Предмет, завдання соціальної психології як науки. Місце соціальної психології в системі наукових знань

Сучасне розуміння і практика ПР включає наступні види діяльності й спеціалізації. Скотт Катлип, Аллен Сентер, Глен Брум

Питання 5. Сфери ПР

1. Паблісіті – це інформація, отримана із зовнішнього джерела, яка використовується ЗМІ, оскільки являє, на їх думку, цінність, що полягає в новизні інформації. Паблісіті являє собою неконтрольований метод розміщення повідомлень в ЗМІ, оскільки джерело не платить за їх розиміщення.  

2. Реклама – це інформація, розміщена в ЗМІ явно визначеним спонсором, який оплачує реалмний час та місце. Реклама - це контрольований метод розміщення повідомлень в ЗМІ.  

3. Громадська діяльність – являє собою складову ПР яка сприяє формуванню і підтриманню зв`язків з державними органами й місцевою спільнотою з метою вплинути на державну політику.

4. Управління проблемами являє собою упереджувальний процес прогнозування, виявлення, оцінювання і реагування на ті проблеми державної політики, які здійснюють вплив на відносини організації з її громадськістю. Управління проблемами є управлінським процесом, метою якого є допомагати зберігати ринки, знижувати ступінь ризику, створювати нові можливості і здійснювати вплив на імідж організації до взаємної вигоди самої організації і її головних акціонерів. Це здійснюється наступними способами: прогнозуванням, дослідженням і виявленням пріоритетів окремих проблем; оцінкою міри впливу цих проблем на організацію; виробленням рекомендацій проведення такої політики та стратегії, які дозволяли б мінімізувати ризик і використовувати наданими можливостями; участю в реалізації такої стратегії; оцінкою впливу програм.

5. Лобіювання – особлива частина ПР, метою якої є формування і підтримання відносин з Урядом – в основному, з метою впливу на законодавчу та нормативну діяльність.  

6. Відносини з інвесторами це особлива складова корпоративних ПР, метою яких є формування та підтримка взаємовигідних відносин з акціонерами та іншими членами фінансового співтовариства з метою максимізації ринкової вартості акцій.

7. Розвиток – особлива складова ПР в приватних некомерційних організаціях, метою яких є формування та підтримка відносин з фінансуючими організаціями та їх членами задля гарантування фінансової підтримки і надання різного роду безповоротної допомоги.

На сьогодні існує багато різних підходів до визначення пред­мета соціальної психології як науки. Американський соціальний психолог Шеріф визначає соціальну психологію як наукове вив­чення досвіду і поведінки індивіда в зв'язку з впливом на нього соціального стимулу. Д. Майєрс дає визначення соціальній пси­хології як науці про те, як люди думають одне про одного і як ставляться одне до одного. А.Г. Олпорт запропонував своє, так би мовити, "синтетичне" розуміння соціальної психології. Він зазначив, що переважна більшість соціальних психологів роз­глядає свою дисципліну як спробу зрозуміти і пояснити, який вплив здійснює на думки, почуття і поведінку індивідів реальна, уявна або передбачувана присутність інших.

В цих визначеннях можна виділити три пункти, які не викли­кають різних тлумачень: одиницею аналізу вибирається індивід; предмет вивчення визначається як вплив на індивіда інших індивідів (як основних елементів соціальної ситуації, основних соціальних стимулів і т.ін.); предмет вивчається у відповідності з правилами особливого способу пізнання.

Однак, у визначенні предмета соціальної психології є багато про­блем. Не дивно, що дискусії з цього приводу ще й досі продовжують­ся. У вітчизняній соціальній психології виокремлюють декілька етапів цієї дискусії. Така дискусія відбулась в 20-х роках, в якій це питання обговорювалось в зв'язку з умовами соціальної детермінації психіч­ного. Російський психолог Т.Челпанов запропонував поділити пси­хологію на дві частини: соціальну і власне психологію. Обговорення цих питань стало передумовою розвитку соціально-психологічних досліджень у рамках загальної психології та педагогіки.

