Модуль 5. Оптимизация систем автоматизации на моделях

План

1. Селянська преса Галичини.

2. Жіноча преса Прикарпаття.

3. Українська преса Північної Буковини у міжвоєнний період.

І. Припинення війни на території Польщі і встановлення державного кордону між УРСР та Польщею по річці Збруч – означало встановлення миру й початок повоєнного життя. Від 1923 р. західноукраїнські галицькі землі рішенням держав-переможниць у І Світовій війни відійшли до Польщі. На них відновилася і почала активно розвиватися українська преса.

Населення Західної України було переважно сільським – землероби, вівчари-гуцули, досить нечисленну українську інтелігенцію представляли священики, вчителі, діячі культури. Це й була аудиторією, на яку українська преса мала працювати.

Так як селянство було чисельною аудиторією до середини 1930-х р., тому ці обставини обумовили помітний розвиток української преси для селянства.

Найінтенсивнішим був вихід сільських газет у Львові, Коломиї, Кам’янець-Подільському, Станіславі (тепер Івано-Франківськ), Рівному, Ужгороді, Чернівцях тощо.

Помітною подією в розвитку друкарства і преси того часу було створення видавничого концерну Івана Тиктора «Українська преса» у Львові. Він був заснований на поч. 1920-х р. і до початку Другої Світової війни працював інтенсивно. Це був самостійний український видавничий центр.

Окрім випусків великої кількості книжок, серед яких «Велика історія України», «Історія українського війська», тут виходило кілька видань для селян, жінок, молоді. Серед них – «Народня справа» (1928-1939), місячники «Сільський господар» (1926-1944), «Нове село» (1930-1939). З 1932 р. тут починають випуск ілюстрованого двотижневика «Наш прапор». Періодичність виходу більшості часописів була невеликою.

Для сільського читача почали виходити як загальнополітичні видання «для всіх», так і вузькоспеціальні часописи.

Тематично газети для селян поділялися на такі групи:

- присвячені політичним, громадським, соціальним, культурним подіям;

- присвячені «ужиткового» характеру – практичним порадам по веденню сільського господарства: рільництва, тваринництва, молочарства тощо.

Так, двотижневик «Народня справа» та місячник «Молоде село», який був орієнтований на молодого читача, - призначалися для широкого читання. В них друкували інформацію й коментарі про політичні, економічні події в Україні та за її межами, а також культурно-просвітницькі проблеми, юридичні, економічні поради. Вони розширювали коло селянських інтересів, орієнтували людей у бурхливому потоці подій, сприяли згуртування господарів у боротьбі з експлуатацією, порушенням законів.

Такі газети, як місячник «Сільський світ» (1934-1937), «Український агрономічний вісник» (1934-1935), «Нове село» (1930-1939) - займалися суто господарськими справами.

Вузькоспеціалізовані газети «Сільський агроном», «Український пасічник» (1928-1944), місячник «Шовківництво» (1928-1929) відповідали потребам селян.

Була організована робота редакцій щодо пропаганди української преси, залучення читачів. Так, наприклад редакція часопису «Нове село» обіцяло 300 злотих допомоги на випадок втрати працездатності через нещасних випадок за умови передплати газети на рік. Газета «Народня справа» видавала допомогу в разі пожежі або падіння худоби. В газеті друкувалися і такі слогани типу «Найкраща зброя у мирній війні – це українське друковане слово», які підносили авторитет преси в цілому.

Видавалася преса і для сільських дітей. Вона була представлена кількома часописами: це «Різдвяна зірка», двотижневик «Молодий плугар» (1935-1936), місячник «Хліборобська молодь» (1934-1939), який постійно проводив тему створення української інтелігенції, навчання селянської молоді в гімназіях, в університетах із тим, щоб з неї виходила народна українська інтелігенція.

На роботу з галицьким селянством були направлені видання: львівське «Діло», яке в 1922 р. відзначило 40-річчя існування, «Свобода» (34 роки), соціал-демократична газета «Вперед», політична «Земля і воля».

