Тема лекції: 1.1.1. Педагогіка, її місце в системі наук
Предмет і завдання педагогіки
Ожидаемые результаты реализации Концепции
Этапы реализации Концепции
Предполагается поэтапная реализация Концепции.
Первый этап – разработка госстандартов, учебных программ и их методического обеспечения с учетом международной практики конструирования программных документов. Разработка учебников, учебно-методических комплексов для всей системы непрерывного иноязычного образования. Создание системы внешнего текущего и итогового оценивания уровней иноязычной обученности. Экспериментально-опытное апробирование уровневой модели иноязычного образования (2004-2007 гг.).
Второй этап – организация подготовки и переподготовки преподавательских кадров по иностранным языкам в соответствии с Концепцией (2004-2005 гг.).
Третий этап – полномасштабная реализация Концепции развития иноязычного образования РК, ее корректировка с учетом накопленного опыта, развития рынка труда и изменяющихся социально-экономических условий в стране и мире. Осуществление полного перехода на подготовку высококвалифицированных кадров в области иностранных языков по бакалаврским, магистерским, докторским программам и кредитную технологию на всех ступенях послесреднего образования (2007-2010 гг.).
Реализация Концепции развития иноязычного образования РК должна обеспечить:
- систему непрерывного и преемственного иноязычного образования РК;
- достижение уровня иноязычной обученности, соответствующей международно-стандартным требованиям;
- конвертируемость дипломов в области владения иностранными языками;
- возможность получения международных сертификатов по иностранным языкам;
- кардинальную переработку нормативно-управляющей и учебно-методической документации;
- создание учебников и учебно-методических комплексов, отвечающих требованиям нового социального заказа;
- подготовку нового поколения компетентных, высокообразованных, конкурентоспособных преподавателей иностранных языков, способных творчески реализовать национальную Концепцию развития иноязычного образования;
- интеграцию Казахстана в мировое образовательное пространство.
Які ж засоби необхідно застосувати, щоб успішно розв´язувати завдання освітньо-виховної парадигми, і яке місце займатимуть у ній питання інтелектуального й морально-духовного розвитку особистості? І чи взагалі вони існують? Засоби такі є, і вони мають як об´єктивний, так і суб´єктивний характер, залежать від соціальних та економічних чинників. Головне місце серед них посідають вчення про людину. Якщо ми хочемо забезпечити всебічний гармонійний розвиток людини, треба оволодіти широким спектром знань про її розвиток і виховання. Цими знаннями й оперує педагогіка.
Педагогіка (rp.pais — дитя і ago — веду, керую) — наука про навчання та виховання дітей. Щоправда, нині поняття "педагогіка" розширилося й охоплює сферу навчання й виховання не лише дітей, а й людини взагалі. Варто зауважити, що із середини XIX ст. вчені виділили як окрему науку про освіту й виховання дорослих — андрагогіку. Андрагогіка (гр. andros — доросла людина, зрілий чоловік і ago — веду, керую) — педагогіка дорослих, одна з педагогічних наук, що займається дослідженням проблем освіти, самоосвіти й виховання дорослих людей. Завданням андрагогіки є окреслення змісту, організаційних форм, методів і засобів навчання дорослих. Уперше в історії педагогічної науки термін "андрагогіка" ввів німецький вчений О. Конт (1833 p.). Проте становлення андрагогіки як самостійної науки відбулося в середині XX ст. й пов´язане з іменами американців М. Ноулза і Р. Сміта, англійця П. Джарвіса, німця Ф. Пьоггелера, голландця Т. Тен Хаве, поляка Л. Туроса та ін. Кінець XX і початок XXI ст. характеризуються значним розширенням досліджень проблем андрагогіки.
Педагогіка — це традиційно об´єднувальна наука про освіту й виховання людини. І саме на цій базі ґрунтується система педагогічних наук. Педагогіка тісно пов´язана з іншими науками, передовсім з анатомією та фізіологією людини, психологією. Ці дисципліни, по суті, становлять засадницькі основи педагогіки. К.Д. Ушинський стверджував: "Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна попереду пізнати її також в усіх відношеннях". Оскільки фізіологія людини і, зокрема, вікова фізіологія досліджує закономірності та особливості фізичного розвитку людини, а психологія — психічного, то набуток цих наук становить надійний фундамент для успішного й ефективного розвитку педагогічної науки взагалі й педагогічної діяльності зосібна.
Російський філософ науковець Б.М. Кедров (1903—1985), систематизуючи науки, побудував, як на нас, доцільну їх модель (рис. 1).
Така модель, в якій психолого-педагогічні науки розміщені в центрі, відображає об´єктивний характер взаємозв´язків між різними групами наук. Адже наукові дослідження в тій чи тій галузі є результатом діяльності людини. Відтак пізнання людини, її навчання й виховання — пріоритетний напрям у суспільно-економічному поступі. Від нього залежать успіхи в усіх інших сферах життєдіяльності людини.