В 50-60-их роках знову розгорнуто дискусію щодо предмета со­ціальної психології. Ця дискусія відбувалась навколо питань співвідношення соціальної психології та ідеології, психології соціальних груп та особистості. Соціальна психологія розглядалась як один із рівнів свідомості поряд з іншим її рівнем - ідеологією. У визначенні предмета соціальної психології в цій дискусії намітилось дек­ілька підходів. Перший підхід, якого дотримувались соціологи, поля­гав в тому, що соціальну психологію потрібно розглядати як науку про "масовидні явища психіки". Представники другого підходу - пси­хологічного - вважали предметом дослідження соціальної психології особистість. За допомогою третього підходу вчені намагались синте­зувати два попередніх і розглядали соціальну психологію як науку, яка вивчає і масові психічні процеси, і стан особистості в групі.

Поступово як наслідок дискусії про предмет соціальної психо­логії у 20-х та 60-х роках склалось компромісне рішення, що поєдна­ло в собі два різні підходи - психологічний та соціологічний у визна­ченні предмета соціальної психології. Поширеним стало визначення соціальної психології як науки з подвійним предметом (не два пред­мети, а подвійний предмет). З одного боку - психологічні властивості людини, які виявляються у взаємодії з іншими людьми, з другого боку - особливості соціально-психологічних процесів і феноменів, які по­роджують ці психологічні властивості. Г.М. Андрєєва визначає со­ціальну психологію як науку з двоєдиним предметом і вказує на ос­новні напрямки розвитку цієї науки. Предметом соціальної психо­логії вона вважає закономірності поведінки і діяльності людей, які обумовлені включеністю їх в групи, а також психологічні характери­стики цих груп. Вона виділяє такі розділи соціальної психології: закономірності спілкування і взаємодіяльності людей; соціально-психологічні характеристики груп, взаємозв'язок особистості і групи; соціально-психологічні особливості особистості.

Соціальна психологія активно послуговується категоріями «соціально-психологічний простір», «соціально-психологічна реальність».

Соціально-психологічний простір - об'єктивна форма суб'єктив­ного сприйняття, представленого системою певних оцінок, уяв­лень та образів; соціальна діяльність людей чи груп, відносини і взаємодія між ними, їхні наміри, позиції і цілі, взаємозв'язки і вза­ємозалежності.

Соціально-психологічпий простір безпосередньо впли­ває на діяльність людей. Він опосередкований предмет­ним, фізичним середовищем, матеріалізованим простором спільності, її системними властивостями (цілісність, структурність, функціональна однорідність та ін.).

Соціально-психологічна реальність - якісно нове утворення, яке виникає на межі соціального та психічного, має суттєві ознаки кожного з них і в якому важливими є закономірності й механізми взаємозв'язку соціального та психічного, їх взаємодія, взасмозалежнісіь і взаємовплив.

Зміст цієї реальності полягає у психічному відобра­женні соціальних явищ, в існуванні та регуляції соціаль­ного через суб'єктивне, у сприйнятті людиною соціальних відносин і соціальних спільностей.

Окремі соціальні психологи соціально-психологічною реальністю вважають соціальну психіку як сукупність пог­лядів, намірів, почуттів, думок, що виражають готовність до певних дій. Вона, на їх думку, виникає у процесі спілку­вання, взаємодії між людьми, пов'язує в єдине ціле еле­менти індивідуального та соціального за внутрішніми зако­нами соціуму, а тому мас щодо індивідів примусову силу. Впливаючи на поведінку індивіда, соціальна психіка при­водить її відповідно до вимог конкретної спільності. При цьому вона не є носієм «істинно чи «норм цінності», а лише схваленням або несхваленням групою, прийняттям або неприйняттям певної дії, довіри чи недовіри суб'єкта - но­сія чи споживача інформації.

Інші вчені стверджують, що для визначення предмета науки необхідно виокремити з реальності, яку вона вив­чає, істотне і суттєве, особливу відмінність, яка відрізняє її від іншої науки. З цих позицій соціальну психологію визначають як науку про закономірності становлення соціально-психологічної реальності, її структуру, механізми розвитку та функціонування.