Місцева провінційна преса теж приділяла увагу селянським питанням: «Наша земля» у Чорткові, «Золочівське Слово», «Покутський вісник» у Коломиї, а також щомісячники у Бродах, Городенці, Яворові тощо.

На селянську аудиторію орієнтовані були і клерикальні видання: «Неділя», «Мета», «Українська Обнова», які перебували під опікою митрополити Шептицького.

За відсутності численного пролетаріату зверталися до селянської аудиторії і комуністичні, радянські видання «Наша земля», «Сель-Роб», «Наше слово», «Сила» та ін.

Отже, сільська преса Галичини виконувала такі соціальні завдання:

- формувала світогляд українського селянина, вони об’єднуючись навколо газет, відчували себе згуртованою масою – соціальною силою;

- допомагали селянам подолати відчуття меншовартості, представника меншини в Польщі.

Селянська преса Галичини була досить розвиненою, відповідала своєму соціальному покликанню – об’єднувати, просвіщати, підносити культуру, слугувати економіці сільськогосподарських родин і добробуту всієї української спільноти.

2. Жіноча преса в Галичині розвивалася здавна. У 1887 р. тут вийшов перший жіночий альманах «Перший вінок», видавцем і редактором якого була засновниця Товариства руських жінок Н.Кобринська. Велику допомогу у його випуску надавала газета «Діло» та особисто І.Франко, М.Павлик.

Організація «Товариство руських жінок» була створена у 1884 р. на перших організаційних зборах жінок.І вже після утвердження владою статуту товариства - 8 грудня 1884 р.- в історії українського визвольного руху сталася визначна подія – розпочався організований жіночий рух та право жінки брати активну участь в житті суспільства, а також видавати свій періодичний друкований орган.

Альманах “Перший вінок” був визначною подією в українському духовному житті. На його сторінках видруковано п’ятдесят творів, які були справжнім маніфестом українського жіноцтва, на прапорі якого твердою рукою І. Франка закарбовані два гасла, яких так чекала українська громадськість – це національна єдність та соборність.

На сторінках журнали були представлені найкращі письменниці того часу: Олена Пчілка, Уляна Кравченко, Ганна Барвінок, Дніпрова Чайка і Леся Українка.

У своїй першій статті Н.Кобринська з’ясовує суть жіночого руху. На її думку, жінка не повинна сповняти якоїсь окремої ролі в суспільстві. Вона може статися рівновартісним і співвартісним чинником в усіх справах життя.

У випуску взяла активну участь Олена Пчілка: запропонувала назву, листувалася з українками Наддніпрянщини, надала фінансову допомогу. Публіцистика першого числа альманаху відображала “вбоге й злиденне життя сільських жінок”.

Згодом Н. Кобринська випустила власним коштом три номери “Нашої долі”.

Тут у 1893, 1895, 1896 рр. виходили збірки “Жіноча доля ”, які вже тоді, від початку, ставили проблеми емансипації жінок, зокрема показували високий рівень жіночої літературної творчості. В цих часописах друкувалися і публіцистичні твори українок.

Плани феміністок видавати власний журнал в ті роки не були реалізовані.

Глибоким та різноманітним був зміст перших періодичних жіночих видань ”Мета” (1909 р.) та “Жіноче діло”. Останнє з них, зокрема, видавалося на європейському рівні не тільки з погляду поліграфії, а із ставлення до проблем освіти, культури, досить високого літературного рівня та змісту публікацій, розраховані на дійсно інтелігентну жінку того часу.

В роки визвольних змагань українського народу виходила “Наша мета” - вона відбила настрої й прагнення, що панували у жіночій масі в 1919-1920 рр.

Як окремий напрямок національної преси, жіночі видання починають відокремлюватися у 1920 - 1930 рр. Цей стрімкий розвиток, особливо у Коломиї, пов’язаний з діяльністю О. Кисілевської. Нею з допомогою брата були засновані часопис “Жіноча доля” (1925 - 1939 рр.) та альманахи до нього у 1926-1930 рр. та в 1936 р. Двічі на місяць тут виходила “Жіноча воля” для сільських господинь (1932-1939 рр.) та, в ті ж роки, щомісячне видання для сільських дівчат “Світ молоді”.