Педагогічна наука, як й інші науки, перебуває в постійній внутрішній динаміці, збагачуючись розумінням закономірностей, принципів, форм, засобів, методів, прийомів едукації людини. Джерелами розвитку педагогічної науки слугують народна педагогіка, освітній досвід минулих поколінь, науково-практичні надбання сучасних подвижників педагогічної справи.
Оскільки сенс життя людини полягає в продовженні свого роду, в центрі уваги життєдіяльності батьків, інших членів суспільства є Людина в особі дитини. Народна мудрість вчить, що важливо не лише народити дитину, а й виховати її. Цим завжди переймалися не тільки батьки, а й представники роду, громади. Упродовж багатьох століть набуто величезного досвіду виховання дітей з урахуванням соціально-економічних потреб, суспільних завдань, загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Склався колосальний пласт знань про виховання, узагальнений народною педагогікою. Видатний український поет Максим Рильський писав: Немає мудріших, ніж народ, учителів; У нього кожне слово — це перлина,це праця, це натхнення, це людина.
Огляд пам´яток народної педагогіки (обряди, думи, легенди, казки, пісні, прислів´я, загадки і т. ін.), афоризмів мислителів усіх століть дають можливість помітити яскраву закономірність: у сфері природознавства, фізики, математики, техніки, медицини, мистецтва свої міркування висловлювали лише фахівці відповідного наукового профілю. Натомість проблема виховання завжди перебувала в полі зору мислителів різноманітних галузей знання: філософів, теологів, а також митців, священнослужителів, діячів багатьох інших сфер. Ось чому спадок народної педагогіки дотепер залишається дорогоцінним скарбом, невичерпним джерелом подальшого розвитку педагогічної науки.
Наукова педагогіка, що розвивається з початку становлення шкільництва, спираючись на досвід народної педагогіки, узагальнювала й обґрунтовувала закономірності, принципи, форми й методи організації освітньо-виховної роботи з урахуванням соціально-економічного й культурного контексту. Надбання наукової педагогіки є "енергоносієм" розвитку системи освіти й виховання, теоретико-методологічними засадами вдосконалення навчально-виховного процесу. Педагогічна думка минулого, зокрема таких відомих дослідників, як Я.А. Коменського, А. Дістервега, Г. Песталоцці, М.І. Пирогова, П.Ф. Каптєрєва, К.Д. Ушинського, О.В. Духновича, Дж. Дьюї, Е. Торндайка, В. Оконя, П.Ф. Лесгафта, М.І. Лобачевського, Д.І. Менделєєва, А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського та багатьох інших — це неминущий науковий доробок, без опори на який не можна рухатися вперед.
Ще одне важливе джерело розвитку педагогічної науки — досвід педагогів-практиків. Велика кількість творчих учителів, викладачів вищої школи поповнюють педагогіку своїми напрацюваннями, що є базою для осмислення, вищого теоретичного синтезу. Педагогічні погляди А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського — це результат їх власної педагогічної практики. В останні десятиріччя XX ст. мав місце спалах творчих педагогічних пошуків, який теж став вагомим підґрунтям розвитку наукової педагогіки. Вони пов´язані з іменами відомих педагогів Ш.О. Амонашвілі, М.П. Гузика, Є.М. Ільїна, С.М. Лисенкової, О.О. Хмури, В.Ф. Шаталова. Яскравою перлиною новаторського педагогічного досвіду стали надбання знаного українського педагога, народного учителя, дійсного члена АПН України, директора Сахнівської середньої школи на Черкащині Олександра Антоновича Захаренка, який присвятив своє життя дослідженню проблем духовного відродження сільської школи, впровадженню істинно гуманістичних засад в освітню справу. Певні творчі педагогічні досягнення є и у діяльності вищих навчальних закладів, але вони маловивчені й недостатньо висвітлені.
Педагогічна наука має досить розгалужену структуру, що можна відобразити графічно (рис. 2).
Рис. 2.Структура педагогічної науки
К.Д. Ушинський, розмірковуючи про сутність педагогіки як науки, пише: "Педагогіка — не наука, а мистецтво — найобширніше, складне, найвище й найнеобхідніше з усіх мистецтв. Мистецтво виховання спирається на науку. Як мистецтво складне і обширне, воно спирається на безліч обширних і складних наук; як мистецтво воно, крім знань, вимагає здібності й нахилу, і як мистецтво ж воно прагне до ідеалу, якого вічно намагаються досягти і який ніколи цілком недосяжний: до ідеалу довершеної людини. Сприяти розвиткові мистецтва виховання можна тільки взагалі поширенням серед вихователів тих найрізноманітніших антропологічних знань, на яких воно ґрунтується". І далі продовжує: "Ми не кажемо педагогам — робіть так чи інакше; але кажемо їм: вивчайте закони психічних явищ, якими ви хочете керувати, і робіть, керуючись цими законами і тими обставинами, в яких ви хочете їх застосувати. Не тільки обставини ці без краю різноманітні, але й самі вдачі вихованців не схожі одна на одну. Чи можна ж при такій різноманітності обставин виховання й виховуваних індивідуумів зумовлювати які-небудь загальні виховні рецепти?".
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав!Последнее добавление