Для уточнення предмета соціальної психології та її місця в системі наукового знання принципове значення має з'ясування співвідношення соціального та індивіду­ального, оскільки їх інтеграція і виявлення нової реаль­ності є визначальною у розвитку соціальної психології як самостійної галузі знання. Предмет соціальної психології - вивчення закономірностей і механізмів виникнення, функціонування і вияву реальності, яка формується у процесі суб'єктивного відображення людиною об'єк­тивних соціальних відносин і соціальних спільностей.

Це визначення охоплює найважливіші сутнісні ознаки соціальної психології:

особистісні механізми регуляції соціального процесу; ціннісне ставлення індивіда до соціального (що дає змогу соціальній психології пояснити поведінку людини в соціальному середовищі, конкретній групі; як її поведін­ка, діяльність впливають на функ­ціонування соціальної спільності, яким є індивідуальний внесок кожної людини у функціонування групи); соціально-психологічні чинники, які визначають розвиток активності особистості та групи; соціальні спільності, масові явища, які впливають па людину та її поведінку.

Оскільки предметом соціальної психології є соціально-психо­логічна реальність, яка складається у процесі її суб'єктивного відоб­раження людиною, то цей предмет не може бути чимось сталим. Пошуки парадигм його визначення тривають і досі. Це пояснюєть­ся як динамікою самої соціально-психологічної реальності, так і гли­биною її розуміння, ступенем дослідження. Останнє визначається не тільки потребами суспільства в соціально-психологічних знан­нях, але й можливостями самої науки, етапом її розвитку.

Сучасна стадія розвитку соціальної психології пов'язана з ди­ференціацією цієї науки на різні прикладні соціально-психологічні напрямки, які вивчають закономірності функціонування соціаль­но-психологічної реальності в конкретних сферах життєдіяльності індивіда та групи (соціальна психологія управління, економічна психологія, організаційна психологія, політична психологія, юри­дична психологія тощо). Разом з цим йде процес перетворення за­гальної соціальної психології в загальну теорію і методологічну ос­нову людинознавства. Соціальна психологія стає мислиннєвою па­радигмою сучасної системи гуманітарних наук.

Основні проблеми сучасної соціальної психології:

1) загальні питання теорії і методології, історії соціальної пси­хології;

2) закономірності спілкування і взаємодії людей, характерис­тики великих соціальних груп (нації, класи);

3) проблема малих груп;

4) проблема особистості (соціалізація і соціальна установка);

5) соціально-психологічні проблеми управління, масової кому­нікації, пропаганди, відхилення від норм поведінки. Проблема групи є найважливішою в низці інших проблем соціальної психології.

Прикладні проблеми соціальної психології(педагогічної соціальнолї психології)

- вивчення особливостей становлення учнівської групи;

- вивчення особливостей функціонування педагогічного коле­ктиву;

- з'ясування закономірностей міжгрупової взаємодії в різних навчально-виховних ситуаціях;

- з'ясування особливостей типових соціально-психологічних навчально-виховних ситуацій;

Вихідні проблеми, які пов'язують соціальну психологію з іншими науками:

1. Соціальна психологія і філософія - методи дослідження; особ­ливості повсякдення; закони буття; пізнання навколишньої дійсності; доведення доцільності використання в процесі на­вчання і виховання інноваційних технологій; розробка ме­тодів прогнозування розвитку групи тощо.

2. Соціальна психологія і загальна психологія - методи дослі­дження; соціальна психіка та індивідуальна психіка; психо­логія спілкування тощо.

3. Соціальна психологія та соціологія - методи дослідження; соціальне середовище; група як елемент соціуму тощо.

4. Соціальна психологія і вікова психологія - методи дослі­дження; міжособистісна взаємодія в учнівському та педаго­гічному середовищах; соціальні впливи; спілкування в он­тогенезі; нормативна поведінка; соціальна установка; особи­стий приклад, вікова періодизація тощо.

5. Соціальна психологія і диференційна психологія - методи дослідження; індивідуальні поведінкові, діяльнісні прояви особистості в групі; група і образ «Я»; система групових впли­вів та індивідуальне самовизначення; система групового очікування та індивідуально-типологічні особливості (тем­перамент, характер, здібності); перспективи індивідуально­го та групового розвитку тощо.