Помітний слід в історії української преси залишив і часопис “Нова хата” (1925 - 1939 рр.) - видання для, як тоді писали, “інтеліґенток за професією або за одруженням”, в художньо оздобленій обкладинці, що активно пропагувало народне мистецтво та творчість визнаних митців.

О. Кисілевська вважала, що жінки повинні отримати доступ до політики, до участі у громадському житті, до освіти, і у своїх часописах вона показувала конкретні шляхи до вирішення цих проблем. М. Богачевська-Хом’як відзначає: “Матеріали в журналах Кисілевської були написані дуже доступно, без зайвої риторики і теоретизування. У кожному номері друкувалися інформації, що їх надсилали члени гуртків Союзу українок про свою працю. В жіночій пресі часто підкреслювалося, що розширення поля громадської діяльності жінок піднесе культурний рівень усієї громади”.

Слід відрізняти пресу для жінок, тобто матеріали щодо проблем жіноцтва, написані чоловіками та видруковані в чоловічих виданнях - і власне жіночу пресу, зроблену й видану самими жінками.

І тут треба відзначити, що високий професійний рівень публіцистики у кращих творчих доробках, зокрема, О. Кисілевської та її колежанок не поступається за суспільною загостреністю тем, вишуканою літературною формою від кращих зразків тогочасної творчості чоловіків, а подекуди й перевершуючи їх у войовничості. Це полемічні виступи “На шляху розбудови особистості” Марії Струтинської та “Жінка і нація” Мілени Рудницької (“Жінка”, 1935 р.).

Розвиток цієї галузі преси отримав відчутну підтримку від створених в ті ж роки жіночих об’єднань, які дійсно переймалися проблемами розвитку культури, освіти жінок, та мали гроші на видання часописів.

Інтенсивний розвиток жіночих об’єднань в Галичині припав на 1920-1930 роки. Конгрес Союзу українок, який з великим успіхом було проведено в Станіславі, дав новий поштовх і до подальшого розвитку жіночої преси. Так, було вирішено видавати двотижневик “Жінка” для більш освічених читачок (1935 - 1939 рр.), згодом почав виходити часопис “Українка” для широкого жіночого загалу.

Це була своєрідна відповідь українок на загрозу національної асиміляції з боку польського уряду, яка мала на меті поглинання української нації польською. Жінка, як берегиня української родини, мала вносити свій внесок у збереження й передачу наступним поколінням моральних і культурних цінностей народу.

Посилення боротьби між ОУН та польським урядом, наслідки насильницької державної політики “пацифікації” щодо українського населення та його організацій привели до тимчасового припинення виходу “Жінки” та “Українки” - але замість них почали виходити “Громадянка” та “Світ українки” (1938 р.).

Серед організацій - засновників жіночої преси треба відзначити також Союз працюючих українських жінок, що в 1931-1939 роках видавав газету “Жіноча громада”. Він перебував під впливом української соціалістично-радикальної партії і тому в першу чергу відстоював інтереси працівниць.

У 1939 році на теренах Галичини було встановлено радянську владу, вихід всіх українських видань було швидко припинено. В Україні починає виходити журнал “Радянська жінка”, який цілковито перебуває під компартійним контролем.

Навіть оглядове знайомство з історією жіночої преси України дає підстави для певних висновків.

Загальне піднесення національно-визвольної боротьби в західній Україні мало яскраву сторінку й дієвий громадсько-політичний напрямок у вигляді жіночого руху. Справі виникнення, об’єднання, зміцнення його значною мірою сприяла жіноча преса. Українська громада зверталася до жінки як до берегиніукраїнської культури, духовності. Цьому рухові стало замало використання “чоловічих” часописів, в результаті було створено й ефективно діяло кілька часописів власне жіночих, які збагатили громадсько-політичне життя тогочасного суспільства, історичний досвід української преси непересічними зразками редакторсько-видавничої та публіцистичної вправності українок.

Дата добавления: 2014-01-11