Поняття про психічну діяльність та єдність процесу розвитку психіки (інстинкт, навичка, інтелектуальні дії)

Медична психологія вивчає психіку хворої людини, психічні фактори, які можуть призвести до захворювання або до його розвитку, а також вплив соматичних хвороб на психіку хворого.

Значення і завдання медичної психології для медпрацівника.

Загальна психологія вивчає загальні закономірності виникнення, функціонування і розвитку психіки.

Найважливішими питаннями медичної психології є психопрофілактика, психотерапія, психогігієна.

Предметом вивчення медичної психології є особистість хворого і медпрацівника, та їх взаємостосунки в різних умовах – під час відвідування хворих вдома, та їх прийому в амбулаторії, в різних відділеннях тощо.

Кожна медичний працівник повинен бути не лише виконувати розпорядження лікаря, але й бути хорошим психологом, чуйною, уважною, доброю, спостережливою людиною. Знання індивідуальних психологічних особливостей пацієнта дозволяє більш ефективно спілкуватися з пацієнтом і допомагає йому подолати хворобу. Не лише важкі соматичні хвороби, але й захворювання з легким перебігом, призводять до погіршення психологічного стану людини. Значні зміни самопочуття спостерігаються в кінці захворювання, вже після згасання клінічних симптомів. На стадії одужання часто виникає пригнічений, а інколи і депресивний стан, а також інші невротичні реакції, що викликають зміни психіки у пацієнта. „Інколи не стільки важливо знати, яка хвороба у людини, скільки добре розуміти, у якої особистості розвивається хвороба (І.Гарді).

Професія медичного працівника є творчою. Медичний працівник повинен знати і розуміти особливості і риси характеру своїх пацієнтів, їх настрій, емоції, їх відношення до хвороби і методів лікування.

Одним із найбільш важливих якостей медичного працівника є вміння ототожнювати себе з пацієнтом, розуміти і відчувати те, що його тривожить і пригнічує. Таким чином медичному працівнику поряд із знанням медико – біологічних, спеціальних дисциплін необхідні глибокі знання психології особистості і психології спілкування.

З виникненням чутливості в живих організмах, вдосконалювалась структура нервової системи і, на певному етапі адаптації організму до навколишнього середовища, виникла психіка, яка дала можливість живій істоті повніше відображати дійсність і легше виживати в боротьбі за самозбереження. Тут йдеться передусім про інстинкти, навички та інтелектуальну поведінку.

Інстинкт – сукупність вроджених компонентів поведінки і психіки тварин і людей. Основою інстинктів є безумовні рефлекси. Розрізняють інстинкти самозбереження, живлення, розмноження та ін. При зміні умов проживання, тварини змушені змінювати і свою поведінку. Інстинкти – це завжди шаблонна, автоматична поведінка за генетично заданою програмою. Оскільки навколишнє середовище ставить нешаблонні завдання, у тварин виникає потреба у більш досконалішому пристосуванні до навколишнього середовища. Так у ссавців на перший план виступає більш пластична форма поведінки – навичка.

Навички – це дії, що ґрунтуються на умовних зв’язках, які функціонують автоматично. Навички виробляються довготривало, при багаторазовому повторенні і у тварин, які вже мають кору великого мозку. Часто тварина не має часу для їх засвоєння і гине. Тому потрібна досконаліша форма пристосування і вже на стадії тваринного світу виникають зачатки інтелектуальної поведінки.

Інтелектуальна поведінка ґрунтується на вмінні підмічати зв’язки між предметами, явищами і потребує не лише сприймання, а і уявлення. Розвиток психіки у тварин – це передісторія розвитку людської свідомості. Інтелектуальна поведінка – це вершина психічного розвитку тварин. Але їх інтелект, як і психіка, мають якісну відмінність від інтелекту людини: людина сама виготовляє і використовує знаряддя праці, планує свою діяльність, передає свій досвід.

Характеристика функціональних структур (блоків) мозку та їх значення в психічній діяльності людини.

Психічна діяльність неможлива без мозку. Хоч мозок функціонує як єдине ціле, проте певні його ділянки забезпечують різні психічні функції. Наприклад, спинний мозок керує елементарними руховими реакціями, мозковий стовбур і мозочок координують складніші рухи, в лобних долях розташовані центри усної і писемної мови. Взаємодія і взаємозв’язок мозку з навколишнім світом здійснюється через нервову систему та органи чуття. Нервова система включає соматичну і вегетативну, у кожної з них є центральний і периферійний відділи. Центральна нервова система складається з нервової тканини головного і спинного мозку, основними елементами якої є нервові клітини – нейрони. Периферійна нервова система включає в себе аферентні (чутливі) нерви, які передають імпульси від рецепторів до центральної нервової системи та еферентні (рухові) нерви, які передають імпульси від центральної нервової системи до скелетних м’язів. Вегетативна нервова система обслуговує залози, м’язи внутрішніх органів і забезпечує трофіку. В основі діяльності нервової системи знаходяться процеси збудження і гальмування нервових центрів.

Значення головного мозку:

Ø це матеріальна база абстрактного мислення людини;

Ø це місце знаходження центрів безумовних рефлексів;

Ø тут знаходяться найвищі центри органів чуття;

Ø тут знаходяться найвищі свідомі центри контролюючих та інших органів людини.

Дата добавления: 2014-01-15