6. Соціальна психологія і вікова фізіологія - методи досліджен­ня; психологія групи та анатомо-фізіологічні особливості осо­бистості; нервова система та групова діяльність і поведінка; статеві особливості (акселерація тощо) та психологія групи.

7. Соціальна психологія і психологія праці - методи досліджен­ня; інтереси групи і трудова діяльність; соціально-психоло­гічний клімат і методи стимулювання трудової діяльності.

8. Соціальна психологія та історія - епохи розвитку суспільст­ва; психологія окремих історичних спільнот.

9. Соціальна психологія і педагогіка - методи дослідження; пси­хологія групи і вікові та індивідуальні особливості; вікова періодизація особистості і стадії розвитку групи; життєвий шлях особистості і система навчально-виховного впливу тощо.

Розвиваючись у єд­ності теоретичних і практичних аспектів, соціальна психо­логія постійно поглиблює і розширює свій предмет, пара­лельно розв'язуючи конкретні соціально-психологічні проблеми, тим самим виконуючи різноманітні теоретичні і прикладні завдання:

- розв'язання загальних наукових проблем, пов'яза­них із формуванням знань про соціально-психологічпу ре­альність, поясненням процесу суб'єктивного відображення об'єктивної дійсності, розробленням соціально-психологіч­них концепцій про взаємодію між людьми та соціальними спільностями, методологію, методи, способи соціально-психологічних досліджень (соціально-психологічні прояви особистості, сфера спілкування, міжособистісних стосунків та групових процесів, соціально-психологічні явища у макросередовищі та ін.);

- вивчення проблем, пов'язаних зі змінами соціально-психологічної реальності, аналізом шляхів і засобів упли­ву на механізми її становлення, розвитку та функціону­вання;

- теоретичне осмислення місця і ролі людини, що роз­вивається, у суспільстві, яке також змінюється; виявлен­ня конкретних соціально-психологічних характеристик особистості, найпоширеніших її соціально-психологічних типів, комунікативних програм поведінки; і

- дослідження відносин і спілкування, у тому числі в екстремальних і конфліктних умовах, а також у зв'язку з утвердженням у соціумі нової системи цінностей і форм власності;

- вироблення теоретичних основ соціально-психо­логічної діагностики, консультування та надання допо­моги.

Які б завдання не розв'язувала соціальна психологія, вона повинна коректно ставитися як до набутків вітчизня­ної науки і практики, так і до теоретичних та прикладних надбань зарубіжних учених.

Основна стратегія в розвитку вітчизняної соціальної пси­хології:

1) створення соціально-психологічної школи, яка разом з інтег­раційними тенденціями у світовій науці повинна мати власну унікальність (як відображення особливостей життєдіяльності певних етнічних спільнот, які проживають на території Укра­їни) і займати впливове місце у світовій психології;

2) розв'язання прикладних проблем, які виникають у людсь­ких взаєминах і, зокрема, у практиці педагогічної діяль­ності;

3) вироблення наукового світогляду, загального кругозору, здій­снення соціально-психологічної просвіти громадян.

Історія розвитку основних теоретичних шкіл та напрямів соціально-психологічних знань

Історія соціальної психології тісно пов'язана з істо­рією психології, а отже, і філософії. Як відомо, становлен­ня психологічної науки відбулося приблизно в середині XIX ст., а соціальна психологія як спеціалізований на­прям психології виокремлюється у самостійну науку лише у 20-ті роки минулого століття. Подібно до того, як вио­кремленню психології в самостійну науку передували два етапи - накопичення психологічних знань у межах філо­софії та виділення описової психології, становлення со­ціальної психології відбувалося протягом декількох ета­пів. Історію соціальної психології фахівці поділяють на три періоди:

• нагромадження соціально-психологічних знань у сфері філософії та загальної психології (VI ст. до н. е. — середи­на XIX ст.);

• виділення описової соціальної психології з філосо­фії та загальної психології в самостійну галузь знань (50— 60-ті роки XIX ст. — 20-ті роки XX ст.);

• формування соціальної психології в експеримен­тальну науку (20—30-ті роки XX ст.) та її сучасний розви­ток.

