Система дієслівних утворень в українській літературній мові

Дієслово охоплює відмінювані форми — дієслова і дієприкметники та невідмінювані — інфінітиви, дієприслівники і форми на -но, -то. Це одна з найбільших частин мови в сучасній українській мові.

(Безпояско: Це найскладніша частина мови, оскільки до її вихідної парадигми належить п'ять докатегоріальних дієслівних утворень.) Дієслово сучасної української мови становить складну систему різних граматичних форм. До цієї системи належать:

1) інфінітив, або неозначена форма дієслова (спати, робити);

2) особові форми дієслова (роблю, робиш, робитиму, робитимеш, роби, робіть);

3) родові форми (робив, робила, робило);

4) іменні форми, або дієприкметники (роблений, зроблений);

5) дієприслівники (роблячи, зробивши).

Безпояско:

Дієвідмінюване дієслово (verbum finitum) – головною семантичною ознакою є матеріально виражений взаємозв'язок дії з її виконавцем або с приймачем – реальним або гіпотетичним. Цей взаємозв'язок експлорується завдяки категорії особовості/безособовості: особовість засвідчує безпосередній зв'язок з виконавцем, безособовість — опосередкований, або гіпотетичний зв'язок.

Дієприкметник передає ознаку, що виникає внаслідок якоїсь дії чи процесу. Дієприкметник не пов'язаний безпосередньо з виконавцем, отже, в ньому не виявляється категорія особовості/безособовості, але він може використовуватися в особових дієслівних парадигмах (роль показника особовості в таких випадках бере на себе допоміжне дієслово). Пор.: «Потім уже надіває каптан, червоний, з ґудзиками на шовкових шнурках, увесь на зборах: і на боках, і спереду, а на спині з усякими смугами, повимальовуваними та позакарлючуваними» (Савур-могила)—«Повернувся у «фотель». І був за це віднагороджений: чудесно працював» (В.Винниченко).

дієприслівник — засіб додаткової характеристики якоїсь дії чи певного стану завдяки вказівці на іншу динамічну ознаку (пор.: Юнак сидів. Він замислився – Юнак сидів замислившись — тут друга динамічна ознака стає засобом додаткової характеристики першої); зв'язок дієприслівника з категорією особовості/безособовості здійснюється через дієвідмінюване дієслово, до якого він прилягає. Наприклад, у реченні: «Мешканці, виставивши голови з віконечок, ведуть розмови» (В. Винниченко) дієприслівник виставивши передає додаткову дію, яка супроводжує головну: мешканці ведуть розмови.

неозначена форма (інфінітив) є ніби вихідною для всіх дієслівних утворень і форм, оскільки на неї поширюється найменше дієслівних категорій — тільки особовості/безособовості, аспектуальності й перехідності/неперехідності.

присудкова форма на -но, -то – утворення, співвідносне словотвірно з дієприкметником, але відмінне від нього категоріально, з допомогою нього утворюються безособові форми з нейтралізованою пасивністю. Напр.: «Прийде ранок—налагоджено вже вмиватися і вбрання налагоджено» (укр. казка).

Всі елементи дієслівної системи об'єднуються граматичними категоріями виду і стану, а більшість з них також категоріями способу і часу.

Граматична категорія особи властива не всім розрядам дієслівних форм, її не мають інфінітиви, дієприслівники і дієприкметники, а також форми минулого часу та умовного способу.

Інфінітив і дієприслівник належать до невідмінюваних форм дієслова, а решта — до відмінюваних. Всім відмінюваним формам властива несамостійна категорія числа, яка залежить від категорії числа того слова, з яким узгоджується дієслово (вона співає — дівчата співають).

Система відмінюваних форм дієслова, які виражають категорії способу, часу, особи і числа, становить дієвідмінювання.

Дієвідмінювані форми в реченні виступають звичайно в функції присудка, тому вони називаються предикативними. Напр.: Тече вода в синє море, та не витікає (Шевч.). Ти чуєш, мати? Йде твій син, твій рідний син—Платон! (Б.). Червоно танув сніг в пожежах барикад... Дівчата нам стрічки червоні пришивали, і хлопці радо йшли озброєні до лав (С). Дієвідмінювані форми теперішнього і майбутнього часу та наказового способу узгоджуються з підметом в особі й числі, минулого часу й умовного способу — в числі, а в однині також і в роді.

Інфінітив, дієприкметник і дієприслівник належать до недієвідмінюваних, або непредикативних, форм дієслова.

Дієприкметники, як і прикметники, відмінюються за відмінками, родами і числами, одночасно їх характеризують основні дієслівні граматичні категорії — виду, стану і часу.

Оскільки дієприкметники і дієприслівники виступають у реченні найчастіше в ролі другорядних членів — означення і обставини, їх називають атрибутивними формами дієслова.

Більшість дієслів сучасної української мови в усіх формах, крім дієприкметників, може сполучатися з часткою -ся (-сь), яка в слові завжди займає місце після всіх інших морфем і виконує функцію своєрідного суфікса. За її допомогою творяться зворотні дієслова:жати — митись, миюсь, миєшся, мийся, мився, миючись, вмившись. Окремі дієслова з цією часткою не можуть сполучатись (застати, завітати, вирости, поїсти), а інші, навпаки, без неї зовсім не вживаються (сміятись, дивитись).

Всі дієвідмінювані і недієвідмінювані дієслівні форми, як з часткою -ся (-сь), так і без неї, становлять форми одного слова. До одного слова належать також граматичні форми, які утворюють видові пари, напр.: шити — пошити, рвати — зірвати.

