цих знань буває недостатньо. Тому зараз багато юристів-господарників отримують додаткову економічну освіту (від закінчення бухгалтерських курсів до отримання другої вищої економічної освіти) і це стосується, насамперед, тих юристів, які ведуть правову роботу на підприємствах самостійно (тобто на невеликих підприємствах). Це обумовлено певною універсальністю і широтою правових та інших знань, якими має володіти юрисконсульт малого підприємства. Економічні знання необхідні юрисконсульту ще й для участі у розробці стратегії діяльності підприємства разом із його керівником і головним бухгалтером, оскільки будь-яка значуща господарська операція має, так би мовити, три сторони: управлінську, правову та економічну (зокрема, податкову) і тому прийняття рішення з господарського питання не повинно нагадувати діяльність славнозвісних лебедя, рака і щуки.

Керівник, головний бухгалтер і юрисконсульт – одна команда. І якщо про головного бухгалтера говорять, що він права рука керівника, то юрисконсульт, поза сумнівом, – ліва. Це особливо гостро відчувається саме на невеликому підприємстві, де відсутні складні структурні схеми управління. А для того щоб знаходити з головним бухгалтером спільну мову, розуміти його погляди, юрисконсульту просто необхідний пласт економічних (бухгалтерських, податкових) знань. І тоді запропонована керівником господарська операція буде не тільки економічно обґрунтованою, а й бездоганно оформленою юридично.

До того ж знання бухобліку і податкового права юрисконсульту малого підприємства знадобиться ще й тоді, коли податкові органи здійснюють перевірку підприємства і за результатами перевірки складають акт. Під час перевірки виникає чимало запитань, на які відповідь дає не лише головний бухгалтер, а й юрисконсульт. І акт перевірки вони «вичитують» теж разом, тільки під різними поглядами. Чи треба говорити, що без спеціальних знань «вичитування» акта перевірки юрисконсультом не буде особливо ефективним.

Юрисконсульт малого підприємства повинен мати глибокі знання трудового права, так як кадрова служба зазвичай відсутня і весь тягар дотримання на підприємстві законодавства про працю лягає саме на юрисконсульта, починаючи з правильно оформленої трудової книжки до участі в судовому процесі щодо порушених трудових прав.

Робота юрисконсульта на малих підприємствах, створених у формі акціонерних товариств, як правило, закритих, характеризується певною специфікою.

Всі акціонерні товариства, незалежно від кількості працівників, мають додатковий контролюючий орган – Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку та додаткові нормативні акти, яких слід дотримуватись (закони України «Про господарські товариства» та «Про цінні папери і фондову біржу»). Всі акціонерні товариства проводять щорічні загальні збори акціонерів за регламентованою процедурою та подають до вказаної комісії щорічні звіти. Крім того, в акціонерних товариствах час від часу можуть виникати спори між акціонерами і самим товариством, які іноді доходять до суду. Всіма цими питаннями повинен хтось опікуватися на підприємстві. І якщо на великих підприємствах – акціонерних товариствах для цього створюється відповідний відділ корпоративного управління чи встановлюється посада корпоративного секретаря, то на малих підприємствах ці структури, як правило, відсутні. На них питаннями корпоративного права займаються юрисконсульти. А оскільки перевірки дотримання корпоративного законодавства комісією є регулярними, а їх штрафні санкції досить значними, то знання юрисконсультом корпоративного права має не менше значення, ніж знання податкового права. Це є ще однією особливістю роботи юрисконсультів частини малих підприємств, створених у формі акціонерних товариств.

Підсумовуючи, зазначимо, що обсяг роботи юридичної служби будь-якого підприємства досить значний і різноплановий. Та малі підприємства є категорією підприємств, де значення юридичної служби (юрисконсульта) набуває особливого характеру, пов’язаному, по-перше, з тим, що всією правовою роботою відає одна людина, а по-друге, з певною універсальністю її роботи і відсутністю спеціалізації за окремими ділянками роботи. Це слід ураховувати як правнику, котрий починає працювати юрисконсультом малого підприємства, так і роботодавцю, який приймає на роботу цього правника.

1. Домбровський С.Ф. Організація правової роботи та юридичного обслуговування підприємств, установ та організацій: Навчальний посібник для студентів навчальних закладів та факультетів. – Харків: Консум, 2005, 390 с.

2. Пугинский Б.И., Неверов О.Г. Правовая работа: Учебник / Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова;

3. Пугинский (отв.ред.). - М.: Зерцало-М, 2004. - 167 с.

4. Постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, організації і установи» вiд 26.11.2008 року, № 1040.

5. Юридическая служба на предприятии: Настольн. кн. юрисконсульта: [Учеб.-практ. пособие] / [С.М.Айзин, М.Ю.Тихомиров] — М.: [Тихомиров], 2003. — 684 с.

Дата добавления: 2014-01-11