Більшість спеціалістів з історії психології вважають, що сучасна соціальна психологія була започаткована такими теоретичними напрямками (концепціями) як «психологія народів», «психологія мас», «інстинктів поведінки».

На розвиток " психології народів " були зорієнтовані зусилля засновника першої у світі експериментальної пси­хологічної лабораторії - видатного німецького вченого Вільгельма. З проблем "психології народів", або, як її тоді називали, "колективної психоло­гії", Вундт написав десятитомну працю, стислий виклад ідей якої під назвою "Психологія народів" був виданий російською мовою вже в 1912р. На думку В. Вундта, психологія народів - це наука про душу наро­ду, яка не менш реальна, ніж душа окремого індивіда. Ця наука повинна займатися порівняльним історичним дослі­дженням реальних продуктів суспільної (чи колективної) взаємодії - мови, міфів, звичаїв тощо. Важливість ви­вчення мови зумовлена тим, що жоден вид людського досвіду та діяльності не може й не повинен відділятися від соціокультурного середовища. Також завданням психоло­гії народів мало було стати вивчення відносин між людьми в процесі їхньої взаємодії, результати цієї взаємодії, що збагачують людське світосприйняття, сприяють новим до­сягненням людського розуму.

Іншою впливовою теорією, що виникає у цей період, є так звана "психологія мас". Серед найбільш авторитетних представників цього на­пряму треба згадати в першу чергу Габріеля Тарда - одного із фундаторів соціальної психології. Тард усі суспільні процеси пояснював дією психологічно­го механізму наслідування, на якому будуються людські взаємовідносини,. Г. Тард здійснив важливу дифе­ренціацію між натовпом і публікою: якщо функціонуван­ня першого передбачає фізичні контакти та обмеженість місця для індивіда, то публіка не перебуває у просторовій близькості і може створювати "громадську думку" завдя­ки сучасним засобам масової комунікації.

Дещо інший аспект психології мас представлений у ро­ботах ще одного французького вченого - Гюстава Лебона ("Психологія натовпу", 1895), центральним поняттям яких і був термін "психічне зараження". У цен­трі його уваги теж була "нормальна" людина, яка ставала "ненормальною" під впливом натовпу. У натовпі, на думку Лебона, стираються індивідуальні досягнення окремих людей, і тим самим зникає їхня своєрідність. Незважаючи на індивідуальні особливості (спосіб життя, основне заняття, характер, ступінь інтелігентності), одним лише фактом свого перетворення на масу люди здобувають колективну душу, через існування якої вони зовсім інакше, ніж поодинці, відчувають, думають та діють.

У масі людина переживає відчуття неймовірної міці, опиняється під впливом первинних потягів, абсолютно зникає почуття відповідальності, яке завжди стримує поведінку ізольованого індивіда. До того ж у масі починає діяти феномен зараження, тому в натовпі кожна дія, кожне почуття легко передається, причому настільки, що індивід так же легко жертвує своїм особистим інте­ресом на користь інтересу спільному. Лише одним фактом своєї приналежності до маси, стверджує Г. Лебон, людина опускається на декілька схо­динок нижче щаблями цивілізації, оскільки стає варва­ром, істотою, що керується первинними імпульсами. В масі діють два види емоційного зв'язку: між масовими індивідами як такими й емоційний зв'язок з вождем мас.

Теорія інстинктів соціальної поведінки (У. Мак-Даугалл). Основні наукові праці: «Вступ до соціальної психології»: 1) рушійною силою соціальної поведінки є інстинкти; 2) «Соціальна психологія» (Е. Росе, 1908): за поведінкою інди­віда повинен бути внутрішній етичний соціальний конт­роль, який базується на засвоєнні особистістю суспільних цінностей.

