Проблеми мотивації навчання

План

Тема 1. 2. НАВЧАННЯ ЯК ГОЛОВНИЙ ШЛЯХ ДО ОСВІТИ

Рушійні сили педагогічного процесу.

Педагогічний процес не є нерозривним ланцюгом розвивальних взаємодій вихователів і вихованців. В одному випадку у формуванні взаємин між ними виявляється позитивна тенденція, в іншому — виникають перешкоди, конфлікти. Так само суперечливо і нерівномірно відбувається розвиток вихованця. Він може добре опанувати необхідний обсяг наукових знань, але не зробити світоглядних і моральних висновків, що випливають з них. Він прагне поводити себе відповідно до вимог загальнолюдської моральної норми, проте йому не вистачає сили волі й відповідних навичок.

Отже, суперечності є неодмінною умовою педагогічного процесу. Як же вирішити їх? Педагог не може і не повинен йти шляхом «зняття» протилежностей. Такі спроби, як переконує життя, залишаються безрезультатними.

Сьогодні збільшився обсяг знань людства про закони розвитку природи і суспільства. В основу еволюційних теорій, як ми вже зазначали, покладена концепція додатковості видатного датського фізика Нільса Бора. Домінуючим у цій концепції є принцип компліментарності (фр. compliment — втішне зауваження на чиюсь адресу, похвала), відповідно до якого протилежності зникають не шляхом зняття, а за рахунок поєднання, взаємодоповнення, компромісу.

Тому педагог повинен уміти розпізнавати особливості й основні причини протилежностей, знаходити компроміс, поєднувати інтереси, будувати партнерство з вихованцем. Лише за умов взаємоповаги, бажання та уміння вірити це стає досяжним. Це є найбільш надійним «соціальним клеєм» (А.С. Макаренко), людською основою педагогічного процесу

Лекція 3 «МОТИВИ НАВЧАННЯ»

9. Проблеми мотивації навчання.

10.Формування мотивів навчання.

11.Функції та мотиви навчання. Типи навчання, їх характеристика.

Література:

9. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / С.У.Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

10. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; / [гол. ред. В.Г. Кремень]. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

11.Кузьмінський А. І., Омеляненко В. Л. Педагогіка: підручник. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Знання-Прес, 2004. – 445 с.

12.Фіцула М. М. Педагогіка: навчальний посібник для студентів педагогічних закладів освіти. – К.: Академія, 2000. – 544 с.

ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

Намагання виділити провідний фактор засвоєння знань приводить нас до мотивації, тобто причини дії або спонукання до діяльності. При наявності спонукального мотиву до діяльності або цілі, до якої ми прагнемо, наші зусилля стають більш енергійними і послідовними. Знаємо ми і те, що без повного розуміння причини і мети або з примусу людина працює без бажання. Дієва мотивація деколи спонукає учня працювати на такому рівні, який, на перший погляд, важко від нього чекати. А недостатня мотивація не дозволяє школяру в повній мірі проявити свої потенційні можливості. Таким чином, при інших рівних умовах (рівень здібностей, стан здоров’я, емоційна і соціальна адаптація) різний ступінь мотивації дає відмінності в успішності учнів.

Деякі науковці виділяють в мотивації такі джерела:

1. Внутрішні джерела: потреба в інформації, потреба в активності. Дефіцит інформації і активності призводить до негативних станів (апатія, нудьга тощо). Це – джерела інформації, які носять в основному вроджений характер на відміну від соціально сформованих джерел – гностичних і позитивних соціальних потреб (приносити користь людям, мати певні досягнення в діяльності тощо).

2. Зовнішні джерела: вимоги, сподівання і можливості.

3. Особистісні джерела: інтереси, установки, світогляд, переконання.

З іншого боку, мотиви навчання – це спрямованість учня на різні сторони навчальної діяльності. Тут можна розглядати 2 великі групи мотивів:

1. Пізнавальні мотиви, які пов’язані із змістом навчальної діяльності і процесом її виконання.

2. Соціальні мотиви, які пов’язані з різними соціальними взаємодіями учня з іншими людьми.

Перша група мотивів може бути поділена на декілька підгруп:

1. Широкі пізнавальні мотиви, які орієнтують учня на оволодіння новими знаннями. Тут деякі дослідники виділяють окремі рівні: інтерес до нових явищ, фактів, інтерес до суттєвих властивостей явищ, до дедуктивних висновків, до теоретичних принципів, ключових ідей тощо.

2. Навчально-пізнавальні мотиви, які орієнтують учня на оволодіння способами добування знань: інтерес до прийомів самостійного добування знань, до методів наукового пізнання, до способів саморегуляції навчальної роботи, раціональній організації праці тощо.

3. Мотиви самоосвіти.

Друга група розпадається на такі підгрупи:

1. Широкі соціальні мотиви: намагання одержати знання, щоб принести користь суспільству, почуття відповідальності за навчання, добре підготуватись до певної професії.

2. Вузькі соціальні (позиційні) мотиви: зайняти позицію, місце у стосунках з людьми, заслужити авторитет, одержати схвалення. Сюди відносять і так звану «мотивацію благополуччя» – отримувати тільки позитивні оцінки і схвалення з боку вчителя.

3. Мотиви соціального співробітництва. Пізнавальні і соціальні мотиви бувають різними за якістю. З цієї точки зору виділяють змістовні і динамічні мотиваційні характеристики. Змістовними характеристиками мотивів виступає:

1. Наявність особистісного змісту навчання для учня.

2. Наявність дієвості мотиву.

3. Місце мотиву в загальній структурі мотивації.

4. Самостійність виникнення і прояву мотиву (зовнішній – внутрішній мотив).

5. Рівень усвідомлення мотиву.

6. Ступінь поширення мотиву на різні предмети, форми завдань.

Динамічними характеристиками мотивів є

1. Стійкість.

2. Емоційне забарвлення.

3. Сила мотиву, швидкість його виникнення.

Дата добавления: 2014-01-15