Спільною синтаксичною властивістю всіх форм, що належать до дієслівної системи, є характер їх зв'язку з іншими словами в реченні. Всі вони можуть керувати відмінковими формами іменників і відповідних займенників, числівників та інших частин мови, вжитих у значенні іменника: закінчити роботу, закінчую роботу, закінчив роботу, закінчуючи роботу; прочитати в газеті, прочитаний в газеті, прочитавши в газеті і т. д. До всіх дієслівний форм в сучасній українській мові можуть прилягати прислівники: вчасно закінчити, вчасно закінчу, вчасно закінчений, вчасно закінчивши.

Неозначена форма дієслова /інфінітив/

Інфінітив — це найбільш загальне вираження дії, він усвідомлюється в мові як початкова, або вихідна, дієслівна форма, що є центром всієї дієслівної системи. Інфінітив вживають тоді, коли потрібно назвати дію взагалі, не зазначаючи, хто її виконує, коли саме вона відбувається і т. д. Так подається назва дії, наприклад, у словниках.

Дієслова у формі інфінітива відповідають на питання: що робити? що зробити? Вони бувають доконаного й недоконаного виду (будувати — побудувати), а також означають перехідність і неперехідність дії та мають категорію стану. Наприклад, у реченні Як тебе та не любити, краю, мій ти краю (С.) інфінітив любити означає перехідну дію і має категорію дійсного стану, а в реченні Годі спати! Всі із хати — праця всюди — жде лиш нас (Ч.) інфінітив спати означає неперехідну дію.

Неозначена форма дієслова, або інфінітив, — це вихідна форма дієслівної парадигми. Вона називає дію, процес, не виражаючи їхнього відношення до особи, числа, часу й способу: робити, чекати, носити, спати. Для неозначеної форми дієслова характерні загальнодієслівні категорії перехідності — неперехідності, виду й стану: стояти — стати, укривати — укрити, умивати — умиватися, побороти — поборотися.

Синтаксичні функції інфінітива в порівнянні з іншими дієслівними формами ширші: він виступає в ролі підмета, самостійного присудка, присудкового слова, додатка, означення і обставини. Напр.: За партією йти— в щасті жити і цвісти (Н. тв.). Сівбу закінчити вчасно (газ.). Радвлада-мати не дасть бідноті погибати (Н. тв.). Така перемога давала нам право гнідих розпрягти і лягти на спочив (Підсуха). Поїдемо, мамо, учитись (Вас). У наведених прикладах інфінітив йти є підмет, жити і цвісти — присудкові слова, закінчити — самостійний присудок, погибати — додаток, розпрягти і лягти —неузгоджені означення, учитись — обставина мети.

У формі інфінітива виступають усі дієслова сучасної української літературної мови. Твориться неозначена форма за допомогою суфіксів -ти (‑ть). У публіцистичному, науковому та діловому стилях уживається неозначена форма дієслова з суфіксом -ти, в художньому та розмовному стилях поряд із формами, що мають суфікси -ти, зрідка вживаються інфінітиви зі скороченим варіантом суфікса -ть.

Між коренями, що закінчуються на приголосний, й інфінітивним суфіксом -ти можуть бути інші суфікси: -ну-, -ува- (-юва-), -а-, -и-, -і- (-Ї-): стук-ну-ти, мандр-ува-ти, гост-юва-ти, чит-а-ти, бач-и-ти, ум-і-ти, до-ї-ти. Ті корені, що закінчуються на передньоязикові приголосні д, т (вед-у, плет-у), ще на праслов'янському ґрунті зазнали внаслідок дисиміляції звукових змін (вед-у — вед-ти — вес-ти, плет-у — плет-ти — плес-ти). У сучасній українській мові це явище збереглося лише в небагатьох дієсловах: брести, їсти, класти, мести, прясти, розповісти, сісти, упасти.

Неозначена форма дієслова може використовуватися для вираження способу, вносячи в текст експресивне забарвлення. Вона вживається для посилення наказу, передачі необхідності дії, неминучості її: «Працювати на злагоду!» (газ.).

МОДУЛЬ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ № 3

6. Безособові дієслова.

Завдання: виконання вправ № 293-295, с.111-113.

Збірник вправ: Навч.посіб. /М.Я.Плющ, О.І.Леута, Н.П.Гальона.

7. Словотвір дієслів.

Завдання: виконання вправ № 301-305, с.114.

Збірник вправ: Навч.посіб. /М.Я.Плющ, О.І.Леута, Н.П.Гальона.

8. Відмінювання дієприкметників.

Завдання: провідмінювати 20 дієприкметників.

9. Перехід дієприкметників у прикметники та в іменники.

Завдання: написання тезисного конспекту.

10. Перехід дієприслівників у прислівники та прийменники.

Завдання: виконання вправ № 334-338, с.129.

Збірник вправ: Навч.посіб. /М.Я.Плющ, О.І.Леута, Н.П.Гальона.

Література:

1. Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Завдання і вправи: Навч.посібник. – К.:Вища школа,1995. – 151 с.

2. Сучасна українська літературна мова: Збірник вправ: Навч.посіб. /М.Я.Плющ, О.І.Леута, Н.П.Гальона. – К.:Вища школа, 2003. – 287 с.

3. Колоїз Ж.В., Малюга Н.М., Явір В.В. Сучасна українська літературна мова: Збірник завдань для лабораторних робіт. – К.: Знання, 2006. – 356 с.

Лекція № 2

Дата добавления: 2014-01-11