Теоретичні основи теорії:

1) спроба застосування еволюційного вчення до соціальних про­цесів (Г. Спенсер);

2) теорія соціального покладання, або «телезису», Л. Уорда (1841—1913): від природних процесів соціальне життя відріз­няється «телічним» явищем, тобто цілеспрямованістю і твор­чістю; генезис у суспільстві змінюється телезисом, який фор­мується на основі усвідомленого прагнення до прогресу; на базі бажань, які виражають природні імпульси (голод, спра­га, статеві потреби), формуються більш складні інтелектуальні й естетичні потреби, реалізація яких у творчій діяльності за­безпечує на рівні «індивідуального телезису» розвиток суспі­льства; основним носієм колективного телезису є держава;

3) концепція соціального розвитку Е. Росса, в основі якої зна­ходиться позаісторична «інтеграція» індивідів, яка призво­дить до утворення соціальних груп і підпорядковується пев­ному соціальному контролю і порядку;

4) наукові уявлення У. Мак-Даугалла:

а ) причинами соціальної поведінки є природа вроджених інстинктів, внутрішніми проявами яких є емоції, наприклад, інстинкт боротьби і гнів, страх; інстинкт втечі і почуття са­мозбереження; інстинкт відтворення роду і ревність; інстинкт придбання і почуття власності; стадний інстинкт і почуття належності тощо;

б) система взаємозв'язку між конкретними інстинктами та емоціями спричиняє зміст функціонування різних соціаль­них феноменів - сім'ї, торгівлі, війн тощо.

Внесок теорії інстинктів соціальної поведінки в психологіч­ну науку: інтерпретація причин соціальної поведінки; пошук шляхів прогнозування поведінки особистості в групі на основі виокремлення фіксованих пар психічних явищ, основними елементами яких є інстинкт і емоція; з'ясування взаємозалежності психічних явищ у системі «інстинкт-емоція»; актуалізація проблеми вивчення свідомості; формування теоретичної бази для перетворення соціальної пси­хології на емпіричну, експериментально-прикладну науку.

Концепції «психологія народів», «психологія мас» та теорія «інстинктів соціальної поведінки» підготували грунт для переходу соціальної психології на якісно новий рівень, пов»язаний з перетворенням соціальної психології на емпіричну, експериментально-прикладну науку.

Етап розвитку соціальної психології в першій половині ХХ ст можна назвати етапом тріумфу лабораторного експериментування, початком якого були експертименти Я.Н.Тріплетта з соціальної фацилітації. Ефект соціальної фацилітації полягає в тому, що присутність інших спонукає людей краще виконувати прості або добре знайомі задачі. Це були перші експериментальні дослідження, де об»єктом дослідження була мала група. Акцент робився на факті простої присутності інших, а сама група тлумачилась перш за все як факт «присутност і», вивчалась не взаємодія людей, а факт їх одночасної дії поряд.Дослідження феномену фацилітації проводилось також німецьким психологом В.Менде, американським соціальним психологом Ф.Олпортом.

Експериментальний період соціальної психології збагатив її не тільки емпіричним матеріалом, але і новими методиками дослідження.

Проте активний розвиток експериментальної соціальної психології не міг замінити процес створення соціально-психологічних теорій. На формування соціально-психологічного знання суттєвий вплив мали загальнопсихологічні теорії.

По-переш, треба згадати такий напрям психологічного теоретизування як біхевіоризм та необіхевіоризм. Біхевіористська орієнтація в соціальній психології розвивалась на шляху все більшого вторгнення в схему «стимул-реакція» різних проміжних змінних.Серед декількох напрямків необіхевіоризму на сьогодні перше місце за своїм впливом займає соціальни й біхевіоризм,який представлено зокрема Бандурою А. Соціальний біхевіоризм розглядає людину не тільки як продукт зовнішніх обставин, але й як активний їх творець. Соціальний біхевіоризм займає провідне місце в галузі методів самоконтролю, саморегуляції і самопрограмування.

