Термін «менеджмент» – це синонім терміна «соціальне управління»

Менеджмент соціальної роботи як науковий феномен.

Еволюція теорії менеджменту

Менеджмент соціальної роботи як науковий феномен.

Література

1. Антология педагогической мысли Древней Руси и Русского государства XIV – XVII вв. – М., 1985.

2. Попович Г.М. Соціальна робота в Україні і за рубежем: Навч.-метод. посібник. – Ужгород, 2000.

3. Соціальна робота в Україні: Навч. посібние / І.Д.Звєрєва, О.В.Безпалько, С.Я.Харченко та ін.; За заг. ред. І.Д.Звєрєвої, Г.М.Лактіонової. – К., 2004.

4. Соціальна робота / соціальна педагогіка (понятійно-термінологічний словник) / Під заг. ред. І.Д.Звєрєвої. – К., 2004.

5. Теория и методология социальной работы: учебное пособие / С.И.Григорьев и др. – М., 2007.

Соціальне керування (соціальний менеджмент) – різновид менеджменту (поряд із техніко-технологічним і біологічним), що передбачає розробку цілей, формулювання проблем, упорядкування планів і досягнення обраних цілей, використовуючи визначені види діяльності, методи в межах визначеного процесу (технології) у соціальній сфері.

Головна особливість соціального управління полягає в тому, що його суб'єктом і об'єктом є людина. Соціальне управління поділяється на види: державне, військове, економічне, виробниче й суспільне.

Керування соціальною роботою (менеджмент соціальної роботи) – це різновид соціального керування, система гнучкого практичного керування в суспільстві, спрямована на ефективне регулювання соціального становища всіх учасників суспільного життя й на забезпечення їхнього розвитку як суб'єктів усіх видів суспільних відносин, на забезпечення гідного, цивілізованого існування.

Дане поняття має цілий ряд значень, що відбивають різні сторони, грані й аспекти керування.

Перше значення – організаційно-структурне. Ключові проблеми тут такі: «Хто повинен виконувати (виконує) соціальну роботу?»; «Які органи, підрозділи повинні цим займатися (займаються)?»; «Яка ефективність (результативність) їхньої діяльності, функціонування?». Управління соціальною роботою організується на державному, регіональному (територіальному) і локальному рівнях і має відповідні організаційні структури.

Друге значення – функціональне. Управління соціальною роботою виконує як загальні, так і конкретні функції. Загальними, незалежно від рівня суб'єкта, його компетенції, є такі функції: прогнозування, планування (цілепокладання), організація, координація, стимулювання (мотивація), маркетинг, урахування і контроль. На конкретному рівні керування, у конкретній посаді укладається визначене співвідношення між загальними функціями. Конкретні функції – це види роботи стосовно посади (обов'язки і права), підрозділу (функції підрозділу) і підприємству, організації, закладу (напрямки діяльності).

Третє значення – це діяльність керівників різних рівнів у системі соцзахисту, допомоги. Керівники виступають як головна сила, «локомотив» у процесі керування. Від професіоналізму керівників багато в чому залежать якість організації керування і його результативність. Різноманітні функції керівника знаходять висвітлення в розмаїтості виконуваних ролей, як-от: організатора, адміністратора, психолога, соціального психолога, інформаційного працівника, юриста, економіста, політика, підприємця, педагога. Важливою проблемою є процес формування, становлення керівників, перехід спеціаліста в ранг керівника і придбання у зв'язку з цим необхідних професійних якостей.

Четверте значення керування соціальною роботою – це процес, що включає ряд елементів. Основа будь-якого виду керування – інформація, що в «людських системах» тим або іншим способом організується. На основі інформації відбувається визначення, формулювання й закріплення (в організаційно-адміністративних документах) цілей, завдань. Цільова орієнтація – важливий елемент соціального управління, за яким випливає система дій, заходів або управлінських рішень. Управління певним чином організується через розподіл функцій і формування оргструктур, добір і розстановку кадрів (персоналу). У процесі управління важливо також знати цілі, завдання й рішення з ресурсами – інформаційними, матеріальними, трудовими, фінансовими, тимчасовими. Ресурсозабезпечення – важлива умова виконання намічених цілей. У процесі використовуються різноманітні форми й методи керування або засоби, що забезпечують досягнення тих або інших результатів. Нарешті, у процесі керування використовується зворотний зв'язок – урахування, контроль, перевірка виконання. Таким чином, керування соціальною роботою – це процес постановки цілей, завдань і організація практичної діяльності людини для їхнього досягнення, виконання.

П'яте значення – це вид професійної діяльності, управлінська праця, що включає тріаду: предмет праці (інформація), засоби праці (організаційні і технічні) і людину, що володіє певними знаннями, уміннями й навичками. Поєднання цих трьох складових певним чином називається організацією праці в системі соціального керування. «Трудове» розуміння управління пов'язано з вирішенням таких проблем, як підготовка й добір кадрів, підвищення їхньої кваліфікації: складання кваліфікаційних характеристик (КХ); організація праці керівників, спеціалістів і «польових» соціальних працівників, побудова й використання інформаційних систем і технологій; мотивація праці; оцінка й оплата праці управлінських працівників.

Шосте значення – керування соціальною роботою як наука й навчальна дисципліна. Основа будь-якої науки – методологія, тобто система методів, які використовуються в наукових дослідженнях. У науці управління застосовується як загальнометодологічний інструментарій (аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрактне й конкретне, системний підхід тощо), так і специфічний, обумовлений необхідністю дослідження систем і процесів соціального управління, функцій і організаційної структури, діяльності керівників і очолюваних ними колективів. Інша складова частина науки керування – теорія, або система узагальненого знання, що існує на рівні окремої людини (керівника, спеціаліста) й називається емпіричною теорією, а також на рівні значно більших узагальнень (макротеорія). Необхідною частиною управління як науки є методики, які становлять собою інструменти отримання наукових знань, наукової інформації (дослідницькі методики); що допомагають вирішувати конкретні практичні проблеми (ділові методики); які використовуються в консультативній діяльності (діагностичні методики). Застосовуються також комплексні методики для вирішення окреслених проблем.

Дата добавления: 2014-01-11