Як антитеза необіхевіоризму в соціальній психології виник когнітивний напрямок. В дослідженні соціальних явищ когнітивісти підкреслюють вплив інтелектуальних процесів на розвиток особистості. Осмобливий внесок у розвиток соціальної психології зрблено представниками французької школи на чолі з С.Московічі, які з середини 50-х років розробили теорію «соціальних уявлень(репрезентацій)». Соціальні уявлення з»являються у повсякденному мисленні з метою осмислити, зрозуміти оточуючий людину соціальний світ.т Для людини завжди е можливість зустрітись з чимось «дивним і незнайомим». Така зустріч таїть в собі небезпепку зруйнувати звичне життя, звичний образ реальності. У людини є потреба якось «приручити» нові враження і тим самим зменшити ризик несподіваності, пристосуватись до нової інформації.Соціальні уявлення виконують три функції: є інструментом пізнання світу, способом опосередкування поведінки,засобом адаптації.

Значний внесок у розвиток соціально-психологічних знань зроблено психоаналітичним напрямком. Увага до безсвідомих процесів дозволяє психоаналізу досліджувати ключові області людської поведінки, яких інші психологічні школи ледве торкаються. Крім того, ця теорія надає багато можливостей для розумуння міжособистісних стосунків.

Гуманістична психологія відкидає детермінізм психоаналітичної школи і теорій научіння. З точки зору гуманістичних теорій, люди діють відповідно зі своїм поглядом, виявляючи активнсть і творчість у досягненні уілей. Гуманістична психологія сприяла розповсюдженні мтодів виховання дітей, основаних на повазі до унікальності кожної дитини, і педагогічних методів, спрмованих на гуманізацію внутрішньошкільних міжособистісних відносин.

Становлення соціальної психології в радянській та сучасній Україні:

- 1968 рік – Ш з»їзд психологів СРСР, який відбувся в Києві. Головні осередки відродження соціальної психології НДІ психології Міносвіти України, Інститут філософії АН УРСР, КДУ ім Т.Г.Шевченка.Фундатором соціально-психологічного знання є Л.В.Сохань, Л.Й.Марисова, Р.Х.Шакуров;

- 1969 рік – створення відділу соціальної психології (згодом лабораторії) в НДІ психології. Тривалий час новоствореною лабораторією керував нинішній директор Інституту психо­логії ім. Г.С. Костюка АПН України С.Д. Максименко. 3. 1971 рік - створюються відділ філософських проблем психо­логії в Інституті філософії АН України, кафедра соціальної та педагогічної психології в КДУ ім. Т.Г. Шевченка (нині -соціальної психології). Перша така кафедра виникла в Ле­нінградському університеті, а згодом у Московському уні­верситеті (1972 рік).

Першим дипломованим фахівцем з соцільної психології є Г.Д. Долинський, а один із перших докторів наук - В.П. Казміренко.

У 1970-80-х роках соціальна психологія ще не сформувала­ся як самостійна наука (Л.Е. Орбан-Лембрик). Будь-яка галузь може розвиватися, якщо вона має розгалужену інфраструктуру - як наука і навчальна дисципліна.

У 1990-х роках створюється лабораторія соціальної психо­логії в Інституті ім. Г.С. Костюка АПН України. Згодом почи­нає працювати Інститут соціальної та політичної психології, який залишається поки що єдиним на пострадянському просторі.

Кафедри соціальної психології функціонують також у При­карпатському національному університеті ім. В. Стефаника, Хар­ківському національному університеті ім. В. Каразіна, Дніпропе­тровському національному університеті, Волинському держано­му національному університеті ім. Лесі Українки, Чернігівсько­му державному педагогічному університеті ім. Т.Г. Шевченка.

Факультети соціальної психології є в Житомирському дер­жавному державному університеті ім. І. Франка, Київському міжнародному університеті.

Кінець XX - початок XXI ст. відзначається посиленим роз­витком соціально-психологічного знання. Соціально-психологіч­ною проблематикою займаються В.В. Васютинський, А.Б. Ко­валенко, М.Н. Корнєв, Л.Е. Орбан-Лембрик, В.В. Москаленко, М.В.Савчин, М.М. Слюсаревський, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко та ін. Соці­альна психологія поступово вивільняється від догм і сьогодні часто розглядається в стійкому зв'язку з педагогічною психоло­гією, політичною психологією (М. Слюсаревський).

Дата добавления: 2014-01-11